Ухвала

від 10.06.2015 по справі 2а-1605/11/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" червня 2015 р. м. Київ К/800/14537/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Розваляєвої Т.С.,

Чалого С.Я.,

при секретарі: Скавуляк Т.В.,

за участю представників сторін: від позивача: ОСОБА_2, скаржника: ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, треті особи - Управління Державного комітету земельних ресурсів у Бориспільському районі Київської області, Управління водного господарства у місті Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування розпоряджень та рішення,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, в якому просив:

скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації №2636 від 22.11.2007 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність гр. ОСОБА_5 для ведення індивідуального садівництва на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області земельної ділянки загальною площею 0,1200 га (кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_1);

скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації №4396 від 25.06.2008 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність гр. ОСОБА_6 для ведення індивідуального садівництва на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області земельної ділянки загальною площею 0,1000 га (Кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_2);

скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації №4398 від 25.06.2008 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність гр. ОСОБА_7 для ведення індивідуального садівництва на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області земельної ділянки загальною площею 0,1000 га (Кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_3);

скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації №1884 від 02.10.2007 про надання дозволу на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва гр. ОСОБА_8 на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району;

скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації №1883 від 02.10.2007 про надання дозволу на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва гр. ОСОБА_9 на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району;

скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації №1882 від 02.10.2007 про надання дозволу на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва гр. ОСОБА_10 на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району;

скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації №1881 від 02.10.2007 про надання дозволу на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва гр. ОСОБА_11 на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району;

скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації №1874 від 02.10.2007 про надання дозволу на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва гр. ОСОБА_12 на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району;

скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації № 2527 від 16.11.2007 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення індивідуального садівництва громадянам України в межах Вороньківської сільської ради Бориспільського району в частині:

- затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність гр. ОСОБА_8 для ведення індивідуального садівництва на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області земельної ділянки загальною площею 0,1200 га (Кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_4);

- затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність гр. ОСОБА_9 для ведення індивідуального садівництва на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області земельної ділянки загальною площею 0,1200 га (Кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_5;

- затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність гр. ОСОБА_13 для ведення індивідуального садівництва на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області земельної ділянки загальною площею 0,1200 га (Кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_6);

- затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність гр. ОСОБА_11 для ведення індивідуального садівництва на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області земельної ділянки загальною площею 0,1200 га (Кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_7);

- затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність гр. ОСОБА_14 для ведення індивідуального садівництва на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області земельної ділянки загальною площею 0,1200 га (Кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_8);

скасувати Рішення Вороньківської сільської Ради Бориспільського району Київської області від 09.12.2005 року № 280-22-1У про технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадян в частині затвердження матеріалів технічної документації виділення земельних ділянок, а саме:

ОСОБА_15 (Кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_9);

ОСОБА_16 (Кадастровий номер земельних ділянок - НОМЕР_10).

Зобов'язати Бориспільську районну державну адміністрацію надати ОСОБА_17, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 інші рівнозначні земельні ділянки.

Позовні вимоги мотивовано протиправністю оскаржуваних рішень як таких, що прийнято без урахування факту знаходження на земельних ділянках, переданих у власність громадянам, ліній електропередач, що належать позивачеві на праві приватної власності, а також як таких, що прийнято з порушенням вимог природоохоронного законодавства в частині заборони передачі земельних ділянок прибережних захисних смуг у власність фізичних осіб.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року адміністративний позов задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року скасовано; прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Вороньківською сільською радою Бориспільського району Київської області у 2003 році позивачу виділено земельну ділянку за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Вороньків, вул. Кийлівська, 59.

З метою електрифікації земельної ділянки позивач згідно з погодженим проектом здійснив будівництво та монтаж лінії електропередач ПЛ-10 кВ (довжиною 1,55 км), КТП -160 кВА 1004 кВ (розміром 5м. х 5м.), металевої огорожі навколо зазначеної лінії електропередач та навколо КТП (далі - комплекс споруд лінії електропередачі).

11.03.2009 Вороньківською сільською радою Бориспільського району Київської області на підставі рішення виконкому від 19.02.2009 №23 позивачу було видано свідоцтво №1411 про право власності на комплекс споруд лінії електропередачі.

13.03.2009 року на підставі свідоцтва №1411 про право власності на нерухоме майно Бориспільським районним бюро технічної інвентаризації було зареєстровано право приватної спільно-часткової власності позивача на комплекс споруд лінії електропередачі.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з протиправності рішень Бориспільської районної державної адміністрації Київської області та Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області про надання дозволу на розробку проектів землеустрою та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам як таких, що прийнято без урахування вимог Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 №209 в частині створення поблизу електричних мереж охоронних зон електричних мереж. Також судом першої інстанції вказано на недотримання відповідачами при прийнятті оспорюваних рішень вимог статті 84 Земельного кодексу України в частині заборони на передачу земельних ділянок водного фонду із державної власності у приватну власність.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності з боку позивача наявності факту порушення його прав та законних інтересів з боку відповідачів при прийнятті оскаржуваних рішень. Зазначена позиція суду апеляційної інстанції ґрунтується на тому, що право власності на комплекс споруд лінії електропередач позивач набув 11 березня 2009 року, разом з тим, спірні рішення відповідачів щодо виділення земель прийнято у 2007-2008 роках.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується із позицією суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 76 Земельного кодексу України землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача. Землі енергетичної системи можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони.

Статтею 112 Земельного кодексу України передбачено, що охоронні зони створюються: а) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; б) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.

Відповідно до пункту 1 Правила охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 №209, Правила охорони електричних мереж запроваджуються з метою забезпечення збереження електричних мереж, створення належних умов їх експлуатації та запобігання нещасним випадкам від впливу електричного струму і використовуються у разі проектування, будівництва та експлуатації електричних мереж, а також під час виконання робіт або провадження іншої діяльності поблизу електричних мереж. Електричними мережами, які підлягають охороні згідно з Правилами, вважаються трансформаторні підстанції, розподільні пункти і пристрої, струмопроводи, повітряні лінії електропередачі, підземні і підводні кабельні лінії електропередачі та споруди, які до них належать.

Пунктом 5 Правил охорони електричних мереж передбачено, що охоронні зони електричних мереж встановлюються: - уздовж повітряних ліній електропередачі - у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхильного їх положення на відстань 10 м для повітряних ліній напругою до 20 кВ.; - за периметром трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв - на відстані 3 метрів від огорожі або споруди.

Абзацами 2, 3 пункту 4 Правил охорони електричних мереж передбачено, що у межах охоронних зон землі у їх власників та користувачів не вилучаються, а використовуються з обмеженнями, передбаченими цими Правилами. Підприємства, установи, організації та громадяни, яким надано у власність, постійне або тимчасове користування земельні ділянки, де знаходяться об'єкти електричних мереж, зобов'язані вживати належних заходів до збереження зазначених об'єктів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що право власності на комплекс споруд лінії електропередач позивач набув 11 березня 2009 року, разом з тим, спірні рішення відповідачів щодо виділення земель було прийнято у 2007-2008 роках.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується із позицією суду апеляційної інстанції в частині недоведеності з боку позивача наявності факту порушення його прав та законних інтересів з боку відповідача у зв'язку з прийняттям оскаржуваних рішень з мотивів розташування на земельних ділянках, що передані громадянам у власність, комплексу споруд ліній електропередач, належного позивачеві на праві власності.

Так само, позивачем не доведено наявності факту порушення його прав та інтересів і у зв'язку з прийняттям відповідачами рішень про надання земельних ділянок у власність громадянам, з мотивів можливого накладення земельних ділянок на прибережну захисну смугу річки Іква.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Враховуючи викладене, зважаючи на недоведеність з боку позивача наявності факту порушення його прав та законних інтересів з боку відповідачів при прийнятті ними як суб'єктами владних повноважень оскаржуваних рішень, колегія суддів погоджується із позицією суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для вжиття заходів судового захисту прав позивача за вказаним позовом.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Правова оцінка встановлених обставин справи судом апеляційної інстанції дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення не допущено.

Згідно з частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Одночасно з викладеним, погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Відповідно до частини першої статті 10, статті 25, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради

Відповідно до пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Системний аналіз положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить про те, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Так, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010 положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;

- положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

З урахуванням викладеного, виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідачів (місцевої державно адміністрації та органу місцевого самоврядування) у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єктів владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Зазначена позиція колегії суддів Вищого адміністративного суду України не узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у рішеннях від 11 листопада 2014 року у справі №21-493а14 та від 9 грудня 2014 року у справі № 21-308а14, де Верховним Судом України зазначено із посиланням на положення статей 2 та 5 Земельного кодексу України, що орган місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин та при розпорядженні земельними ділянками комунальної власності є вільним у виборі суб'єкта щодо надання земельної ділянки; позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Висновок Верховного Суду України, викладений у наведених постановах, фактично зводиться до того, що органи місцевого самоврядування у відносинах розпорядження землями комунальної власності є суб'єктами цивільного права і не здійснюють у цих правовідносинах владних управлінських функцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, керуючись частиною першою статі 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне відступити від зазначеної позиції Верховного Суду України з мотивів, викладених вище, та додатково зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 152 Земельного Кодексу з урахуванням обов'язкового дотримання норм чинного законодавства. Згідно із цими нормами захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, що кореспондується з вимогами частини другої статті 55 Конституцій України і частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що оскарження рішень, дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування та органів державної влади є окремим способом захисту права, пов'язаним з їх діяльністю як суб'єктів владних повноважень що здійснюють владні функції. В іншому ж випадку (наприклад, оспорювання формування волі власника) виокремлення цього способу захисту було б позбавлено сенсу. Особа , яка реалізує своє суб'єктивне право через прийняття суб'єктом владних управлінських функцій відповідного рішення, чи вчинення ним дій, вступає з ним в публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.

Так, визнання протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 Цивільного кодексу України) рішень органів місцевого самоврядування є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень. Наведення цього способу захисту в Цивільному кодексі України свідчить про те, що рішення суб'єкта владних повноважень можуть не лише призводити до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, але й порушувати цивільні права особи, що виникли з інших підстав. Водночас, це не впливає на визначення судової юрисдикції спору, оскільки вона визначається виключно процесуальним законодавством, в даному випадку - статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Кодекс адміністративного судочинства України відносить спір до публічно-правового та, відповідно, підсудного адміністративним судам, виходячи з природи дій суб'єкта владних повноважень, який повинен здійснювати у спірних правовідносинах владні управлінські функції. Реалізація у цих правовідносинах суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб, що передбачені нормами приватного права, не переводить такий спір у категорію приватноправового.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за можливе відступити від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у зазначених постановах щодо вільного вибору місцевою радою суб'єкта надання земельної ділянки.

Положеннями статей 118, 123, 124 Земельного кодексу України, якими врегульовано порядок передачі у власність, в користування та в оренду земельних ділянок державної та комунальної власності, встановлено виключні підстави для відмови у наданні земельних ділянок. Така відмова може бути оскаржена до суду. На відміну від зазначеного, частиною першою статті 12 Цивільного кодексу України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

У відносинах розпорядження землями державної та комунальної власності органи влади та місцевого самоврядування діють відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, а саме: на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правова позиція колегії суддів Вищого адміністративного суду України відповідає висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010, яке згідно з вимогами частини другої статті 150 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Позиція суду щодо обов'язковості виконання рішення Конституційного Суду України відповідає аналогійній позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 26 травня 2015 року у справі №2а/0470/9130/11за позовом ОСОБА_21 до Управління Пенсійного фонду України в Апостолівському районі Дніпропетровської області про стягнення заборгованості.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута в порядку ст.ст.235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: