Постанова

від 15.06.2015 по справі 910/1226/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2015 р. Справа№ 910/1226/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Мельник А. Р. - представник за довіреністю № 516 від 03.03.2015

від відповідача: Шаповалов Д. М. - представник за довіреністю № 1 від 16.02.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Служби зовнішньої розвідки України

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2015

у справі № 910/1226/15-г (суддя Мельник В. І.)

за позовом Служби зовнішньої розвідки України

до Підприємства «Сервіс» Української спілки інвалідів

про стягнення 904 379,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням клопотань про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 28-30, 52-54), заявлено про стягнення пені в сумі 850 654,14 грн. та штрафу в сумі 626 797,79 грн. за несвоєчасне виконання обв'язку по поставці товару за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 679/14 від 10.12.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2015, повний текст якого складений 06.04.2015, у справі № 910/1226/15-г позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 425 327,07 грн. пені та 313 398,89 грн. штрафу, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт невиконання відповідачем свого обов'язку по поставці товару за спірним договором, проте, беручи до уваги настання важких фінансових наслідків для відповідача внаслідок значного подорожчання курсу іноземних валют, а також те, що відповідач опікується інвалідами, які є соціально незахищеними верствами населення, суд першої інстанції, відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, дійшов висновку про зменшення нарахованих штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу до 50 %.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Служба зовнішньої розвідки України, звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2014 у справі № 910/1226/15-г та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач послався на те, що при винесенні вказаного рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Так, позивач послався на те, що при вирішення спору по суті судом першої інстанції не з'ясовано, на скільки саме подорожчав курс долара США по відношенню до гривні, та чи можна вважати таке подорожчання значним (саме на вказані обставини відповідач послався, як на причини невиконання ним свого обов'язку по поставці товару за спірним договором - примітка суду).

Ухвалою від 29.04.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Служби зовнішньої розвідки України прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову частино відмовити, зменшивши розмір штрафних санкцій, що підлягають стягнення, до 1 грн.

В судовому засіданні 15.06.2015 представник відповідача звернувся до суду з клопотанням, в якому просив долучити до матеріалів справи складену відповідачем таблицю на підтвердження пояснень, наданих в попередньому засіданні, щодо яких в суду виникли питання.

Представник позивача залишив вирішення вказаного клопотання на розсуду суду.

Враховуючи, що у вказаній таблиці фактично зведено інформацію, яка представлена у вже наявних в матеріалах справи документальних доказах, на підтвердження відповідності товарів, перелік яких наведений відповідачем у доданій до відзиву на позов розгорнутій специфікації товарів, які є предметом поставки за спірним договором (а.с. 66), товарам, щодо оплати яких постачальниками виставлені відповідачу рахунки-фактури (а.с. 67-75), порадившись на місці, колегія суддів ухвалила залучити вказану таблицю до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

10.12.2014 позивач як замовник та відповідач як виконавець уклали договір про закупівлю товарів за державні кошти № 679/14 (далі Договір) (а.с. 9-15), відповідно до умов якого відповідач прийняв на себе зобов'язання поставити позивачу товари, зазначені в специфікації (Додаток № 1), а позивач - прийняти та оплатити такі товари.

На виконання умов Договору, сторонами підписано Специфікацію (Додаток № 1), в якій визначені найменування товарів, їх кількість та вартість.

Згідно з п. 2.1 Договору, найменування товарів - Машини обчислювальні, частини та приладдя до них, код 26.20.1 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010: Обладнання аналізу, обробки та зберігання цифрового потоку (за специфікацією).

Ціна Договору становить 8 954 254,08 грн. (п. 2.1 Договору).

Згідно з п. 4.2 Договору позивач проводить розрахунки за поставлені товари протягом десяти робочих днів з дня підписання представником позивача акта приймання-передачі товарів (накладної)

В пункті 5.1 Договору сторонами погоджено термін поставки товарів - до 22.12.2014.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що відповідач за 7 календарних днів до кінцевого терміну поставки товарів, письмово повідомляє позивача про остаточну дату поставки товарів, а також вказує представників відповідача із зазначенням посад, які візьмуть участь у роботі комісії зі сторони відповідача.

