Ухвала

від 03.06.2015 по справі 804/9569/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 року м. Київ К/800/42008/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція)

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014

у справі № 804/9569/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Дніпровський" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.07.2013 № 000135152.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.09.2013 у позові відмовлено з посиланням на незаконне відображення платником у податковому обліку номінально оформлених господарських операцій, які не опосередковувалися реальним виконанням.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що реальність виконання операцій з поставки позивачеві сільськогосподарської продукції задекларованими контрагентами підтверджується необхідними первинними документами.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду зі спору як скасоване незаконне.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та просить її залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питання дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати ПДВ по взаємовідносинам, зокрема, з товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжметгруп» за грудень 2009 року, з товариством з обмеженою відповідальністю «Урожай-Агро» за вересень 2010 року, з товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд» за серпень, вересень 2010 року, з приватним підприємцем ОСОБА_2 за жовтень, листопад 2010 року, з товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Ера» за лютий, серпень 2011 року. Результати перевірки висвітлені в акті від 24.04.2013 № 1299/221/26020648.

Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку про те, що господарські операції з поставки позивачеві сільськогосподарської продукції у рамках правовідносин з названими контрагентами фактично не здійснювалися, а подані платником первинні документи спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами і формальне дотримання податкового законодавства. На підставі цього Інспекція не визнала право позивача на податковий кредит за розглядуваними операціями та прийняла оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 2 329 457,27 грн.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом положення містяться й у Податковому кодексі України.

Так, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На підставі наведених законодавчих положень суди попередніх інстанцій цілком об'єктивно сформували правову позицію відносно того, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених (нарахованих) витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та її учасників.

У той же час суди першої та апеляційної інстанцій дійшли різних висновків щодо дотримання позивачем цих умов формування податкового кредиту.

Так, суд першої інстанції, надаючи правову оцінку господарським операціям між позивачем та спірними контрагентами, фактично вдався до аналізу господарської діяльності названих постачальників з третіми особами та дійшов висновку про спрямованість такої діяльності на надання податкової вигоди третім особам.

Втім господарські правовідносини постачальника платника з іншими суб'єктами господарювання, з якими такий платник не перебував у безпосередніх правовідносинах, не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом. Відповідальність платника настає лише у разі доведення податковим органом недобросовісності його дій, наміру платника отримати необґрунтовану податкову вигоду шляхом змови та здійснення узгоджених дій з контрагентами - учасниками ланцюгових поставок.

Так само не можуть бути підставою для позбавлення платника права на податковий кредит і окремі недоліки в оформленні первинних документів, якщо такі недоліки не перешкоджають встановленню змісту господарської операції, ідентифікації її учасників. А тому, враховуючи, що товарно-транспортні накладні слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення та оформлення транспортної роботи, незаповнення окремих рядків у цих перевізних документах не може розцінюватися як доказ безтоварності операцій з поставки сільськогосподарської продукції в адресу платника, як помилково було визнано судом першої інстанції.

Апеляційний суд, у свою чергу, оцінюючи господарські операції між позивачем та названими контрагентами, дійшов висновку, що рух активів у процесі виконання розглядуваних поставок в адресу позивача підтверджується необхідними первинними документами - договорами, накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, перевізними документами про транспортування товару, банківськими виписками про оплату Товариством придбаного товару в безготівковому порядку, а також фактами подальшого використання позивачем придбаної продукції у власній виробничій діяльності (як-от як давальницької сировини для виробництва комбікормів).

При цьому апеляційний судом цілком об'єктивно відхилення посилання Інспекції на відсутність контрагентів за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, позаяк зазначений факт свідчить лише про недотримання відповідними особами порядку державної реєстрації або внесення змін до установчих документів, однак не доводить того, що товари насправді не поставлялися позивачеві.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна також не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій. Адже податковим органом не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані поставки із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції цілком об'єктивно зазначив про відсутність підстав для визнання необґрунтованою податкової вигоди, отриманої Товариством за наслідками виконання спірних операцій, та правомірно визнав протиправним оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Норми права при вирішенні спору застосовані апеляційним судом правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено. У зв'язку з цим підстав для скасування оскаржуваної постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду не вбачається.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 у справі № 804/9569/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько