Постанова

від 09.06.2015 по справі 922/1924/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2015 р. Справа № 922/1924/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Карелов К.Ю. (довіреність від 08.08.2014 року),

відповідач - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.№2787Х/1-38) на рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2014 року

за позовом ТОВ "Хартрастсервіс-М", с. Веселе, Харківський район, Харківська область

до ТОВ "Астен Укрпром", м. Харків

про 115 000 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.07.2014 р. у справі №922/1924/14 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астен Укрпром" на користь Товариства з обмеженою "ХАРТРАСТСЕРВІС-М" грошові кошти у розмірі 115 000 грн.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, зокрема, що грошові кошти не передавались у власність чи в користування відповідачу. Платіжне доручення може служити лише доказом факту перерахування грошових коштів, але не підтверджує наявність будь-якого укладеного сторонами договору, у зв'язку з чим відповідач набув грошові кошти без достатніх правових підстав. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача-без задоволення.

Відповідач в судове засідання 09.06.2015 року не з'явився, але в день слухання справи надав через канцелярію суду клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з неможливістю прибуття представника в дане судове засідання за станом здоров'я та відсутністю директора підприємства (перебування у відрядженні за межами міста Харкова).

Відповідно до підпункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження викладених в клопотанні обставин, та не зазначено, з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, яким чином неявка представника відповідача унеможливить розгляд даної справи.

Клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги здано відповідачем нарочно до канцелярії суду апеляційної інстанції 09.06.2015 року, тобто в день проведення судового засідання у даній справі. Крім того, апелянтом також одночасно о 12:30 год. 09.06.2015 року надано друге клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Таким чином, представник апелянта знаходився в Харківському апеляційному господарському суді в день слухання справи, однак не скористався можливістю взяти участь в судовому засіданні.

На підставі викладеного та враховуючи, що відповідач є апелянтом по справі, а отже в апеляційній скарзі ним викладені доводи з яких він не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції, а також те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення, оскільки відсутність апелянта в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

16.05.2011 року позивач перерахував відповідачу 115000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №12 (а.с.14).

Як вказано в платіжному дорученні, призначення платежу: «попередня оплата за устаткування згідно Договору №2 від 16.05.2011 року».

Позивач зазначає, що фактично, вказаний як підстава для перерахування, договір, не укладався та не виконувався сторонами.

16.04.2014 року позивач направив відповідачу вимогу №15/14 про повернення грошових коштів в сумі 115000 грн., перерахованих відповідно до платіжного доручення №12 від 16.05.2011 року (а.с.15).

Вказана вимога отримана відповідачем 05.05.2014 року, що підтверджується витягом з сайту Укрпошти (а.с.18).

Як зазначає позивач, відповідач його вимогу в 7-ми денний строк не виконав, в добровільному порядку грошові кошти позивачу не повернув, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача 115000 грн.

Позивач, обґрунтовуючи позов, посилається на приписи статті 1212 ЦК України та вказує, що відповідач володіє коштами без достатньої правової підстави, чим порушує права позивача та вимоги чинного законодавства України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує та зазначає, що перерахування 115000 грн. є наслідком досягнутої домовленості між позивачем та відповідачем стосовно здійснення господарської діяльності підприємствами, однак господарські відносини між сторонами не знайшли свого продовження і обмежились наданням разової послуги, яка була проавансована позивачем у формі перерахування передплати в сумі 115000 грн. Аналогічні доводи містяться в апеляційній скарзі відповідача.

Колегія суддів враховує наступне.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, обгрунтовуючи свої позовні вимоги (а.с.26), містить загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, зокрема: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Колегія суддів враховує, що характерною рисою зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є те, що вони мають майновий характер і в їх основі лежать економічні зв'язки щодо переміщення матеріальних благ.

У результаті безпідставного набуття або збереження виникають відносні правовідносини між боржником (набувачем) та кредитором (потерпілим), спрямовані на забезпечення переходу матеріальних благ із майнової сфери однієї особи до майнової сфери іншої.

Зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають тоді, коли має місце, зокрема, набуття або збереження майна набувачем за рахунок потерпілого.

Тобто йдеться про дії набувача, які можуть бути виражені як пасивно - збереження за рахунок іншої особи (за чужий рахунок), так і активно: перехід чужого майна у майнове володіння набувача, яке не ґрунтується на певному титулі; відсутність правової підстави, встановленої законом або правочином, для зміни майнового стану сторін від самого початку існування правовідносин або в результаті їх трансформації.

Тобто, зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи-набувача частини її майна, що набуте поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Аналізуючи правові передумови набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, необхідно встановити, зокрема, що перехід матеріальних благ (майна) був юридично неправильним.

Набуття або збереження майна в будь-якому випадку має бути безпідставним. Безпідставність полягає в тому, що придбання або збереження майна відбувається без правових підстав, встановлених не тільки законом або договором, а й адміністративним актом та одностороннім правочином.

У частині другій статті 1212 Цивільного кодексу України зазначено, що положення глави 83 цього кодексу застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Незалежно від поведінки (дій або бездіяльності) набувача, яка передує виникненню на його стороні майнової вигоди і може бути як протиправною, так і правомірною, сам факт наявності на його стороні набутого або збереженого без достатньої правової підстави майна врешті - решт робить поведінку набувача протиправною, оскільки вона суперечить статті 1212 Цивільного кодексу України.

Як свідчать матеріали справи, позивач перерахував відповідачу 115000 грн. за платіжним дорученням №12 від 16.05.2011 року, в якості попередньої оплати за устаткування згідно Договору №2 від 16.05.2011 року.

Однак, між позивачем та відповідачем договір не укладався, не було погоджено і в спрощений спосіб істотних умов договору, в тому числі, ні предмету договору, ні ціни, ані строку виконання зобов'язань.

Матеріали справи не містять доказів укладення сторонами 16.05.2011 року Договору №2, на який міститься посилання в платіжному дорученні №12.

Таким чином, будь-які договірні ( в тому числі в усній формі) відносини між сторонами відсутні. Дані обставини підтверджують обидві сторони.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що перехід матеріальних благ (грошових коштів в сумі 115000 грн.) відбувся поза межами правової підстави, за відсутністю договірних правовідносин між сторонами у даній справі.

Відповідач не надав суду доказів повернення безпідставно отриманих коштів, доводи позивача не спростував.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності правових підстав перерахування позивачем грошових коштів відповідачу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає обґрунтованими вимоги позивача про повернення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 115000 грн. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що грошові кошти в розмірі 115000 грн. перераховані відповідачу у якості оплати за здійснення посередницьких послуг на користь ТОВ «Хартрастсервіс-М». При цьому, апелянт вказує, що шляхом телефонних переговорів та особистих зустрічей сторони дійшли згоди щодо основних положень своїх господарсько-фінансових правовідносин.

Колегія суддів враховує наступне.

Згідно частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин третьої статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Матеріали справи не містять доказів виникнення між сторонами жодних зобов'язальних правовідносин, відсутні дані про здійснення сторонами дій щодо їх виконання.

Також сторонами не доведено факту укладення договору у спрощений спосіб.

Крім того, відповідно до п.2 ст.638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, а відповідно до п. 1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Однак, сплата коштів платіжним дорученням №12 і прийняття їх відповідачем, не можуть, в розумінні ч.1 ст.641 та ч.1 ст.642 ЦК України, вважатись офертою позивача і акцептом відповідача відповідно, оскільки в порушення вимог цих норм платіжне доручення не містить жодної з суттєвих умов майбутнього договору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Харківської області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2014 року у справі №922/1924/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови по справі № 922/1924/14 підписано 15.06.2015 року.

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.