З метою уточнення вказаної інформації, 16.12.2014 позивач направив на адресу відповідача лист № 20/2/2606 від 16.12.2014 (а.с. 17), в якому просив відповідача до 19.12.2014 надати на адресу позивача інформацію, повідомлення якої передбачено п. 5.4 Договору.

На вказаний лист листом № 19/01-ґС від 19.12.2014 (а.с. 18) відповідач проінформував позивача про те, що товар, поставка якого є предметом Договору, в Україні не виробляється, а підлягає ввезенню на митну територію України, та, відповідно, оплаті в іноземні валюті, перш за все в доларах США, курс якого значно збільшився, за що жодна з сторін не відповідає, та, з посиланням на ст. 42 ГК України та ст. 607 ЦК України, повідомив про припинення зобов'язань за Договором.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується той факт, що спірний товар відповідачем позивачу поставлений не був, з огляду на що позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить стягнути з відповідача передбачені Договором штрафні санкції за несвоєчасну поставку товару.

Суд першої інстанції встановив наявність підстав для застосування встановлених Договором штрафних санкції, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами 1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки, до яких відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з приписами ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 6.3 Договору сторони встановили обов'язок відповідача забезпечити поставку товарів у термін, встановлений Договором.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач в обумовлений Договором строк (до 22.12.2014) товар позивачу не поставив, чим порушив умови Договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 4 ст. 230 ГК України визначає, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Дії відповідача є порушенням прийнятих на себе за Договором зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Згідно з пунктом 7.2 Договору, за порушення строку поставки товарів відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі 0,1 % від ціни Договору за кожен календарний день прострочення.

Згідно з пунктом 7.3 Договору, якщо прострочення строку поставки склало понад 30 календарних днів від дня, коли поставка на умовах Договору мала завершитися, відповідач одноразово додатково сплачує на користь Позивача штраф у розмірі 7 % від ціни Договору.

З огляду на вказані приписи Договору, позивач нараховує відповідачу пеню в сумі 850 654,14 грн. за період з 23.12.2014 по 27.03.2015 (95 календарних днів) та штраф в сумі 626 797,79 грн.

Перевіривши вказані розрахунки, колегія суддів визнає їх арифметично вірними, з огляду на що суд першої інстанції правомірно визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 850 654,14 грн. за період з 23.12.2014 по 27.03.2015 (95 календарних днів) та штраф в сумі 626 797,79 грн.

Проте, суд першої інстанції, з власної ініціативи скориставшись правом, наданим суду нормами матеріального та процесуального права, зменшив суму присуджених до стягнення пені та штрафу на 50%, з чим колегія суддів погодитися не може з огляду на таке.

Зменшуючи суму заявлених до стягнення штрафу та пені, суд першої інстанції виходив з норми ст. 233 ГК України, згідно з якою у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Але у спорі, що є предметом розгляду у цій справі, можливість порівняти розмір фінансових санкцій із розміром збитків позивача відсутня, оскільки позивачем не заявлено вимог про відшкодування йому збитків, йдеться про фінансові санкції за порушення умов Договору.

Крім того, зменшуючи належні до стягнення штрафні санкції, суд першої інстанції зазначив про настання тяжких фінансових наслідків для відповідача внаслідок значного подорожчання курсу іноземних валют та про те, що відповідач опікується інвалідами, які є соціально незахищеними верствами населення.

Проте, як вірно зазначено позивачем в апеляційній скарзі, за період з дати укладення Договору (10.12.2014) до дати, коли відповідач мав поставити товар (до 22.12.2014), не відбулось значного коливання курсу валют, що, зокрема, підтверджується відомостями, які містяться на сайті Національного банку України (http://www.bank.gov.ua/control/uk/curmetal/currency/search?formType=searchPeriodForm&time_step=daily¤cy=169&periodStartTime=10.12.2014&periodEndTime=22.12.2014&outer=table&execute=%D0%92%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8).

Так, станом на 10.12.2014 офіційний курс долара США по відношенню до гривні становив 1 564,6999 гривень за 100 доларів США, а станом на 21.12.2014 (останній день, коли відповідач мав поставити товар) - 1 576,9370 гривень за 100 доларів США, тобто різниця між вартістю 100 доларів США у вказані дати становить 12,24 грн., що не може вважатися значною зміною курсу.

Крім того, відповідач у відзиві на позов (а.с. 63-65) послався на те, що визначена Специфікацією вартість товарів, яка підлягала оплаті за результатами поставки, становила 8 954 254,08 грн., проте курс долара США станом на момент запланованої поставки значно виріс порівняно з курсом долара США на момент укладення Договору внаслідок чого вартість товару зросла, і відповідно до рахунків, наданих відповідачу постачальниками товару, склала 9 835 601,11 грн. (різниця становить 881 347,03 грн. - примітка суду).

На підтвердження цього факту відповідачем до матеріалів справи долучені виставлені йому третіми особами рахунки-фактури (а.с.67-75) та відповідні таблиці.

Проте, відповідачем не надано суду доказів, що станом на дату укладення сторонами Договору він мав домовленість з постачальниками товару про те, що вартість товару, який мав бути поставлений відповідачем позивачу за Договором, менша, ніж та, що вказана у рахунках-фактурах третіх осіб, копії яких наявні в матеріалах справи.

На запитання колегії суддів у судовому засіданні 15.06.2015, відповідач повідомив про те, що таких доказів він надати не може.

Отже, жодного документального доказу неможливості виконати умови Договору через збільшення вартості товару, який мав бути поставлений позивачу (в тому числі внаслідок коливання курсу гривня-долар), матеріали справи не містять.

Водночас слід врахувати те, що товар, поставка якого є предметом Договору, в Україні не виробляється, а підлягає ввезенню на митну територію України, про що зазначив відповідач, тобто процес доставки вказаного товару та його розмитнення потребує певного часу, тому, укладаючи 10.12.2014 Договір і приймаючи зобов'язання поставити такий товар до 22.12.2014, відповідач мав усвідомлювати, які саме зобов'язання він бере перед позивачем, укладаючи з ним спірний Договір.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Знецінення національної валюти по відношенню до інших валют або ускладнення, викликані діями інших учасників ринку, входить до кола ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайними і не прогнозованими обставинами в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, уклавшого з ним цей договір.

Пунктом 3 частини 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що у вирішенні пов'язаних зі зменшенням розміру неустойки питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами).

Згідно з п.п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідачем будь-яких пояснень щодо причин невиконання зобов'язань за Договором, окрім посилань на коливання курсу валют, яке, як встановлено судом, у період між укладенням Договору та датою поставки товару було незначним, не наведено, як не надано суду й жодного доказу вжиття заходів до виконання договірного зобов'язання.

Слід зазначити і про те, що матеріалами справи не підтверджується той факт, що заявлені позивачем до стягнення санкції є непомірними для відповідача, а стягнення з відповідача вказаних санкцій у повному обсязі завдасть йому значних фінансових збитків, як не наданого жодного доказу на підтвердження факту опікування відповідачем інвалідами.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що матеріалами справи не підтверджується наявність підстав для зменшення фінансових санкцій, що їх заявив позивач до стягнення з відповідача за порушення договірних зобов'язань, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність таких підстав.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, тому рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2015 у справі № 910/1226/15-г підлягає зміні, позов задовольняється повністю.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Служби зовнішньої розвідки України підлягає задоволенню.

Судові витрати по справі, в тому числі і за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Підприємство «Сервіс» Української спілки інвалідів.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Служби зовнішньої розвідки України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2015 у справі № 910/1226/15-г задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2015 у справі № 910/1226/15-г змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2015 у справі № 910/1226/15-г в редакції:

«1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Підприємства «Сервіс» Української спілки інвалідів (02121, м. Київ, вул. Декабристів, 3, ідентифікаційний код 16481020) на користь Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, вул. Нагірна, 24/1, ідентифікаційний код 33240845) пеню в сумі 850 654 (вісімсот п'ятдесят тисяч шістсот п'ятдесят чотири) грн. 14 коп., штрафі в сумі 626 797 (шістсот двадцять шість тисяч сімсот дев'яносто сім) грн. 79 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 29 549 (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот сорок дев'ять) грн. 04 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.»

4. Стягнути з Підприємства «Сервіс» Української спілки інвалідів (02121, м. Київ, вул. Декабристів, 3, ідентифікаційний код 16481020) на користь Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, вул. Нагірна, 24/1, ідентифікаційний код 33240845) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 14 774 (чотирнадцять тисяч сімсот сімдесят чотири) грн. 52 коп.

5. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1226/15-г.

Повний текст постанови складено: 17.06.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха