Рішення

від 03.06.2015 по справі 910/6448/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2015Справа №910/6448/15-г За позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чинар-Груп»

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Ракхеджа Ірина Петрівна.

про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

від позивача: Нейрановський А.О. по довіреності № 1-131100/461 від 15.01.2015 р.

від відповідача: не з'явились

від третьої особи: Дрьоміна Л.В. по довіреності № б/н від 07.05.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чинар-Груп» про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності за Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (ЄДРПОУ 09807856, місцезнаходження за адресою: 04050, м. Київ, вул. Артема, 60) на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:82:185:0010, цільове призначення - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: на вул. Панфіловців, 43, 43/1 у Печерському районі м. Києва та належить на праві приватної власності ТОВ «Чинар- Груп» (ідентифікаційний код: 37081111, 04050, м. Київ, вул. Київ, вул. Мельникова, буд. 12) згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 07.06.2010 р. в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку за № 02-8-00281 та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.05.2010 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М., реєстраційний номер 887, за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації згідно експертної грошової оцінці - 11 396 700 (одинадцять мільйонів триста дев'яносто шість тисяч сімсот) грн. 00 коп., в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за договором про відкриття кредитної лінії № 2203/07/КИ-310 від 31.08.2007 р., що станом на 22.11.2012 р. становить 93 907 720,77 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 5 263 932,17 доларів США, що за курсом НБУ на 22.11.2012 р. (один долар США за курсом НБУ на 22.11.2012 р. становить 7,9930 грн.) складає 42 074 614,15 грн.; за відсотками за користування кредитом - 2 954 987,26 доларів США, що за курсом НБУ на 22.11.2012 р. (один долар США за курсом НБУ на 22.11.2012 р. становить 7,9930грн.) складає 23 619 213,17 грн.; за пенею - 28 213 893,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії № 2203/07/КИ-310 від 31.08.2007 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2015р., відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, порушено провадження по справі № 910/6448/15-г та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.04.2015р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.05.2015 р. у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача та третьої особи.

08.05.2015 р через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових пояснень на позов.

Представник відповідача в дане судове засідання не з'явився; заяв та клопотань процесуального характеру на адресу суду не надходило.

Представник позивача в судовому засіданні подав клопотання про продовження строків розгляду спору в даній справі на 15 днів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.05.2015 р., керуючись ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд продовжити строк розгляду спору в справі № 910/6448/15-г на 15 днів та оголосив в судовому засіданні перерву до 03.06.2015 р. об 11:10 год.

21.05.2015 р. через відділ діловодства господарського суду від третьої особи надійшли документи, які залучено до матеріалів справи.

03.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду від позивача надійшли документи, які залучено до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 03.06.2015 р. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 03.06.2015 р. не з'явився, про поважні причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник третьої особи в судовому засіданні 03.06.2015 р. проти позову заперечив.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час і місце судового засідання та про наслідки ненадання ним витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/6448/15-г.

У судовому засіданні 03.06.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.08.2007 р. між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», яке перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», та який є павонаступником АТ «Банк «Фінанси та Кредит», що підтверджується витягом зі Статуту (надалі - позивач, банк, кредитор або іпотекодержатель) та громадянкою Ракхеджа Іриною Петрівною (надалі - третя особа, позичальник, іпотекодавець) укладений договір про відкриття кредитної лінії № 2203/07/КИ-310 (надалі - кредитний договір), відповідно до п. 2.1. якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності в сумі 5 269 000,00 доларів США зі сплатою по відсотковій ставці 14 % річних.

За своє правовою природою вищевказаний договір є кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

На виконання кредитного договору позивач надав позичальнику кредитні ресурси у строки та в повному розмірі відповідно домовленостей сторін.

У забезпечення вимог кредитора за кредитним договором 31.08.2007 р. позивач уклав з третьою особою іпотечний договір, який посвідчений та зареєстрований у встановленому діючим законодавством порядку приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. за № 2457 (надалі - іпотечний договір).

Згідно з пп. 1, 2 п. 1 іпотечного договору, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, зокрема: земельну ділянку, що розташована на вул. Панфіловців, 43 у Печерському районі м. Києва (кадастровий номер 8 000 000 000:82:185:0007), площею 0,0453 га, за цільовим призначенням - обслуговування житлового будинку та господарських потреб; земельну ділянку, що розташована на вул. Панфіловців, 43/1 у Печерському районі м. Києва (кадастровий номер 82185010), площею 0,0547га, за цільовим призначенням - обслуговування житлового будинку та господарських потреб.

в подальшому разом об'єднана земельна ділянка (надалі - предмет іпотеки).

Відповідно до п. 4 Іпотечного договору, предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності, що підтверджувалось на дату укладення договору державним актом на право приватної власності на землю серії КВ № 134699 від 29.08.2005 р. та державним актом на право приватної власності на землю серії IV-КВ № 145689 від 29.03.1999 р.

Статтею 9 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Згідно з п. 7.1.4. іпотечного договору, іпотекодавець зобов'язується без письмової згоди іпотекодержателя не здійснювати дій, пов'язаних зі зміною права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Позивач пояснив суду, що 15.04.2010 р. третя особа без отримання письмової згоди іпотекодержателя уклала договір купівлі-продажу об'єднаних в одну земельну ділянку предмета іпотеки громадянину Крішан Шубан, який, в свою чергу, придбану об'єднану земельну ділянку кадастровий номер № 8 000 000 000:82:185:0010 продав 14.05.2010 р. за договором купівлі-продажу земельної ділянки покупцю Товариству з обмеженою відповідальністю «Чинар-Груп», код ЄДРПОУ 37081111 (надалі - відповідач), чим порушила ст. 9 Закону України «Про іпотеку» та п. 7.1.4. іпотечного договору.

28.05.2012 р. позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Грек А.В. із заявою про передачу заяви іншій особі № 9-242200/4428, в якій просив передати директору ТОВ «Чинар-Груп» Михайловій Аліні Сергіївні вимогу про усунення порушень (повідомлення про порушення основного зобов'язання та іпотечного договору), що підтверджується свідоцтвом нотаріуса № 1908 від 19.07.2012 р.

20.09.2012 р. позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про звернення стягнення на майно. Під час судового розгляди справи ТОВ «Кредитне Брокерське Агентство» проведено експертну грошову оцінку земельної ділянки, що є предметом іпотеки.

Згідно зі звітом «Про експертну грошову оцінку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Чинар-Груп», розташованої за адресою: м. Київ, вул. Панфіловців, 43, 43/1» від 08.11.2012 р., ринкова вартість земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:82:185:0010, цільове призначення - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: на вул. Панфіловців, 43, 43/1 становить 11 396 700 (одинадцять мільйонів триста дев'яносто шість тисяч сімсот) гривень 00 копійок, без ПДВ.

26.02.2013 р. прийняте рішення у справі № 5011- 55/13034-2012 (колегія суддів: Котков О.В., Курдельчук І.Д., Спичак О.М.), яким позовні вимоги задоволені повністю: в рахунок погашення заборгованості перед АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (ідентифікаційний код: 09807856, адреса: 04050, м. Київ, вул. Артема, б. 60) за договором про відкриття кредитної лінії № 2203/07/КИ-310 від 31.08. 2007 р., що станом на 22.11.2012 р. становить 93 907 720 (дев'яносто три мільйони дев'ятсот сім тисяч сімсот двадцять) грн. 77 коп., з яких:

- заборгованість за кредитом - 5 263 932,17 доларів США, що за курсом НБУ на 22.11.2012 р. (один долар США по курсу НБУ на 22.11.2012 р. становить 7,9930 грн.) складає 42 074 614,15 грн.;

- заборгованість за відсотками за користування кредитом - 2 954 987,26 доларів США, що за курсом НБУ на 22.11.2012 р. (один долар по курсу НБУ на 22.11.2012 р. становить 7,9930 грн.) складає 23 619 213,17 грн.;

- заборгованість за пенею - 28 213 893,45 грн.;

звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:82:185:0010, цільове призначення - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: вул. Панфіловців, 43, 43/1 у Печерському районі м. Києва та належить на праві приватної власності ТОВ «Чинар-Груп» (ідентифікаційний код: 37081111, 04050, м. Київ, вул. Київ, вул. Мельникова, буд. 12) згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку, зареєстрованим Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 07.06.2010 р. в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку за № 02-8-00281 та договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.05.2010 р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М., реєстраційний номер 887, за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації згідно експертної грошової оцінки - 11 396 700 (одинадцять мільйонів триста дев'яносто шість тисяч сімсот) грн. 00 коп.

