Рішення

від 18.05.2011 по справі 2-48/2011

САМБІРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-48/2011

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"18" травня 2011 р. м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого судді Казана І.С.

при секретарі Макаревич Л.Р.

із участю: представника позивачів ОСОБА_1,

відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4,

представника відповідача виконкому ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Самборі Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконкому Самбірської міської ради львівської області, третя особа приватний нотаріус Самбірського нотаріального округу ОСОБА_8, - про визнання права власності на майно, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до місцевого суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконкому Самбірської міської ради про визнання за ними права власності на майно, зокрема, на Ѕ частину будинковолодіння у м. Самборі Львівської області по вулиці Середній, 295 Львівської області. В обґрунтування власної позиції позивачі посилаються на те, що вони разом із відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в рівних частках були співвласникам квартири АДРЕСА_1, котра була відчужена згідно договору купівлі-продажу від 04.02.2002р.; при цьому за отримані кошти при придбанні за договором купівлі-продажу від 02.02.02р. нежитлових приміщень з метою подальшого переобладнання під житло вони обидва не стали формально покупцями, а лише одноособово ОСОБА_2 У наступному їм стало про це відомо, коли ОСОБА_3 у суді було порушено спір про поділ майна подружжя із ОСОБА_2, а тому позивачі вважають своє право власності порушеним та просили в судовому порядку визнати недійсними договір купівлі продажу будинковолодіння №295 по вул. Середній у м. Самборі та свідоцтво про право власності на зазначене будинковолодіння у частині Ѕ; визнати їх власниками по ј кожного.

Підчас судового розгляду представник позивачів ОСОБА_1 позов своїх довірителів підтримав у повному обсязі та посилався на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнала та пояснила суду, що наведені мотиви у звернені до суду відповідають дійсності та вважає, що позивачі повинні бути співвласниками придбаного будинковолодіння нарівні з нею та ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_3 позову не визнав та у своїх поясненнях звернув увагу суду на те, що маючи на увазі позитивне вирішення даного спору позивачі таким чином хочуть зменшити його частку по справі у спорі з ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, провадження у якій зупинено; позивачі звернулись до суду в межах після спливу трирічного строку позовної давності, відтак, просив у позові відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача виконкому Самбірської міської ради ОСОБА_5 пояснив, що структурним відділом ради висновком опікунської ради хибно прийнято рішення про дачу згоди від імені неповнолітнього ОСОБА_7 на продаж його частини приватизованої квартири його батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і упущено подальший контроль при купівлі нового житла дитині; при прийнятті рішення судом у даному спорі покладався на правильне і законне вирішення спору.

З'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, суд прийшов до висновку, що в позові ОСОБА_6 слід відмовити у зв'язку із спливом строку позовної давності, а позов ОСОБА_7 необхідно задовольнити частково стосовно спірного будинковолодіння, поновивши строк позовної давності, виходячи з наступних підстав:

У судовому засіданні встановлено, що згідно свідоцтва про право власності, виданого Самбірською міською радою 24.10.2001 року, зареєстрованого тоді в Самбірському МБТІ під №3744-41 у книзі №42, - квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у рівних частках.

На підставі договору купівлі-продажу зазначеної квартири право власності 04.02.02р. перейшло покупцю ОСОБА_9 за двадцять вісім тисяч гривень. У час відчуження квартири позивач ОСОБА_7 був неповнолітнім і від його імені діяли батьки ОСОБА_2 і ОСОБА_3, котрі напередодні укладення договору у січні 2002 року звернулися до Самбірської міської ради про дачу від імені неповнолітнього такого дозволу для пред'явлення нотаріусу. Рішенням виконкому №19 від 24.01.02р. дано згоду від імені ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 на продаж частини приватизованої квартири АДРЕСА_3 його батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Отже, судом установлено, що зазначений договір був укладений та підписаний продавцями ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, із яких останній, позивач у справі, був повнолітнім та повинен був розуміти про вчинений ним правочин.

