Рішення

від 11.06.2015 по справі 916/1037/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2015 р.Справа № 916/1037/15-г

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Князєвої К.Р.

За участю представників сторін:

Від позивача: Луковецька К.О. за довіреністю від 01.03.2015р.; Тислюк Л.В. за довіреністю від 12.05.2015р.;

Від відповідачів:

- товариства з обмеженою відповідальністю „Грін-Груп": Стрельникова Л.Ю. за довіреністю від 22.01.2015р.

- товариства з обмеженою відповідальністю „Ліверман-Україна": Величко К.Г. /директор/.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Море плюс" до товариства з обмеженою відповідальністю „Грін Груп", товариства з обмеженою відповідальністю „Ліверман-Україна" про визнання договорів, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Море плюс" (далі по тексту - ТОВ „Море плюс") звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Грін Груп" (далі по тексту - ТОВ „Грін Груп"), товариства з обмеженою відповідальністю „Ліверман-Україна" (далі по тексту - ТОВ „Ліверман-Україна") про: визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу предмету іпотеки, укладеного між відповідачами, посвідченого 23.08.2013р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 659; визнання недійсним з моменту укладення вчиненого відповідачами договору купівлі-продажу предмету іпотеки, посвідченого 23.08.2013р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 660; визнання недійсним укладеного між ТОВ „Грін Груп" та ТОВ „Ліверман-Україна" договору купівлі-продажу предмету іпотеки, посвідченого 23.08.2013р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 661. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на факт укладення спірних договорів, наслідком яких є звернення стягнення на заставлене майно боржника, щодо якого було порушено справу про банкрутство, всупереч вимогам закону, наслідком чого є порушення прав позивача як кредитора у відповідній справі про банкрутство.

Відповідачі під час розгляду даної справи висловили ідентичну правову позицію, заперечуючи проти позову у повному обсязі, наголошуючи на його безпідставності та необґрунтованості.

Крім того, ТОВ „Ліверман-Україна" було двічі подано до суду клопотання про залучення в порядку ст. 27 ГПК України публічного акціонерного товариства „Акціонерний банк „Експрес-Банк" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів. У задоволенні даного клопотання судом було відмовлено через те, що рішення суду по даній справі в розрізі предмету та підстав пред'явленого позову не буде мати наслідком зміну правовідносин між публічним акціонерним товариством „Акціонерний банк „Експрес-Банк" та відповідачами.

Також ТОВ „Ліверман-Україна" було подано до суду заяву про призначення даної справи до колегіального розгляду у складі трьох суддів в передбаченому ст. 4-6 ГПК України порядку. У задоволенні даного клопотання судом було також відмовлено, оскільки дана справа не відноситься до якоїсь особливої категорії та/або до категорії складних, у зв'язку з чим, визначені ст. 4-6 ГПК України правові підстави для призначення справи до колегіального розгляду відсутні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою господарського суду Одеської області від 09.06.2010р. було порушено провадження у справі № 32/78-10-2331 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю „Істок" /Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, 106, код ЄДРПОУ 24759439/, далі по тексту рішення - ТОВ „Істок, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника.

Ухвалою від 28.01.2011р. господарським судом в межах справи № 32/78-10-2331 було затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ „Істок", до якого, серед інших, увійшли: ТОВ „Море плюс" із грошовими вимогами до боржника в сумі 85 грн. (вимоги 1 черги), в сумі 2 949 810,00 грн. (вимоги 4 черги) та в сумі 236 грн. (вимоги 6 черги); публічне акціонерне товариство „Акціонерний банк „Експрес-Банк" із грошовими вимогами до боржника в сумі 7 034 681,38 грн. (з врахуванням державного мита вимоги 1 черги), в сумі 236 грн. (вимоги 6 черги). Вказана ухвала була залишена без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.2011р. та від 23.03.2011р., а також постановою Вищого господарського суду України від 08.06.2011р. і на теперішній час є чинною.

На момент вирішення даного спору справа № 2-32/78-10-2331 перебуває на стадії розпорядження майном, перехід до інших судових процедур (санація, ліквідація) судом не здійснювався.

При цьому, як свідчать матеріали справи, грошові вимоги ПАТ „АБ „Експрес-Банк", що були включені до затвердженого в межах справи № 32/78-10-2331 реєстру вимог кредиторів ТОВ „Істок", виникли із укладеного між даними особами кредитного договору № 1220/06 від 10.11.2006р., за умовами якого ПАТ „АБ „Експрес-Бнак" (Кредитодавець) відкрило ТОВ „Істок" (Позичальник) відновлювану кредитну лінію (далі по тексту - „кредит") на поповнення обігових коштів та/або придбання основних засобів з лімітом максимальної заборгованості 6 000 000 грн., строком на 3 (три) роки з 10.11.2006р. по 10.11.2009р. зі сплатою 16 відсотків річних, а Позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит, сплатити проценти за його користування, сплатити інші платежі за кредитом у встановлених договором розмірах і строках та виконати інші свої зобов'язання, передбачені договором в повному обсязі.

В подальшому, до даного договору сторонами неодноразово вносились зміни, зокрема на підставі угоди № 5 від 10.11.2009р. було вирішено викласти даний договір в новій редакції, а саме: на умовах даного договору Кредитодавець зобов'язується відкрити Позичальнику відновлювальну кредитну лінію на поповнення обігових коштів та/або придбання основних засобів з лімітом максимальної заборгованості 6 000 000 грн. строком з 10.11.2006р. по 31.03.2010р. зі сплатою: з 10.11.2006р. по 31.07.2008р. відсотків річних за ставкою 16%; з 01.08.2008р. по 02.09.2008.р. відсотків річних за ставкою 18%; а починаючи з 03.09.2008р. кредит в сумі 5 999 291,36 грн. із сплатою з 03.09.2008р. по 31.03.2009р. відсотків річних за ставкою 18%, з 01.04.2009р. по 10.11.2009р. відсотків річних за ставкою 23%, а з 11.11.2009р. по 31.03.2010р. відсотків річних за ставкою 25%. Позичальник, в свою чергу, зобов'язався повернути отриманий кредит, сплатити проценти за його користування, сплатити інші платежі за кредитом у встановлених договором розмірах і строках та виконати інші свої зобов'язання, передбачені договором в повному обсязі.

З метою забезпечення зобов'язань ТОВ „Істок", що випливають із вищезазначеного кредитного договору № 1220/06 від 10.11.2006р., між ПАТ „АБ „Експрес-Банк" (Іпотекодержатель) та ТОВ „Істок" (Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, посвідчений 10.11.2006р приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Тітовою Т.С., зареєстрований в реєстрі за № 5200, за умовами якого Іпотекодавець з метою забезпечення зобов'язань ТОВ „Істок" за кредитним договором передав Іпотекодержателю в іпотеку наступне нерухоме майно:

- комплекс будівель та споруд, що знаходиться у м. Білгород-Дністровський, по вул. Ізмаїльський, 112, на земельній ділянці розміром 1 850 кв.м. та складаються у цілому з: літ. № 1 - виробничий корпус, загальною площею 382,8 кв.м.; літ. № 2 - прохідна, загальна площа 8,6 кв.м.; літ. № 3- виробничо-побутовий корпус, загальна площа 92,7 кв.м.; літ. № 4 - виробничий корпус, загальною площею 97,3 кв.м.; літ. № 5 - вбиральня; літ. № 6 -виробничо-побутовий корпус, загальною площею 107,5 кв.м; літ. № 7 - виробничий корпус, загальною площею 16,7 кв.м.; літ. № 8 - склад, загальною площею 180,0 кв.м.; літ. № 9 - склад, загальною площею 97,2 кв.м.; літ. № 10 - компресорна, загальною площею 4,5 кв.м.; літ. № 11 - площадка для утилізації відходів, що належить Іпотекодавцю на праві приватної власності;

- цілісний майновий комплекс, що знаходиться у м. Білгород-Дністровський, по вул. Ізмаїльський, 106, на земельній ділянці розміром 6 070 кв.м., та складається в цілому з: літ. № 1 - будівля цеху по виробництву консервної тари, загально площею 366,2 кв.м.; літ. № 4 - будівля виробничого корпусу № 1, загальною площею 1 106,9 кв.м.; літ. № 5 - будівля АПК, загальною площею 986,1 кв.м.; літ. № 7 - будівля виробничого корпусу № 2, загально площею 1 417,8 кв.м.; літ. № 8 - прохідна, загальною площею 28,1 кв.м.; літ. № 10 - електрощитові, загальною площею 24,4 кв.м.; літ. № 12 - цех по виробництву консервної кришки, загальною площею 59,0 кв.м.; літ. № 14 - корпус складських приміщень, загальною площею 906,5 кв.м.; літ. № 14-а - прибудова до холодильника, загальною площею 19,0 кв.м.; літ. № 14-б - котельня, загальною площею 33,6 кв.м.; літ. № 14-в - бойлерна, загальною площею 39,8 кв.м.; літ. № 15 - виробничий корпус, загальною площею 212,9 кв.м.; літ. № 15-а - діфростерна, загальною площею 41,3 кв.м.; літ. № 17 - лабораторія, загально площею 69,3 кв.м.; літ. № 18 - склад металу, загальною площею 57,5 кв.м.; літ. № 19 - трансформаторна підстанція, загальною площею 23,2 кв.м.; літ. № 20 - трансформаторна підстанція, загальною площею 26,2 кв.м.; літ. № 21 - підвал, загальною площею 99,0 кв.м.; літ. № 22 - очисний флотатор; літ. № 23 - будівля, загальною площею 17,3 кв.м.; літ. № 24 - компресорна, загальною площею 28,3 кв.м.; літ. № 7в - будівля (незавершене будівництво), загальною площею 444,3 кв.м., що належить Іпотекодавцю на праві приватної власності;

- комплекс будівель та споруд, що знаходиться у місті Білгород-Дністровський, по вул. Маршала Бірюзова, 1, на земельній ділянці розміром 9 470 кв.м., та складається в цілому з: літ. № 1 - прохідна, загальною площею 10,0 кв.м.; літ. № 2 - гараж, загальною площею 55,8 кв.м.; літ. № 3 - побутова будівля, загальною площею 115,1 кв.м.; літ. № 5 - виробнича будівля, загальною площею 6,7 кв.м.; літ. № 6 - виробнича будівля, загальною площею 37,2 кв.м.; літ. № 8 - цех заморозки, загальною площею 115,1 кв.м.; літ. № 9 - виробнича будівля, загальною площею 490,2 кв.м.; літ. № 9" - виробничий цех, загальною площею 384,1 кв.м.; літ. № 10 - трансформаторна підстанція, загальною площею 59,3 кв.м.; літ. № 11 - цех по переробленню рибопродукції, загальною площею 170,0 кв.м.; літ. № 12 - цех по переробленню рибопродукції, загальною площею 29,7 кв.м.; літ. № 13 - будівля станції охолодження, загальною площею 56,4 кв.м.; літ. № 14 - цех по переробленню рибопродукції, загальною площею 93,7 кв.м.; літ. № 15 - цех по переробленню рибопродукції, загальною площею 175,7 кв.м.; літ. № 16, 16а, 16б, 16в - цех по переробленню та зберіганню цибулі, загальною площею 122,0 кв.м.; літ. № 19 - мийка, загальною площею 62,1 кв.м.; літ. № 20 - виробнича будівля, загальною площею 8,8 кв.м.; літ. № 21 - майстерня, загальною площею 31,1 кв.м.; літ. № 22 - котельня, загальною площею 59,9 кв.м.; літ. № 23 - жироловка; літ. № 32 - прибудова, загальною площею 130,0 кв.м., що належить Іпотекодавцю на праві власності.

У зв'язку із укладенням даного договору іпотеки, нотаріусом було накладено заборону на відчуження предмету іпотеки, до припинення дії останньої.

В подальшому, на підставі нотаріально посвідченої угоди № 1 від 01.12.2009р., між ТОВ „Істок" та ПАТ „АБ „Експрес-Банк" було досягнуто згоди про необхідність внесення змін до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Тітовою Т.С. 10.11.2006р. за реєстр. № 5200, у зв'язку із викладенням кредитного договору, зобов'язання за яким забезпечені іпотекою, в новій редакції.

В подальшому, між ПАТ „АБ „Експрес-Банк" (Первісний іпотекодержатель) та ТОВ „Грін Груп" (Новий іпотекодержатель) було укладено договір про відступлення права вимоги (заміну сторони в зобов'язанні), що 06.03.2012р. був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М., зареєстрований в реєстрі за № 250, у відповідності до умов якого Первісний іпотекодержатель передає Новому іпотекодержателю, а Новий іпотекодержатель приймає право вимоги, що належить Первісному іпотекодержателю, і стає Іпотекодержателем за договором іпотеки, посвідченим 10.11.2006р. приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Тітовою Т.С. за реєстр. № 5200, із змінами та доповненнями., укладеним між Первісним кредитором та ТОВ „Істок", згідно з яким забезпечені вимоги до останнього, що випливають із кредитного договору № 1220/06 від 10.11.2006р., право вимоги Первісного іпотекодержателя за яким відступлене Новому іпотекодержателю згідно договору про відступлення права вимоги № 1 від 20.07.2011р. та № 2 від 20.12.2011р.

Після набуття прав іпотекодержателя відносно належного ТОВ „Істок" майна, ТОВ „Грін Груп" звернулось до господарського суду Одеської області із позовом про звернення стягнення на майно, яке є предметом договору іпотеки від 10.11.2006р. № 5200 (з урахуванням внесених змін і доповнень). Рішенням господарського суду Одеської області від 27.03.2013р. по справі № 5017/794/2012, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.05.2013р., позов ТОВ „Грін Груп" було задоволено, вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, укладеним між ТОВ „Істок" та ПАТ „АБ „Експерс-Банк", посвідченим приватним нотаріусом Білгород-Дністровського нотаріального округу Тітовою Т.С. та зареєстрованим у реєстрі за № 5200, а саме: на нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться в м. Білгород-Дністровський, по вул. Ізмаїльський, 112, на земельній ділянці розміром 1 850 кв.м. на цілісний майновий комплекс, що знаходиться в м. Білгород-Дністровський по вул. Ізмаїльський, 106,, на земельній ділянці розміром 6 070 кв.м. та на комплекс будівель та споруд, що знаходиться в м. Білгород-Дністровський по вул. Маршала Бірюзова, 1, не земельній ділянці розміром 9 470 кв.м., для задоволення вимог ТОВ „Грін Груп" шляхом надання останньому права від свого імені продати майно ТОВ „Істок", яке є предметом вказаного договору іпотеки, будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу за ціною предмета іпотеки згідно з експертним висновком суб'єкта оціночної діяльності, що буде здійснений в процесі виконання рішення господарського суду.

Після набрання даним судовим рішенням законної сили, ТОВ „Грін Груп" реалізувало своє право на задоволення власних вимог до ТОВ „Істок" шляхом укладення наступних договорів із ТОВ „Ліверман-Україна"::

- договору купівлі-продажу предмету іпотеки, посвідченого 23.08.2013р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 659, за умовами якого ТОВ „Грін Груп" (Продавець) продало, а ТОВ „Ліверман-Україна" (Покупець) купило цілісний майновий комплекс, що знаходиться в Одеській області, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, 112 (далі по тексту - договір № 659 від 23.08.2013р.);

- договору купівлі-продажу предмету іпотеки, посвідченого 23.08.2013р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 660, за умовами якого ТОВ „Грін Груп" (Продавець) продало, а ТОВ „Ліверман-Україна" (Покупець) купило цілісний майновий комплекс, що знаходиться в Одеській області, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, 106, (далі по тексту - договір № 660 від 23.08.2013р.);

- договору купівлі-продажу предмет іпотеки, посвідченого 23.08.2013р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 661, за умовами якого ТОВ „Грін Груп" (Продавець) продало, а ТОВ „Ліверман-Україна" (Покупець) купило комплекс будівель і споруд, що знаходиться в Одеській області, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 1 (далі по тексту - договір № 661 від 23.08.2013р.).

Проте в подальшому постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2014р. рішення господарського суду Одеської області від 27.03.2013р. та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 21.05.2013р. зі справи № 5017/794/2012 були скасовані, із передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

В той же час, ТОВ „Море плюс" наголошує на тому, що реалізація належного ТОВ „Істок" майна поза судових процедур банкрутства порушує його права та охоронювані законом інтереси як кредитора ТОВ „Істок", в результаті чого, позивач був змушений звернутись до суду із даним позовом.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому, у відповідності до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У п.п. 2.1, 2.5.2, 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

При цьому, суд зауважує, що ст. 203 ЦК України передбачає загальну підставу для визнання недійсності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК України або іншому законі немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Відповідно до Закону України „Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року N 4212-VI, який набрав чинності з 19.01.2013р., Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року N 2343-XII було викладено в новій редакції. Згідно п. 1-1 Прикінцевих та перехідних положень нової редакції Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Таким чином, оскільки провадження у справі № 32/78-10-2331 про банкрутство ТОВ „Істок" було порушено 09.06.2010р., тобто до моменту набрання чинності Закону України „Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року N 4212-VI, і на теперішній час відносно ТОВ „Істок" триває судова процедура розпорядження майном, господарський суд доходить висновку, що провадження у даній банкрутній справі регулюється положеннями попередньої редакції Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року N 2343-XII (з наступними змінами та доповненням), що діяла на момент порушення провадження у вказаній справі про банкрутство.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про банкрутство" від 18 грудня 2009 року N 15 провадження у справах про банкрутство регулюється Законом України від 14 травня 1992 р. N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р. N 784-XIV, далі - Закон), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК), іншими законодавчими актами України. Закон містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

В силу ч.ч. 4 - 6 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому частиною десятою статті 17 цього Закону. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

При цьому, положеннями абз. 2 ч. 2 ст. 26 названого Закону було передбачено, що майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

Згідно з п.п. 13, 43 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про банкрутство" від 18 грудня 2009 року N 15 дія мораторію поширюється виключно на вимоги виконавчих документів, що одержані кредиторами за їх позовами або безспірними вимогами зобов'язально-правового характеру на всі види забезпечення виконання зобов'язань неплатоспроможного боржника, зокрема зупиняє заходи звернення стягнення на заставлене майно та майно, яке знаходиться у податковій заставі на задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою майна боржника, на вимоги щодо стягнення фінансових санкцій за порушення норм антимонопольного, банківського, валютного законодавства, законодавства про цінні папери, про ціноутворення тощо.

При цьому, вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, задовольняються в межах порушеної справи про банкрутство, але не можуть бути підставою для порушення такої справи, оскільки відповідно до частини другої статті 8 Закону господарський суд відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про банкрутство" від 18 грудня 2009 року N 15 вказано, що за відсутності суперечностей у змісті норм судам слід застосовувати положення Закону в системному взаємозв'язку з приписами інших законів. У випадках колізії нормативних приписів Закону та співвідносних норм інших законів судам слід керуватися роз'ясненнями Конституційного Суду України (далі - КСУ), викладеними в пункті 3 мотивувальної частини його Рішення від 3 жовтня 1997 р. N 4-зп про набуття чинності Конституції України. У цьому Рішенні КСУ роз'яснено: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше". Відповідні роз'яснення КСУ слід застосовувати і до інших законів, приписи яких інакше, ніж Закон, мають протягом визначеного в них строку регулювати окремі питання.

В той же час, у п. 8.5 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 04.06.2004 р. N 04-5/1193 зазначено, що в силу колізії між нормами Закону та нормами Законів України "Про іпотеку" і "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", які набули чинності з 1 січня 2004 року, в частині регулювання правового становища кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, у зв'язку з порушенням провадження у справах про банкрутство, судам слід виходити із системного тлумачення норм наведених вище законів та враховувати наступне. До внесення відповідних змін до Закону стягнення на предмет застави в порядку, передбаченому Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" і Законом України "Про іпотеку" окремо від провадження у справі про банкрутство не може здійснюватись, оскільки встановлення у Законі особливого порядку задоволення майнових вимог до боржника не припускає задоволення цих вимог в індивідуальному порядку (мораторій на задоволення вимог кредиторів передбачає припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань окремих кредиторів). Задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою (іпотекою), має здійснюватись за правилами, встановленими Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Таким чином, в силу попередньої редакції Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка підлягала застосуванню до провадження у справі про банкрутство ТОВ „Істок", з моменту порушення справи про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог будь-яких конкурсних кредиторів, незалежно від наявності у них забезпечення у вигляді застави належного неплатоспроможному боржнику майна, мало здійснюватись виключно в межах порушеної справи про банкрутство, що випливає із системного аналізу положень ст.ст. 1, 12, 26, 31 Закону про банкрутство, оскільки нормами даного закону встановлений спеціальний порядок реалізації майна боржника.

Отже, укладення договорів купівлі-продажу № 659 від 23.08.2013р., № 660 від 23.08.2013р., № 661 від 23.08.2013р щодо майна ТОВ „Істок", відносно якого була порушена справа про банкрутство та діяв введений судом мораторій на задоволення вимог кредиторів, є таким, що суперечить вищенаведеним приписам законодавства України щодо банкрутства, які мають пріоритет у застосуванні до спірних правовідносин, аніж інші норми законів, зокрема Закону України „Про іпотеку".

Правова позиція суду з цього питання підтверджується і судовою практикою, що знайшло своє відображення зокрема у постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2014р. по справі № 916/2183/13.

Більш того, на теперішній час рішення господарського суду Одеської області від 27.03.2013р. та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 21.05.2013р. зі справи № 5017/794/2012, на підставі якого і були укладені спірні правочини, є скасованими, а відповідна справа є невирішеною по суті.

При цьому, вирішуючи питання про наявність факту порушення прав ТОВ „Море плюс" у зв'язку із вчиненням спірних правочинів, суд виходить із наступного.

За змістом ст. 215 ЦК України право на оспорювання правочину надано одній із його сторін, або будь-якій заінтересованій особі. При цьому, виходячи з положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути зокрема визнання правочину недійсним.

Тобто, будь-яка особа має право на судовий захист, в тому числі із пред'явленням позову про визнання договору недійсним, у випадку наявності порушеного права відповідної особи у зв'язку із вчиненням цього правочину, що цілком кореспондується із приписами ст. 1 ГПК України, якими визначено судовий захист лише порушених прав.

У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, в даному випадку, позивач є одним із кредиторів боржника ТОВ „Істок", відносно якого порушена та триває на теперішній час справа про банкрутство, і вимоги ТОВ „Море плюс" включені до першої, четвертої та шостої черг, у зв'язку із чим, відчуження майна боржника поза межами судової справи про банкрутство безумовно впливає на можливий майновий стан позивача, а, отже, зачіпає його права та охоронювані законом інтереси. У зв'язку із викладеним, суд доходить висновку, що позивач, який не є стороною оспорюваних угод, вправі вимагати визнання їх недійсними в судовому порядку.

З огляду на викладені обставини, суд доходить висновку, що договори купівлі-продажу № 659 від 23.08.2013р., № 660 від 23.08.2013р., № 661 від 23.08.2013р. щодо майна ТОВ „Істок", відносно якого була порушена справа про банкрутство та діяв введений судом мораторій на задоволення вимог кредиторів, є такими, що суперечать законодавству про банкрутство, яке підлягало пріоритетному застосуванню при визначенні правового статусу належного ТОВ „Істок" майна та вчинення дій по його розпорядженню, і порушують права та охоронювані закони позивача як одного із кредиторів ТОВ „Істок". Викладене є підставою для визнання вказаних договорів недійсними з моменту укладення відповідно до ст. 236 ЦК України.

Підсумовуючи всі вищевикладені обставини, відповідно до ст.ст. позов ТОВ „Море плюс" до ТОВ „Грін Груп" та ТОВ „Ліверман-Україна" підлягає задоволенню у повному обсязі шляхом визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу предмету іпотеки, укладеного між відповідачами, посвідченого 23.08.2013р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 659; визнання недійсним з моменту укладення вчиненого відповідачами договору купівлі-продажу предмету іпотеки, посвідченого 23.08.2013р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 660; визнання недійсним з моменту укладення між ТОВ „Грін Груп" та ТОВ „Ліверман-Україна" договору купівлі-продажу предмет іпотеки, посвідченого 23.08.2013р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 661.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору в рівних частинах покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу предмету іпотеки, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Грін-Груп" та товариством з обмеженою відповідальністю „Ліверман-Україна", посвідчений 23.08.2013р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 659.

3. Визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу предмету іпотеки, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Грін-Груп" та товариством з обмеженою відповідальністю „Ліверман-Україна", посвідчений 23.08.2013р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 660.

4. Визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу предмету іпотеки, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Грін-Груп" та товариством з обмеженою відповідальністю „Ліверман-Україна", посвідчений 23.08.2013р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 661.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Грін-Груп" /65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, 41-в, код ЄДРПОУ 35242404/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Море плюс" /99029, м. Севастополь, вул. Соловйова, 4, код ЄДРПОУ 32227336/ судовий збір в сумі 1 827 грн. 00 коп. /одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп./. Наказ видати.

6. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Ліверман-Україна" /65011, м. Одеса, вул. Базарна, 49, оф. 28, код ЄДРПОУ 38721517/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Море плюс" /99029, м. Севастополь, вул. Соловйова, 4, код ЄДРПОУ 32227336/ судовий збір в сумі 1 827 грн. 00 коп. /одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп./. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення суду складено 16.06.2015р.

Суддя С.П. Желєзна