Постанова

від 08.06.2015 по справі 2а/2370/7713/2011

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2015 року справа № 2а/2370/7713/2011

м. Черкаси

15 год. 05 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гараня С.М.,

при секретарі Попельнусі Ю.І.,

за участю:

представника позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» ОСОБА_1 - за довіреністю,

представника відповідача ОСОБА_2 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області ОСОБА_3 - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» до ОСОБА_2 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

До Черкаського окружного адміністративного суду з позовом звернулося ТОВ «Катеринопільський елеватор», в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Катеринопільському районі Черкаської області № НОМЕР_1 від 10.10.2011 р. в частині 137 030,00грн. основного платежу та 1,00грн. штрафних санкцій та № НОМЕР_2 від 10.10.2011 р. повністю.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 р. залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.04.2015 р. касаційну скаргу ТОВ «Катеринопільський елеватор» задоволено частково, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

24.04.2015 р. справа № 823/7713/2011 надійшла до Черкаського окружного адміністративного суду та відповідно до вимог ст.15 1 КАС України про автоматизовану систему документообігу, після автоматичного перерозподілу була передана судді Гараню С.М., для продовження розгляду.

26.05.2015 р. за клопотанням представника відповідача було здійснено заміну первинного відповідача - державну податкову інспекцію у Катеринопільському районі Черкаської області на належного - ОСОБА_2 об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Черкаській області, в зв'язку з проведеною реорганізацією податкового органу, про що в журналі судового засідання від вказаної дати зроблено відповідну відмітку.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи їх тим, що, згідно вимог Податкового кодексу України нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства та виписки особою, що має на це право. Більше того, придбана у ТОВ «Трейдинг Агро» та ТОВ «Альфа-К» макуха соняшника використана для виробництва готової продукції (олії соняшникової, лушпиння соняшникового гранульованого, комбікорму), що виключає можливість встановлення ознак безтоварності здійснених операцій. Ні акти перевірок інших платників податків, ні відомості баз даних податкових органів в розумінні чинного законодавства не є первинними документами чи документами бухгалтерського або податкового обліку, які могли б підтвердити факт безтоварності операцій. Позивач, в свою чергу, не може нести відповідальність ні за несплату контрагентами податків, ні за можливу недостовірність наведених у ЄДРПОУ відомостей про них.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позовної заяви підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову товариства заперечувала повністю з підстав викладених у запереченні та просила суд залишити його без задоволення, вказуючи на те, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. В даному випадку, наголосила представник відповідача, оскільки взаємовідносини позивача з контрагентами-постачальниками носять фіктивний характер (тобто є такими, що фактично не відбулись), в зв'язку з відсутністю доказів їх реального вчинення, податковий орган правомірно дійшов висновку про завищення ТОВ «Катеринопільський елеватор» сум податкового кредиту в перевіреному періоді, в наслідок чого прийняв законні повідомлення-рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор», як суб'єкт господарювання - юридична особа, ідентифікаційний код - 32580463, зареєстрований 30.06.2004р. та взятий на облік в органах державної податкової служби 12.07.2004 р.

З матеріалів справи вбачається, що 23.09.2011 р. інспекторами державної податкової інспекції у Катеринопільському районі Черкаської області було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Катеринопільський елеватор» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2011 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у травні 2011 р., про що складено акт № 221/23-017/32580463.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.6 статті 198 та п. 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено задекларовані показники в складі податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року на загальну суму 188 572 грн. та, відповідно, завищено суму що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за червень 2011 року на 188 572 грн.; п. 198.1, п. 198.5, п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено задекларовані показники в складі податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за червень 2011 р. на загальну суму 55 072 грн. та, відповідно, завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за червень 2011 р. на 728 грн., та занижено позитивне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за червень 2011 року на 54 344 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки, податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 10.10.2011 р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 242 916 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 1 грн., та № НОМЕР_2 від 10.10.2011 р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 728 грн.

Суд зазначає, що підставою для визначення позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій із контрагентами-постачальниками: ТОВ «Альфа-К» та ТОВ «Трейдінг Агро», оскільки, за твердженнями відповідача, правочини укладені позивачем з вказаними контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. При цьому, податковий орган посилався на відсутність у вказаних суб'єктів господарювання реальної можливості займатися господарською діяльністю (в зв'язку з відсутністю останніх за їх юридичними адресами) та на те, що первинні документи складені на виконання правочинів укладених між позивачем та контрагентами-постачальниками були підписані з боку останніх особами, які, згідно матеріалів досудового розслідування, ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності зареєстрованих на їх ім'я підприємств не мають.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

На час виникнення спірних правовідносин (травень-червень 2011 року), порядок нарахування та сплати податку на додану вартість було врегульовано Податковим Кодексом України від 02.12.2010 р. №2755-VI (надалі - ПК України).

Підпунктом 14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 ПК України).

При цьому, відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст.198 ПК України).

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України, визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із аналізу наведених положень ПК України вбачається, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто, законодавець пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у платника податків виникає право на віднесення вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до складу витрат з метою визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та право на податковий кредит за наявності одночасно двох умов, а саме: фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV (надалі - Закон № 996) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

У відповідності до ст. 1 Закону № 996, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що перевірявся по взаємовідносинах з ТОВ «Альфа-К» та ТОВ «Трейдінг Агро» є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Натомість, Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 15.04.2015 р. скасовуючи постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 р., а також направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції наголосив, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі були досліджені обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентами (рух активів позивача, в процесі здійснення господарських операцій; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій; наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податків) та не розглянуто належним чином докази, які містяться в матеріалах справи.

При новому розгляді зазначеної справи, суд встановив, що первинні бухгалтерські документи по господарським взаємовідносинам ТОВ «Катеринопільський елеватор» з ТОВ «Альфа-К» та ТОВ «Трейдінг Агро», копії яких були надані до перевірки, а також містяться в матеріалах справи (договори поставки продукції, виписки по рахунку позивача, видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні) , в повній мірі підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій між зазначеними підприємствами, а також дають змогу стверджувати, що вони відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки, містять в собі всі необхідні реквізити (назви підприємств від імені яких складені документи, назви документів та дати їх складання, зміст господарської операції та її вимірники, посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за складання первинних документів).

При вивченні матеріалів справи, судом були також досліджені товарно-транспортні накладні, які були надані позивачеві ТОВ «Трейдінг Агро», в підтвердження виконання умов договору поставки від 14.04.2011 р. № 509/к.

В судовому засіданні представник відповідача наголосив, що вказані накладні місять значні недоліки, які є свідченням того, що останні складені з порушенням вимог законодавства, що є підставою стверджувати про відсутність реального здійснення операцій з вищевказаним контрагентом. Вказані твердження представника податкового органу суд сприймає критично та зазначає наступне.

Порядок перевезення вантажів на території України, а також питання виписки товарно-транспортних накладних визначено наказом Міністерства транспорту України про затвердження «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» від 14.10.1997р. №363 (надалі-Правила).

У відповідності до абзацу 1 п.11.1 Правил, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Товарно-транспортні накладні призначені для обліку та шляху переміщення товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Таким чином, вказані Правила не встановлюють порядку ведення податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту.

Тобто, товарно-транспортні накладні та подорожні листи, не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а лише слугують для обліку їх переміщення.

З огляду на вищевказане суд наголошує, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товару та його використання у власній господарській діяльності, недоліки у оформленні ТТН не можуть бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки, відповідною транспортною документацією підтверджується лише здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання (отримання) товару.

Зазначений висновок підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.07.2012 р. у справі № К/9991/37912/11.

Крім цього, суд зазначає, що в даному випадку між товариствами малися договірні відносини предметом яких було придбання товарів, а не перевезення вантажу, тож недоліки в товарно-транспортних накладних не може свідчити про фіктивність господарських взаємовідносин вказаних підприємств, оскільки останні не є документами первинного бухгалтерського обліку.

Платник податків, який придбав товар (послугу) в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а мусять ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Тобто, ПК України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податків до бюджету то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи, тобто діє принцип персональної відповідальності.

Суд наголошує, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися виключно на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

В даному контексті, посилання податковим органу в акті перевірки позивача від 23.09.2011 р. № 221/23-017/32580463, зокрема на акт державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва № 1084/23-300/37104987 від 05.09.2011 р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Трейдінг-Агро» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період травень-червень 2011 р.» та акт державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Миколаєва № 577/23-35817379 від 07.07.2011 р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Альфа-К» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з контрагентами - постачальниками та покупцями за квітень 2011 р.», на думку суду є безпідставним та необґрунтованим, оскільки чинним податковим законодавством не передбачено права податкового органу обґрунтовувати свої висновки а акті перевірки будь-якими іншими актами та довідками, складеними за результатами перевірок інших контрагентів, оскільки висновки податкового органу мають ґрунтуватися виключно на аналізі бухгалтерських та податкових документах підприємства, яке перевіряється.

При новому розгляді адміністративної справи, суд також встановив, що подальший продаж позивачем отриманого за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ «Трейдінг-Агро» та ТОВ «Альфа-К» товару (макухи соняшникової) ним не здійснювався, оскільки вказаний товар був використаний у власній господарській діяльності для виробництва комбікормів (доказами вказаної обставини є звіти про рух ТМЦ, які містяться в матеріалах справи, та в яких відображається надходження на склад комбікормового заводу товару за день, в т.ч. і від вказаних контрагентів-постачальників). Таким чином, суд дійшов висновку, що в діях ТОВ «Катеринопільський елеватор» по виконанню господарських взаємовідносин з ТОВ «Альфа-К» та ТОВ «Трейдінг Агро» по придбанню макухи соняшникової була ділова мета, оскільки отриманий товари був використаний у виробництві, в зв'язку з чим, відповідний економічний ефект від такого придбання був отриманий позивачем.

Тобто, оскільки первинні бухгалтерські документи по взаємовідносинам позивача та його контрагентів відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також враховуючи підтвердження в ході розгляду справи реальності здійснення господарських операцій між ТОВ «Катеринопільський елеватор» та ТОВ «Альфа-К» , а також з ТОВ «Трейдінг Агро», суд дійшов висновку про правомірність включення ТОВ «Катеринопільський елеватор» сум ПДВ в до складу податкового кредиту в травні-червні 2011 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Тобто, суд дійшов висновку, що суб'єкт владних повноважень не довів, що під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 10.10.2011 р. № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 він діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, в зв'язку з чим, вимоги ТОВ «Катеринопільський елеватор» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 159 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОСОБА_2 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 10.10.2011 р. № НОМЕР_1 про зменшення товариству з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в частині основного платежу 137030 грн. та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОСОБА_2 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 10.10.2011 р. № НОМЕР_2 про зменшення товариству з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 728 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка підлягає поданню до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. У разі застосування судом частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя С.М. Гарань

Повний текст постанови виготовлений 15.06.2015 р.