Із пояснень у судовому засіданні відповідача ОСОБА_2 та допиту її як свідка, що не заперечили і не спростували відповідач ОСОБА_3 і представник позивачів ОСОБА_1, вбачається, що ОСОБА_6 орієнтувався, що продається зазначена квартира з метою придбання нового житла і для нього в тому числі. Тому в 2002 році про укладення договору купівлі-продажу від 02.02.02р. нежитлового приміщення у м. Самборі по вул. Середній, 295, що є спірним у цивільній справі, про реєстрацію права власності лише за ОСОБА_2 25.06.02р. даного договору, про прийняття в експлуатацію вже житлового будинку 17.10.2002 року за рішенням виконкому №489 повинен був би довідатись, що його право власності є порушеним. Із представлених суду доказів убачається, що ОСОБА_6 навчався і працював тоді на час правовідносин, які стали спірними у 2010 році. Тому суд констатує про однозначне пропущення особою строку на звернення до суду -трирічного строку позовної давності, протягом якого він мав право на звернення до суду. Окрім цього як встановлено в суді, ОСОБА_6 у 2007 році зробив значний фінансово-матеріальний вклад по ремонту однієї з кімнат площею 29кв. м., добудову веранди, що може бути окремим спором про відшкодування шкоди або про претендування таким чином на частку в майні будинковолодіння.

Через те помилковим є посилання позивача ОСОБА_6 на перебіг строку позовної давності з березня 2010 року, коли виник спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, вважаючи власну реєстрацію (прописку) з моменту прийняття в експлуатацію спірного житлового будинку по вулиці Середній, 295 м. Самбора, фактичне у ньому проживання оформленим правом власності за ним як за співвласником в частці ј.

Аналізуючи наведене та відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_3 як стороною у справі, є підставою для відмови ОСОБА_6 в його позові; підстав для його продовження суду не наведено і судом не здобуто ані з матеріалів справи, ні з пояснень учасників судового розгляду поважних причин пропуску позивачем цього строку.

У відповідності до ч. 2 ст. 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. Враховуючи наведені мотиви про вік ОСОБА_7 в час відчуження і придбання житла; сімейні обставини, які склалися між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ще з 2000 року і тривали до початку 2010 року, суд вважає, що строк подання позовної заяви до суду позивачем ОСОБА_7 пропущено з поважних причин, а тому його слід поновити. Відтак, підлягає задоволенню вимога позивача про визнання за ним права власності на спірне будинковолодіння в частці ј виходячи з наступного:

ОСОБА_7 про захист власного права власності до суду із позовом звернувся поза межами строку позовної давності у травні 2010 року. Як було наведено судом раніше, спірні тепер правовідносини мали місце у 2002 році; повноліття ОСОБА_7 досяг лише 02.08.2006 року; до того часу від його імені та в його інтересах діяли батьки ОСОБА_2 і ОСОБА_3

Стосовно прийнятого рішення №19 від 24.01.02р. про дозвіл на продаж приватизованої квартири від імені неповнолітнього суд зазначає, що таке було прийнятим у порушення вимог Закону України „Про охорону дитинстваВ» і, зокрема, статей 17, 18, якими регламентовано право дитини на майно і на житло. Ініціатива прийняття такого рішення вийшла від батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а в наступному відповідачем виконкомом ради, а саме органом опіки та піклування не було виконано обов'язку контролю купівлі нового житла дитині при тому, що Цивільним та Сімейним кодексами України, а в минулому до їх прийняття ЦК України 1963 року та КпШС України конкретно не врегульовані правовідносини щодо розпорядження законними представниками майном, яке належить дітям на праві власності.

Аналогічно упущені були інтереси тоді неповнолітнього ОСОБА_7 при прийнятті в експлуатацію житлового будинку, що був переобладнаний із частини адмінбудинку згідно рішення міськвиконкому від 27.02.2002р. за №92, коли міжвідомчою комісією як дорадчим органом виконкому не було на це звернуто уваги і в наступному виконкомом вирішено прийняти в експлуатацію та зобов'язати Самбірське МБТІ провести реєстрацію і видати свідоцтво про право власності єдиній ОСОБА_2.

Тому, виходячи в сукупності з пояснень ОСОБА_2, ОСОБА_3 та представника відповідача виконкому ради ОСОБА_5, суд вважає, що ними безпосередньо було порушене житлове право тоді дитини ОСОБА_7 навіть за умови, що останній користувався і до тепер користується займаним приміщенням нарівні з формальним власником ОСОБА_2

Окрім цього суд відзначає про складні сімейні відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як подружжям, відповідно, між батьками ОСОБА_7, що мало вплив на його розвиток як їх дитини. У 2000році ОСОБА_2 зверталася до суду із заявою про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання неповнолітніх дітей; в кінці 2006 року погіршились відносини між ними настільки, що шлюб був розірваний, а реєстрацію розірвання було оформлено у 2007році в травні місяці. Про наведені обставини суду ствердила відповідач ОСОБА_2, що не заперечив відповідач ОСОБА_3, котрий у судовому засіданні висловив однозначну позицію про належність йому Ѕ частини спірного будинковолодіння як майна подружжя без задоволення потреб позивачів як ОСОБА_7, так і ОСОБА_6

Беручи до уваги наведені обставини, суд вважає незначне пропущення ОСОБА_7 з часу досягнення ним повноліття позовної давності, що є поважною причиною, а тому приходить до висновку про необхідність поновлення йому строку на звернення до суду за захистом своїх майнових прав.

Главою 5 Цивільного-процесуального Закону регламентовано поняття доказів, їх належність та допустимість; обов'язок доказування і подання доказів. Тому, при частковому задоволенні позову суд виходить із засад змагальності щодо подання таких, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості, диспозитивності цивільного судочинства; з аналізу представлених документів. Під час провадження в справі та під час судового розгляду представник позивачів ОСОБА_1 наполягав на визнанні за його довірителями права власності на спірне будинковолодіння за кожним по ј; відповідач ОСОБА_2 позов визнала повністю; представник відповідача виконкому ОСОБА_5 по суті позов визнав лише стосовно порушення майнового права ОСОБА_7 Судом не встановлено підстав для відмови у прийнятті визнання відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_5 позову, оскільки визнання позову стосовно позивача ОСОБА_7 не суперечить закону та не порушує його прав, свобод чи інтересів. Щодо відповідача ОСОБА_6, то визнання позову ОСОБА_2 порушує норму закону, зокрема, наслідки спливу позовної давності, відтак, суд цього до уваги не приймає і вважає, що позов такий, що підлягає частковому задоволенню відносно спору не про все зазначене майно за договором від 02.02.2002 року як вказують позивачі у позовній заяві, а лише щодо будинковолодіння в м. Самборі Львівської області вул. Середній №295.

Відповідач ОСОБА_3 позову не визнав та вважає, що будинковолодіння повинно йому належати в частці Ѕ як колишнє майно подружжя, однак, до суду не подав клопотань про доказування чи про звільнення від доказування, що саме його кошти були затрачені на переобладнання адмінбудинку під житло, а не від реалізованої квартири, в якій позивачі мали частки у власності; ніяким чином не спростовано і не доведено суду, що ОСОБА_7 пропустив строк звернення до суду без поважної причини; відповідачем ОСОБА_3 не усвідомлено, що саме з його вини ОСОБА_7 було позбавлено права власності у житлі як дитини.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214 - 215, 218 ЦПК України, ст. 73 ЦПК України, ст. 267 ЦК України, ст. ст. 17, 18 Закону України „Про охорону дитинстваВ» , суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_7 задовольнити частково.

Визнати частково недійсним договір купівлі-продажу від 02.02.2002 року, укладений між учасниками Самбірського підприємства „РайсільгоспенергоВ» та ОСОБА_2, посвідчений нотаріусом Самбірського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі №437 в частині ј частини будинковолодіння в м. Самборі Львівської області вул. Середня, 295.

Визнати свідоцтво про право власності на житловий будинок за №295 по вул. Середній м. Самбора Львівської області недійсним в частині ј ідеальної частки.

Визнати за ОСОБА_7 право власності на ј ідеальну частину житлового будинку та господарських споруд, розташованих по вул. Середній, 295 в м. Самборі Львівської області.

У позові ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на майно відмовити у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 у користь ОСОБА_7 624,48грн. оплачених судових витрат.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції протягом десяти днів із дня його проголошення; позивачами, третьою особою ОСОБА_8 та відповідачем виконкомом міської ради протягом цього ж строку з дня отримання його копії.

Даний примірник рішення виготовлений в нарадчій кімнаті та має силу оригіналу.

Суддя