Постанова

від 03.06.2015 по справі 922/760/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2015 р. Справа № 922/760/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - Франчук І.О. за довіреністю б/н від 13.01.2015 р.,

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м. Харків (вх. №2459 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 24.03.15 р. у справі № 922/760/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремавто" м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" м. Харків

про стягнення коштів в сумі 108 870,50 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РемАвто" ( позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (надалі - відповідач), в якому просило суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 83 428,08 грн., пеню в сумі 9 981,50 грн., штраф в розмірі 5 839,97 грн., три проценти річних в сумі 820,40 грн., збитки від інфляційних процесів в розмірі 8 800,56 грн., а також судовий збір в сумі 2 177,40 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.03.15 р. по справі № 922/760/15 (суддя Жельне С.Ч.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РемАвто" суму основної заборгованості в розмірі 83 428,08 грн., три проценти річних в сумі 815,34 грн., збитки від інфляційних процесів в розмірі 8 800,56 грн., а також судовий збір в сумі 1 860,88 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення господарського суду Харківської області по справі №922/760/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "РемАвто" до Публічного акціонерного товариства Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 83428,08 грн., 3% річних в сумі 815,34 грн., збитки від інфляційних втрат в розмірі 8 800,56 грн., а також судовий збір в сумі 1860,88 грн. відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РемАвто" на користь Публічного акціонерного товариства Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" судовий збір.

Апеляційна скарга мотивована посиланням на тяжкий фінансовий стан підприємства, що є, на думку відповідача, підставою для зменшення штрафних санкцій у відповідності до п. 3 ст. 83 ГПК України. Також, відповідач зазначає про недотримання позивачем досудового врегулювання спору, що передбачено договором, в зв'язку з не направленням позивачем претензії про сплату боргу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає їх безпідставними. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Відповідач своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористався, однак звернувся через канцелярію суду з клопотанням про відкладення розгляду справи мотивуючи його неможливістю направити свого уповноваженого представника у призначене судове засідання в зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі.

Колегія суддів залишає надане відповідачем клопотання без задоволення, оскільки заявником не аргументовано та не представлено належних документальних доказів поважності причин щодо неможливості товариства забезпечити явку представника у судове засідання апеляційної інстанції, ніяких інших документів або додаткових пояснень щодо суті спору відповідачем не надано. До того ж, відповідач був не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Доказів неможливості такої заміни відповідачем також не представлено.

Враховуючи, що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте сторони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою господарським судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає можливим розглянути справу по суті в судовому засіданні 03.06.2015 року за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 21.02.2014 року між ТОВ "РемАвто" (виконавець) та ПАТ Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (замовник) укладений договір на виконання технічного обслуговування та ремонту техніки № 15/4, згідно умов якого позивач за дорученням відповідача зобов'язується власними силами надавати послуги з технічного обслуговування та ремонту автомобільної техніки.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що свої зобов'язання за договором він виконав належним чином, що підтверджується підписаними протоколами домовленості про договірну ціну робіт та актами виконаних робіт.

Таким чином, у відповідача утворилась заборгованість за виконані позивачем роботи по ремонту автотранспортної техніки в розмірі 83 428,08 грн.

Крім того, на підставі п. 2 ст. 232 ГК України, позивачем на суму основного боргу нараховані 9981,50 грн. пені та 5839,97 грн. штрафу, а на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України - 8800,56 грн. збитків від інфляції та 3% річних в сумі 820,40 грн.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт виконання позивачем робіт за договором відповідно до актів здачі-приймання виконаних робіт, відповідач не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати робіт по ремонту автотранспортної техніки або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 83 428,08 грн.

Також, зважаючи на те, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України, а також здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення суми 3% річних та інфляційних, суд першої інстанції задовольнив частково позовні вимоги в зазначеній частині, стягнувши з відповідача 3% річних в сумі 815,34 грн., збитки від інфляційних процесів в розмірі 8 800,56 грн.

Крім того, суд вважав безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 5839,97 грн. та нарахованої пені в сумі 9981,50 грн., оскільки умовами спірного договору не передбачено такого виду забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання як нарахування штрафу так пені. Разом з цим судом зазначено про відсутність правових підстав для стягнення пені згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, зважаючи на те, що підприємство відповідача не належить до визначеної цією нормою категорії суб'єктів, а також, враховуючи те, що в даному випадку відповідачем допущено прострочення виконання саме грошового зобов'язання, що в свою чергу виключає можливість притягнення його до відповідальності у вигляді нарахування пені та штрафу в порядку ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним матеріалами.

Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 15/4 від 21.02.2014 року, яка утворилась в зв'язку з неналежне виконання відповідачем покладених на нього зобов'язань щодо повного та своєчасного проведення розрахунків за виконані роботи по ремонту автотранспортної техніки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідно до отриманих замовлень були виконані роботи з ремонту автомобільної техніки відповідача, загальна вартість яких склала 83 428,08 грн., що підтверджується підписаними між сторонами актами здачі-приймання робіт:

- акт від 16.07.2014 на суму 1887,12 грн.;

- акт від 11.08.2014 на суму 3046,68 грн.;

- акт від 11.08.2014 на суму 1758,84 грн.;

- акт від 12.08.2014 на суму 1589,28 грн.;

- акт від 14.08.2014 на суму 1571,40 грн.;

- акт від 15.08.2014 на суму 1163,40 грн.;

- акт від 18.08.2014 на суму 5556,84 грн.;

- акт від 18.08.2014 на суму 18249,00 грн.;

- акт від 22.08.2014 на суму 11586,12 грн.;

- акт від 09.09.2014 на суму 21921,24 грн.;

- акт від 01.10.2014 на суму 2280,00 грн.;

- акт від 15.10.2014 на суму 4544,40 грн.;

- акт від 28.10.2014 на суму 8273,76 грн.

Відповідно до п. 2.6. договору, передача виконаних робіт здійснюється згідно відповідних актів приймання - передачі.

Отже, вищевказані роботи були прийняті відповідачем в повному обсязі без жодних зауважень. До того ж, під час розгляду справи відповідачем факт виконання позивачем робіт на суму 83 428,08 грн. жодним чином не спростовується.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що замовник здійснює розрахунки за ремонтні роботи по факту їх виконання протягом 30 банківських днів з дня підписання сторонами акту приймання - передачі виконаних робіт і отримання рахунку - фактури від Виконавця, шляхом перерахування грошових котів на розрахунковий рахунок останнього.

Між тим, відповідач допустив порушення взятих на себе договірних зобов'язань та, в обумовлені договором строки, за виконані роботи не розрахувався, в зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 83 428,08 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Позивачем надано до матеріалів справи розрахунок 3 % річних в сумі 820,40 грн. та збитків від інфляції в розмірі 8 800,56 грн. за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за кожним актом приймання - передачі виконаних робіт відповідно.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми інфляційних та 3% річних, колегія суддів встановила, що позивачем невірно визначено період прострочення відповідачем грошового зобов'язання, виходячи з умов п. 3.1. договору, яким передбачено, що замовник здійснює розрахунки за ремонтні роботи по факту їх виконання протягом 30 банківських днів з дня підписання сторонами акту приймання - передачі виконаних робіт.

В той час, як позивач обчислює строк прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт, виходячи з календарних днів, до того ж без врахування святкових (вихідних днів), які припадають на спірний період. Вказане порушення призвело до завищення нарахованої позивачем суми 3% річних.

На вказані обставини суд першої інстанції не звернув належної уваги та допустив помилки в розрахунку 3% річних.

Згідно проведеного судом апеляційної інстанції розрахунку 3% річних, з урахуванням кожного акту, станом на 31.01.2015, належною до сплати сумою 3 % річних є 732,20 грн.

За таких обставин рішення господарського суду в частині зайво стягнутих 3% річних в сумі 83,14 грн. підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині.

Що стосується інфляційних втрат, колегія суддів, також здійснивши власний перерахунок за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «Ліга: Закон Еліт 9.1.3», дійшла висновку, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні в розмірі 8 800,56 грн.

Відповідач в апеляційній скарзі факт прострочення оплати робіт та розмір основного боргу будь-якими доказами не спростовує, але посилається на те, що судом не було надано належної оцінки доводам відповідача та наявності підстав для застосуванні ст. 233 ГК України, посилаючись на тяжкий фінансовий стан підприємства.

Проте, колегія суддів вважає наведені відповідачем доводи безпідставними, оскільки судом першої інстанції було відмовлено позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми пені та штрафу з посиланням на відсутність правових підстав для стягнення пені та штрафу згідно ч. 2 ст. 231 ГК України.

Що стосується можливості зменшення нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає про їх безпідставність, зважаючи на те, що вказані вимоги не можуть бути задоволені у встановлений законом спосіб, оскільки за своєю правовою природою 3% річних та інфляційні є складовою частиною основного боргу та визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. Передбачене законом право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також, не заслуговують на увагу наведені відповідачем доводи про порушення позивачем порядку досудового регулювання спору.

Відповідно до частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

У пункті 10 договору зазначено, що спори, які виникають між сторонами з цього договору, вирішуються в претензійно-позовному порядку, встановленому чинним законодавством України.

Відповідно до змісту статті 124 Конституції України, а також офіційного тлумачення положення частини другої цієї статті, наданого в рішенні Конституційного Суду України N 15-рп/2002 від 09.07.2002 - обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту і є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Тобто, як вбачається з норм договору та приписів чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, не направлення позивачем претензії на адресу відповідача не є підставою для невиконання останнім своїх договірних зобов'язань та для визнання позовних вимог необґрунтованими. А відтак посилання відповідача в апеляційній скарзі на недотримання з боку позивача досудового врегулювання спору колегія суддів не вважає належним аргументом та підставою для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.

На підставі викладеного та керуючись статтями статями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 2 статтею 103, пунктами 1, 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м. Харків задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.03.15 р. у справі № 922/760/15 в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 83,14 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення. В задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 83,14 грн. відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 08 червня 2015 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.