Рішення

від 09.06.2015 по справі 911/732/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. С. Петлюри 16тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"09" червня 2015 р. Справа № 911/732/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Фрутко» , м. Київ

до відповідача товариства обмеженою відповідальністю «Край-1» , м. Сквира

про стягнення 893011,23 грн.

Суддя О.В. Конюх;

представники сторін:

від позивача: Петрик С.А. , уповноважений, довіреність від 23.02.2015р. б/н;

від відповідача: не з'явився ;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фрутко», м. Київ звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 24.02.2015р. до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Край-1», м. Сквира Київської області, в якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 2199 від 12.05.2014р. в розмірі 893011,23 грн., в тому числі 738020.76 грн. основного боргу за поставлений товар, 77422,72 грн. пені, 69628,16 грн. інфляційних втрат, 7939,59 грн. 3% річних, та покласти на відповідача судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно умов договору поставки від 12.05.2014р. №2199 позивач поставив товариству з обмеженою відповідальністю "Край-2", а в подальшому відповідачу товариству з обмеженою відповідальністю «Край-1» на підставі додаткової угоди від 19.08.2014р. №3 про заміну сторони у зобов'язанні, товар згідно товаросупровідної документації. В порушення умов договору поставки від 12.05.2014р. №2199 та додаткової угоди від 19.08.2014р. №3 про заміну сторони у зобов'язанні відповідач отриманий товар оплатив частково, в результаті чого за відповідачем рахується прострочена заборгованість в сумі 738020,76 грн. Крім того, у зв'язку із простроченням основного зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача передбачену договором поставки пеню в сумі 77 422,72 грн., а також відповідно до ст. 625 ЦК України інфляційні втрати в сумі 69 628,16 грн. та три проценти річних в сумі 7 939,59 грн.

Ухвалою від 26.02.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 911/732/15 та призначено справу до розгляду на 17.03.2015р. В судовому засіданні 17.03.2015р. відповідно до частини третьої ст. 77 ГПК України судом оголошено перерву в засіданні до 31.03.2015р., про що присутні представники обох сторін були повідомлені особисто під розпис.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує та просить суд в позові відмовити. Заперечення мотивовані тим, що 16.02.2015р. між позивачем (первісний кредитор), відповідачем (боржник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Фрутко» (новий кредитор) було укладено тристоронній договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого право вимагати сплати заборгованості, яка є предметом даного позову, перейшло до нового кредитора товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Фрутко», відповідно позивач вибув із спірних відносин сторін та не є належним позивачем у даній справі.

Ухвалою від 31.03.2015р. суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Фрутко» та оголосив перерву в засіданні до 21.04.2015р. Ухвалою від 21.04.2015р. за клопотанням відповідача в порядку ст. 69 ГПК України суд продовжив строк розгляду спору у справі на 15 днів та відклав розгляд справи на 05.05.2015р.

Ухвалою від 05.05.2015р. суд в порядку ст. 25 ГПК України здійснив заміну позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Фрутко» на його процесуального правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Фрутко», відмовив в задоволенні заяви позивача про уточнення позовних вимог та відклав розгляд справи на 26.05.2015р. Ухвалою від 26.05.2015р. розгляд справи повторно відкладено на 09.06.2015р. у зв'язку із неявкою представника відповідача.

04.06.2015р. позивач звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог від 03.06.2015р., в якій, не змінюючи предмету та підстав позову, просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 1062990,10 грн., в тому числі 738020,76 грн. основного боргу, 124230,12 грн. пені, 194188,02 грн. інфляційних втрат та 6551.20 грн. процентів річних (за період з 16.02.2015р. по 03.06.2015р.). Розглянувши подану заяву про збільшення позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК України.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Зазначена позиція викладена в пункті 3.11 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування господарсько-процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Дослідивши заяву про збільшення позовних вимог від 03.06.2015р. та поданий до неї розрахунок, з врахуванням первісно поданої позовної заяви, суд встановив, що позивач не змінює предмету або підстав позову, не заявляє нових вимог. Заява належним чином оплачена судовим збором та направлена відповідачу листом з описом (копія платіжного доручення від 02.06.2015р. № 11, оригінали фіскальних чеків «Укрпошти» та описів вкладення в лист від 04.06.2015р. додані до заяви), відповідно, суд в порядку ст. 22 ГПК України приймає вказану заяву до розгляду.

Справа розглядатиметься в редакції позовних вимог відповідно до заяви позивача від 03.06.2015р. про збільшення позовних вимог про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Край-1» 1062990,10 грн. заборгованості, в тому числі 738020,76 грн. основного боргу, 124230,12 грн. пені, 194188,02 грн. інфляційних втрат та 6551,20 грн. 3% річних та витрат на сплату судового збору.

08.06.2015р. позивачем подано заяву про забезпечення позову в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України, в якій позивач просить вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову, які знаходяться на банківських рахунках товариства з обмеженою відповідальністю «Край-1». Заява мотивована тим, що з відкритих джерел позивачу стало відомо про те, що власник мережі «Край-1» вживає заходи до продажу частинами всього бізнесу з рітейлу, крім того, позивачу стало відомо про численні судові позови постачальників до відповідача, які намагаються через суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар. Викладене в заяві, на думку позивача, свідчить про те, що найближчим часом відповідач припинить свою діяльність, відповідно виконання рішення про стягнення коштів без вжиття заходів до забезпечення позову стане неможливим.

Розглянувши подану заяву про забезпечення позову від 08.06.2015р., суд відмовив в її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони або із своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду. Втім, не виключається можливість вжиття заходів до забезпечення позову й після порушення провадження у справі.

Строк розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову процесуальним законом не встановлено; отже, суду слід виходити з того, що цей строк має бути розумно необхідним для ефективного запобігання тим негативним явищам.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивачем не наведено жодних доказів та обґрунтувань, які б свідчили про те, що без накладення арешту на грошові кошти відповідача рішення суду не буде виконано, в тому числі не подано жодних доказів, що відповідач не виконує судові рішення про стягнення з нього заборгованості на користь інших стягувачів, а сама по собі наявність таких рішень не свідчить про ухилення відповідача від їх виконання. Так само зміна власника торгової мережі не свідчить про намір припинити господарську діяльність юридичної особи відповідача. За таких обставин, заява позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Відповідач в судове засідання 09.06.2015р. не з'явився, про причини нез'явлення суд належним чином не повідомив.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до права суду, передбаченого ст. 75 ГПК України, справа розглянута за наявними матеріалами, яких достатньо для розгляду спору.

Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Фрутко», м. Київ (далі по тексту - ТОВ «ТД Фрутко») до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Край-1», м. Сквира Київської області (далі по тексту ТОВ «Край-1»), всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

12.05.2014р. між ТОВ «Фрутко» (постачальник) та ТОВ «Край-2» (покупець) було укладено Договір поставки № 2199 (далі - Договір), згідно якого постачальник зобов'язався постачати та передавати у власність покупцеві товар із товаросупровідною документацією згідно із замовленнями покупця, а покупець зобов'язався приймати товар та оплачувати його. Крім того, за зазначеним договором сторони домовились про надання покупцем постачальникові консультаційних та маркетингових послуг. Згідно умов Договору:

- постачальник поставляє покупцю товари із залишковим терміном придатності щонайменше 3/4 від загального терміну придатності, у тарі, передбаченій для цього виду товару, вивантаженими на рампу Магазина. При розвантаженні постачальник приймає на себе зобов'язання забезпечити поставку товару до часу, що вказаний у замовленні покупця (пункти 2.2, 2.5 Договору);

- право власності і ризик випадкової загибелі товарів переходить до покупця з моменту, коли товари поставлено покупцеві на приймальну платформу магазину і сторони підписали накладну (пункт 2.7 Договору);

- товари приймаються за кількістю та якістю у відповідному магазині на підставі товаросупровідних документів. Відсутність, неповнота або неналежне оформлення вантажних та товаросупровідних документів є достатньою підставою для відмови в отриманні товарів (пункт 2.13 Договору);

- покупець оплачує реалізовані товари за період один календарний тиждень у магазинах покупця протягом 21 банківських днів з дня закінчення календарного тижня за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені рахунки та накладні, та за умови, що сума платежу не менше 50,00 грн. Платіжне зобов'язання вважається виконаним покупцем після списання коштів з його банківського рахунку (розділ 3 Договору, пункт 1.1 Додатку №3 «Спеціальні умови»);

- за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення (пункт 3.8 Договору).

- покупець надає постачальнику консультаційні та маркетингові послуги, направлені на збільшення обсягів продажу (проведення семінарів, маркетингові послуги у вигляді розміщення товарів з дотриманням правил добросусідства та у додаткових місяцях - привілейований доступ тощо), які сплачуються постачальником щоквартально згідно рахунків покупця або шляхом зарахування заборгованості з вартості послуг проти сум, які належать до сплати за поставлені товари (пункт 1.1 Додатку №3 «Спеціальні умови»)

Додатковою угодою №3 від 19.08.2014р. сторони дійшли згоди про заміну сторони покупця з ТОВ «Край-2» та ТОВ «Край-1». З дати підписання додаткової угоди всі права і обов'язки сторони покупця переходять до нового покупця. Обов'язок оплатити згідно з умовами договору товар, що був поставлений постачальнику до дати підписання даної угоди, переходить до нового покупця. Сторони дійшли згоди, що зобов'язання по оплаті поставленого товару по Договору переходять до нового покупця у сумі згідно з даними бухгалтерського обліку Первісного покупця та Постачальника на дату підписання додаткової угоди.

Згідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними. Та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За правовим змістом відносини сторін є змішаним договором, який містить елементи договорів поставки та надання послуг.

Спір у справі стосується відносин сторін, що є поставкою, відповідно суд застосовує до відносин сторін норми закону, що регулюють поставку.

Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з доданих до матеріалів справи первинних документів, протягом дії договору постачальник ТОВ «Фрутко» здійснював поставки товару відповідачу, а відповідач здійснював часткову оплату отриманого товару.

В наступному між ТОВ "Фрутко" (первісний кредитор), ТОВ «ТД Фрутко» (новий кредитор) та ТОВ "Край-1" (боржник) укладено договір про відступлення права вимоги від 16.02.2015р. , згідно якого первісний кредитор та боржник підтверджують, що за укладеним між ними договором поставки №2199 від 12.05.2014р., станом на дату підписання цього договору боржник має перед первісним кредитором грошові зобов'язання, які виникли внаслідок поставки товару первісним кредитором боржнику згідно вищевказаного договору поставки та станом на момент укладення цього договору становлять 738 020,76 грн. , що, крім іншого, підтверджується також підписаним 06.02.2015р. між первісним кредитором та боржником актом звіряння взаємних розрахунків. Відповідно до умов договору від 16.02.2015р.:

- в порядку та на визначених цим договором умовах первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги боргу, належне первісному кредитору (пункт 2 договору від 16.02.2015р.);

- новий кредитор та боржник погодили, що зобов'язання зі сплати боргу має бути виконане боржником на умовах оплати, передбачених договором поставки (пункт 3 Договору від 16.02.2015р.);

- до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання обов'язків боржником (пункт 6 договору від 16.02.2015р.);

- цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення їх печатками та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором (пункт 10 Договору від 16.02.2015р.).

Також, шляхом підписання даного договору новий кредитор підтвердив, що первісним кредитором передані йому всі документи, які підтверджують суму боргу та права вимоги, а також інформацію, яка є важливою для їх здійснення (пункт 5 договору від 16.02.2015р.).

Згідно пункту 1 частини 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до пункту 8.6 основного договору поставки № 2199 від 12.05.2014р. права та обов'язки, що виникають за цим договором, не можна передавати третім сторонам без попередньої згоди іншої сторони. Разом із тим, боржник - ТОВ "Край-1" надав згоду на уступку права вимоги, оскільки договір про відступлення права вимоги від 16.02.2015р. підписано в тристоронньому порядку в тому числі і боржником ТОВ "Край-1". До матеріалів справи додана копія довіреності на особу, яка підписала даний договір від імені ТОВ "Край-1" - Кравчука І.Л., згідно якої останньому надано повноваження визначати умови договорів поставок, купівлі-продажу, надання послуг, відступлення права вимоги, в тому числі підписувати їх. Оригінал довіреності був наданий відповідачем для огляду в судовому засіданні.

Крім того, до матеріалів справи залучено копію акту звіряння взаємних розрахунків від 06.02.2015р., яким підтверджено існування заборгованості відповідача перед первісним кредитором станом на 05.02.2015р. в сумі 738020,76 грн.

За таких обставин, судом встановлено факт заміни в основному зобов'язанні первісного кредитора - товариства з обмеженою відповідальністю "Фрутко" на нового кредитора - товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Фрутко", яке здійснено шляхом укладення в належній формі, з погодженням всіх необхідних умов тристороннього договору від 16.02.2015р. про відступлення права вимоги, на яку боржник - товариство з обмеженою відповідальністю "Край-1" надав свою згоду в порядку пункту 8.6 основного договору поставки, шляхом підписання вищезазначеного договору, як його сторона (боржник). При цьому в договорі від 16.02.2015р. про відступлення права вимоги зафіксовано розмір грошового зобов'язання відповідача ТОВ «Край-1» перед постачальником за договором поставки №2199 від 12.05.2014р. а саме в сумі 738020,76 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з частиною 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Суду не подано жодних доказів сплати відповідачем грошових коштів новому кредитору ТОВ «ТД Фрутко» за період після укладення договору від 16.02.2015р. про відступлення права вимоги по день розгляду справи. Суд ухвалою від 26.02.2015р. зобов'язував відповідача подати документи, що підтверджують сплату коштів згідно договору поставки від 12.05.2014р. № 2199. В судовому засіданні 17.03.2015р. суд зобов'язав сторін виконати вимоги ухвали від 26.02.2015р., про що представник відповідача особисто розписався в письмовому повідомленні про перерву в судовому засіданні. Разом із тим, відповідач доказів оплати коштів за отриманий від позивача товар в більшому розмірі, ніж доводить суду позивач, не представив, відповідно доводи позивача не спростував.

На вимогу суду позивачем подано копії первинних документів за договором поставки № 2199 від 12.05.2014р. (видаткові накладні), а також копії банківських виписок про оплату грошових коштів відповідачем. Даними документами підтверджується сума основного боргу відповідача перед позивачем в сумі 738020,76 грн., за таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 738020,76 грн. є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджується та підлягає задоволенню.

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача за період з 16.02.2015р. по 03.06.2015р. передбачену пунктом 3.8 Договору пеню в загальній сумі 124230,12 грн. та згідно із частиною 2 ст. 625 ЦК України 194188,02 грн. інфляційних втрат та 6551,20 грн. 3% річних.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 ЦК України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до частини 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Оскільки інший період нарахування пені в Договорі сторонами не встановлено, нарахування пені має розпочатися наступного дня після спливу передбаченого договором терміну оплати, та припинитися або в день виконання грошового зобов'язання або через шість місяців у відповідне число останнього місяця строку.

Положеннями частини 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Оскільки проценти річних та інфляційні втрати за правовим змістом не є штрафними санкціями, обмеження строку їх нарахування шістьма місяцями у відповідності до частини 6 ст. 232 ГК України не застосовується.

Згідно п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до абзаців 2, 3 п. 3.2. вказаної Постанови, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем , у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу , протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до Договору про відступлення права вимоги від 16.02.2015р. сторони дійшли згоди про те, що зобов'язання зі сплати боргу має бути виконане боржником на умовах оплати, передбачених договором поставки (пункт 3 Договору від 16.02.2015р.) і до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання обов'язків боржником (пункт 6 договору від 16.02.2015р.).

За таких обставин, новий кредитор отримав право нараховувати та стягувати з відповідача пеню, проценти річних та інфляційні втрати в тій самій мірі, що й первісний кредитор. Суд звертає увагу на те, що порядок оплати товару, передбачений договором, передбачає оплату раз на тиждень реалізованого товару з відстрочкою платежу 21 банківський день. Оскільки позивач не подав суду достовірних документальних відомостей про фактичні строки реалізації товару, отриманого від позивача потижднево, а у позивача зазначена інформація відсутня, суд враховує, що підписанням акту звіряння розрахунків від 06.02.2015р. та договору від 16.02.2015р. позивач підтвердив, що поставлений товар вартістю 738020,76 грн. станом на 16.02.2015р. належить до оплати позивачу. Тобто, виходячи з наступного розрахунку.

Основний боргПеріод прострочення.Пеня, грн. (пункт 3.8 Договору поставки)Інфляційні втрати, грн. (з 01.03.15 по 01.06.15) 3% річних, грн. (ст. 625 ЦК України) 738020,76 16.02 - 03.06.2015 124230,12 214764,04 6551,20 судом встановлено, що за заявлений позивачем період належна до стягнення з відповідача пеня складає 124230,12 грн., 3% річних складають 6551,20 грн.; інфляційні втрати, розраховані за повний місяць існування заборгованості згідно правил розрахунку інфляційних становлять 214764,04 грн. Суд, приймаючи рішення, не вправі виходити за межі позовних вимог, відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає задоволенню повністю в заявленій сумі 194188,02 грн.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню повністю. Суд приймає рішення про стягнення з відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Край-1» на користь позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Фрутко» 738020,76 грн. основного боргу, 124230,12 грн. пені, 194188,02 грн. інфляційних втрат та 6551,20 грн. процентів річних. У відповідності до ст. 49 ГПК України суд покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 2, 12, 22, 32-34, 43, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Фрутко» задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Край-1» (09000, Київська обл., м. Сквира, вул. Леніна, буд. 19, кв. 13, ідентифікаційний код 22863249)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Фрутко» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 7Б, ідентифікаційний код 39002314)

738020,76 грн. (сімсот тридцять вісім тисяч двадцять гривень сімдесят шість копійок) основного боргу,

124230,12 грн. (сто двадцять чотири тисячі двісті тридцять гривень дванадцять копійок ) пені,

194188,02 грн. (сто дев'яносто чотири тисячі сто вісімдесят вісім гривень дві копійки) інфляційних втрат,

6551,20 грн. (шість тисяч п'ятсот п'ятдесят одну гривню двадцять копійок ) 3% річних,

21259,80 грн. (двадцять одну тисячу двісті п'ятдесят дев'ять гривень вісімдесят копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 15.06.2015р.

Суддя О.В. Конюх