На виконання рішення Господарського суду м. Києва від 26.02.2013 р. у справі №5011- 55/13034-2012 26.03.2013 р. судом видано наказ про примусове виконання даного рішення, який був пред'явлений до виконання.

16.04.2014 р. наказом Міністерства юстиції України № 656/6 затверджений тимчасовий порядок реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, яким виключена можливість реалізації земельних ділянок з електронних торгів, що унеможливлює виконання рішення Господарського суду м. Києва від 26.02.2013 р. у справі №5011-55/13034- 2012 за відповідним наказом суду.

17.12.2014 р. позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з заявою про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №5011-55/13034-2012 від 26.02.2013 р., в якій просив змінити спосіб та порядок виконання наказу Господарського суду м. Києва № 5011-55/13034-2012 від 26.02.2013 р. із «звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів» на «звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (ідентифікаційний код: 09807856, адреса: 04050, м. Київ, вул. Артема, 60) права власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:82:185:0010, цільове призначення - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: на вул. Панфіловців, 43, 43/1 у Печерському районі м. Києва та належить на праві приватної власності ТОВ «Чинар-Груп» (ідентифікаційний код: 37081111, 04050, м. Київ, вул. Київ, вул. Мельникова, буд. 12) згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 07.06.2010 р. в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку за № 02-8-00281 та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.05.2010 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М., реєстраційний номер 887, за ціною предмета іпотеки згідно експертної грошової оцінці - 11 396 700 (одинадцять мільйонів триста дев'яносто шість тисяч сімсот) грн. 00 коп., в рахунок погашення заборгованості перед АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за договором про відкриття кредитної лінії № 2203/07/КИ-310 від 31.08.2007 р., що станом на 22.11.2012 р. становить 93 907 720,77грн., з яких:

- заборгованість за кредитом - 5 263 932,17 доларів США, що за курсом НБУ на 22.11.2012 р. (один долар США по курсу НБУ на 22.11.2012 р. становить 7,9930 грн.) складає 42 074 614,15 грн.;

- заборгованість за відсотками за користування кредитом - 2 954 987,26 доларів США, що за курсом НБУ на 22.11.2012 р. (один долар США по курсу НБУ на 22.11.2012 р. становить 7,9930 грн.) складає 23 619 213,17 грн.;

- заборгованість за пенею - 28 213 893,45 грн.

24.12.2014 р. Господарський суд м. Києва виніс ухвалу, якою в задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 5011-55/13034-2012 від 26.02.2013 р. відмовив.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Частина 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначає спосіб захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можливість звернення стягнення у спосіб набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог цивільного кодексу України.

У відповідності до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Положеннями ст. 35 Законом України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення.

На виконання вищевказаної норми закону 23.12.2011 р. третьою особою особисто отримані дві заяви кредитора про порушення основного зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії № 2203/07/КИ-310 від 31.08.2007 р. з вимогою про усунення порушеного зобов'язання протягом 31 (тридцяти одного) дня з моменту отримання кожної вимоги та попередження, що у разі невиконання цих вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» здійснить звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до договору іпотеки від 31.08.2007 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М., та зареєстрованого у реєстрі за № 2457, зокрема на:

- земельну ділянку, що розташована на вулиці Панфіловців, 43 у Печерському районі міста Києва (кадастровий номер 8 000 000 000:82:185:0007) загальною площею 0,0453 га;

- земельну ділянку, що розташована на вулиці Панфіловців, 43/1 у Печерському районі міста Києва (кадастровий номер 82185010) загальною площею 0,0547 га, що підтверджується свідоцтвом № 196 та № 197, які видані 09.02.2012 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А.В. повідомленнями про вручення поштового відправлення № 01054 10688693 та № 01054 10688740 відповідно.

Станом на момент подачі позовної заяви до суду третя особа вимогу про усунення порушення зобов'язання за кредитним договором не задовольнила та обов'язок щодо оплати кредитних коштів і процентів за їх користування перед позивачем не виконала, у зв'язку з чим заборгованість становить:

- за кредитом - 42 074 614,15 грн.;

- за відсотками за користування кредитом - 23 619 213,17 грн.;

- за пенею - 28 213 893,45 грн.,

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В свою чергу, нормами статей 1049, 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та також самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.

Частиною 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

В частині 2, 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші способи звернення стягнення на предмет іпотеки та може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Підпунктом 10.3.1. іпотечного договору обумовлено, що згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя задоволення вимог здійснюється шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Відповідно до ч. 2 ст. 110 Земельного кодексу України, перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 526, 1050 та 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 16, 32, 33, 35-37 Закону України «Про іпотеку», Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чинар-Груп» про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності за Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» на предмет іпотеки за іпотечним договором від 31.08.2007 р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М., зареєстрованим в реєстрі за № 2457.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України , зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами 1, 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За приписами ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 574 Цивільного кодексу України).

Пунктом 7 Листа Верховного Суд України від 01.02.2014 р. «Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за II півріччя 2013 р.» дано наступне роз'яснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України від 05.06.2003 р. № 898-IV «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України від 05.06.2003 р. № 898-IV «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором (постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 11.12.2013 р. у справі N 6-124цс13).

У відповідності до постанови судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 11.12.2013 р. у справі N 6-124цс13, за частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку», договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

За приписами частини першої статті 133 Господарського кодексу України, основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Науково-практичний коментар до даної статті зазначає наступне.

Позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на жилий будинок, автомашину тощо. За таких обставин, коли суб'єктивне право власності ще безпосередньо інші особи не порушили, особа може звернутися до суду з заявою про визнання права власності, яка матиме самостійне правове значення і не вимагатиме винесення якогось зобов'язуючого рішення для інших осіб, оскільки у такому випадку навіть відсутня така сторона, як відповідач, адже така заява розглядатиметься в порядку окремого провадження (справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення - ст. 256 - 259 ЦПК), сторонами у справі виступатимуть заявник (власник майна) та інші заінтересовані особи. однак, в ЦПК не визначено коло осіб, які можуть виступати заінтересованими особами у таких справах, що викликає проблеми у практиці вирішення таких спорів. У разі, якщо заінтересована особа заявляє про порушення спору про право, суддя залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (п. 6 ст. 235 ЦПК).

Однак, норми ЦПК України про позовне провадження не передбачають безпосередньо звернення до суду з позовом без визначення особи відповідача.

Крім того, вимоги про визнання права власності у переважній більшості випадків не є самоціллю позивачів, а відтак - єдиним предметом позову. Як правило, такі вимоги супроводжують позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не пов'язаних з порушенням володіння, про виключення майна з опису та ін. Отже, за таких умов, вимоги про визнання права власності є лише передумовою для досягнення позивачем кінцевої мети позову (повернути майно у своє володіння, усунути перешкоди у користуванні чи розпорядженні майном тощо). Звичайно, спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні правовстановлюючі документи, коли це право оспорює відповідач.

Водночас можливі позови про визнання права власності, в яких є конкретні відповідачі. Такими можуть бути позови одного з подружжя про визнання права роздільної чи спільної власності на те чи інше майно, позови про визнання права власності на майно, створене відповідно до договорів про сумісну діяльність, якщо це право не визнається співвласником (співвласниками), учасником (учасниками) такого договору.

Позивачем позову про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин (фізична, юридична особи, держава, територіальна громада), який вважає себе власником (суб'єктом права повного господарського відання або права оперативного управління) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб, претензіями на це майно третіх осіб, необхідністю одержати правовстановлювальні документи. Відповідачем даного позову може бути будь-яка особа, яка сумнівається у приналежності майна позивачу, або не визнає за позивачем права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи (йдеться про осіб, які не визнають, заперечують та оспорюють право власності) не перебувають із власником у зобов'язальних правовідносинах. Такі права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобов'язальних правовідносинах, мають захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.

Вимога про визнання права власності може бути додатковою до іншої вимоги, наприклад, до позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не пов'язаних з порушенням володіння, про виключення майна з опису та ін. Спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його приналежності в позивача відсутні необхідні правовстановлюючі документи, коли це право оспорюється відповідачем.

Отже, як свідчить аналіз чинного законодавства і практики його застосування, вимоги про визнання права власності можуть мати складну юридичну природу, а відтак можуть: 1) бути предметом самостійного позову; 2) поєднуватися з позовами про визнання правочинів недійсними, позовами, що випливають із зобов'язальних правовідносин, що мають вважатися основними, а вимоги про визнання права власності - додатковими.

Таким чином, позов про визнання права власності не варто ототожнювати з віндикаційним чи негаторним позовом. Він може бути самостійним або додатковим (супутнім) позовом до іншого речового позову.

Віндикаційний позов - це позов власника про повернення йому майна, що вибуло з його володіння, який пред'являється до особи, у незаконному володінні якої знаходиться це майно.

Негаторний позов - це позов власника про повернення йому майна, що вибуло з його володіння, який пред'являється до особи, у незаконному володінні якої знаходиться це майно.

У відповідності до частини 3 статті 148 Господарського кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

За приписами статті 131 Земельного кодексу України (ЗКУ), громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод; укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно зі статтею 132 Земельного кодексу України, угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються; угоди повинні містити: а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи); б) вид угоди; в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку; ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки; д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); е) договірну ціну; є) права та обов'язки сторін; ж) кадастровий номер земельної ділянки; з) момент переходу права власності на земельну ділянку. Додатком до угоди, за якою здійснюється відчуження земельної ділянки приватної власності, є державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується (або відчужувалась).

Таким чином, в цілому процедура виникнення (переходу) права власності на земельні ділянки за цивільно-правовими угодами включає:

- укладення у письмовій нотаріальній формі угоди та її реєстрацію (необхідність саме такої форми передбачена ч. 1 ст. 132 Земельного кодексу України). Нотаріальне посвідчення угоди регламентується Законом України «Про нотаріат» від 02.09.1993, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою Міністерством юстиції України наказом від 03.03.2004 р. № 20/5. Реєстрація угоди (правочину) відбувається при її нотаріальному посвідченні (п. 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою КМУ від 26.05.2004 р. № 671);

- реєстрацію земельної ділянки;

- реєстрацію речового права відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (на даний час фактично не здійснюється через відсутність механізму реалізації Закону). Щодо правил протягом перехідного періоду (до запровадження механізму реалізації Закону).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Світязької сільської ради Шацького району Волинської області про офіційне тлумачення терміна «передача», який вживається у підпункті 5.1.17 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» (справа про тлумачення терміна «передача земельних ділянок» надано наступні пояснення.

Слово «передача» у загальному розумінні означає: віддавати, вручати щось кому-небудь у чиєсь відання, володіння; передавати у власність і т. ін.

У Земельному кодексі України термін «передача» вживається в багатьох нормах і пов'язується з набуттям (виникненням) права на землю. Зокрема, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (стаття 116), в постійне користування (статті 122, 123), в оренду (стаття 124), шляхом продажу земельних ділянок державної та комунальної власності (стаття 127), а також на підставі інших цивільно-правових угод - міни, дарування, успадкування тощо (стаття 131). Отже, вживаний у Земельному кодексу України термін «передача» охоплює всі види набуття права на землю як у власність на підставі відповідних рішень власника землі, цивільно-правових угод, договорів купівлі-продажу, в тому числі на конкурентних засадах, міни, безоплатної приватизації земельних ділянок та земельних паїв, так і надання у користування (постійне або тимчасове), за договорами оренди тощо.

Виходячи з того, що в підпункті 5.1.17 пункту 5.1 статті 5 Закону немає застережень щодо конкретних операцій з передачі земельних ділянок і міститься відсилання до Кодексу, терміном «передача», який вживається у Законі, охоплюється набуття (виникнення) права власності, права користування земельними ділянками у випадках, передбачених Кодексом, зокрема на підставі рішення власника, договору купівлі-продажу, міни, інших цивільно-правових угод.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку», не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

У відповідності до п. 10.3.1. іпотечного договору від 31.08.2007 р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М., зареєстрованим в реєстрі за № 2457, одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, які застосовуються за вибором іпотекодержателя є задоволення вимог шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи наведене, умовами іпотечного договору не передбачено право позивача, відповідно з яким визнається його право власності на предмет іпотеки. Натомість - передбачено право передачі права власності на предмет іпотеки.

Однак, господарський суд зауважує, що позивач тлумачить норми законодавства та умови договору на власний розсуд і ототожнює поняття «передачі права власності» та «визнання права власності» при зверненні з позовом у даній справі до суду.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, оцінивши всі надані докази та пояснення учасників судового спору в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чинар-Груп» про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності за Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» на предмет іпотеки за іпотечним договором від 31.08.2007 р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М., зареєстрованим в реєстрі за № 2457.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.06.2015р.

Суддя Т.Ю. Трофимен