Ухвала

від 29.01.2007 по справі 2/513ад

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/513ад

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

 У Х В А Л А

Іменем України  

29.01.2007 року                                                Справа № 2/513ад

Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:                                         Перлова Д.Ю.

суддів                                                   Бородіної Л.І.

                                                            Журавльової Л.І.

при секретарі

судового засідання                                        Михайличенко Д.В.          

за участю

представників сторін:

від позивача                                                  представник не прибув

від відповідача                                        Узерінов О.К., директор

розглянув  матеріали

апеляційної скарги                                        Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

на постанову

господарського суду                               Луганської області

від                                                             13.12.06

у справі                                                    № 2/513ад (суддя Седляр О.О.)

за позовом                                             Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

до відповідача                                        ВАТ „Ровеньківське АТП 10956”, м. Ровеньки

про                                                             стягнення 19 464 грн. 72 коп.

в с т а н о в и в:

Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до ВАТ „Ровеньківське АТП 10956” про стягнення з відповідача на користь державного бюджету України суми несплачених штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у  2005 році в розмірі 19 464 грн. 72 коп.

Суддя доповідач Д.Ю. Перлов

          Заявою від 13.12.06 № 03-01/6349 позивач відмовився частково від позовних вимог у сумі 6488 грн. 24 коп., надав уточнений розрахунок та просить стягнути з відповідача штрафні санкції у сумі 12976 грн. 48 коп.

Постановою господарського суду Луганської області від 13.12.06 у справі № 2/513ад у задоволенні позовних вимог Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.

          Постанова суду з посиланням на ст. 218 Господарського кодексу України мотивована тим, що відповідачем приймались необхідні заходи для недопущення ним даного правопорушення та обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком подальшого їх працевлаштування, у зв'язку з чим позивачем необґрунтовано застосовані до нього адміністративно-господарські санкції.

          Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з постановою суду не погодилось, звернулось до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача, посилаючись на те, що судом не правильно застосовано та було порушено норми матеріального та процесуального права, розгляд справи не ґрунтувався на всебічному, повному і об”єктивному розгляді.

В обґрунтування своєї скарги заявник посилається на те, що підприємство відповідача не вжило всіх необхідних заходів, передбачених чинним законодавством для працевлаштування інвалідів.

Представник позивача в судове засідання не прибув, надав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

          Відповідач у листі від 26.01.07 № 19 пояснив наступне.

          Протягом 2005 року інваліди для працевлаштування на підприємство не направлялись та не було безпосереднього звернення інвалідів з цією метою. Атестація робочих місць інвалідів на підприємстві не проводилась. Підприємство направляло інформацію до міського центру зайнятості населення про наявність вільних місць (вакансій) та потреби в працюючих, у тому числі інвалідах, протягом 2005 року.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

На 2005  рік норматив робочих місць для працевлаштування на підприємство відповідача   інвалідів з урахуванням уточненого розрахунку  склав –2 чоловіка.

З наявного в матеріалах  справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-П І (річна) за 2005 рік та уточненого розрахунку позивача вбачається, що  середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу (за винятком водіїв) становить 42 чоловіка. Фактично на підприємстві відповідача за розрахунком позивача не працювало жодного інваліда, що дає підстави стверджувати про фактичну відсутність необхідного нормативу.

Судова колегія вважає, що з 01.08.01 підприємство зобов”язано самостійно визначати норматив відповідно до Закону № 875 (в новій редакції) та виконувати вимоги цього Закону по створенню робочих місць та їх атестації.

Судова колегія враховує положення чинного законодавства України в їх системному взаємозв'язку, зокрема, такі:

- пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників медико-соціальної експертної комісії, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда;

- у частині  першій  статті 17 Закону № 875 визначено, що  з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом;

- згідно з  частинами  другою  та  третьою  статті 18 Закону № 875 підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- відповідно до частини  першої  статті 12 Закону  “Про  охорону праці” підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників;

- у пункті  14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено,  що   підприємства  створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- пунктом 32 Положення про медико-соціальну експертизу,  затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992  № 83,   визначено таке: “Медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в мм. Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якого проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда”.  

Як вбачається з матеріалів справи, а саме листа Ровеньківського міського центру зайнятості від 10.11.06 № 10/3-1408 та звітів форми 3-ПН наданих відповідачем вбачається, що підприємство надавало відомості про наявність вільних робочих місць. З листа управління праці та соціального захисту населення Ровеньківського міськвиконкому від 05.05.06 № 3989 також вбачається, що підприємство протягом 2005 року інформувало про створення робочих місць, відповідно до умов постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.02 № 314, у кількості 1 чоловіка. Листом від 08.07.06 підприємство також інформувало Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів.  

Нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.

Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

          Створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатись органи  та організації, визначені у ч. 1 ст. 18 Закону.

Штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону  України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відносяться до категорії адміністративно-господарських санкцій, а отже відносини сторін зі спору ґрунтуються на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання  або неналежне виконання господарського зобов'язання або порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжиті всі залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення.  

Судова колегія зазначає, що відповідачем не проводилась атестація робочих місць інвалідів, але всі інші дії свідчать про те, що відповідачем приймались необхідні заходи для недопущення ним даного правопорушення та обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком подальшого їх  працевлаштування.

Крім того, судова колегія зазначає, що з 1 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України.

Пунктом 4 р. 9 Прикінцевих положень Господарського кодексу України встановлено,  що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли  після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських  відносин,  що  виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються  щодо тих  прав  і  обов'язків, які продовжують існувати або  виникли  після  набрання  чинності  цими положеннями.

Відповідно статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених  законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів  господарювання можуть бути  застосовані  уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто   заходи  організаційно-правового  або  майнового характеру, спрямовані  на  припинення   правопорушення   суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Судова колегія вважає, що штраф за не створення робочих місць для інвалідів знаходиться у сфері порушення правил здійснення господарської діяльності у широкому розумінні цього поняття.

Згідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські     санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом  шести  місяців  з дня  виявлення  порушення,  але  не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності,  крім випадків,  передбачених законом.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листу ВГСУ від 25.11.05 № 01-8/2229 „Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І півріччі 2005 року” у вирішенні питання про правову природу штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів, слід виходити з того, що  вони є видом адміністративно –господарських санкцій, правовий режим яких визначено  у статтях 238 –250 Господарського кодексу України.

Звіт відповідача отриманий 10.03.06, отже з цієї дати позивач протягом 6 місяців, до 10.09.06, мав звернутися до суду з вимогами до відповідача про стягнення штрафних санкцій. Такий строк є таким, що не підлягає відновленню судом.

Оскільки позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 19 464 грн. 72 коп. несплачених штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів після закінчення даного строку, право на стягнення штрафних санкцій у позивача відсутнє.

За таких обставин, господарський суд Луганської області правильно у задоволенні  позовних вимог відмовив.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що доводи заявника скарги спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, постанова суду відповідає чинному законодавству і скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями  160, 167, 195, 196, 198 п.1 ч. 1, 200, 205 п. 1 ч. 1, 206, 254, пунктами 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів

У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 13.12.06 у справі                  № 2/513ад залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Луганської області від 13.12.06 у справі                     № 2/513ад залишити без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Ухвалу апеляційної  інстанції може бути оскаржено протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили у касаційному порядку.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала апеляційної інстанції виготовлена в повному обсязі протягом п'яти днів з дня  проголошення вступної та резолютивної частин ухвали.

Головуючий суддя                                                                  Д.Ю. Перлов

Суддя                                                                       Л.І. Бородіна

Суддя                                                                      Л.І. Журавльова