КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20849/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
У Х В А Л А
Іменем України
10 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Безименної Н.В., Кобаля М.І.,
при секретарі: Погорілій К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.03.2015 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И Л А :
ТОВ «Українські продуктові традиції» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від від 24.11.2014 року № 161826552202.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.03.2015 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.
З матеріалів справи вбачається, що в період з 21.10.2014 року по 03.11.2014 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Українські продуктові традиції» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Київська інвестиційна компанія «Вдала» та ТОВ «Бінат ЛТД» за липень 2014 року, за результатами проведення чкої складено акт від 10.11.2014 р. № 1056/26-55-22-02/38451148.
Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 818 090 грн., а саме: в липні 2014 на суму ПДВ 706 026 грн.; в серпні 2014 на суму ПДВ 112 064 грн.
Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 24.11.2014 року № 161826552202, яким донараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 022 613,00 грн., в тому числі за основним платежем - 818 090,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 204 523,00 грн.
Свої доводи щодо законності спірного рішення апелянт обґрунтовує нереальністю господарських відносин позивача з його контрагентами. Проте, апеляційна інстанція підтримує позицію суду першої інстанції, що вказані твердження апелянта не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та є помилковими, з огляду на слідуюче.
Так, позивачем в перевіряємий період сформовано податковий кредит за рахунок сум ПДВ по податковим накладним, отриманих при здійсненні господарських операцій від ТОВ «Київська інвестиційна компанія «Вдала» та ТОВ «Бінат ЛТД».
Перевіркою достовірності відображених показників з урахуванням отриманої податкової інформації відповідачем зроблено висновок про завищення податкового кредиту позивачем по взаємовідносинах з ТОВ «Київська інвестиційна компанія «Вдала» за липень 2014 року, оскільки, на його думку, договори поставки були укладені без мети реального настання правових наслідків, а також те, що реальність вчинення господарських операцій ТОВ «Українські продуктові традиції» відсутня.
Основним видом діяльності позивача за КВЕД є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (47.11).
Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Київська інвестиційна компанія «Вдала» (постачальник) укладено договір № 04/04/01-14-Ж від 04.04.2014 р., згідно якого в порядку та на умовах визначених цим договором продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець, в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язується прийняти і оплатити товар. У п. 1.2. договору визначено, що під товаром у цьому договорі розуміється - макуха соняшникова.
У п. 1.5. цього договору визначено, що загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру, строк відвантаження товару, місце та умови доставки товару, визначаються Сторонами у специфікаціях, що є додатками та невід'ємною частиною цього договору. Ціна товару, також, вказується в накладних до окремих партій і вважається погодженою між постачальником і покупцем при наявності печаток обох сторін договору.
На виконання умов договору № 04/04/01-14-Ж від 04.04.2014 р., продавцем на протязі липня 2014 року покупцю поставлено макухи соняшникової загальною кількістю 432,45 т., загальною вартістю 672 387,40 грн.
ТОВ «Київська інвестиційна компанія «Вдала» на виконання договору виписані та надані позивачу видаткові накладні № 210 від 15.07.2014 p., № 211 від 16.07.2014 p., № 212 від 16.07.2014 p., № 223 від 18.07.2014 p., також надані податкові накладні № 31 від 15.07.2014 p., № 32 від 16.07.2014 p., № 33 від 16.07.2014 p., № 41 від 18.07.2014 p.
Доставка товару - макухи соняшникової, яка була придбана ТОВ «Українські продуктові традиції» у ТОВ «Київська інвестиційна компанія «Вдала» протягом липня 2014 року на підставі договору № 04/04/01-14-Ж від 04.04.2014 р., у пункт призначення - ПАТ «Дніпровський термінал», м. Херсон, Україна, підтверджується товарно-транспортними накладними № 019678 від 14.07.2014 p., № 019677 від 14.07.2014 p., № 019943 від 15.07.2014 p., № 019681 від 15.07.2014 p., № 019940 від 14.07.2014 p., № 019941 від 15.07.2014 p., № 019939 від 15.07.2014 p.
Оплата вказаного товару на підставі умов договору № 04/04/01-14-Ж від 04.04.2014 р. здійснена позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями № 511980 від 02.07.2014 p., № 935 від 09.07.2014 p., № 968 від 15.07.2014 р., № 512390 від 16.07.2014 p., № 512637 від 24.07.2014 p., № 1020 від 24.07.2014 p., № 1039 від 31.07.2014 р.
Окрім того, позивач також надав докази реалізації отриманого товару з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. Зокрема, як підтверджується матеріалами справи, отриманий від ТОВ «Київська інвестиційна компанія «Вдала» на підставі договору № 04/04/01-14-Ж від 04.04.2014 р. товар - макуха соняшникова, позивачем в подальшому продано компанії «EXPERTOS VENTURE LP2 (per. № 11088) на підставі укладеного між ними зовнішньоекономічного контракту № SO-B/0104-14 від 01.04.2014 року.
Відповідно до умов контракту, в порядку та на умовах, визначених цим контрактом продавець продає, а покупець приймає та оплачує макуху соняшникову, країна походження - Україна. У п. 2.1. Контракту визначено, що кількість товару за цим контрактом становить 20 000,00 метричних тонн, у п. 2.2. контракту визначено, що остаточна кількість товару визначається згідно з результатами зважування товару в порту.
У додатках до договору визначено, що товар постачається на умовах СРТ, перевезення оплачено до - ПАТ «Дніпровський термінал», м. Херсон, Україна.
На підставі контракту позивачем надано компанії «EXPERTOS VENTURE LP» інвойси № SO-B/0104-14-8 від 16.07.2014 р. та № SO-B/0104-14-7/1 від 05.06.2014 р. на підставі яких, здійснено оплату товару, що підтверджується платіжними дорученнями в іноземній валюті від 02.07.2014 p., 16.07.2014 p., 30.07.2014 р.
Крім того, товар - макуха соняшникова у кількості 432,45 т, що поставлений у липні 2014 року ТОВ «Київська інвестиційна компанія «Вдала» - ТОВ «Українські продуктові традиції», був відправлений позивачем за межі митної території України на підставі зовнішньоекономічного контракту № SO-B/0104-14 від 01.04.2014 р. - покупцю - компанії «EXPERTOS VENTURE LP» (per. № 11088), що підтверджується вантажно-митними деклараціями №508040000/2014/002354 та №508040000/2014/002353.
Також, у перевіряємому періоді між ТОВ «Українські продуктові традиції» (покупець) та ТОВ «Київська інвестиційна компанія «Вдала» (продавець) укладено договір № 07/07/14-О від 07.07.2014 р., відповідно до умов якого, продавець зобов'язується на умовах визначених цим договором передати у власність покупця товар, а покупець, в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язується прийняти і оплатити товар.
У п. 1.2. Договору визначено, що під товаром у цьому договорі розуміється - соняшникова олія українського походження.
У п. 1.5. договору визначено, що загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру, строк відвантаження товару, місце та умови доставки товару, визначаються сторонами у специфікаціях, що є додатками та невід'ємною частиною цього договору. Ціна товару, також, вказується в накладних до окремих партій і вважається погодженою між постачальником і покупцем при наявності печаток обох сторін договору.
У додатку № 1 до договору № 07/07/14-О від 07.07.2014 p., - специфікації № 1, сторони визначили умови поставки товару, а саме: визначили, що продавець зобов'язується поставити покупцю товар - соняшникову олію у терміни з 05.07.2014 р. по 31.07.2014 р. у кількості 600 т, визначили ціну за 1 т у розмірі 10320,00 грн., та погодили загальну вартість товару у розмірі - 6 192 000,00 грн.
Відповідно до умов, визначених сторонами у специфікації № 1, оплата за поставлений товар здійснюється відповідно до рахунку наданого продавцем, та сплачується протягом 1 банківського дня з моменту виставлення рахунку виходячи з фактичної кількості прийнятого товару з наданням товарно-транспортних накладних з відміткою, та фактичною кількістю прийнятого вантажу. Сторони погодили, що поставка товару здійснювалася на умовах СРТ згідно міжнародних правил Інкотермс, в редакції 2010 року - ТОВ «Миколаївське підприємство «Термінал-Укрхарчозбутсировина», Дніпробугський морський торговий порт, Миколаївська область, Україна.
На виконання умов договору № 07/07/14-О від 07.07.2014 p. продавцем на протязі липня 2014 р. покупцю було поставлено олії соняшникової загальною кількістю 410,480 т., загальною вартістю 4 236 153 грн. 60 коп..
Продавцем на виконання договору було надано видаткові та податкові накладні.
Доставка товару - олії соняшникової, яка була придбана покупцем у продавця протягом липня 2014 року на підставі договору № 07/07/14-О від 07.07.2014 р., у пункт призначення - ТОВ «Миколаївське підприємство «Термінал-Укрхарчозбутсировина», Дніпробугський морський торговий порт, Миколаївська область, Україна, що підтверджується товарно-транспортними накладними: № 70714/1 від 07.07.2014 p., №70714/3 від 08.07.2014 p., № 7074/2 від 08.07.2014 р.,№ 333 від 10.07.2014 p., № АУС 1 від 10.07.2014 p., № 2 АУС від 10.07.2014 р., № СТАЗ від 11.07.2014 p., № 00064 від 11.07.2014 p., № 012 від 11.07.2014 p., № 158 від 12.07.2014 p., № 0012 від 12.07.2014 p., № 000/17 від 14.07.2014 p.
Оплата товару - олії соняшникової, на підставі умов договору № 07/07/14-О від 07.07.2014 р. позивачем проведена, що підтверджується платіжними дорученнями № 939 від 10.07.2014 p., № 965 від 15.07.2014 року, № 1131 від 20.08.2014 p., № 1259 від 23.09.2014 p., № 514266 від 02.09.2014 p., № 1114 від 19.08.2014 p., № 1172 від 01.09.2014 р.
В підтвердження подальшого руху отриманого товару з метою його використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивач надав копії первинних документів, в тому числі, зовнішньоекономічний контракт, інвойс, платіжні доручення в іноземній валюті.
Так, отриманий від ТОВ «Київська інвестиційна компанія «Вдала» на підставі договору № 07/07/14-О від 07.07.2014 р. товар - олія соняшникова, продано позивачем (продавець) - компанії «EXPERTOS VENTURE LP» (per. № 11088) (покупець) на підставі укладеного між ними зовнішньоекономічного контракту № SM-B/0507-14 від 05.07.2014 р.
Відповідно до пунктів 1.1, 2.1, 4.1, 4.9 Контракту, в порядку та на умовах, визначених цим контрактом Продавець продає, а Покупець приймає та оплачує олію соняшникову нерафіновану, українського походження.
Кількість товару за цим Контрактом становить 600 метричних тонн, у п. 2.5. Контракту визначено, що остаточна кількість товару визначається згідно з результатами зважування Товару в Порту/Терміналі.
Товар постачається на умовах СРТ, перевезення оплачено до - ТОВ «Миколаївське підприємство «Термінал-Укрхарчозбутсировина», Дніпробугський морський торговий порт, Миколаївська область, Україна.
Товар постачається залізничним та автомобільним транспортом, а саме: автотранспортом - 600 тн +/- 2%;… .
У п. 4.12. контракту визначено, що митне оформлення товару здійснюється в порту/терміналі за рахунок продавця. Усі експортні податки, мито та збори, передбачені чинним законодавством України, сплачуються продавцем.
У п. 5.1. контракту визначено, що ціна товару складає 746,00 дол. США за одну мт.
Позивачем надано покупцю інвойс № SM-B/0104-14-1 від 05.07.2014 р., на підставі якого, ним здійснено оплату товару, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті від 14.07.2014 р. та платіжним дорученням в іноземній валюті від 09.07.2014 p.
Також, товар - олія соняшникова у кількості 410,069 т, яка поставлена у липні 2014 року ТОВ «Київська інвестиційна компанія «Вдала» - ТОВ «Українські продуктові традиції», була відправлена позивачем за межі митної території України на підставі зовнішньоекономічного контракту № SM-B/0507-14 - компанії «EXPERTOS VENTURE LP» (per. № 11088), що підтверджується вантажно-митною декларацією № 504010000/2014/002022.
Доводи апелянта щодо безтоварності господарських операцій з контрагентом, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків ґрунтуються на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагента, зокрема, згідно податкової інформації по ТОВ «Київська інвестиційна компанія «Вдала» за липень 2014 року, яка складена ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві. Згідно вказаної інформації податковим органом встановлено, що основним постачальником ТОВ «Київська інвестиційна компанія «Вдала» є СФГ «Промінь Агросервіс» (СФГ «Ланагросервіс ММ»), відносно якого відповідачем від Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області отримано акти від 05.08.2014 р. № 409/10-04-22-10/31295709 та від 05.09.2014 р. № 432/10-04-22-10/31295709 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ланагросервіс ММ».
Вищезазначеними актами, в тому числі інформацією, отриманою від ОУ Броварської ОДПІ листом від 31.07.2014 року № 2773/07/10-06-07-04, ТОВ «Ланагросервіс ММ» за податковою адресою не знаходиться, місцезнаходження платника податків не встановлено, вказані телефонні номери в аналітичній довідці та деклараціях підприємства не відповідають, директор підприємства за місцем реєстрації відсутній.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, апелянтом було зроблено висновок, що у позивача не було підстав для податкового обліку операцій з ТОВ «Київська інвестиційна компанія «Вдала», оскільки реальне вчинення господарських операцій між ними відсутнє. В обґрунтування вказаного висновку апелянтом також зроблено посилання на рапорт капітана податкової міліції О.А. Ярмоленка від 29.07.2014 р., в якому зазначено, що підприємство зареєстровано за адресою: Бориспільський район, с. Сеньківка, вул. Леніна, 5, за вказаною адресою знаходиться Сеньківська сільська рада. Підприємство за адресою відсутнє, тощо.
Апеляційна інстанція не може розцінювати зазначені вище доводи в якості підстави та належного доказу для скасування спірного рішення, оскільки порушення контрагентом норм податкового законодавства не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та формування витрат з податку на прибуток підприємств у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження цьому, оскільки ПК України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит та на формування витрат в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо.
В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Крім того, сам по собі акт перевірки не може розцінюватися в якості достатнього доказу для скасування спірного рішення, адже він являється по суті суб'єктивно викладеними судженнями податкового органу за результатами перевірки, здійсненої відносно діяльності виключно контрагента позивача, а відображені в ньому відомості не ґрунтуються на дослідженні первинних фінансово-господарських відносин з позивачем
Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України викладена від 19 червня 2013 року у справі № К/9991/63643/12, а також підтримана в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року у справі № К/800/29212/13 , відповідно до якої чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Тому в разі не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податків та його постачальника для одержання платником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. При цьому такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.
Співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.
У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.Таким чином, апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину. Позиція апелянта ґрунтується виключно на актах податкових органів, складених відносно контрагента позивача.
Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.
Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.
Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.
Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абз. 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».
Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.
Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07 .
Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.
Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.
Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.
Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.
За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.03.2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено 11.06.2015 року.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Саприкіна І.В.
Судді: Безименна Н.В.
Кобаль М.І.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 10.06.2015 |
Оприлюднено | 17.06.2015 |
Номер документу | 44877211 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Саприкіна І.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні