Постанова

від 15.06.2015 по справі 922/1257/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2015 р. Справа № 922/1257/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивач - Кривеженко В.В.;

відповідач - Борко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2776Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 21 квітня 2015 року по справі №922/1257/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зміївська будівельна компанія", м. Харків

до Зміївської міської ради, м. Харків

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - управління державної казначейської служби України у Зміївському районі Харківської області, м. Харків

про стягнення коштів в розмірі 4975912,56 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 21 квітня 2015 року по справі (суддя Пономаренко Т.О.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто зі Зміївської міської ради на користь ТОВ "Зміївська будівельна компанія" основний борг у сумі 3 465 943.20 грн., інфляційне збільшення в сумі 779 500,43 грн., 3% річних у сумі 302 166,41 грн. та судовий збір у розмірі 73 080,00 грн. В частині стягнення пені в розмірі 262 639,00 грн. та інфляційного збільшення в сумі 165 664,08 грн. - відмовлено.

Відповідач з рішенням суду не погодився, звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить його скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач у відзиві на скаргу просив рішення суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні відповідач підтримав свої вимоги, просив задовольнити скаргу, рішення суду скасувати; позивач просив рішення суду залишити без змін, скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом під час прийняття рішення, 01 грудня 2011 року між Зміївською міською радою (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зміївська будівельна компанія" (учасник) було укладено договір про закупівлю робіт з реконструкції колишньої школи-інтернату під житловий будинок по Пролетарському шосе, №24 в м. Змієві Харківської області за державні кошти (надалі - Договір).

Згідно з умовами Договору учасник зобов'язується у строк, визначений цим Договором, виконати на користь замовника роботи з реконструкції колишньої школи-інтернат під житловий будинок по Пролетарському шосе, №24 в м. Змієві та які зазначені в Документації конкурсних торгів та змінах до неї, а Замовник - прийняти і оплатити такі роботи.

Пунктом 3.1. Договору сторони передбачили, що ціна цього Договору становить 21 363 238,80 грн., у тому числі: ПДВ 20% 3560539,80 грн. Фінансування робіт з реконструкції колишньої школи-інтернат під житловий будинок по Пролетарському шосе, №24 в м. Змієві у 2011 році проводиться за рахунок субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам на соціально-економічний розвиток відповідно до кошторисних призначень та становить 10593330 грн.

Протоколом узгодження договірної ціни від 01.12.2011 року та Календарним планом виконання робіт по об'єкту сторонами підтверджено вартість виконання робіт, що виконувалися позивачем у 2011 році в розмірі 10593330 грн.

Відповідно до п. 4.1. Договору замовник перераховує у формі авансу не більше 30% від річного обсягу робіт, узгодженого сторонами на поточний рік на придбання матеріалів.

Постановою Кабінету Міністрів України №1404 від 09.10.2006 року зазначено, що погашення використаних авансових сум обмежується терміном три місяці після перерахування авансу, але не пізніше кінця бюджетного року і здійснюється за рахунок коштів на оплату робіт.

Згідно з п. 4.6. Договору поточні розрахунки виконуються виключно за фактично виконані роботи на підставі виконаних робіт, підписаних уповноваженими представниками сторін.

Платежі здійснюються шляхом перерахування замовником відповідних сум на розрахунковий рахунок учасника, протягом 90 календарних днів після надходження цільових бюджетних коштів на рахунок Замовника (п. 4.8. Договору).

Пунктом 7.2. Договору сторони узгодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором вони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.

Пунктом 10.1.1. Договору закріплено термін дії договору, а саме, з дати підписання його сторонами до 31 грудня 2012 року. Після спливу зазначеної дати дія Договору продовжується додатковими угодами до повного виконання сторонами обов'язків по Договору.

В матеріалах справи також наявна Додаткова угода №1 від 14.02.2014 року до Договору, якою доповнено п. 3.1. розділу 3 даного договору абзацом 3, а саме: фінансування робіт з реконструкції колишньої школи-інтернат під житловий будинок по Пролетарському шосе, №24 в м. Змієві у 2014 році проводиться за рахунок місцевого бюджету відповідно до кошторисних призначень та становить 59089,20 грн.

Як свідчать довідки про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3 та акти виконаних робіт форми КБ-2в № 1 за грудень 2011 року на суму 10 593 330,00 грн. і № 2 за лютий 2014 року на суму 59 089,20 грн., підписані сторонами, генпідрядник виконав, а замовник прийняв роботи за Договором.

Акти виконаних робіт були підписані відповідачем без зауважень та заперечень.

Відповідачем у 2011 році частково було сплачено вартість виконаних робіт, а саме у розмірі 7 133 000,00 грн.

Між сторонами було проведено звірку взаємних розрахунків та складено акт, відповідно до якого заборгованість за Договором становить 3 465 943,20 грн.

Станом на момент розгляду справи заборгованість за Договором відповідачем не була сплачена, що і стало підставою для звернення до суду а захистом поршених інтересів.

Відповідач стверджує, що ним вжито всіх необхідних заходів, спрямованих на виконання зобов'язань по оплаті вартості робіт, виконаних позивачем за Договором, а саме, 22 грудня 2011 року, після надходження необхідних коштів з Державного бюджету, Зміївською міською радою було направлено до Управління Державного казначейства у Зміївському районі Головного управління Державного казначейства України у Харківській області, платіжне доручення на перерахування відповідачу частини оплати за прийняті від відповідача роботи за вказаним Договором на суму 3 460 330,00 грн.

Однак, Управління Державного казначейства у Зміївському районі Головного управління Державного казначейства України у Харківській області не здійснило перерахування до 31 грудня 2011 року відповідачу відповідної частини оплати за виконані роботи.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 ст. 317 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду.

Згідно з ч. 1 ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта (ч. 2 ст. 875 Цивільного кодексу України).

Окрім того, загальні умови укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 року №668 (далі - Загальні умови), які відповідно до Цивільного кодексу України визначають порядок укладення та виконання договорів підряду на проведення робіт з нового будівництва, реконструкції будівель і споруд та технічного переоснащення діючих підприємств, а також комплексів і видів робіт, пов'язаних із капітальним будівництвом об'єктів, є обов'язковими для врахування під час укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві незалежно від джерел фінансування робіт, а також форми власності замовника та підрядника (субпідрядників) (п. 2 Загальних умов).

Частиною 4 ст. 879 Цивільного кодексу України передбачено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

У пункті 99 Загальних умов передбачено, що оплата за виконані роботи проводиться у порядку, визначеному договором підряду. Договором підряду може бути передбачено, що оплата виконаних робіт проводиться після прийняття замовником закінчених робіт (об'єкта будівництва) або поетапно проміжними платежами в міру виконання робіт. У договорі підряду сторони можуть передбачати надання замовником авансу з визначенням порядку його використання.

Розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику. Замовник перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи.

Порядок подання підрядником документів про обсяги і вартість виконаних робіт, проведення перевірки їх достовірності, підписання та оплати замовником визначається у договорі підряду.

Згідно п. 4.6. Договору поточні розрахунки виконуються виключно за фактично виконані роботи на підставі виконаних робіт, підписаних уповноваженими представниками сторін.

Позивач на виконання умов укладеного договору в грудні 2011 року та лютому 2014 року виконав своєчасно і належним чином повний обсяг комплексу підрядних робіт з реконструкції колишньої школи-інтернату під житловий будинок по Пролетарському шосе, №24 в м. Змієві Харківської області, а їх результат було передано замовнику за актами №1 та №2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року та лютий 2014 року.

Відповідач прийняв без будь-яких зауважень або претензій щодо якості, вартості, обсягу та строків виконаних підрядних робіт, що підтверджено актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року за № 1, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ за грудень 2011 року, актом приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2014 року за № 2, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ за лютий 2014 року, які підписані представниками замовника та учасника та посвідчено печатками обох сторін, про що відповідач не заперечує.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк згідно умов договору, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що висновки в частині стягнення основного боргу у розмірі 3 465 943,20 грн, яких дійшов місцевий суд у рішенні, є правомірними і підтвердженими матеріалами справи.

Стосовно пені у розмірі 262 639,00 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 945 164,51 грн та 3% річних у розмірі 302 165,85 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Як роз'яснено в абзацах 3,4 п.2.1 та п.2.2 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім ч. 2 ст. 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

В обґрунтування підстав для застосування до відповідача штрафної санкції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, позивач посилається на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Оскільки у спірному Договорі розмір та базу нарахування пені не визначено, а вміщено лише загальну умову (пункт 6.2 договору) про те, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором, таке формулювання не означає встановлення договором права позивача на нарахування пені у певному розмірі за прострочення виконання грошового зобов'язання.

При цьому, відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Судом у рішенні встановлено, що сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст.13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання грошових зобов'язань, що виникли з договору про закупівлю робіт з реконструкції колишньої школи-інтернату під житловий будинок по Пролетарському шосе, №24 в м. Змієві Харківської області за державні кошти від 26.03.2013, шляхом позадоговірного встановлення пені, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

А тому, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені не підлягають задоволенню.

Щодо вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 302 166,41 грн та інфляційних нарахувань у сумі 945 164,51 грн, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, наслідками прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Враховуючи викладене, а також розрахунок позивача, колегія суддів також погоджується з рішенням суду попередньої інстанції в частині стягнення суми 3% річних у розмірі 302 166,41 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення 945156,37 грн - суми інфляційного збільшення.

Проте, вимоги в цій частині, на думку судової колегії підлягають частковому задоволенню, зважаючи на наступне.

Відповідно до листа №62-97р Верховного суду України від 03 квітня 1997 року, при визначенні періоду розрахунку інфляційних втрат, необхідно враховувати порядок застосування індексів інфляції. Згідно вказаного порядку, період нарахування визначається наступним чином. Якщо прострочка виникла до 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється з урахуванням індексу інфляції цього місяця, а якщо прострочка виникла з 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється без урахування цього місяця. За аналогією, якщо заборгованість погашена до 16 числа місяця, тоді індекс інфляції цього місяця не враховується, а якщо погашення заборгованості мало місце після 16 числа місяця, тоді враховується.

В розрахунку сум, на які збільшився борг внаслідок інфляційних процесів позивач застосовує індекси інфляції за періоди без дотримання вказаного правила.

Тобто, інфляційні нарахування в сумі 779 500,43 грн підлягають стягненню, в частині стягнення 165 664,08 грн інфляційні нарахування здійснені неправомірно, а тому задоволенню не підлягають.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позову, вважає, що висновки, яких дійшов місцевий господарський суд у рішенні правомірними і доведеними матеріалами справи, тому підстави для його скасування та задоволення скарги відповідача відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21 квітня 2015 року у справі №922/1257/15 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 17.06.2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.