Ухвала

від 16.06.2015 по справі 816/3784/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2015 року м. Київ К/800/11269/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Бухтіярова І.О. Приходько І.В. за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача не з'явився від відповідачаКуришко О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постановуПолтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2013 та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 у справі № 816/3784/13-а за позовомРемонтно-будівельного кооперативу «РЕН» доДержавної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Ремонтно-будівельний кооператив «РЕН» звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0000192312 від 26.02.2013 та податкового повідомлення-рішення №0000111704 від 26.02.2013 в частині визначення грошового зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб на суму 109 907,76 грн. (в т.ч., 87 926,20 грн. - за основним платежем та 21 981,56 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000192312 від 26.02.2013 та податкове повідомлення-рішення №0000111704 від 26.02.2013 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб у розмірі 110 851,50 грн. (в тому числі: за основним платежем - 88 681,20 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22 170,30 грн.).

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, за результатами якої складено акт від 08.02.2013 №555/22.1-11/30194854;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог:

· пп.4.2.1 п.4.2 ст.4, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8, п.19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп.164.1.1 п.164.1, пп.164.2.1 п.164.2 ст.164, п.170.9 ст.170, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, п.3.1, п.3.2, п.7.39, п.7.41 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, в результаті чого позивачем занижено податок на доходи фізичних осіб на суму 89 513 грн. 94 коп.;

· п.3.1, п.3.2, п.7.39, п.7.41 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, в частині проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (встановленої форми та змісту), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на суму 4 278,25 грн.;

· п.2.6, п.4.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, оскільки позивачем не оприбутковано готівкові кошти в касі підприємства в повній сумі їх фактичних надходжень на 591 000 грн.;

- за результатами розгляду поданих позивачем заперечень, висновки акту перевірки залишені без змін;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0000192312 від 26.02.2013, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2 959 278,25 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення №0000111704 від 26.02.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб на 111 892,43 грн.;

- за результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишене без змін, а скарга - без задоволення.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували своє рішення тим, що відповідачем не доведено правомірність податкових повідомлень-рішень в частині оскарження, в той час, як поданими позивачем доказами спростовано доводи відповідача щодо наявності порушень, встановлених актом перевірки.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності достатніх підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Щодо висновків відповідача про неоприбуткування позивачем в касі підприємства готівкових коштів на суму 591 000 грн. та визначення позивачу суми грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 89 513,94 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за №377/8976, безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів.

За змістом пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Відповідно до пп.165.1.31 п.165.1 ст.165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема, не включаються такі доходи: основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.

Досліджуючи надані позивачем докази, судами попередніх інстанцій встановлено, що між РБК «РЕН» та його засновниками (ОСОБА_6, ОСОБА_7) укладено договори про надання поворотної фінансової допомоги від 08.11.2011, від 21.06.2012, від 22.06.2012, від 25.06.2012, від 29.08.2012. У квитанціях від 08.11.2011 №76, від 21.06.2012 №304237, від 22.06.2012 №304363, від 25.06.2012 №304828, від 29.08.2012 №316634 в графі «призначення платежу» зазначено - «надання поворотної фінансової допомоги від засновника», а в графі «платник», поряд з назвою підприємства, також вказано прізвище та ініціали особи, якою вносилися кошти.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій з листа ПАТ «ПОЛТАВА-БАНК» від 12.12.2013 за вих. №002-004/494 встановлено, що банком проведено операції по зарахуванню на рахунок РБК «РЕН» №260004578: 08.11.2011 - у розмірі 141 000 грн. з призначенням: «Зворотно-фінансова допомога від ОСОБА_7», 21.06.2012 - у розмірі 100 000 грн. з призначенням: «Зворотно-фінансова допомога від ОСОБА_7», 22.06.2012 - у розмірі 140 000 грн. з призначенням: «Зворотно-фінансова допомога від ОСОБА_7», 25.06.2012 - у розмірі 140 000 грн. з призначенням: «Зворотно-фінансова допомога від ОСОБА_7», 29.08.2012 - у розмірі 70 000 грн. з призначенням: «Зворотно-фінансова допомога від ОСОБА_6.».

При цьому, судами також встановлено, що позивачем повернуто отримані кошти вказаним засновникам кооперативу платіжними дорученнями від 17 лютого 2012 року №614, від 26 червня 2012 року №70, від 06 липня 2012 року №73.

Суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини щодо внесення засновниками позивача грошових коштів у розмірі 591 000 грн. в якості поворотної фінансової допомоги на розрахунковий рахунок позивача у банку, а не в касу підприємства, та щодо подальшого їх повернення позивачем цим фізичним особам, дійшли вірного висновку про безпідставність доводів відповідача щодо неоприбуткування позивачем в касі підприємства готівкових коштів на суму 591 000 грн. та заниження сум податку на доходи фізичних осіб 89 513,94 грн.

Щодо встановлених відповідачем порушень в частині проведення позивачем готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів у розмірі 4 278,25 грн. та визначення суми грошових зобов'язань зі сплати податку на доходи фізичних осіб у сумі 755 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, підзвітною особою ОСОБА_6 до звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт №182, на підтвердження факту сплати коштів у розмірі 4 278,25 грн. додано квитанцію від 28.09.2011 №ПН107422, в якій платником зазначено: «РБК «РЕН» Іванов Іван Іванович».

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, дослідивши подані позивачем докази, дійшли обґрунтованого висновку щодо підтвердження ними факту сплати даної суми коштів ТОВ «ТД Ікар» за придбані товарно-матеріальні цінності. При цьому, колегія суддів погоджується з позицією судів, що зазначення у квитанції від 28.09.2011 №ПН107422 в якості платника «Іванов Іван Іванович» є помилкою працівника банку, а належною датою заповнення звіту №182 про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, є 28 вересня 2011 року, про що вказано на звороті цього звіту підзвітною особою.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів касаційної вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності достатніх підстав для задоволення позову. При цьому, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, скасовуючи податкове повідомлення-рішення №0000111704 від 26.02.2013 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 110 851,5 грн. (з яких: 88 681,2 грн. - основний платіж та 22 170,3 грн. - штрафні (фінансові) санкції), вийшов за межі позовних вимог з дотримання положень ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування судових рішень в оскаржуваній частині.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько