Рішення

від 08.06.2015 по справі 758/9568/14-ц

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

Справа № 758/9568/14-ц

Категорія 47

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2015 року Подільський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Гребенюк В.В., за участю секретарів Миколаєць Я.П., Шабатин Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ спільного майна подружжя та корпоративних прав, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом - відповідач), третя особа - ОСОБА_3 (надалі за текстом - третя особа), про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ спільного майна подружжя та корпоративних прав.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначила, що 21.03.1975 р. позивач вперше зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 1942 р.н. (надалі за текстом - ОСОБА_4) та 10.03.1989 р. офіційно розлучилися, але продовжували разом проживати в злагоді та взаєморозумінні. З покійним чоловіком були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обв'язки подружжя, як то передбачено Сімейним Кодексом України, забезпечували матеріальний достаток сім'ї та сумісно виховували двох спільних синів - ОСОБА_3, 1976 р.н. та ОСОБА_2, 1979 р.н. Позивач з покійним чоловіком щорічно по декілька разів на рік відвідували його родичів похилого віку, які мешкають в селі Оленівка, Борзнянського району, Чернігівської області ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та інших. В цей період, до виходу на пенсію в 2001 р. за віком, позивач працювала старшим інспектором аптечного управління та заступником завідуючої аптеки № 46, обіймала посаду провізора-технолога вищої категорії 4-го Головного управління МОЗ України та отримувала зарплату в розмірі 3 500 грн., яка витрачались як на потреби сім`ї, так і придбання необхідних меблів та предметів домашнього вжитку. В 1991 р. позивач продала власний будинок в Харківській області за 27 000 рублів, в 1992 р. - за 50 000 рублів будинок в Красноярському краї, який отримала в спадщину, що залишився після смерті батька позивача та в 2000 р. продала за 33 000.00 грн. приватний будинок в Харківській області, що був подарований тіткою позивача - ОСОБА_8 Вищевказані грошові кошти та зарплата і пенсія позивача, окрім задоволення побутових потреб з покійним чоловіком сім'ї, також були використанні на придбання в 1995 - 2012 рр. наступного нерухомого та рухомого майна, що було оформлено на покійного мого чоловіка - ОСОБА_4 Так, в АДРЕСА_1 була придбана трикімнатна квартира № 2 , в будинку АДРЕСА_2 були придбані двокімнатна квартира № 2 та трикімнатна квартира № 16, в будинку АДРЕСА_3, нежиле приміщення в будинку АДРЕСА_4. Крім того, також за спільні кошти були придбані три автомобілі іноземного виробництва: в 2007 р. авто «Honda Civic», в 2008 р. авто «Honda Pilot» та в 2009 р. авто «Subaru Forester». Покійний ОСОБА_4 був одним із засновників ТОВ «Багатогалузева науково-виробнича фірма «Славутич», де йому належало 60 відсотків корпоративних прав та обіймав керівну посаду до самої смерті в 2013 р. Також йому належало 90 відсотків корпоративних прав ТОВ «НВФ «Київпромсервіс». Спільним коштом та зусиллями позивач разом з покійним чоловіком ОСОБА_4 проводили поточні ремонти в придбаних квартирах та надавала йому дієву допомогу в будівництві та облаштуванні житлових будинків та земельних ділянок на АДРЕСА_5 (земельна ділянка площею 11.9 соток) та на АДРЕСА_6, Сувидська сільська рада Київської області. 23.12.2011 р. позивач повторно зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. чоловік позивача ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на вищеперераховане нерухоме та рухоме майно, а також, корпоративні права. За життя спадкодавця, ним не був складений заповіт. Враховуючи відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом, позивач, відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України, має право на спадкування за законом у першу чергу. Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України позивач вважається такою, що разом з синами - відповідачем та третьою особою прийняла спадщину, що підтверджується її заявою про прийняття спадщини від 06.03.2014 р. яку вона подавала за місцем відкриття спадщини приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Міністерства юстиції України Ільяшову О.В., номер спадкової справи № 1/2014 р. Після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини позивач, відповідно до ч. 1 ст. 1297, ст. 1298 ЦК України, звернулася до вказаного нотаріуса за видачею їй свідоцтва про право на спадщину, але приватний нотаріус Ільяшов О.В. відмовив позивачу у оформленні її частки на спадщину, вказавши, що документів, які надано для одержання свідоцтва про право на спадщину недостатньо та крім цього, їй було роз'яснено, що позивач має право звернутися до суду заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. В той же час, Ухвалою Подільського районного суду м. Києва за результатами розгляду заяви про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, 06.08.2014 р., з посиланням на положення ст. 256 ЦПК України, було відмовлено у відкритті провадження у справі в у зв'язку з наявністю спору на право. З метою настання юридичних наслідків, передбачених главою 8 СК України, встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 без державної реєстрації з 10.03.1989 р. по ІНФОРМАЦІЯ_3., а також визнання законного права позивача окрім одноосібної власності на 1/2 частки спадкового нерухомого та рухомого майна та права володіти корпоративними правами, що були набуті за час спільного проживання з ОСОБА_4 та в рівних частинах (1/3) з відповідачем та третьою особою з тієї частини спадкового нерухомого та рухомого майна та права володіти корпоративними правами, які належали ОСОБА_4, визнання за позивачем, як спадкоємиці за законом у першу чергу одноосібне право отримання грошової компенсації від відповідача у розмірі 1/2 частини, від визначеної ринкової вартості чотирьох легкових автомобілів, що були придбані ОСОБА_4 за час спільного проживання з позивачем та визнання за позивачем права на отримання грошової компенсації в рівних частках (1/3) з відповідачем та третьої особою з тих сум ринкової вартості вказаних чотирьох легкових автомобілів, які належали ОСОБА_4 після виділення позивачу ? частини їх вартості, у зв'язку з чим, позивач звернулась до суду за захистом порушеного права.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав повністю, заперечував проти задоволення позову з підстав, його необґрунтованості, просив у задоволенні позову відмовити.

