Рішення

від 11.06.2015 по справі 911/1645/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2015 р. Справа № 911/1645/15

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІП Груп»

до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

про стягнення 99 546, 70 грн.

Представники:

від позивача: Деркач А.В.

від відповідача: Білик І.П.

суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 99 546, 70 грн. заборгованості за договором № 37.2.3-37-7 від 24.01.2014, з яких: 44 766, 05 грн. - пені, 2 730, 09 грн. - 3 % річних та 52 050, 56 грн. - інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати вартості отриманих послуг.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.04.2015 порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 21.05.2015.

20.05.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання № 35-22/1-336 від 19.05.2015 (вх. № 11760/15 від 20.05.2015), до якого додано документи по справі та відзив № 35-22/1-335 від 19.05.2015 на позовну заяву, у якому він заперечує проти задоволення позову.

Присутній у судовому засіданні 21.05.2015 представник відповідача надав суду документи по справі (вх. № 11915/15 від 21.05.2015).

У судовому засіданні 21.05.2015 судом, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 11.06.2015.

До господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання № 35-22/1-355 від 26.05.2015 (вх. № 12624/15 від 29.05.2015) про долучення до матеріалів справи витребуваних судом документів.

Присутній у судовому засіданні 11.06.2015 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.06.2015 проти задоволення позову заперечив з підстав викладених у його відзиві.

У судовому засіданні 11.06.2015, відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

24.01.2014 між сторонами укладено договір № 37.2.3-37-7, за умовами якого позивач зобов'язався у 2014 році надати відповідачу послуги щодо забезпечення харчуванням за контрактом (харчування пасажирів: бізнес-зали (внутрішні рейс), бізнес-зали (міжнародні рейси)), а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити такі послуги.

Відповідно до п. 3.1 договору сума, визначена у договорі (ціна договору) становить 16 989 588, 00 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 2 831 598, 00 грн. та складається з сумарної ціни послуг, що будуть надаватися протягом дії договору, із розрахунку ціни обслуговування одного пасажира (однієї особи), яка наведена у специфікації.

Згідно з п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом: відповідач щомісячно протягом 30-ти банківських днів після підписання сторонами акту наданих послуг сплачує позивачу ціну фактично наданих послуг, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Пунктом 6.1.1 договору передбачено, що відповідач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги.

Відповідно до п. 6.4.1 договору позивач має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги.

Згідно з п. 7.6 договору за прострочення оплати за цим договором відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час прострочення, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, за кожен день прострочення.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що цей договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2014. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що лишились невиконаними.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, на виконання умов договору № 37.2.3-37-7 від 24.01.2014, були наданні відповідачу послуги щодо забезпечення харчуванням за період з 01.12.2014 по 31.12.2014 на загальну суму 1 182 086, 13 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи актом № ДГ-0000084 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.12.2014 на суму 1 085 836, 75 грн. та актом № ДГ-0000085 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.12.2014 на суму 96 249, 38 грн., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.

Проте, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за отриманні послуги розрахувався з порушенням строків встановлених договором № 37.2.3-37-7 від 24.01.2014, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, посилається на те, що позивач в порушення п. 7.7 договору не направив відповідачу рахунок-фактуру щодо оплати штрафу/пені за період з 15.02.2015 по 25.03.2015, а тому у відповідача не виникло обов'язку оплатити його. Крім того, відповідач стверджує, що штрафні санкції нараховані поза межами строку дії договору, а тому не підлягають стягненню.

Щодо вищевказаного суд зазначає наступне.

Пунктом 7.7 договору передбачено, що у разі застосування пені/штрафу, сторона, яка допустила порушення зобов'язання за договором повинна сплатити суму пені/штрафу за окремо виставленими рахунками, у кожному випадку, протягом 10-ти банківських днів з дати їх отримання. Рахунок направляється стороні, яка допустила порушення зобов'язання за договором, факсимільним зв'язком, оригінал із супровідним листом поштою (рекомендованим з повідомленням).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов'язання щодо здійснення оплати за отримані послуги, було направлено останньому рахунок-фактуру № ДГ-0000001 від 02.03.2015 на оплату пені за прострочене зобов'язання за період з 15.02.2015 по 02.03.2015 згідно договору № 37.2.3-37-7 від 24.01.2014 на суму 16 775, 57 грн. та рахунок-фактура № ДГ-0000002 від 16.03.2015 на оплату пені за прострочене зобов'язання за період з 15.02.2015 по 16.03.2015 згідно договору № 37.2.3-37-7 від 24.01.2014 на суму 39 253, 43 грн. В підтвердження направлення вказаних рахунків-фактур позивачем до суду надано описи вкладення у лист з оголошеною цінністю від 02.03.2015 та від 16.03.2015, а також фіскальні чеки № 9821 від 02.03.2015 та № 0541 від 16.03.2015, копії яких долучено до матеріалів справи.

Крім того, суд звертає увагу, що рахунок-фактура - є документом (не первинним), який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, ненадання рахунку не є умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, що може перешкодити оплаті та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність чи відсутність рахунку або доказів його виставлення не звільняє відповідача від обов'язку сплати.

Згідно з п. 1.8 постанови пленум Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Таким чином, посилається відповідача на те, що позивач в порушення п. 7.7 договору не направив йому рахунок-фактуру щодо оплати штрафу/пені за період з 15.02.2015 по 25.03.2015, а тому у нього не виникло обов'язку оплатити його спростовується матеріалами справи та є безпідставним.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно з ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Строк дії договору № 37.2.3-37-7 від 24.01.2014 встановлений у п. 10.1 договору та встановлений до 31.12.2014, при цьому сторони у зазначеному пункті договору визначили, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що лишились невиконаними.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.

Таким чином, закінчення строку дії договору не звільняє сторону від відповідальності за порушення умов договору, а також не є підставою для припинення зобов'язань за ним, оскільки згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України такою умовою є виконання, проведене належним чином.

Судом встановлено, що відповідачем порушено умови договору щодо своєчасної оплати вартості отриманих послуг в період договору № 37.2.3-37-7 від 24.01.2014 та відповідно до положень зазначеного договору.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку з неналежним та несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором № 37.2.3-37-7 від 24.01.2014 є правомірним.

Разом з тим, посилання відповідача на постанову Вищого господарського суду України від 16.05.2013 у справі № 5016/2130/2012 (9/87) не береться судом до уваги, оскільки у вказаній постанові предметом спору є стягнення пені та штрафу за прострочення поставки (непоставку) товару, тобто за несвоєчасне виконання негрошового зобов'язання, а у даній справі предметом спору є стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення оплати вартості отриманих послуг, тобто за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, яке обмежується певним періодом, зокрема, визначеним положеннями ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та належним виконанням зобов'язання за договором.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що відповідач належними та допустимими доказами заявлених до нього вимог щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат не спростував.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманих послуг, позивач просить суд, на підставі п. 7.6 договору, стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час прострочення, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, за кожен день прострочення, яка за розрахунком позивача за період з 15.02.2015 по 25.03.2015 складає 44 766, 05 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 1.9 постанови пленум Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено «по 1 серпня 2014 року» або «включно до 1 серпня 2014 року», то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Судом перевірено розрахунок пені, поданий позивачем, та встановлено, що він є невірним, оскільки при нарахуванні пені на суму простроченого платежу позивачем не враховано здійсненої відповідачем проплати 25.03.2015 у розмірі 200 000, 00 грн.

Таким чином, суд здійснив власний розрахунок пені за заявлений позивачем період, з урахуванням здійсненої відповідачем проплати 25.03.2015 у розмірі 200 000, 00 грн., відповідно до якого пеня підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 44 437, 29 грн.

Зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення оплати за отримані послуги, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати з простроченої суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача 3 % річних з простроченої суми за період з 15.02.2015 по 25.03.2015 складають 2 730, 09 грн., а інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості 982 086, 13 грн. за лютий 2015 року, складають 52 050, 56 грн.

Судом перевірено розрахунок 3 % річних, поданий позивачем, та встановлено, що він є невірним, оскільки при нарахуванні 3 % річних на суму простроченого платежу позивачем не враховано здійсненої відповідачем проплати 25.03.2015 у розмірі 200 000, 00 грн.

Таким чином, суд здійснив власний розрахунок 3 % річних за заявлений позивачем період, з урахуванням здійсненої відповідачем проплати 25.03.2015 у розмірі 200 000, 00 грн., відповідно до якого 3 % річних підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 2 713, 66 грн.

Також, судом перевірено розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 37.2.3-37-7 від 24.01.2014 підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 99 201, 51 грн., з яких: 44 437, 29 грн. - пені, 2 713, 66 грн. - 3 % річних та 52 050, 56 грн. - інфляційних втрат.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 32-34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІП Груп» задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08307, Київська область, місто Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль», ідентифікаційний код - 20572069) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІП Груп» (01011, місто Київ, Печерський узвіз, будинок 19, ідентифікаційний код - 31243928) 44 437 (сорок чотири тисячі чотириста тридцять сім) грн. 29 коп. - пені, 2 713 (дві тисячі сімсот тринадцять) грн. 66 коп. - 3 % річних, 52 050 (п'ятдесят дві тисячі п'ятдесят) грн. 56 коп. - інфляційних втрат та 1 984 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 03 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено: 18.06.2015.

Суддя Т.В. Лутак