Ухвала

від 09.06.2015 по справі 826/18836/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2015 року м. Київ К/800/31687/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С. ,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДКОМПЛЕКС»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року

по справі № 826/18836/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДКОМПЛЕКС»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДКОМПЛЕКС» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 08.07.2013 року №0005332202 та №0005342202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 січня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Інженерно-Будівельна компанія «Аркон», ТОВ «Артель В.М.», ТОВ «МК «Інтерпрайм Груп» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої встановлені порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 958062,00 грн., пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 152.1, 152.3 статті 152 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 1019920,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на безтоварності господарських операцій позивача з його контрагентами.

На підставі висновків перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 08.07.2013 року №0005342202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 1197577,50 грн., в т.ч. основний платіж - 958062,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 239515,50 грн.; №0005332202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1234781,25 грн., в т.ч. основний платіж - 1019920,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 214861,25 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

При цьому, з урахуванням встановлених обставин справи, правильними є висновки судів, що податковий орган довів факт необґрунтованості отриманої платником податку податкової вигоди, зокрема, з тих підстав, що для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою та операції не обумовлені розумними економічними та іншими причинами (метою ділового характеру). Разом з тим враховано, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено апеляційним судом судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами необхідними первинними документами не підтверджується, оскільки для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, в період 2010 - 2011 років невстановлені особи в порушення ст. 81, 87 89 Цивільного кодексу України, ст. 56,57,622.79,80,89 Господарського кодексу України та ст. 8,24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», створили (придбали) на території міста Києва суб'єктів господарської діяльності (юридичних осіб), а саме: ТОВ «МК «Інтерпрайм», ТОВ «Артель В.М.», ТОВ «ІБК "Аркон» з метою прикриття незаконної діяльності, яка направлена на здійснення фінансово-господарських операцій по переводу безготівкових коштів в готівку, формування валових втрат та податкового кредиту для інших суб'єктів підприємницької діяльності без фактичного здійснення господарських операцій з продажу (придбання) товарів, виконання робіт, надання послуг, та протягом 2010-2012 років здійснювали таку незаконну діяльність.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи пояснень засновника та директора ТОВ «Міжнародна компанія «Інтерпрайм Груп», він зареєстрував ТОВ «МК «Інтерпрайм Груп» за грошову винагороду без мети ведення фінансово-господарської діяльності, жодних поставок товарів, робіт (послуг) як директор вищевказаного підприємства не здійснював, первинних бухгалтерських, податкових, фінансово-господарських документів та податкових звітів не підписував.

Крім того, з пояснень останнього вбачається, що особою, яка реєструвала ТОВ «МК «Інтерпрайм Груп» вже вчинялись подібні дії щодо реєстрації, зокрема: ТОВ «ІБК «Аркон» та ТОВ «Артель В.М.».

Також апеляційним судом встановлено, що особа, на яку зареєстровано ТОВ «ІБК «Аркон» з 2000 року відбуває покарання в місцях позбавлення волі.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДКОМПЛЕКС» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року

по справі № 826/18836/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 12.06.2015 р.