Третя особа в судовому засіданні позов підтримав, просив суд його задовольнити.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу (підстави звільнення від доказування).

В судовому засіданні встановлено, що 21.03.1975 р. позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_4, подружжя розлучилося 10.03.1989 р., що підтверджено свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 8, т. 1).

23.12.2011 р. позивач повторно зареєструвала шлюб з ОСОБА_4, що підтверджено свідоцтвом про шлюб (а.с. 9, т. 1)

Від даного шлюбу, позивач та ОСОБА_4 мають двох синів - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2., що підтверджено свідоцтвом про народження (а.с. 11, т. 1) та ОСОБА_2, 1979 р.н., що підтверджено свідоцтвом про народження (а.с. 135, т. 1)

ІНФОРМАЦІЯ_1. помер ОСОБА_4, що підтверджено свідоцтвом про смерть (а.с. 10, т. 1).

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 06.08.2014 р. позивачу було відмовлено у відкриті провадженні за заявою про встановлення факту (а.с. 31, т. 1).

На підтвердження факту внесення позивачем коштів у створення спільної власності під час проживання однією сім'єю, до суду було надано договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться на земельній ділянці розміром 0,24 Га у АДРЕСА_7 (а.с. 28 - 29, т. 1).

Право власності на нерухоме та рухоме майно, корпоративні права ОСОБА_4 підтверджується наданими до суду доказами (а.с. 51 - 57, 61, 157, 159, 161, 163, 180, 187 - 217, 242 т. 1, а.с. 44, т. 2).

Судом вживались заходи щодо витребовування у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ільяшова О.В. належним чином завіреної спадкової справи № 1/2014 (а.с. 120 т. 1) та було досліджено спадкову справу № 1/2014 р., заведену після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с. 123 - 218, т. 1).

Факт спільного проживання позивача та ОСОБА_4 підтверджується наданими в судовому засіданні поясненнями та показами свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного Кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01.01.2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми Сімейного Кодексу застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених Сімейним Кодексом (п. 1 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».)

Оскільки, 21.03.1975 р. позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_4, а розлучилося подружжя 10.03.1989 р., то їх права за вищевказаний період часу, виникли до набрання чинності Сімейним Кодексом України. Отже, вирішуючи спір, суд виходить із часу набуття права власності на нерухоме майно та положень діючого на той час закону.

Стаття 22 КпШС України передбачала, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Статтею 24 КпШС України було встановлено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України «Про власність», ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

В інших випадках, спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»).

Таким чином, для визнання за особою, яка проживала з іншою особою без укладення шлюбу, права власності на частку у спірному майні, набутому до 1 січня 2004 року, вона має надати суду належні та допустимі докази про власну участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею і коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання права власності на половину спірного майна.

Згідно ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно ст. 70, 71 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Згідно ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» - визначено, що власником майна, переданого товариству засновниками і учасниками, є саме товариство; вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; виходячи зі змісту ч. 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

Частиною 4 статті 368 ЦК України встановлено, що майно набуте в результаті спільної праці та за спільні кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" від 07.02.1991 р. (чинного на час виникнення спірних відносин) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно з ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

При цьому за змістом ч. 4 ст. 368 ЦК України для набуття членами сім'ї права спільної сумісної власності на певне майно необхідна сукупність двох передумов: майно, набуте в результаті спільної праці; майно, набуте за спільні кошти.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998 р. № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з п. 1 ст. 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності". Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

За змістом п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність", ст. 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України "Про власність"), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих фактів положення ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" вважається правильно застосованим.

Згідно ч. 1, 4, 5 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

З урахуванням встановлених судом обставин справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для встановлення факту проживання однією сім'єю позивача із ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 р. по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3., за встановлених судом обставин справи, з урахуванням ступені участі позивача працею та коштами у створенні спільної власності під час проживання однією сім'єю, підлягає частковому задоволенню і позовна вимога про визнання за позивачем право власності на 3/4 частини: трикімнатної квартири АДРЕСА_1; двокімнатної квартири АДРЕСА_2; трикімнатної квартири АДРЕСА_8; двокімнатної квартири АДРЕСА_3; нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_4; житлового будинку та земельної ділянки (земельна ділянка площею 0,126 Га) на АДРЕСА_5; житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_6; 90 % корпоративних прав ТОВ «НВФ «Київпромсервіс» (Код ЄДРПОУ 19015398); 60 % корпоративних прав ТОВ «Багатогалузева науково - виробнича фірма «Славутич» (Код ЄДРПОУ 16474317).

Одночасно, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги позивача в частині визнання за позивачем, як спадкоємиці за законом у першу чергу одноосібне право отримання грошової компенсації від відповідача у розмірі 1/2 частини, від визначеної ринкової вартості чотирьох легкових автомобілів, що були придбані ОСОБА_4 за час спільного проживання з позивачем та визнання за позивачем права на отримання грошової компенсації в рівних частках (1/3) з відповідачем та третьої особою з тих сум ринкової вартості вказаних чотирьох легкових автомобілів, які належали ОСОБА_4 після виділення позивачу 1/2 частини їх вартості.

Так, відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Пунктом 25 Постанови Пленуму Верхового Суду України № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

В зв'язку з викладеним, з огляду на обраний позивачем спосіб захист порушеного права, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги в цій частині, оскільки останньою, ставиться вимога щодо вчинення дій у майбутньому, що є недопустимим, в той час, як ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, керуючись п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України «Про власність», ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», ст. ст. 22, 24 КпШС України, ст. ст. 3, 60-61, 63, 70-71, 74 СК України, ст. ст. 11-16, 328, 364-365, 368, 369, 392 ЦК України, ст.ст. 10, 15, 30, 60, 209-218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ спільного майна подружжя та корпоративних прав - задовольнити частково;

Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 із ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3;

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на 3/4 частини:

трикімнатної квартири АДРЕСА_1;

двокімнатної квартири АДРЕСА_1;

трикімнатної квартири АДРЕСА_8;

двокімнатної квартири АДРЕСА_3;

нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_4;

житлового будинку та земельної ділянки (земельна ділянка площею 0,126 Га) на АДРЕСА_5;

житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_6;

90 % корпоративних прав ТОВ «НВФ «Київпромсервіс» (Код ЄДРПОУ 19015398);

60 % корпоративних прав ТОВ «Багатогалузева науково - виробнича фірма «Славутич» (Код ЄДРПОУ 16474317).

В іншій частині в задоволенні позову - відмовити;

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) гривні;

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. В. Гребенюк