Рішення

від 16.06.2015 по справі 911/2038/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2015 р. справа № 911/2038/13

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за первісним позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елоімпекс», Київська обл., м. Бровари

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства «Люмен», Київська обл., м. Бровари

про стягнення 742 613,48 доларів США

за участю представників:

від позивача: Коломієць В.В. (довіреність №142/2015 від 08.06.2015)

Сімонова Є.О. (довіреність б/н від 29.12.2014)

від відповідача: Жуков М.О. (довіреність б/н від 07.04.2014)

від третьої особи: не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

29.05.2013 Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі-ПАТ «Універсал Банк»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елоімпекс» (далі-ТОВ «Елоімпекс»/відповідач) про стягнення, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, 742 613,48 дол. США, що за курсом НБУ станом на 05.06.2015 становить 15 605 066,60 грн, з яких: 504 527,41 дол. США заборгованості по сплаті кредиту та 238 086,07 дол. США заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом.

Відповідач позов не визнав та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.05.2013 порушено провадження у справі №911/2038/13 (суддя Горбасенко П.В.) та призначено справу до розгляду.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.07.2013 провадження у даній справі зупинено до розгляду господарським судом міста Києва справи №910/12263/13 за позовом ТОВ «Елоімпекс» до ПАТ «Універсал Банк» про визнання поруки припиненою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2013, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 09.10.2013, ухвалу господарського суду Київської області від 05.07.2013 скасовано, а справу №911/2038/13 повернуто до господарського суду Київської області для розгляду по суті.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.10.2013 дану справу призначено до розгляду.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.11.2013, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2013, відмовлено у прийняті зустрічного позову ТОВ «Елоімпекс» до ПАТ «Універсал Банк» про визнання поруки припиненою, з підстав п. 1 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2014 ухвалу господарського суду Київської області від 08.11.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 у справі №911/2038/13 скасовано, а справу передано до господарського суду Київської області для вирішення питання про прийняття зустрічного позову для спільного розгляду з первісним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ (автоматизована система документообігу суду) справу №911/2038/13 передано до провадження судді господарського суду Київської області Яреми В.А.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.02.2014 дану справу прийнято до свого провадження суддею Яремою В.А. та призначено її до розгляду на 18.02.2014.

12.02.2014 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи. Зазначене клопотання судом задоволено.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.02.2014 зустрічний позов ТОВ «Елоімпекс» (далі-позивач за зустрічним позовом) до ПАТ «Універсал Банк» (далі-відповідач за зустрічним позовом) про визнання поруки припиненою прийнято для сумісного розгляду з первісним позовом у даній справі, а також відкладено розгляд даної справи на 25.02.2014.

Ухвалами господарського суду Київської області від 25.02.2014, 04.03.2014, 11.03.2014, 18.03.2014 та 25.03.2014 розгляд даної справи відкладався на 04.03.2014, 11.03.2014, 18.03.2014, 25.03.2014 та 27.03.2014 відповідно.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.03.2014, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014, провадження у даній справі зупинено до вирішення господарським судом міста Києва справи №910/4065/14 за позовом ТОВ «Елоімпекс» до ПАТ «Універсал Банк» про визнання недійсним договору поруки №SU-1/181/08 від 05.08.2008.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.05.2015 провадження у даній справі поновлено та призначено справу до розгляду на 02.06.2015.

Ухвалами господарського суду Київської області від 02.06.2015 та 09.06.2015 розгляд даної справи відкладався на 09.06.2015 та 16.06.2015 відповідно.

Крім того, ухвалою господарського суду Київської області від 09.06.2015 строк вирішення спору у даній справі продовжено на 15 днів в порядку ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

05.09.2008 між ВАТ «Універсал Банк», яке в подальшому було перейменовано на ПАТ «Універсал Банк» (далі-банк) та ЗАТ «Люмен», яке в подальшому було перейменовано на ПАТ «Люмен» (далі-позичальник) укладено кредитний договір №181/08 (далі-кредитний договір), відповідно до якого банк зобов'язався надати позичальнику, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 700 000,00 доларів США, у порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 3 395 210,00 грн за курсом Національного банку України на день укладення цього договору.

Банк в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит згідно умов цього договору шляхом видачі окремих траншів на підставі укладеної між сторонами додаткової угоди до цього договору щодо видачі позичальнику траншу, в якій зазначаються сума траншу, строк користування ним, розмір процентної ставки за користування траншем. Підставою для видачі банком траншу позичальнику є укладена між сторонами додаткова угода до цього договору.

На виконання умов кредитного договору, 05.09.2009 між сторонами було укладено додаткову угоду №1, згідно якої сума траншу становить - 700 000,00 дол. США, дата повернення траншу - 31.07.2009 згідно графіка погашення платежів, процентна ставка за користування траншем - 3mnth Libor+9,7%, процентна ставка за користування траншем понад встановлений цією індивідуальною угодою строк - 3mnth Libor+18,7%

За період з 29.07.2008 по 31.05.2012 між сторонами було укладено ряд додаткових угод до кредитного договору, якими змінювався строк повернення кредиту, розмір процентної ставки за користування кредитом, а також порядок та строки сплати кредиту.

Так, у відповідності до додаткової угоди №13 від 31.05.2012 сторонами погоджено повернення позичальником всієї суми кредиту не пізніше 30.11.2012, а також графік погашення платежів з оплати решти існуючої заборгованості за кредитом у сумі 560 911,42 дол. США.

Крім того, 05.09.2008 між ВАТ «Універсал Банк», яке в подальшому було перейменовано на ПАТ «Універсал Банк» (далі-кредитор) та ТОВ «Елоімпекс» (далі-поручитель) було укладено договір поруки №SU-1/181/08 (далі-договір поруки), відповідно до якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за невиконання ЗАТ «Люмен» усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору №181/08 від 05.09.2008, додаткових угод №№1-5 та усіх додаткових угод до нього, що будуть укладені в майбутньому (далі-основний договір), укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

В подальшому між ПАТ «Універсал Банк» та ТОВ «Елоімпекс» було укладено низку додаткових угод до договору поруки (№1 від 09.11.2009, №2 від 31.05.2010, №3 від 31.08.2010, №4 від 15.10.2010, №5 від 30.11.2010), якими з поручителем погоджувались зміни, відповідні змінам до кредитного договору.

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором в частині надання третій особі (позичальнику) кредиту у сумі 700 000,00 дол. США виконав у повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією меморіального ордеру №001RVC1082490002/303 від 05.09.2008.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором свідчить також відсутність з боку позичальника претензій та повідомлень про порушення банком (позивачем) умов договору.

Втім, позичальник свої обов'язки за кредитним договором в частині своєчасного повернення суми наданого кредиту належним чином не виконав, сплативши лише 195 472,59 дол. США внаслідок чого за ним утворилось 504 527,41 дол. США сукупної заборгованості.

На підтвердження здійснених фінансових операцій за кредитним договором позивачем наданого суду банківські виписки з позичкового рахунку позичальника за спірний період.

З метою досудового врегулювання даного спору, 31.01.2013 позивачем було надіслано відповідачу, як поручителю, вимогу №0270/4ГО, відповідно до якої позивач інформував останнього про наявність заборгованості позичальника (третьої особи) за кредитним договором та вимагав її погашення у повному обсязі.

Посилаючись на те, що відповідач на зазначений лист не відповів, суму заборгованості за кредитним договором не погасив, позивач просить суд, стягнути з відповідача, як поручителя, зокрема, 504 527,41 дол. США заборгованості по сплаті кредиту, в тому числі:

- 3 615,99 дол. США, які згідно графіка, передбаченого додатковою угодою №13 від 31.05.2012, мали бути сплачені 31.10.2012;

