Ухвала

від 10.06.2015 по справі 810/442/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/442/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кушнова А.О. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

10 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2015 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Валтек Київ» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Валтек Київ» звернулися до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 14.08.2014 року № 0015971502 та № 0015981502.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено камеральну перевірку даних задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ «Валтек Київ», за результатами якої складено акт № 26/15-02/37866852 від 18.07.2014 року (заперечення позивача на акт залишено без задоволення, а висновки акту - без змін).

Перевіркою встановлено порушення 201.10, 201.6 ст. 201, п.п. 198.2, 198.6 ст. 198 розділу V ПК України, внаслідок чого неправомірно віднесено до податкового кредиту суму ПДВ за травень 2014 у розмірі 252 800,36 грн.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 14.08.2014 року:

№ 0015971502 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 241 139,20 грн., в тому числі 192 911,36 грн. за основним платежем та 48 227,84 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0015981502 про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 59 889 грн..

Вирішуючи питання щодо правомірності спірних рішень, судова колегія виходить з наступного.

05.05.2014 між позивачем (покупець) та ТОВ «Промлогістик» (постачальник) укладено договір поставки № 6 з відстроченням платежу, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця устаткування для систем тепло- і водопостачання, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити поставлений товар відповідно до умов договору.

За п. 1.2 договору поставка товару здійснюється на підставі заявки покупця, при цьому асортимент, кількість і ціна товару визначаються на підставі видаткової накладної.

Одержання товару відповідно до договору здійснюється особою, уповноваженою на одержання товару від імені покупця. При передачі товару постачальник зобов'язаний надати покупцеві видаткову накладну, податкову накладу та інші необхідні товарні й супровідні документи.

Відповідно до п. 5.1 договору покупець оплачує товар за ціною, встановленою відповідно до діючого прайс-листа постачальника та зазначеної у видатковій накладній, наданій постачальником. Ціна на товар є вільною, включає ПДВ, вартість тари й упаковки.

Положеннями п. 8.1 договору передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2014 року, а в частині виконання грошових зобов'язань - до повного їх виконання.

Так, позивачем було направлено заявки на постачання товару з переліком виду та кількості відповідних одиниць до ТОВ «Промлогістик», зокрема: № 110/05/14 від 05.05.2014; №117/05/14 від 16.05.2014; № 119/05/14 від 16.05.2014; №120/05/14 від 16.05.2014.

На виконання умов договору у травні 2014 року позивачу було поставлено товар у кількості 546 найменувань на загальну суму 1 516 802,20 грн. в тому числі ПДВ 252 800,37 грн., що підтверджується видатковими накладними.

Факт транспортування товарів позивачу за замовленням контрагента - ТОВ «Промлогістик» підтверджується товарно-транспортними накладними №1/1305414 від 13 травня 2014 року та № 1/190514 від 19 травня 2014 року.

З витягу з журналу реєстрації довіреностей за 2012-2015 роки позивача слідує, що 13.05.2014 року позивачем виписано довіреність строком дії до 22.05.2014 року на директора товариства Лавриненко С.Т. на отримання товару від ТОВ «Промлогістик».

Сплата вартості отриманих товарів в повному обсязі підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (т.1, а.с.73-78).

За фактом отримання товару ТОВ «Промлогістик» були виписані податкові накладні на загальну суму 1 516 802,20 грн., в тому числі ПДВ 252 800,37 грн., а саме: № 14 від 13.05.2014 на загальну суму 181926,13 грн., втому числі ПДВ 30321,00 грн.; № 15 від 19.05.2014 на загальну суму 482968,46 грн., в тому числі ПДВ 80494,74 грн.;- № 16 від 19.05.2014 на загальну суму 481594,28 грн., в тому числі ПДВ 80265,71 грн.; № 17 від 19.05 2014 на загальну суму 370313,33 грн., в тому числі ПДВ 61718,92 грн. (т.1, а.с.42-60). Отримання позивачем зазначених податкових накладних підтверджується наявним в матеріалах справи реєстром виданих та отриманих податкових накладних за травень 2014 року (т. 2, а.с. 72-101).

Важливо відзначити, що суми сплаченого ПДВ у загальному розмірі 252 800,36 грн. за вказаними податковими накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту за травень 2014 року, про що свідчить додаток 5 до податкової декларації з ПДВ за вказаний звітний період (т.1, а.с.83-86).

