Рішення

від 10.06.2015 по справі 902/657/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 червня 2015 р. Справа № 902/657/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізол", м.Львів

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВК ІНЖИНІРИНГ", м.Вінниця

про стягнення 13 835,17 грн.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників:

позивача : Одуд Віталій Сергійович, довіреність від 04.06.2015 р., паспорт серії АВ № 872780 виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області 01.10.2009 р.

відповідача: Кушнерьов Олександр Вікторович, директор, паспорт серії АВ № 181161 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 16.10.2000 р.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Мізол" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВК ІНЖИНІРИНГ" про стягнення 15 746,27 грн заборгованості згідно договору купівлі-продажу № 43 ХМФ від 13.02.2013 р., з яких 9 555,52 грн боргу, 2 866,65 грн 30 % штрафу, 442,02 грн 3 % річних, 2 882,08 грн інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 08.05.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/657/15 та призначено її до розгляду на 10.06.2015 р..

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В засіданні суду позивачем подано заяву згідно якої він зменшив заявлену до стягнення суму штрафу з 30 % до 10 % і в зв'язку з цим просить стягнути з відповідача 955,55 грн штрафу.

В свою чергу відповідачем подано заяву про визнання суми основного боргу в сумі 9 555,52 грн.

Вказані заяви приймаються судом до розгляду, як такі, що не суперечать приписам ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

13.02.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мізол" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВК ІНЖИНІРИНГ" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 43 ХМФ, згідно з п.1.1 якого Продавець зобов'язується протягом дії даного договору передати Покупцеві товар окремими партіями за цінами, в асортименті (по номенклатурі) і кількості, що узгоджуються сторонами в накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору, а Покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах, установлених даним Договором.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що розрахунки за відвантажений товар здійснюються у національній валюті України - гривні шляхом перерахування Покупцем грошової суми у розмірі 100 % вартості партії товару на розрахунковий рахунок Продавця протягом 10 календарних днів з моменту передання товару Покупцеві.

Як вбачається з матеріалів справи позивач відповідно до умов укладеного Договору поставив відповідачу за видатковими накладними Товар на загальну суму 18 002,72 грн, за які відповідач провів розрахунок на суму 8 444,20 грн.

Таким чином борг відповідача за отриманий товар становить 9 555,52 грн (18 002,72-8 447,20).

Слід зауважити, що ні сума отриманого товару, ні сума сплачених коштів, ні розмір існуючого боргу не заперечується сторонами, що вбачається зокрема із заяви відповідача про визнання суми основного боргу.

Непроведення відповідачем оплати за отриманий Товар слугувало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору № 43 ХМФ від 13.02.2013 р. між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору поставки.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В силу вимог ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, відтак, суд вважає, що позов в частині стягнення 9 555,52 грн основного боргу є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 955,55 грн - штрафу, 442,02 грн 3 % річних за період з 14.09.2013 р. по 02.04.2015 р. та 2 882,08 грн інфляційних втрат за період з вересня 2013 року по січень 2015 року, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 7.5 Договору сторони домовились, що якщо прострочення оплати триває більше 3 днів, Покупець на вимогу Продавця, додатково сплачує штраф у розмір 30 % від вартості отриманого, але не оплаченого товару.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення штрафу, 3 % річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені, штрафу, 3 % річних судом не виявлено помилок в розрахунках, що свідчить про обґрунтованість заявлених до стягнення сум.

Перевіркою правильності обрахунку суми 3 % річних та інфляційних втрат судом отримано більшу суму (2 810,98 грн) порівняно з тим яку заявлено позивачем до стягнення (173,94 грн - судом отримано 173,95 грн 3 % річних в періоді з 22.09.2013 р. по 02.04.2015 р. 1 738,12 грн - судом отримано 1 738,13 грн інфляційних втрат за прострочення сплати по накладній від 03.09.2013 р., 1 143,96 грн - судом отримано 1 143,97 грн інфляційних втрат за прострочення сплати по накладній від 11.09.2013 р.), але враховуючи те, що позивачем під час розгляду справи в суді не заявлено про збільшення суми позовних вимог останні задовольняються судом в межах заявлених позивачем сум.

Перевіркою правильності розрахунку штрафу судом не виявлено помилок. а тому вказані вимоги задовольняються в повному обсязі із врахуванням поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду допустимих та обґрунтованих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При прийнятті рішення судом враховано п.3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в якому вказано, що у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір , - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

10.06.2015 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВК ІНЖИНІРИНГ", вул.Квятека, 20, м.Вінниця, 21000 (ідентифікаційний код - 37898067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізол", вул.Городоцька, 174, м.Львів, 79022 (ідентифікаційний код - 33895476) - 9 555 грн 52 коп. основного боргу, 955 грн 55 коп. -штрафу, 442 грн 02 коп. - 3 % річних, 2 882 грн 08 коп. - інфляційних втрат, 1 827 грн 00 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15 червня 2015 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.