- 500 911,42 дол. США, які згідно графіка, передбаченого додатковою угодою №13 від 31.05.2012, мали бути сплачені 30.11.2012.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на відсутність в нього обов'язку по сплаті існуючої за кредитним договором заборгованості внаслідок припинення поруки за договором №SU-1/181/08 від 05.08.2008 в порядку ч.ч. 1, 4 ст. 559 Цивільного кодексу України у зв'язку, по-перше: зі зміною умов кредитного договору шляхом укладання додаткових угод до договору без згоди поручителя (відповідача), внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності останнього; по-друге: пред'явлення позивачем, як кредитором, вимоги до поручителя після спливу шестимісячного терміну від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 1054, ч. 1 ст. 1049, ст. 627 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до додаткової угоди №13 від 31.05.2012 сторонами погоджено повернення позичальником всієї суми кредиту не пізніше 30.11.2012, а також графік погашення платежів з оплати решти існуючої заборгованості за кредитом у сумі 560 911,42 дол. США.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Пунктами 1.3, 1.4 та 2.2 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту), сплату процентів, комісій, винагороди, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору.

Відповідальність поручителя і боржника є солідарною.

У випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором, кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов'язковими до виконання поручителем на 10-й робочий день з дати відправлення йому такої вимоги (рекомендованим листом з повідомленням про вручення).

З огляду наведеного, неповернення позичальником у погоджені сторонами строки суми наданого кредиту свідчить про порушення останнім своїх грошових зобов'язань за кредитним договором, що, як наслідок, породжує для відповідача, як поручителя, обов'язок по виконанню забезпеченого порукою зобов'язання шляхом сплати існуючої за договором заборгованості у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Водночас, заперечуючи проти позову відповідач посилався, зокрема, на те, що оскільки передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення до нього, як поручителя, вимоги щодо виконання забезпеченого порукою зобов'язання за кредитним договором сплинув, правовідносини, що виникли за спірним договором поруки вважаються припиненими, а відтак, підстави для стягнення з останнього заборгованості за кредитним договором відсутні.

Так, частиною 4 ст. 559 ЦК України унормовано, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до ст.ст. 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Оскільки з договору поруки №SU-1/181/08 від 05.08.2008 вбачається, що в ньому не встановлено строк, після якого порука припиняється, а умова договору (п. 4.2 ) про його припинення з припиненням основного зобов'язання не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, суд дійшов висновку, що в даному випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 17.09.2014 №6-6цс14.

Водночас, у відповідності до правової позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 17.09.2014 №6-53цс14, з огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя, як і умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

При цьому, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Так, у відповідності до наданого суду розрахунку, розмір існуючої за кредитним договором заборгованості по сплаті кредиту становить 504 527,41 дол. США в тому числі:

- 3 615,99 дол. США заборгованості, яка згідно графіка, передбаченого додатковою угодою №13 від 31.05.2012 мала бути сплачена 31.10.2012;

- 500 911,42 дол. США заборгованості, яка згідно графіка, передбаченого додатковою угодою №13 від 31.05.2012 мала бути сплачена 30.11.2012.

З огляду на наведені нормативні приписи, суд дійшов висновку, що у позивача, як кредитора, право пред'явити вимогу до відповідача, як поручителя, про повернення:

- 3 615,99 дол. США заборгованості по сплаті кредиту виникло з 01.11.2012 та припинилось 01.05.2012;

- 500 911,42 дол. США заборгованості по сплаті кредиту виникло з 01.12.2012 та припинилось 01.06.2013 відповідно.

Натомість, вимогу до відповідача, яка поручителя, про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором, зокрема, щодо повернення 3 615,99 дол. США заборгованості по сплаті кредиту в судовому порядку позивачем пред'явлено 29.05.2013, що підтверджується відбитком канцелярії господарського суду Київської області №2005 від 29.05.2013 на позовній заяві, тобто після спливу законодавчо встановленого шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя, що за своїм наслідком свідчить про припинення поруки за договором поруки №SU-1/181/08 від 05.08.2008 в частині вимоги про сплату 3 615,99 дол. США заборгованості за кредитом в порядку ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Таким чином, беручи до уваги наведені нормативні приписи, враховуючи преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань, а також те, що порука за договором №SU-1/181/08 від 05.08.2008 щодо зобов'язання по сплаті 3 615,99 дол. США заборгованості за кредитом є припиненою в порядку ч. 4 ст. 559 ЦК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача, як поручителя, означеної суми заборгованості за кредитним договором в порядку ст.ст. 553, 554 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у поставні Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі №911/3104/13.

При відмові у задоволенні означеної вимоги судом також врахована передбачена статтею 111 28 ГПК України обов'язковість рішень Верховного Суду України, прийнятих за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та зобов'язання судів привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

При цьому, враховуючи, що вимогу про повернення решти існуючої за договором заборгованості по сплаті кредиту в судовому порядку позивачем пред'явлено до відповідача, як поручителя, в межах шестимісячного строку з моменту, коли зобов'язання мало бути виконано (до 01.06.2013), суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача, як поручителя, 500 911,42 дол. США заборгованості по сплаті кредиту підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Що ж до посилань відповідача на припинення поруки за договором №SU-1/181/08 від 05.08.2008 у повному обсязі з підстав ч. 1 ст. 559 ЦК України у зв'язку зі збільшенням обсягу відповідальності поручителя без згоди останнього шляхом внесення змін до основного зобов'язання, а саме внаслідок укладення:

- додаткової угоди №9 від 30.11.2010 до кредитного договору, якою передбачено право банку автоматично збільшувати проценту ставку за договором, тобто застосовувати підвищену відсоткову ставку у разі порушення боржником вимог п. 4.5.8 кредитного договору в частині проведення всіх операцій, пов'язаний з купівлею-продажем валюти та здійснення платежів у будь-якій валюті через рахунку, відкриті у ПАТ «Універсал Банк»;

- додаткових угод №3 від 27.08.2009, №5 від 09.11.2009, №6 від 31.05.2010, №7 від 31.08.2010, №8 від 15.10.2010, №9 від 30.11.2010, №10 від 19.05.2011, №11 від 28.10.2011, №12 від 30.11.2011, №13 від 31.05.2012, якими змінювався строк повернення кредиту, а відтак, збільшувався період протягом якого мають сплачуватись проценти за користування кредитом, слід зазначити наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

З системного аналізу наведеної норми слідує, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18.02.2014 у справі №910/12278/13.

Так, зі змісту п. 1.1 договору поруки №SU-1/181/08 від 05.08.2008 слідує, що позивач, як поручитель прийняв на себе відповідальність за виконання ПАТ «Люмен» усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору №181/08 від 05.09.2008 в повному обсязі як існуючих на теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

У відповідності до статей 627, 629 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду наведеного, враховуючи, що при укладання означеного договору поруки відповідач був ознайомлений з умовами кредитного договору та прийняв на себе повну відповідальність за невиконання боржником як існуючих за основним договором зобов'язань, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань відповідача про припинення поруки за договором №SU-1/181/08 від 05.08.2008 у повному обсязі з підстав ч. 1 ст. 559 ЦК України у зв'язку зі збільшенням обсягу відповідальності останнього без його згоди внаслідок укладання додаткових угод до кредитного договору.

Крім того, пунктами 1.3.1, 1.3.3 кредитного договору, в редакції додаткової угоди №10 від 19.05.2011, передбачено, що за користування кредитними коштами (всією сумою або частиною), позичальник сплачує банку проценти за відповідною ставкою, якщо договором не передбачено інший розмір процентів за користуванням таким траншем без порушення встановлених цим договором термінів погашення траншу, при цьому, розмір цієї процентної ставки не може перевищувати 3 mnth Libor + 9,7%.

За користування кредитними коштами понад встановлений договором строк позичальник сплачує банку проценти за відсотковою ставкою, яка не може перевищувати:

- починаючи з 30.04.2014 по 18.05.2011 - 3 mnth Libor + 9,7%;

- починаючи з 19.05.2011 - 3 mnth Libor + 18,7%. Такий розмір підвищеної процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за цим договором.

Посилаючись на те, що позичальник своїх договірні зобов'язання в частині своєчасної сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконав, позивач просить суд стягнути з відповідача, як поручителя, 238 086,07 дол. США сукупної заборгованості по сплаті процентів, в тому числі:

- 2 643,95 дол. США заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом з 31.10.2012 по 30.11.2012;

- 235 442,12 дол. США заборгованості по сплаті підвищених процентів за користування кредитом з 01.12.2012 по 05.06.2015.

