Ухвала

від 28.05.2015 по справі 2а-22785/09/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2015 року м. Київ К/9991/28672/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Торезької об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року

у справі № 2а-22785/09/0570

за позовом Торезької об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби

до Державного підприємства «Торезантрацит»,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Вега»,

про стягнення коштів за нікчемним правочином, -

ВСТАНОВИВ:

Торезька об'єднана державна податкова інспекція Донецької області Державної податкової служби (далі - Торезька ОДПІ Донецької області ДПС; позивач) звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Торезантрацит» (далі - ДП «Торезантрацит»; відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Вега» (далі - ТОВ «Вега»; відповідач-2), в якому просила застосувати до відповідачів наслідки, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а саме - стягнути з відповідача-2 на користь відповідача-1 суму в розмірі 807 900,00 грн., тобто все отримане за нікчемним правочином № 47/2 від 27 серпня 2005 року, а також стягнути з ДП «Торезантрацит» в доход держави товар згідно із специфікацією до договору № 47/2 від 27 серпня 2005 року або грошовий еквівалент товару, отриманого за нікчемним правочином, у розмірі 807 900,00 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року, в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, Торезька ОДПІ Донецької області ДПС оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року, ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року та прийняття нового рішення про повне задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між відповідачами укладено договір № 47/2 від 27 серпня 2005 року на поставку товарно-матеріальних цінностей, фактичне виконання якого засвідчується наявними в матеріалах справи специфікацією, накладними, податковими накладними, рахунками, довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, вимогою від 30 серпня 2005 року, прибутковими ордерами, лімітними картками на відпуск матеріалів, відомостями, картками складського обліку матеріалів.

Відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Аналіз вказаної норми ГК України дає підстави для висновку про те, що необхідною умовою для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, та, як наслідок, для застосування конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, є наявність у сторін (сторони) мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, позивач посилався виключно на повідомлення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька, відповідно до якого фінансово-господарська діяльність між відповідачами в 2005 році не здійснювалась.

За змістом пункту 11 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час звернення Торезької ОДПІ Донецької області ДПС з позовом до суду) органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому цієї статті, могли звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Водночас передумовою для звернення до суду з позовом про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, є отримання контролюючим органом відповідних доказів на підтвердження наявності у сторін (сторони) такого правочину мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства.

Разом з тим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, вказуючи на те, що укладений між відповідачами договір є нікчемним, позивач не надав жодних належних доказів того, що спірний правочин не відповідає дійсним намірам учасників щодо набуття цивільних прав і обов'язків та що ці наміри суперечать інтересам держави і суспільства.

Більш того, слід зазначити, що передбачені частиною 1 статті 208 ГК України санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України.

Таким чином, звернення до суду з позовом 02 квітня 2008 року з вимогою про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення правил здійснення господарської діяльності внаслідок виконання розглядуваного договору в жовтні 2005 року здійснено Торезькою ОДПІ Донецької області ДПС поза межами строків, встановлених статтею 250 ГК України.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Торезької об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.