Постанова

від 10.06.2015 по справі 802/493/15-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 червня 2015 р. Справа № 802/493/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Комара П. А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Мошняги В.І.

представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Поділля"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Поділля" із позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням №0008722203 від 17.10.2014 року, щодо збільшення суми грошового зобов'язання податку на додану вартість на суму 502990,00 грн. та застосування штрафної санкції в розмірі 125748,00 грн. Позивач вважає, що вказане рішення необґрунтоване та не відповідає вимогам законодавства.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлений позов та зазначили, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження підприємством зобов'язань податку на додану вартість, данні відображені в акті перевірки є необґрунтованими, ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях перевіряючих та не мають підтвердження доказами.

Представник відповідача щодо позову заперечував та просив у задоволенні позовних вимог відмовити зазначивши, що позивачем не підтверджено належними документами факту поставки товарів від контрагентів, що унеможливлює встановити та підтвердити реальність проведених операцій. При цьому, в ході перевірки податковий орган дійшов висновку про безтоварність здійснених операцій між позивачем та контрагентами.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що ТОВ "Птахофабрика Поділля" 17.03.2006р. зареєстроване Вінницькою районною державною адміністрацією та внесено запис до Єдиного державного реєстру №11491959916999463.

Головним державним ревізор-інспектором відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_4, керуючись ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, відповідно наказу Вінницької ОДПІ №2700 від 22.09.2014р. проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ "Птахофабрика Поділля" (код ЄДРПОУ 34143431) з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "АФ Олексіївська" (код ЄДРПОУ 37899495) за лютий - березень 2014р. та ПП "Помол Крим" (код ЄДРПОУ 13775636) за березень 2014р., за результатами якої складено акт №2621/2202/34143431 від 03.10.2014 року (далі - акт перевірки).

Згідно висновків акту перевірки позивачем, порушено п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 209.2 ст. 209 ПК України в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного періоду з урахування залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду та залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства та / або спрямовується на спеціальний рахунок у загальній сумі 502990 грн. в наступних податкових деклараціях:

- за лютий 2014р. №9014715819 від 20.03.2014р. на суму ПДВ 235 564 грн.;

- за березень 2014р. №9021859886 від 18.04.2014р. на суму ПДВ 267 426 грн.

Не погодившись із прийнятим актом, позивачем подано заперечення, за результатами розгляду якого Вінницькою ОДПІ надана відповідь № 23662/10/2203 від 16.10.2014р., яким заперечення залишено без задоволення та акт перевірки без змін (т.1 а.с.44).

17.10.2014 року Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією на підставі висновків акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення, №0008722203про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 628738,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 502 990,00 грн., за штрафними санкціями - 125 748,00 грн.

Не погодившись з проведеними донарахуваннями, ТОВ "Птахофабрика Поділля" подано скарги на вищевказане податкове повідомлення-рішення до ГУ ДФС у Вінницькій області та ДФС України, за результатами розгляду яких податкове повідомлення - рішення залишене без змін, а скарги без задоволення.

Вважаючи протиправним винесене податкове повідомлення-рішення, позивач з метою захисту своїх прав, звернувся до суду.

Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходив з наступного.

Згідно пп.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Позивач є юридичною особою та зареєстрований платником податків, в тому числі платником податку на додану вартість, що підтверджується статутом, свідоцтвом про державну реєстрацію, довідкою з ЄДРПОУ, свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість, що містяться в матеріалах справи.

Видами господарської діяльності, якими займається позивач, є розведення свійської птиці.

В процесі здійснення вказаних видів господарської діяльності позивачем були укладені:

- з ТОВ "АФ Олексіївське" договір поставки №16/01-01 від 16 січня 2014 року та Додаткову угоду №1 від 16.01.2014 р. Згідно умов договору поставка Товару здійснювалось в місці поставки (склад Покупця) за адресою: Вінницька область, Вінницький р-н., с. Степанівка, вул. Обревського, 1, силами, засобами та за рахунок Постачальника. Відповідно до умов Договору Постачальник зобов'язується, на умовах даного Договору, поставити та передати у власність Покупця шрот соняшниковий високопротеїновий тестований (гранульований або негранульований) з часткою сирого протеїну не менше 35-36,0%, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити Товар відповідно до умов даного Договору;

- з ПП ПП "Помол Крим" договор поставки № 174/013 від 31.12.2013 р. Поставка Товару здійснювалась в місці поставки (склад Покупця) за адресою: Вінницька область, Вінницький р-н., с. Степанівка, вул. Обревського, 1, силами, засобами та за рахунок Постачальника. Відповідно до умов Договору Постачальник зобов'язується, на умовах даного Договору, поставити та передати у власність Покупця кормові добавки білкові мінерально-вітамінні добавки (БМВД), премікси та ветеринарні препарати, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити Товар відповідно до умов даного Договору.

Також судом встановлено, що в подальшому придбані товари за зазначеними вище договорами були використані в господарській діяльності позивача шляхом використання сировини для виробництва кормів для годівлі птиці, що підтверджується відповідними звітами за лютий - березень 2014 року.

Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за перевіряємий період встановлено заниження податку на додану вартість на суму 502990,00 грн.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року, в якій зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Але, поряд із цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

З врахуванням викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факт поставки позивачу товарів та реальність здійснення операцій, є договора поставки товару, податкові накладні, видаткові накладні, товаро - транспортні накладні.

В акті перевірки зроблено висновок про невідповідність видаткових накладних ТОВ "АФ Олексіївське" та ПП "Помол Крим" вимогам п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" у звя'зку із відсутністю обов'язкових реквізитів, а саме: посади, прізвища, імені та по-батькові осіб відповідальних за здійснення господарської операції правильності її оформлення.

Суд критично оцінює зазначений висновок податкового органу з огляду на таке.

Правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон, а також Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88.

У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п.2 статті 9 Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, перераховані норми визначають обов'язкову наявність посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення зі сторони Постачальника та обов'язкову наявність підпису особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції (представник сторони Покупця), і лише за відсутності підпису такої особи передбачена необхідність наявності інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд критично оцінює посилання Вінницької ОДПІ щодо безтоварності здійснених операцій між позивачем та його контрагентами, через нібито неможливість прослідкувати, чи дійсно здійснювалось таке перевезення із залученням осіб-перевізників.

Даного висновку Вінницька ОДПІ дійшла виходячи з того, що в деяких графах товарно-транспортних накладних зазначена неповна інформація, а також внаслідок розбіжності щодо інформації про марки автомобілів, їх власників, які зазначені в ТТН як перевізники товару.

Відповідно до п. 11.4. "Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. за № 363, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом повинен виписувати Замовник (вантажовідправник).

Перевезення товару, що поставлявся згідно договорів поставки на склад позивача, здійснювалось силами та за рахунок постачальників. Оформлення товарно-транспортної накладної на перевезення вантажу автомобільним транспортом здійснювали TOB "АФ Олексіївське" та ПП "Помол Крим". Позивач є отримувачем вантажу, тому не здійснювало організацію перевезення товару та не мало права приймати участь у оформлені даних документів. Як наслідок, позивач не може нести відповідальність за зазначення неповної інформації в документах та розбіжності щодо інформації про марки автомобілів, їх власників, які зазначені в ТТН як перевізники товару.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, можливі недоліки товарно-транспортних накладних на перевезення товару, оформлених контрагентами позивача, не можуть бути підставою для висновків про не підтвердження господарських операцій, зокрема, якщо іншими документами підтверджене протилежне. Більше того, наявність в ТТН певних недоліків жодним чином не впливає на формування податкового кредиту, оскільки ТТН підтверджують факт перевезення, проте не стосуються питань податкового обліку та звітності.

Отже, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Так, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентами, а викладені у ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Суд приходить до висновку, що дії позивача свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідають дійсному економічному змісту.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ПП "Помол Крим" та ТОВ "АФ Олексіївка" відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення досліджених судом господарських операцій позивача із вказаними підприємствами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг та поставки товарів позивачеві зі сторони його контрагентів документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг та поставки товарів не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту позивача.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Також, суд відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачами не доведено правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 94 КАС України, у зв'язку із задоволенням позову, підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області від 17.10.2014 року №0008722203.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Поділля" (код ЄДРПОУ 34143431) судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комар Павло Анатолійович