В силу приписів п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абз. 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

На момент взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ «Промлогістик», останні були зареєстровані як платник податку на додану вартість, відомості стосовно зазначеного підприємства та його керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначеного контрагента у позивача не виникало.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07 .

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Слід зауважити, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців №19892502 від 14.01.2015 основним видом економічної діяльності ТОВ «Валтек Київ» є: 46.74 оптова торгівля залізничними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням до нього.

Отже, не можливо не погодитися з доводами суду першої інстанції, що отримання товарів від ТОВ «Промлогістик» та подальше використання у власній господарській діяльності відповідає видам діяльності ТОВ «Валтек Київ» та пов'язано з його господарською діяльністю.

Крім того, отриманий товар позивачем використано для виконання зобов'язань перед контрагентами: ТОВ «Епіцентр К» за договором поставки № 259970 від 24.09.2012 (т.2, а.с. 117-124); ТОВ «Торговельно-будівельний дім «ОЛДІ» за договором поставки № 2002244 від 18.09.2012 (т.2, а.с. 151-157); ТОВ «Леруа Мерлен Україна» за договором поставки № 08221 від 20.04.2014. (т. 2, а.с. 125-150).

Також в підтвердження використання у власній господарській діяльності отриманих від ТОВ «Промлогістик» товарів та їх подальшої реалізації контрагентам, позивачем надано видаткові, товарно-транспортні накладні та податкові накладні, видані контрагентам під час поставки придбаних у ТОВ «Промлогістик» товарів.

Вартість отриманих товарів контрагентами сплачено, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок по банківському рахунку позивача за 17.06.2014, 11.06.2014, 06.06.2014, 02.06.2014, 27.08.2014, 26.08.2014, 20.08.2014.

01.08.2012 між позивачем (орендар) та ТОВ «Техбудінформ-1» укладено договір оренди № 17 складських приміщень без опалення та відкриту площадку загальною площею 982, кв. м. та додаткові угоди №6, №12, №8, №4, №10 до даного договору (т.2, а. с. 25-44). Відповідні приміщення згідно пункту 1.4. договору будуть використовуватись для здійснення господарської діяльності орендаря - під розміщення складу та передані позивачу відповідно до акту передачі нежитлових приміщень №1 (т.2, а. с. 45-48).

Отже, дані документи свідчать про наявність у позивача приміщень для зберігання отриманого товару, а надані позивачем прибуткові накладні № 113 від 13.05.2014, № 116 від 19.05.2014, № 115 від 19.05.2014, № 114 від 19.05.2014 (т. 3, а.с. 135-148) підтверджують оприбуткування товару та його знаходження на складі № 1.

Списання в подальшому придбаних товарів у зв'язку з їх реалізацією підтверджують надані позивачем накладні на реалізацію товарів та послуг зі складу № 1: №1794 від 12.06.2014, №1818 від 12.06.2014, №1521 від 28.05.2014, №1524 від 28.05.2014, №1793 від 11.06.2014, №1788 від 11.06.2014, №1784 від 11.06.2014, №1769 від 10.06.2014, №1741 від 11.06.2014, №1783 від 11.06.2014, №1525 від 28.05.2014, №1523 від 28.05.2014, №1522 від 28.05.2014, № 1639 від 06.06.2014, №1742 від 10.06.2014, №1725 від 06.06.2014, №1528 від 28.05.2014, №1717 від 10.06.2014, №1718 від 10.06.2014, №1526 від 28.05.2014, №1848 від 17.06.2014 (т. 3, а.с. 149-178).

Крім того, на підтвердження реальності здійснених операцій позивачем надано оборотно-сальдову відомість по рахунку 281 за травень 2014 року (рух товару по складу) (т.2 а. с. 102- 116) та картки рахунку за травень та червень 2014 року (т. 2, а.с. 179-184).

Таким чином, судова колегія приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що рух активів, установлена спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції, господарська мета при вчиненні позивачем правочину з ТОВ «Промлогістик», його реальність безпосередньо підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а тому за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що підстави для висновків про завищення позивачем податкового кредиту в травні 2014 року відсутні.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кобаль М.І.

Безименна Н.В.