Ухвала

від 16.06.2015 по справі 334/713/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 334/713/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Турбіна Т.Ф. №22-ц/778/3427/15Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Осоцького І.І.

суддів Панкеєва О.В., Гончар М.С.

при секретарі Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 3000,0 грн. щомісяця, починаючи з дня пред'явлення позову до повноліття дитини.

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що з 23.04.2005 року по 17.01.2012 року вона перебувала у шлюбі із відповідачем, від шлюбу мають доньку. Після розірвання шлюбу дитина проживає разом із нею, перебуває на її утриманні, вона піклується про стан здоров'я, моральний і фізичний розвиток дитини. Її доходів перукаря недостатньо для належного матеріального забезпечення дитини. Впродовж останнього часу відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дитини.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2015 року позов позивача у цій справі задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, аліменти на утримання доньки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30.01.2015 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір у сумі 243,60 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі просила рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача аліменти на утримання доньки у розмірі 3000,0 грн. щомісячно, до досягнення дитини повноліття.

У судове засідання 16.06.2015 року апелянт-позивач ОСОБА_2, яка була повідомлена апеляційним судом про час та місце розгляду цієї справи з додержанням вимог ст. 76 ч.5 ЦПК України, тобто через свого представника за довіреністю (а.с.123) ОСОБА_3, не з'явилась, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавала.

При цьому, представник апелянта-позивача ОСОБА_2 за довіреністю (а.с.123) ОСОБА_3 у судовому засіданні 16.06.2015 року зазначала, що позивачеві відоме про час та місце розгляду цієї справи апеляційним судом сьогодні. Проте, остання не бажає приймати участь у цій справі особисто, а через неї, як представника, просила дану справу розглядати апеляційним судом саме у даному судовому засіданні за відсутністю апелянта-позивача ОСОБА_2

Належним чином повідомлені апеляційним судом про час та місце розгляду цієї справи (а.с.120) відповідач ОСОБА_4 та представник останнього також не з'явились у дане судове засідання, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

При вищевикладених обставинах. колегія суддів апеляційного суду визнала неповажною причину неявки у дане судове засідання відповідача ОСОБА_4 та представника останнього і ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю апелянта-позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_4 та представника останнього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта - позивача ОСОБА_2 за довіреністю (а.с.123) ОСОБА_3, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позов позивача у цій справі та стягуючи з відповідача на користь позивача аліменти на утримання доньки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, керувався ст. ст. 10, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України і виходив із того, що відповідач має постійний заробіток та зобов'язаний утримувати свою дитину у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30.01.2015 року і до досягнення дитиною повноліття.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що сторони у цій справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 23.04.2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.01.2012 року (копія а.с.11-12).

24.10.2005 року у сторін народилась донька - ОСОБА_5 (свідоцтво про народження, копія а.с.13).

Після розірвання шлюбу дитина проживає разом зі позивачем - матір'ю, що визнав у суді першої інстанції відповідач, що також підтверджується довідкою ПП В«ЖЕУ В«АлафітонВ» м. Алушта АР Крим (копія а.с.15).

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; інші обставини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 СК України.

Відповідач ОСОБА_4 є батьком дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а отже, зобов'язаний утримувати її.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідач ОСОБА_4 працює директором ТОВ В«МеталтрейдсервісВ» та має постійний заробіток (довідка від 07.04.2015 року а.с.99).

Крім того, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідач ОСОБА_4 у добровільному порядку постійно сплачував аліменти на утримання доньки, перераховуючи щомісячно кошти на відповідний банківський рахунок, що підтверджується копіями платіжних доручень за період з грудня 2012 року по лютий 2015 року (а.с.59-95).

Позивач ОСОБА_2 подання свого позову у цій справі обґрунтовувала тим, що оскільки вона з дитиною проживає на території АР Крим, отримання переказів у подальшому може бути ускладненим, крім того, відповідач може припинити добровільно сплачувати аліменти.

Враховуючи встановлені обставини справи, у тому числі відсутність доказів того, що відповідач має інших дітей чи утриманців, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача до відповідача у цій справі про стягнення аліментів на утримання дитини підлягають частковому задоволенню.

Визначений позивачем розмір аліментів у сумі 3000,0 грн. є необґрунтованими, оскільки відповідач працює і має постійний заробіток, а тому суд першої інстанції правильно вважав, що аліменти слід стягнути з відповідача в 1/4 частці від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно , але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

В силу вимог ст. 191 ч.1 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

Встановлено, що вищезазначений позов позивачем у цій справі подано до суду 30.01.2015 року (а.с.1).

Позивач у своєму позові просила суд першої інстанції стягувати аліменти з відповідача, починаючи саме з дати пред'явлення позову до суду (а.с.2).

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, останнє платіжне доручення від відповідача про перерахування аліментів у добровільному порядку на користь позивача на утримання дитини на суму 3000,0 грн. датовано 17.02.2015 року (а.с.95), цільове призначення - за лютий 2015 року.

Проте, відповідач ОСОБА_4 із зазначеним рішенням суду першої інстанції погодився, останнє в апеляційному порядку не оскаржував.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену нею у позові та представниками останньої у судовому засіданні у цій справі та яку вони вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Відповідно до ст. 31 ч. 3 ЦПК України сторони у цій справі могли укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу у цій справі з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок, яка могла стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету спору та остання могла бути визнана судом (ст. 175 ЦПК України).

Проте, цього у цій справі не відбулося.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вправі постановити ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ст. 174 ч. 2 ЦПК України).

Проте, відповідач у цій справі визнавав позов позивача частково.

В силу вимог ст. 31 ч. 1 ЦПК України виключним правом відповідача є право визнавати позов позивача у справі повністю або частково чи не визнавати взагалі.

Позивач у своєму позові наполягала саме на визначенні аліментів у твердій грошовій сумі та саме у розмірі 3000,0 грн.

Проте, в силу вимог ст. 184 ч. 1 СК України суд за заявою платника або одержувача може (але не зобов'язаний) визначити розмір аліментів у твердій грошовій формі і то у випадку, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Однак, судом першої інстанції у цій справі було правильно встановлено, що відповідач ОСОБА_4 працює директором ТОВ В«МеталтрейдсервісВ» та має постійний заробіток (довідка від 07.04.2015 року а.с.99).

Належні допустимі докази у спростування даного факту у матеріалах цієї справи відсутні, позивачем та її представниками суду першої інстанції не надані.

Згідно із ст. 58 ч. 1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Крім того, представники позивача додатково зазначали у суді апеляційної інстанції, що згідно інформації позивача відповідач ОСОБА_4 також є засновником та керівником ТОВ «НВКФ «Апогей».

При вищевикладених обставинах, враховуючи, що у матеріалах цієї справи відсутні докази того, що у відповідача ОСОБА_4 є інші діти чи утриманці, суд першої інстанції мав право та правильно, з додержанням вимог ст. 183 СК України, зробив, визначивши розмір аліментів на дитину у цій справі саме у частці від усіх видів заробітку (доходу) відповідача , але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та саме у розмірі частки - ?.

Визначений судом першої інстанції у цій справі зазначений розмір аліментів на неповнолітню дитину при вищезазначених обставинах є достатнім та обґрунтованим.

Питання з'ясування усіх видів заробітку (доходу) відповідача, на якому наполягала позивач у своїй апеляційній скарзі у цій справі, є вже питанням виконання оскаржуємого рішення суду першої інстанції у цій справі та не може бути підставою для скасування чи зміни останнього.

Так, відповідно до вимог ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов'язаний надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи.

Згідно із пп. 14 п. 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146, утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з одержуваної пенсії, за винятком надбавок до пенсії, що виплачуються інвалідам першої групи на догляд за ними.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення позивача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні .

Позивач ОСОБА_2 та представники останньої не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача саме щодо форми та розміру аліментів на дитину у цій справі.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

При вищевикладених обставинах, доводи апелянта не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Крім того, суд першої інстанції з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України оскаржуємим рішенням вирішив питання про розподіл між сторонами у цій справі судових витрат.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Апелянт ОСОБА_2 звільнена від сплати судових витрат у вигляді судового збору при подачі вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі.

Разом із тим, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне роз'яснити позивачеві ОСОБА_2 її право на звернення до суду згодом з питання необхідності чи доцільності збільшення чи зміни форми або розміру аліментів, визначених оскаржуємим рішенням суду першої інстанції у цій справі, у разі зміни матеріального стану платника аліментів тощо.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддя ОСОБА_6ОСОБА_7ОСОБА_1