Постанова

від 16.06.2015 по справі 916/706/15-г

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2015 р.Справа № 916/706/15-г Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів Морщагіної Н.Т., Гладишевої Т.Я., Лисенко В.А., секретар судового засідання Селиверстова М.В.

за участю представників сторін: від позивача:Голоденко М.Ю. довіреність від відповідача:Гордієвський М.Ю. довіреність розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу секретар судового засідання Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСАХАРПРОМ», м.Котовськ Одеської області Селиверстова М.В. на рішення господарського суду Одеської області від 16.04.2015р. у справі№ 916/706/15-г (суддя: Гут С.Ф.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-МАГІСТРАЛЬ»,с.Нерубайське Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСАХАРПРОМ», м.Котовськ Одеської області простягнення основного боргу у розмірі 29100,00 грн., пені у розмірі 7585,14 грн., індексу інфляції у розмірі 8468,10 грн., 3% річних у розмірі 1093,04 грн. та збитків у розмірі 94756,00 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-МАГІСТРАЛЬ»,с.Нерубайське Одеської області (далі - «Позивач») звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСАХАРПРОМ», м.Котовськ Одеської області (далі - «Відповідач») 141002,28 грн., яка складається з сум: основного боргу у розмірі 29100,00 грн., пені у розмірі 7585,14 грн., індексу інфляції у розмірі 8468,10 грн., 3% річних у розмірі 1093,04 грн. та збитків у розмірі 94756,00 грн..

27.03.2015р. відповідач надав до канцелярії суду відзив з заявою про застосування щодо пені строку позовної давності, з посиланням на норми діючого законодавства.

15.04.2015р. представник відповідача звернувся до суду з проханням відкласти розгляд справи, у зв'язку з направленням єдиного представника відповідача у відрядження до Дніпропетровського апеляційного господарського суду для участі у справі, на підтвердження викладеного надав копію наказу від 29.03.2015р..

Клопотання судом першої інстанції відхилено, з посиланням на закінчення строку розгляду справи, передбаченого ст.69 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням того, що сторона не скористалась наданим йому правом передбаченим цією нормою.

16.04.2015р. позивач звернувся до суду з клопотанням, відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України, про залучення до матеріалів справи розрахунку суми заборгованості станом на 16.04.2015р., з якого вбачається, що загальний розмір заборгованості складає 141990,49 грн.

Судом першої інстанції клопотання долучено до матеріалів справи.

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.04.2015 року у справі № 916/706/15-г позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСАХАРПРОМ», м.Котовськ Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-МАГІСТРАЛЬ», с.Нерубайське Одеської області основний борг у розмірі 29100,00 грн., 3% річних у розмірі 1093,04 грн., індекс інфляції у розмірі 8468,10 грн., витрати по сплаті судового збору на суму 773,22 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості заявлених вимог, а також з урахуванням звернення відповідача з заявою про застосування строків позовної давності відносно пені.

Не погодившись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

В апеляційній скарзі скаржник стверджує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив відповідачу у задоволенні клопотання щодо відкладення розгляду справи, адже відповідач не зміг надати додаткові пояснення та докази, а також дослідити докази, що наявні в матеріалах справи. Адже, твердження суду щодо неможливості відкладення розгляду справи, у зв'язку з закінченням строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України щодо вирішення спору та не наданням стороною клопотання про продовження строку розгляду справи, що унеможливило також його продовження, суперечить ст. 53 Господарського процесуального кодексу України. Приписи якої, на думку скаржника, дають можливість суду самостійно продовжити строк розгляду справи.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі. Через канцелярію суду 15.06.2015р. надав клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею справи №916/2111/15, що розглядається господарським судом Одеської області.

Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Колегія суддів не вбачає підстав для зупинення провадження у справі з огляду на зазначені у клопотанні обставини та з урахуванням приписів статті 79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Між тим, суд зазначає, що приписи статей 112-114 Господарського процесуального кодексу України дають можливість переглядати рішення за нововиявленими обставинами.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу просив оскаржуване рішення залишити без зміни, оскільки вважає його законним та обґрунтованим, а мотиви, з яких подано апеляційну скаргу - безпідставними, у зв'язку з чим апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до статей 4 4 , 81 1 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 31.10.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-МАГІСТРАЛЬ", як виконавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНСАХАРПРОМ", як замовником укладено договір про надання послуг №0410/13 (далі - договір).

Предмет договору передбачає, що Виконавець зобов'язався надати послуги по збиранню соняшника комбайнами ТUCANО з жатками SUNSPEED 12-70, які є власністю ТОВ "ТЕХНО-МАГІСТРАЛЬ", в порядку та на умовах, визначених цим Договором (п.1.1розділу1).

За розділом 3 договору, вартість послуг за 1 га - складає 300,00грн., у т.ч. ПДВ 50,00грн., та фіксується в Актах надання послуг. Загальна вартість договору складає 30000,00грн., у т.ч. ПДВ 5000,00грн.

Акт про надання послуг підписується Сторонами в дводенний термін після закінчення робіт.

Надані послуги Виконавцем, їх об'єм, вартість наданих послуг по збиранню соняшника визначаються Сторонами в Акті здачі-прийняття робіт (наданих послуг), який є підставою для виставлення Виконавцем Замовнику Рахунку-фактури до сплати за надані послуги Виконавцем за цим Договором на поточний рахунок ТОВ "ТЕХНО-МАГІСТРАЛЬ", зазначений в пункті 7 даного Договору, протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати його підписання.

Відповідно до п.п. 4.1.3 п. 4.1 розділу 4 договору, Виконавець зобов'язаний скласти та передати Замовнику Акти про надання послуг по збиранню соняшника.

За п.п.4.2.2 п.4.2 розділу 4 договору, Замовник зобов'язаний після контролю за достовірністю Актів про надання послуг Виконавцем, підписати ці Акти в дводенний термін з моменту одержання. Оплачувати послуги на умовах та в порядку зазначеному в п.3 цього Договору.

Пункт 5.4 розділу 5 договору передбачає, що за недотримання строків оплати, зазначених в п.3.3. Договору, Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі 2,5% від суми прострочення (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення), за кожний день прострочення.

Відповідно до п.6.1 розділу 6 договору, останній набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2013р.

На виконання умов договору, позивачем було своєчасно надано відповідачу послуги передбачені договором, що підтверджується складанням позивачем Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-110601 від 06.11.2013р. на суму 29100,00 грн.(з ПДВ), підписаного обома сторонами договору та скріпленого печатками підприємств та Акту приймання виконаних робіт №б/н від 07.11.2013р. на суму 29100,00 грн.(з ПДВ), підписаного обома сторонами договору без заперечень та скріпленого печатками підприємств, з приміткою: «Виконавець виконав, а Замовник прийняв роботи, вартість виконаних робіт складає 29100,00 грн...».

На підставі акту № ОУ-110601 від 06.11.2013р. позивачем відповідачу виставлений рахунок-фактура №СФ-110601 від 06.11.2013р. на суму 29100грн., за яким відповідач оплату не здійснив, у зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість на суму 29100,00 грн.

В обґрунтування вимог позову Позивач посилається на факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 29100,00 грн. та нарахування додаткових сум, як наслідок порушення зобов'язання.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст. 4 3 , 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, по

вному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 Цивільного кодексу України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одеський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг, тому спірні відносини, регулюються главою 63 Цивільного кодексу України.

За приписами ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частина 1 ст.902 Цивільного кодексу України зазначає, що Виконавець повинен надати послугу особисто.

Відповідно до ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що послуги були надані своєчасно та відповідно до умов договору. Іншого сторонами не доведено.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що презумпція правомірності правочину може бути спростована нормою закону, яка містить відповідну заборону, а у випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом.

На день прийняття постанови договір №0410/13 від 31.10.2013р. є чинним.

Оскільки між сторонами існували договірні зобов'язання, які відповідач не виконав, що підтверджується матеріалами справи, то цілком обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що за відповідачем існує заборгованість у розмірі 29100,00грн..

Оскільки матеріалами справи підтверджується існування заборгованості, то є підстави для настання правових наслідків невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Положеннями статті 216 та частини першої статті 218 Господарського кодексу України також визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Положеннями ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій, відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як свідчать надані до суду документи, у відповідача перед позивачем виникли саме грошові зобов'язання, які регулюються нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання".

Оскільки, матеріалами справи підтверджується наявність основного боргу Відповідача за договором у розмірі 29100,00 грн., то вимога щодо стягнення пені є також обґрунтованою, однак такою, що підлягає частковому задоволенню на підставі нижченаведеного.

Статтею 258 Цивільного кодексу України встановлено, що до стягнення пені встановлюється спеціальна позовна давність в один рік.

Відповідачем заявлено про застосування до вимог позивача щодо стягнення пені спеціальну позовну давність.

З урахуванням здійсненого судом перерахунку суми пені, беручи до уваги умови договору щодо оплати, дату надання послуг, суму простроченого боргу, що існував протягом розрахункового періоду, дату початку нарахування, зазначену позивачем, враховуючи спеціальну позовну давність в один рік, заявлена вимога підлягає задоволенню частково в сумі 1095,44 грн.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення суми пені колегія суддів відмовляє з підстав спливу строку позовної давності в один рік, який обчислюється для кожного дня окремо за рік до дня подання позову.

Також позивачем заявлено вимогу щодо стягнення індексу інфляції, 3% річних та збитків.

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Перевіривши нарахування індексу інфляції та 3% річних у встановлені позивачем періоди, колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню підлягає сума індексу інфляції у розмірі 8468,10 грн. (у контексті заявлених вимог) та 3% річних у розмірі 1093,04 грн..

Одним із наслідків порушення зобов'язання є відшкодування збитків.

Згідно з приписами частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються господарські санкції, однією з яких є відшкодування збитків. Підставою господарсько - правової відповідальності учасника господарських правовідносин є скоєне ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Виходячи з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ч.1 ст. 623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредитору у повному обсязі завдані порушенням збитки, включаючи реальні збитки та упущену вигоду.

Частина 1 ст. 225 Господарського кодексу України зазначає, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого суду про відсутність в діях Відповідача складу цивільно-правового порушення і, як наслідок - відсутність підстав для задоволення позову у цій частині.

Що стосується твердження скаржника щодо можливості та права суду на продовження строку розгляду справи на підставі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає це твердження помилковим.

Строк, встановлений у ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, є процесуальним та застосовуються при оскарженні рішень, підставою для такого поновлення є поважна причина (причини) пропуску строку, наявність якої обґрунтовується заявником. Являє собою визнання судовим органом дійсним права вчинити певну процесуальну дію, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення.

Крім того, колегія суду звертає увагу, що в продовж розгляду справи у суді першої інстанції, відповідач у судові засідання не з'являвся, мав достатній час для участі у розгляді справи. За приписами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. За вимогами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, кожний має право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСАХАРПРОМ», м.Котовськ Одеської області - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 16.04.2015 року у справі № 916/706/15-г - скасувати в частині відмови у стягненні пені та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги у цій частині задовольнити частково, виклавши абзац 2 рішення у наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСАХАРПРОМ" (66303, Одеська обл., м. Котовськ, вул. Бочковича, буд. 101, код ЄДРПОУ 30940390, п/р 26004100103211 в ПАТ ПАТ "ФІНБАНК" м. Одеси, МФО 328685) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-МАГІСТРАЛЬ" (67661, Одеська область, Біляївський район, с.Нерубайське, вул. Зелена, 20; код ЄДРПОУ 36796638, п/р 2600201471380 в МВ ЦФ ПАТ "КРЕДОБАНК", МФО 325365) основний борг у розмірі 29100 (двадцять дев'ять тисяч сто)грн., 3%річних у розмірі 1093(одна тисяча дев'яносто три)грн.04коп., індекс інфляції у розмірі 8468(вісім тисяч чотириста шістдесят вісім)грн.10коп., пеню у розмірі1095 (одна тисяча дев'яносто п'ять)грн.44коп., витрати по сплаті судового збору на суму 795(сімсот дев'яносто п'ять)грн.13коп.».

В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 16.04.2015 року у справі № 916/706/15-г - залишити без змін.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ, оформивши його згідно приписів Закону України «Про виконавче провадження».

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку передбаченому розділом ХІІ-1 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.06.2015р..

Головуючий суддя: Н.С. Морщагіна Судді: Т.Я. Гладишева В.А. Лисенко Надруковано примірників: 1.- позивачу, 1.- відповідачу, 1.- у справу, 1.- ОАГС 1.-ГСОО