Постанова

від 10.09.2015 по справі 911/1645/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2015 р. Справа№ 911/1645/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

розглянув апеляційну скаргу ДП "Міжнародний аєропорт "Бориспіль" на рішення господарського суду Київської області від 11.06.2015року № 911/1645/15 (суддя Лутак Т.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІП Груп"

до Державного підприємства "Міжнародний аєропорт "Бориспіль"

про стягнення 99 546,70грн.

за участю представників сторін:

позивача-Деркач А.В. за довіреністю

відповідача-Гостищева Н.В. за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 11.06.2015року у справі № 911/1645/15 частково задоволений позов ТОВ «ДІП Груп» до ДП "Міжнародний аєропорт "Бориспіль» про стягнення 99 546,70грн.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача підтримав апеляційні вимоги, вважає що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Позивач в судовому засіданні, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 24.01.2014 між сторонами укладено договір № 37.2.3-37-7, за умовами якого позивач зобов'язався у 2014 році надати відповідачу послуги щодо забезпечення харчуванням за контрактом (харчування пасажирів: бізнес-зали (внутрішні рейс), бізнес-зали (міжнародні рейси)), а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити такі послуги. Сума, визначена у договорі (ціна договору) становить 16 989 588 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 2 831 598 грн. та складається з сумарної ціни послуг, що будуть надаватися протягом дії договору, із розрахунку ціни обслуговування одного пасажира (однієї особи), яка наведена у специфікації.

На виконання умов договору № 37.2.3-37-7 від 24.01.2014, ним наданні послуги щодо забезпечення харчуванням за період з 01.12.2014 по 31.12.2014 на загальну суму 1 182 086, 13 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи актом № ДГ-0000084 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.12.2014 на суму 1 085 836,75 грн. та актом № ДГ-0000085 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.12.2014 на суму 96 249,38 грн., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за отриманні послуги розрахувався частково та з порушенням строків встановлених договором № 37.2.3-37-7 від 24.01.2014, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду. З відповідача підлягає стягненню пеня за неналежне виконання договору в розмірі 44 766,05грн., інфляційні втрати в сумі 52 050,56грн. та 2 730,09грн. -3% річних.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що відповідачем порушено умови договору щодо своєчасної оплати вартості отриманих послуг нарахування 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку з неналежним та несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором є правомірним. Щодо пені, то суд зазначив, що не направлення на його адресу рахунку-фактури з оплати штрафу/пені за період з 15.02.2015 по 25.03.2015, а тому у нього не виникло обов'язку оплатити його спростовується матеріалами справи та є безпідставним.

Разом з тим, суд здійснив власний розрахунок пені, інфляції та річних, за заявлений позивачем період, з урахуванням здійсненої відповідачем проплати 25.03.2015 у розмірі 200 000, 00 грн., відповідно до якого пеня підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 44 437, 29 грн. , 3 % річних у розмірі 2 713, 66 грн., та 52 050, 56 грн. - інфляційних втрат.

Заперечуючи проти рішення в цілому, відповідач вказує на те, що позивачем в повному обсязі не виконані вимоги ухвали місцевого суду щодо надання акту звірки взаєморозрахунків за договором, установчі документи, довідки банку про рух коштів та рахунки-фактури на які посилається позивач в позові. Судом безпідставно не врахований обов'язок позивача виставити рахунок на сплату штрафних санкцій, який є суттєвим елементом встановлених правовідносин.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Колегія суддів не приймає до уваги заперечення відповідача про ненадання позивачем витребуваних ухвалою місцевого суду документів, оскільки матеріали справи містять Статут товариства та зміни до нього, довідки з ЄДРПОУ та банківську виписку про рух коштів.

Згідно з ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до вимог ст. ст. 901, 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається та відповідачем не оспорюється, що надані позивачем послуги були оплачені ним з порушенням повноти та своєчасності, відповідно до укладеного сторонами договору.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, про що правильно зазначив господарський суд.

Таким чином, здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням сплачених відповідачем 200 000грн., господарський суд дійшов правомірного висновку про їх часткове задоволення.

Щодо штрафних санкцій, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

З постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» випливає, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом: відповідач щомісячно протягом 30-ти банківських днів після підписання сторонами акту наданих послуг сплачує позивачу ціну фактично наданих послуг, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Пунктом 6.1.1 договору передбачено, що відповідач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги.

Пунктами 7,6, 7.7 договору передбачено, що за прострочення оплати відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, за кожен день прострочення; у разі застосування пені/штрафу, сторона, яка допустила порушення зобов'язання за договором повинна сплатити суму пені/штрафу за окремо виставленими рахунками, у кожному випадку, протягом 10-ти банківських днів з дати їх отримання. Рахунок направляється стороні, яка допустила порушення зобов'язання за договором, факсимільним зв'язком, оригінал із супровідним листом поштою (рекомендованим з повідомленням).

На думку колегії суддів, місцевий суд ґрунтовно відхилив заперечення відповідача про те, що не направлення на його адресу рахунку на сплату штрафних санкцій, звільняє його від його сплати, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач двічі звертався до відповідача з листами, до яких долучені рахунки на оплату пені, з ґрунтовним змістом порушень з боку останнього.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

За змістом ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач як до суду першої інстанції, так й в обґрунтування апеляційної скарги не надав доказів в спростування заявлених до стягнення позивачем суми пені, інфляційних та річних, нарахованих на несвоєчасно сплачену суму боргу за отримані послуги.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101,103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аєропорт "Бориспіль" залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 11.06.2015року у справі № 911/1645/15 - без змін.

2. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду Київської області видати відповідний наказ.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

повний текст постанови підписаний 15.09.2015

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала