Постанова

від 18.06.2015 по справі 910/25847/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2015 р.Справа № 910/25847/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Величко Т.А.,

Лашина В.В.

(склад колегії суддів сформовано згідно з протоколом про автоматичний розподіл справ між суддями (повторний розподіл) від 05.05.2015р.)

при секретарі - Альошиній Г.М.

за участю представників:

Від позивача: Андрющенко Є.Ю.

Від 1 відповідача: Філобок О.Л.

Від 2 відповідача: Філобок О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз"

на рішення господарського суду Херсонської області від 12 березня 2015 року

по справі № 910/25847/14

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз"

до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЇЛ ГАЗ",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Армапром"

про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання договорів недійсними

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЇЛ ГАЗ" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, стороною яких є ТОВ "СОЇЛ ГАЗ", відповідно до яких відповідачем було придбано газопровід-відвід до радгоспу "Азовський" Генічеського району (ІІ черга) довжиною 7,4 км, який обліковується на балансі позивача як незавершене будівництво, та витребування із незаконного володіння ТОВ "СОЇЛ ГАЗ" зазначеного майна.

В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що він є законним володільцем об'єкта незавершеного будівництва газопроводу-відводу до радгоспу "Азовський" Генічеського району (ІІ черга) довжиною 7,4 км, який обліковується на його балансі, оспорювані договори купівлі - продажу укладені при відсутності для цього правових підстав і є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України, а отже, мають бути визнані судом недійсними, а вказаний об'єкт повернутий відповідачем позивачу у відповідності до положень ст. ст. 215, 387, 1212, 1213 ЦК України.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.11.2014 року позовну заяву ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" з доданими документами було передано за територіальною підсудністю до господарського суду Полтавської області та ухвалою останнього від 02.12.2014р. на підставі ст. ст. 16, 17 ГПК України за виключною підсудністю передано до господарського суду Херсонської області.

ТОВ "СОЇЛ ГАЗ" не визнало позов посилаючись на те, що позивачем не вказано ідентифікуючі ознаки та географічну належність витребуваного майна, не наведено належних підстав набуття прав на витребування майна та не наведено встановлених законодавством підстав щодо визнання недійсними договорів купівлі - продажу, укладених ТОВ "СОЇЛ ГАЗ" з ТОВ "Армапром", як таких, що були укладені з порушенням діючого законодавства.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 20.01.2015 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Армапром".

Рішенням господарського суду Херсонської області від 12 березня 2015 року (суддя - Остапенко Т.А.) у задоволенні позовних вимог відмовлено з мотивів їх недоведеності.

В апеляційній скарзі ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням обставин справи та порушенням норм матеріального і процесуального права, а саме: 145 ГК України, ст. 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт», ст. ст. 203, 215, 387, 1212, 1213 ЦК України, ст. ст. 4-2, 32, 33, 43 ГПК України.

При цьому, додані скаржником до своєї апеляційної скарги в якості додаткових доказів документи і матеріали судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги та не залучаються до матеріалів справи згідно з вимогами ст. 101 ГПК України з огляду на те, що заявник ніяким чином не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відзиви на апеляційну скаргу від відповідачів не надходили.

За правилами встановленими ч. 3 ст. 77 ГПК України в засіданні суду оголошувалася перерва до 18.06.2015 року.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, на підставі спільного наказу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 06.11.1998р. № 68/234 та Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України від 06.11.1998р. № 234 від ДП «Шебелинкагазпром» на баланс ДП "ХАРКІВТРАНСГАЗ" було прийнято незавершене будівництво газопроводу-відводу до радгоспу "Азовський" Генічеського району обсягом 666685,70 грн., що підтверджується актом прийому - передачі активів та пасивів ДП «Шебелинкагазпром» у процесі реорганізації без номеру та без дати і відомістю незавершеного будівництва даного підприємства станом на 01.01.1999 року.

Згідно з довідкою філії «Управління магістральних газопроводів «Харківтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» від 13.11.2014р. № 4220/03 на балансі УМГ "ХАРКІВТРАНСГАЗ" ПАТ «Укртрансгаз» станом на 13.11.2014 року в складі незавершеного будівництва обліковується об'єкт «Газопровід - відвід до радгоспу «Азовський» Херсонської області» вартістю 669027,76 грн.

26.07.1999 року підряднику БМУ-2 «Полтаванафтогазбуд» Херсонським ЛПУМГ була передана виконавча документація на будівництво, зокрема, газопроводу-відводу до радгоспу "Азовський" Херсонської області (ІІ черга), для коригування та передачі замовнику Генічеській райдержадміністрації, що підтверджується листом від 20.07.1999р. № 869 та актом приймання - передачі від 26.07.1999р.

12.10.2000 року Генічеська райжержадміністрація звернулась до ДП «Укртрансгаз» з листом№ 09/01-01.12-1100/00 про надання згоди на безкоштовну передачу на баланс державного комунального підприємства «Дирекція об'єктів загальнокурортного призначення» об'єкта незавершеного будівництва газопровода-відвода до радгоспу "Азовський".

06.01.2004 року між ТОВ «Армапром» (замовник) та ЗАТ БМУ-2 «Полтаванафтогазбуд» (генеральний підрядник) було укладено контракт на виконання робіт пов'язаних з будівництвом газопровіду-відводу до м. Генічеськ (по робочій документації «Газопровід-відвід до радгоспу «Азовський Генічеського району Херсонської області» ІІ черга), предметом якого є будівництво 6,64 км газопроводу від ПК 270+30 до ПК 342+09 з головною дільницею від ГРС «Счастливцево» (0,36 км) та ремонтні роботи від ПК 342+09 до ПК 417+40, з повторним випробуванням траси газопроводу та електрохімзахистом.

Згідно з актом Державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 19.08.2004р. зазначений об'єкт було введено в експлуатацію в складі газопровода «Газорозподільча станція с. Щасливцеве - головний газовий регуляторний пункт №1 м. Генічеськ» з показниками: протяжність - 16,2 км, тиск - 6 кг/см2.

09.11.2004 року Генічеською міською радою на підставі рішення виконавчого комітету Генічеської міської ради від 08.11.2004р. № 329 було видано ТОВ «Армапром» свідоцтво про право власності на нерухоме майно - головний газовий регуляторний пункт загальною площею 12,1 кв.м. за адресою: Херсонська область м. Генічеськ, вул. Куйбишева, 53 та газопровід D 325*8 протяжністю 1500 м, яке того ж дня було зареєстровано Генічеським державним бюро технічної інвентаризації, що підтверджується витягом № 5364241.

17.11.2004 року Щасливцевською сільською радою Генічеського району Херсонської області на підставі рішення виконкому Щасливцевської сільської ради від 10.11.2004р. № 117 було видано ТОВ «Армапром» свідоцтво про право власності на нерухоме майно - газорозподільчу станцію (пункт оператора) загальною площею 3,6 кв.м. за адресою: Херсонська область Гегнічеський район, с. Щасливцеве, вул. Сивашська, 100 та газопровід D 325*8 протяжністю 14700 м., яке того ж дня було зареєстровано Генічеським державним бюро технічної інвентаризації, що підтверджується витягом № 5476721.

16-18 серпня 2005 року комісією НАК «Нафтогаз України» проведено оцінку документального забезпечення, дійсного фізичного стану об'єктів газопостачання до м. Генічеська Херсонської області, які належать ТОВ «Армапром» та обґрунтування можливості їх придбання, про що складений відповідний звіт. Комісією було визначено фактичний склад і головні параметри об'єктів газопостачання і споруд на них, встановлено наявність проектної та виконавчої документації, актів приймання робочої та державної комісії, а також те, що документи надані ТОВ «Армапром» підтверджують його право власності на означене майно.

21.08.2013 року між ТОВ "Армапром" (продавець) та ТОВ "СОЇЛ ГАЗ" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: головного газового регуляторного пункту № 1 літера А, який розташований за адресою: Херсонська обл., м. Генічеськ, вул. Куйбишева 53, загальною площею 12.1 кв.м. на земельній ділянці площею 0,0398 га згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 306245, трубопроводу діаметром 325*8мм протяжністю 1500 м. з охоронною зоною зареєстрованою у звідному кадастровому плані Херсонської регіональної філії центру Державного земельного кадастру 20.08.2010р. площею 3 га на території Генічеської міської ради, яке належить ТОВ "Армапром" на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 09.11.2004р. (САА 513807), виданого Генічеською міською радою.

Того ж дня договір посвідчено приватним нотаріусом Генічеського районного нотаріального округу Херсонської області та зареєстровано в реєстрі за № 831, а право власності ТОВ"СОЇЛ ГАЗ" на зазначене нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним витягом № 8306151.

21.08.2013 року між ТОВ "Армапром» (продавець) та ТОВ "СОЇЛ ГАЗ" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: газорозподільчої станції (пункт оператора) розташованої за адресою: Херсонська обл., Генічеський район, с.Щасливцеве, вул. Сивашська (Виноградна), б. 100, загальною площею 3,6 кв.м. на земельній ділянці площею 0,0100 га, трубопроводу діаметром 325*8 мм протяжністю 14700 м. з охоронною зоною зареєстрованою у звідному кадастровому плані Херсонської регіональної філії центру Державного земельного кадастру 20.08.2010р. площею 109,9094 га на території Щасливцевської сільської ради, яке належить ТОВ "Армапром" на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 12.08.2009р. (САС 450977), виданого Щасливцевською сільською радою.

Того ж дня договір посвідчено приватним нотаріусом Генічеського районного нотаріального округу Херсонської області та зареєстровано в реєстрі за № 829, а право власності ТОВ"СОЇЛ ГАЗ" на зазначене нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним витягом № 8303445.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є вимога ПАТ"Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" до відповідачів ТОВ "СОЇЛ ГАЗ" та ТОВ "Армапром» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, стороною яких є ТОВ "СОЇЛ ГАЗ", відповідно до яких відповідачем було придбано газопровід-відвід до радгоспу "Азовський" Генічеського району (ІІ черга) довжиною 7,4 км, який обліковується на балансі позивача як незавершене будівництво, та витребування із незаконного володіння ТОВ "СОЇЛ ГАЗ" зазначеного майна. Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями на норми ст. ст. 203, 215, 387, 1212, 1213 ЦК України та ст. 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт».

Судовий захист права власності та майнових інтересів власників - осіб, названих у ст. 1 ГПК України, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Так, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, згідно з статтею 387 ЦК України (віндикаційний позов).

Предметом віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Предметом доказування у справах за такими позовами становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як - то факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володіння відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на вказане майно.

При цьому, майно (у даному випадку окрема річ) повинно мати індивідуально - визначені ознаки, за якими суд може визнати за власником право власності на цю річ та вказати у резолютивній частині судового рішення (при задоволенні позову) найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (що передбачено вимогами ст. 84 ГПК України щодо змісту судового рішення). Із вказаного слідує, що позивач повинен визначити у своїй позовній заяві саме майно, яке примусово повинно бути вилучено у відповідача, визначивши його родові чи індивідуальні ознаки, кількість, вагу, вартість тощо, а також обов'язково місце його знаходження.

Разом з тим, господарським судом першої інстанції правильно зауважено, що положення ст. 1212 ЦК України, на яку також посилається позивач як на підставу пред'явлених вимог, застосовуються до відносин, зазначених у ч. 3 цієї статті, субсидіарно, якщо на підставі спеціальних норм права потерпілий не в змозі захистити якесь із своїх порушених прав. Тобто, стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що обставини на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються господарським судом на підставі фактичних даних, якими є докази.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судової о процесу (ст. 33 ГПК України).

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті доказі, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 36 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої вимоги про витребування газопроводу-відводу до радгоспу «Азовський» Генічеського району (ІІ черга) довжиною 7,4 км, який обліковується у нього на балансі як незавершене будівництво, із чужого незаконного володіння обґрунтовує тим, що на підставі спільного наказу Держкомнафтогазу від 06.11.1998 за № 234 і Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 06.11.1998 за № 68/234 від ГПУ «Шебелинкагазвидобування» було прийнято на баланс Управління магістральних газопроводів "ХАРКІВТРАНСГАЗ" незавершене будівництво по газопроводу-відводу до радгоспу «Азовський» Генічеського району (ІІ черга) в обсязі 666685,70 грн. без заборгованості підрядним організаціям, що підтверджується копією листа від 03.11.2000р. за № 07-194 (проте, такий лист позивачем до суду не подано і в матеріалах справи не міститься). Продовження цього газопроводу не було закінчене і в даний час обліковується як незавершене будівництво вартістю 669 027,76 грн. на балансі УМГ «Харківтрансгаз», яке є філією ПАТ «Укртрансгаз», що підтверджується довідкою останнього від 13.11.2014р. № 4220/03. Договори купівлі - продажу щодо вказаного об'єкту укладені відповідачем при відсутності для цього правових підстав і є такими, що не відповідають нормі ст. 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт», котрою визначено, що магістральний трубопровідний транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України, що унеможливлює його перебування в приватній власності.

Положеннями ст. 331 ЦК України визначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Однак, баланс підприємства є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності чи у володінні підприємства.

Як свідчить правовий аналіз наявних у справі документів та встановлено судом першої інстанції, позивачем не доведено факт існування правовстановлюючих документів (в тому числі втрачених) на спірне нерухоме майно, які б підтверджували його право на таке майно.

Окрім того, заявлені позивачем вимоги самі по собі мають невизначений характер, оскільки позивачем не вказано індивідуально - визначені ознаки, кількість спірного майна та конкретне місце його знаходження.

Разом з тим, судом першої інстанції установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що ТОВ "СОЇЛ ГАЗ" на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі - продажу нерухомого майна від 21.08.2013р., укладених з ТОВ «Армапром», є власником головного газового регуляторного пункту № 1 загальною площею 12.1 кв.м., розташованого за адресою: Херсонська обл., м. Генічеськ, вул. Куйбишева 53, трубопроводу діаметром 325*8 мм протяжністю 1500м, газорозподільчої станції (пункт оператора) розташованої за адресою: Херсонська обл., Генічеський район, с.Щасливцеве, вул. Сивашська (Виноградна), б. 100, загальною площею 3,6 кв.м., трубопроводу діаметром 325*8 мм протяжністю 14700 м. Право власності ТОВ "СОЇЛ ГАЗ" на зазначене нерухоме майно зареєстровано у встановленому законом порядку.

При цьому, ТОВ «Армапром» надано суду належні докази, які підтверджують будівництво, введення в експлуатацію, оформлення та реєстрацію права власності, зокрема, на трубопроводи діаметром 325*8мм протяжністю 14700м та 1500м.

Належних доказів, які б беззаперечно свідчили про те, що за договорами купівлі - продажу нерухомого майна від 21.08.2013р. відповідачем ТОВ "СОЇЛ ГАЗ" було придбано у власність об'єкт незавершеного будівництва газопровід-відвід до радгоспу "Азовський" Генічеського району (ІІ черга) довжиною 7,4 км, якій обліковується на балансі позивача, останнім до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Водночас, звітом комісії НАК «Нафтогаз України» щодо оцінки документального забезпечення, дійсного фізичного стану об'єктів газопостачання до м. Генічеська Херсонської області, які належать ТОВ «Армапром», підтверджується обізнаність з серпня 2005 року НАК «Нафтогаз України», яка є засновником позивача, про право власності ТОВ «Армапром» на трубопроводи діаметром 325*8мм протяжністю 14700м та 1500м.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 13 Конституції України та ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності.

Статтею 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

При цьому, колегія суддів бере до уваги, що правові підстави набуття права власності визначено у гл. 24 Цивільного кодексу України.

Згідно положень ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом положень ст. 321 вказаного Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт, що станом на момент вирішення даного спору трубопроводи діаметром 325*8мм протяжністю 14700м та 1500м. є приватною власністю відповідача ТОВ «СОЇЛ ГАЗ».

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" щодо витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки позивачем не доведено за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування його право на спірне майно, факт вибуття цього майна з його володіння і наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також ним не надано доказів вчинення відповідачем самого факту порушення його права на володіння та користування спірним нерухомим майном.

Як вже було зазначено вище, однією з вимог даного позову є вимога позивача визнати недійсними договори купівлі - продажу на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, за якими позивач не є стороною. Обґрунтована дана вимога тим, що оспорювані позивачем договори не відповідають вимогам чинного законодавства.

Підставами для визнання оспорюваних договорів купівлі - продажу недійсними позивач вказує наступні обставини: договори купівлі - продажу щодо вказаного об'єкту укладені відповідачем при відсутності для цього правових підстав і є такими, що не відповідають нормі ст. 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт», котрою визначено, що магістральний трубопровідний транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України, що унеможливлює його перебування в приватній власності.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині місцевий господарський суд на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що посилання позивача на суперечність оспорюваних договорів нормам Закону України «Про трубопровідний транспорт» спростовується як вказаним Законом, так і матеріалами справи. Статтею 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт» визначено, що магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо. Згідно з положеннями ст. 7 вказаного Закону магістральний трубопровідний транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України. Об'єкти магістрального трубопровідного транспорту, побудовані за кошти комунальних підприємств або приватних суб'єктів господарювання, належать таким комунальним підприємствам або приватним суб'єктам господарювання на праві власності.

Будівельні норми та правила (Сніп 2.05.06-85) «Магістральні трубопроводи» класифікують магістральні трубопроводи в залежності від робочого тиску: І клас від 25 до 100 кг/см2; ІІ клас від 12 до 25 кг/см2. За оспорюваними договорами ТОВ «Армапром» відчужено ТОВ «СОЇЛ ГАЗ», трубопроводи діаметром 325*8мм протяжністю 1500 м. та протяжністю 14700 м., які введено в експлуатацію з показником тиску 6 кг/см2. Отже, відповідачем ТОВ «СОЇЛ ГАЗ» набуто у власність промислові трубопроводи.

А також, місцевий господарський суд з посиланням на ст. ст. 330, 388 ЦК України виходив із того, що права особи, яка вважає себе власником майна не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Колегія суддів в цілому погоджується з прийнятим судом першої інстанції судовим рішенням в цій частині, однак вважає, що мотиви, з яких позивачу слід відмовити у задоволенні позову є дещо іншими, ніж ті, що наведені судом у мотивувальній частині рішення, з огляду на таке.

У розумінні ст. 388 ЦК України добросовісне набуття можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Водночас, з матеріалів справи не вбачається, і судом першої інстанції не встановлено, що ТОВ «Армапром» не мало права відчужувати нерухоме майно за договорами купівлі - продажу від 21.08.2013р. Навпаки, судом першої інстанції встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «Армапром» було належним власником відчужуваного майна.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір оренди, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України є доведення /підтвердження/ в установленому законом порядку належними і допустимими доказами наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Разом з тим, як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, позивач в обґрунтування пред'явлених вимог зазначає про те, що він є володільцем об'єкта незавершеного будівництва газопроводу-відводу до радгоспу "Азовський" Генічеського району (ІІ черга) довжиною 7,4 км, який обліковується на його балансі.

Проте, судом установлено, що предметом оспорюваних договорів купівлі - продажу були, зокрема, трубопроводи діаметром 325*8мм протяжністю 14700м та 1500м., як завершені будівництвом об'єкти і належних доказів, які б беззаперечно свідчили про те, що за договорами купівлі - продажу нерухомого майна від 21.08.2013р. відповідачем ТОВ "СОЇЛ ГАЗ" було придбано у власність саме об'єкт незавершеного будівництва газопровід-відвід до радгоспу "Азовський" Генічеського району (ІІ черга) довжиною 7,4 км, якій обліковується на балансі позивача, в матеріалах справи не міститься.

Наведене свідчить про те, що на момент укладення оспорюваних договорів права та охоронювані законом інтереси позивача не були і не могли бути порушеними оспорюваними договорами купівлі - продажу.

Отже, беручи до уваги все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач необґрунтовано звернувся із даним позовом, а суд першої інстанції, відповідно, правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи все вищевикладене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування правильного рішення місцевого суду.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Херсонської області від 12 березня 2015 року у справі № 910/25847/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повна постанова складена 18.06.2015р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

Лашин В.В.