В обґрунтування розміру заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що позичальником проценти за користування кредитом за попередні періоди, тобто до 31.10.2012 сплачено у повному обсязі, як і частково погашено нараховані підвищені проценти за спірний період, у той час, як решта грошових зобов'язань останнього, які виникли після означеного періоду, залишились невиконаними.

Факт здійснення позичальником фінансових операції в рамках кредитного договору підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з відсоткового рахунку останнього за спірний період.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048, ст. 629 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктами 1.3.4, 1.3.3 кредитного договору, в редакції додаткової угоди №6 від 31.05.2010, передбачено, що позичальник зобов'язується сплачувати проценти останнього календарного дня кожного місяця користування кредитом, але в будь-якому випадку не пізніше дати (терміну) погашення кредиту (закінчення строку користування кредитом), якщо інше не обумовлено цим договором та/або додатковими угодами до договору.

При цьому проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність банку відповідно до умов договору, якщо інша база нарахування не передбачена умовам договору.

З огляду наведеного, невиконання позичальником своїх грошових зобов'язань щодо своєчасної сплати процентів за користування кредитом, в тому числі підвищених процентів, нарахованих у передбаченому договором порядку, як і існування укладеного між сторонами у справі договору поруки породжує для відповідача, як позичальника, обов'язок виконати забезпечене порукою зобов'язання в частині оплати існуючої за договором заборгованості по сплаті процентів у повному обсязі.

Пунктами 1 та 7 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, враховуючи, що позичальник свої грошові зобов'язання за кредитним договором в частині сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконав, а також те, що розмір заявленої до стягнення заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та є арифметично вірним, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача, як поручителя, 238 086,07 дол. США сукупної заборгованості по сплаті процентів, в тому числі:

- 2 643,95 дол. США заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом з 31.10.2012 по 30.11.2012;

- 235 442,12 дол. США заборгованості по сплаті підвищених процентів за користування кредитом з 01.12.2012 по 05.06.2015, підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

При винесенні даного рішення, судом також було враховано, що право пред'явити вимогу до відповідача, як поручителя, про повернення 2 643,95 дол. США заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом з 31.10.2012 по 30.11.2012 у позивача виникло з 01.12.2012 та припинилось 01.06.2013 відповідно, а в частині вимог про повернення підвищених процентів за користування кредитом з 01.12.2012 по 05.06.2015 почалось з 01.01.2013 та тривало протягом шести наступних місяців щодо кожного чергового платежу (місяця) окремо.

Беручи до уваги вищевикладене, а також те, що вимогу про сплату існуючої за кредитним договором заборгованості по процентам в судовому порядку позивачем пред'явлено до відповідача, як поручителя, в межах законодавчо встановленого шестимісячного строку з моменту, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань відповідача на припинення поруки за договором №SU-1/181/08 від 05.08.2008 в частині означених зобов'язань в порядку ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Предметом зустрічного позову є вимога про визнання поруки за договором №SU-1/181/08 від 05.08.2008 припиненою в порядку ч. 1 ст. 559 ЦК України у зв'язку зі зміною зобов'язань позичальника за кредитним договором без згоди поручителя (ТОВ «Елоімпекс»), внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності позивача за зустрічним позовом, як поручителя за означеним правочином.

В обґрунтування зазначеної вимоги позивач за зустрічним позовом посилається на те, що 30.11.2010 між банком та позичальником було укладено додаткову угоду №9 до кредитного договору, відповідно до якої позичальник зобов'язується починаючи з 01.02.2010 проводити всі операції, пов'язані з купівлею-продажем валюти, та здійснювати платежі у будь-якій валюті через рахунку, відкриті у ПАТ «Універсал Банк» (п. 4.5.8 кредитного договору). У разі порушення означеного пункту договору процентна ставка (як звичайна, так і підвищена) автоматично збільшується на 2% річних (п. 5.14 договору).

Оскільки наведені договірні положення не були передбачені первісною редакцією кредитного договору, укладення додаткової угоди №9 від 30.11.2010, на думку ТОВ «Елоімпекс», породжує для позичальника як нові договірні зобов'язання - здійснення операцій через рахунку, відкриті у ПАТ «Універсал Банк», так і нові наслідки у разі їх порушення - автоматичне збільшення процентної ставки за користування кредитом.

Водночас, оскільки означеною додатковою угодою збільшено обсяг відповідальності позичальника за кредитним договором, і, як наслідок, збільшено обсяг відповідальності поручителя у разі невиконання боржником забезпечених порукою зобов'язань, у той час, як позивач за зустрічним позовом згоду на укладання спірного правочину не надавав, порука за договором №SU-1/181/08 від 05.08.2008 підлягає визнанню припиненою в порядку ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Відповідач за зустрічним позовом посилався на необґрунтованість зустрічних позовних вимог, позаяк укладаючи оспорюваний договір поруки ТОВ «Елоімпекс» прийняв на себе повну відповідальність за невиконання боржником як існуючих за основним договором зобов'язань, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як було зазначено вище, в силу положень ст.ст. 553, 554 ЦК України, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Статтею 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов'язання. Вказаною статтею передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частиною 1 статті 559 ЦК України унормовано, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

З огляду наведеного, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього: збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Так, п.п. 9.2.4, 9.2.5 кредитного договору в редакції додаткової угоди №6 від 31.05.2010 передбачено, що сторони погодили, що факт непогашення позичальником у строк до останнього робочого дня, що передує даті початку дії нової процентної ставки, на користь банку всієї суми існуючої заборгованості позичальника за цим договором є підтвердженням згоди позичальника з таким запропонованим новим розміром процентної ставки (незалежно від будь-яких повідомлень позичальника в усній або письмовій формі), при цьому така зміна процентної ставки вважається вчиненою належним чином і не потребує укладення письмової додаткової угоди до цього договору.

Сторони підтверджують, що обумовлений в цьому пункті договору порядок зміни процентної ставки за користування кредитом не вважається сторонами як зміна банком процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку; зміна процентної ставки за користування кредитом, яка відбулась із застосуванням даного порядку зміни є такою, що вчинена за взаємною згодою обох сторін.

Крім того, виходячи зі змісту п. 1.1 договору поруки, приймаючи на себе відповідальність за виконання в повному обсязі зобов'язань боржника, що визначені основним договором, як існуючих на теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому, відбулось забезпечення порукою в тому числі і зобов'язання по сплаті процентів за користування кредитом нарахованих за процентною ставкою, яка в майбутньому може бути змінена.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також те, що при укладанні спірного договору поруки позивач за зустрічним позовом, як поручитель, був ознайомлений з умовами кредитного договору та прийняв на себе повну відповідальність за невиконання боржником як існуючих за основним договором зобов'язань, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань останнього на збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди внаслідок укладання додаткової угоди №9 від 30.11.2010 до кредитного договору, а відтак відсутність підстав для визнання поруки за договором №SU-1/181/08 від 05.08.2008 припиненою в порядку ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18.02.2014 у справі №910/12278/13.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ч. 5 ст. 49 ГПК України, за первісним позовом покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених первісних позовних вимог, за зустрічним позовом - на позивача за зустрічним позовом.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 251, 252, 525, 526, 553, 554, 559, 598, 627, 629, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 175, 193 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Елоімпекс» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Чкалова, 5, ідентифікаційний код 31257045) на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19, ідентифікаційний код 21133352):

- 500 911 (п'ятсот тисяч дев'ятсот одинадцять) дол. США 42 центи заборгованості по сплаті кредиту, що за курсом НБУ станом на 05.06.2015 становить 10 526 008,82 грн,

- 238 086 (двісті тридцять вісім тисяч вісімдесят шість) дол. США 07 центів заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, що за курсом НБУ станом на 05.06.2015 становить 5 003 072,34 грн,

- 68 484 (шістдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн 90 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти первісних позовних вимог відмовити.

4. У задоволені зустрічних позовних вимог відмовити повністю.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 16.06.2015.

Суддя В.А. Ярема