Постанова

від 16.06.2015 по справі 909/215/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2015 р. Справа № 909/215/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

при секретарі Борщ І.О.

за участю представників сторін:

від позивача (скаржник) - Зінченко А.Ф.(представник)

від відповідача - Друк І.Ю., Паньків С.С.(представники)

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ МЕТАЛ ГРУП" вих. № 984 від 29.04.2015 року

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 21.04.2015 року, суддя Максимів Т.В.,

у справі за № 909/215/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ МЕТАЛ ГРУП", м.Дніпропетровськ,

до відповідача : фізичної особи - підприємця Друка Юрія Олексійовича, м.Калуш Івано-Франківська обл.,

про стягнення 176 766,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 21.04.2015 року у справі за № 909/215/15 в позові товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Метал груп" до фізичної особи - підприємця Друка Юрія Олексійовича про стягнення 176 766,35 грн. відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно чинного законодавства відповідальність за втрату вантажу лежить на перевізнику, а не експедитору, а також мотивоване відсутністю будь-якої інформації про отримання товару саме відповідачем та недоведеністю вини експедитора - фізичної особи - підприємця Друка Юрія Олексійовича.

В апеляційній скарзі позивач просить дане рішення скасувати і прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити, мотивуючи це тим, що суд першої інстанції надав невірну оцінку поясненням відповідача та наявним у справі доказам, не відобразив у рішенні ряд фактів, які було встановлено у справі, неправомірно переклав відповідальність за втрату вантажу на ПП «Бурштин» за неіснуючим договором. Крім того, у договорі між сторонами передбачено, що при залученні експедитором третіх осіб до виконання своїх зобов'язань за договором, експедитор несе відповідальність перед замовником за їх дії як за свої власні, що також передбачено і в Законі України «Про транспортно - експедиторську діяльність».

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22.07.14 між сторонами укладено договір транспортного експедирування №2-22-07 (далі - договір), відповідно до якого відповідач (експедитор) зобов'язується від свого імені та за рахунок позивача (замовника) забезпечити здійснення перевезення вантажу замовника автомобільним транспортом у міжміському сполученні (п.1.1. договору).

Відповідно до п.1.2 договору, експедитор в інтересах замовника виконує такі транспортно-експедиційні операції, пов"язані з перевезенням: розробляє та узгоджує із замовником маршрут перевезення, здійснює пошук перевізника, організовує забезпечення відправлення та одержання вантажу, проводить інші операції, пов"язані з перевезенням.

Згідно п.1.3. договору, експедитор за плату організовує перевезення вантажу, визначеного в заявці до договору, підписаній уповноваженим представником замовника. На підтвердження наданих експедитором замовнику послуг за договором складають акт (1.4. договору).

Розділом 2 даного договору сторони узгодили умови організації перевезень вантажів та зазначили, що експедитор подає автомашину в пункт навантаження згідно дати та часу завантаження, зазначених у заявці; пункт навантаження та відправлення вантажу знаходяться за адресою відповідно до заявки; пункт призначення вантажу - відповідно до заявки, строк доставки вантажу до пункту призначення вказується в заявці.

Пунктом 2.4 договору встановлено, що підставою для одержання вантажу до перевезення є подорожній лист, завірений печаткою експедитора, пред"явлений водієм або іншим представником експедитора та документ, що посвідчує його особу.

В матеріалах справи наявна заявка № 193 на перевезення вантажу автомобільним транспортом до Договору на перевезення вантажу від 22.07.2014 року за маршрутом Львів - Харків; вантаж - металопрокат, дата погрузки - 06.11.2014 року; вантажовідправник - ТОВ «АВ Метал груп»; адреса погрузки - Кривий Ріг, вул. Окружна, 127/50 / Львів, вул. Навроцького, 1. Термін доставки - 10.11.2014 року.

В даній заявці під підписами та печатками сторін зазначено відомості про автомобіль - Рено АА 0827НТ / АО 1446 ХХ, дані про водія - Давидович Сергій та його мобільний номер телефону.

В судовому засіданні сторони визнали, що така заявка була підписана відповідачем 10.11.2014 року

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень відповідача, 06.11.14 року відповідачем з ПП "Бурштин" укладено договір №061114-Д-1 про надання транспортно-експедиційних послуг, та згідно якого ПП «Бурштин» зобов"язалося надати послуги перевезення автомобільним транспортом за маршрутом м.Львів- м.Харків. Відповідальність за втрату або недостачу вантажу, згідно п.4.2 цього договору несе виконавець - ПП "Бурштин".

Укладення вищезазначеного договору підтверджує твердження відповідача про надання послуг з організації перевезення, а не самого перевезення.

В матеріалах справи також наявна товаро-транспортна накладна від 06.11.2014 року (а.с.13) про перевезення вантажу автомобільним транспортом, а зокрема автомобілем РЕНО АА 0827 НТ, водій Давидович С., автомобільний перевізник ТОВ «АВ Метал Груп», вантажовідправник та вантажоодержувач ТОВ «АВ Метал Груп», пункт навантаження: м. Львів, вул. Навроцького,1; пункт розвантаження м. Харків, вул. Вишнева, 40; відпуск вантажу дозволено за підписом відповідальної особи вантажовідправника; вантаж отримав водій Давидович С.

Однак, як зазначає позивач, вантаж не було доставлено в пункт призначення. Позивач на підтвердження цього надав копії реєстру прихідних накладних на склад його підприємства у місті Харкові за період з 01.10.2014 року по 31.12.2014 року, в реєстрі відсутня інформація про отримання товару, відправленого з міста Львів 06.11.2014 року згідно накладної від 06.11.2014 року.

Предметом позову є матеріально правова вимога товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Метал груп" до фізичної особи - підприємця Друка Юрія Олексійовича про стягнення 176 766,36 грн. вартості втраченого вантажу, що за своєю правовою природою є збитками. Нормативна підстава позову - ст.ст. 526,534,610, 623,934 ЦК України.

Виходячи з системного аналізу умов вище зазначеного договору та норм чинного законодавства, встановлено, що договір №2-22-07 від 22.07.14, укладений між сторонами спору, є договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст.1 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Згідно ч.2 ст.47 ЗУ "Про автомобільний транспорт" до комплексу допоміжних операцій, пов'язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать, зокрема транспортно - експедиційні послуги.

Статтею 929 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Згідно ч.2 ст. 929 ЦК України положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору (ст.932 ЦК України).

Згідно ст. 934 ЦК України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу («Правові наслідки порушення зобов'язання»).

Згідно ст. ст. 47,50,51 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 року N 401 Товарно-транспортні накладні і акти заміру (зважування) є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями. Вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність, а всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, вказаних ними в товарно-транспортних документах. При прийманні вантажу до перевезення шофер-експедитор автотранспортного підприємства або організації пред'являє вантажовідправнику службове посвідчення і путьовий лист, завірений печаткою автотранспортного підприємства або організації. Приймання вантажів до перевезення від вантажовідправника засвідчується підписом водія-експедитора в усіх примірниках товарно-транспортного документа.

Згідно ст.15 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР №401 від 27.06.1969р., приймання вантажів до перевезення від вантажовідправника засвідчується підписом водія-експедитора в усіх примірниках товарно-транспортного документа.

Згідно ст. 133 вказаного Статуту автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу

сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало.

Згідно ст. 161 Статуту претензії, що випливають з перевезення вантажів, пред'являються автотранспортному підприємству або організації, що видали вантаж, а в разі повної втрати вантажу - автотранспортному підприємству або організації, які прийняли вантаж до перевезення.

Відповідно до вимог п.1 глави I Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. №363, товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Пунктом 11.5 глави 11 Правил визначено, що після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.

У відповідності до ст.52 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільний перевізник зобов'язаний забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) в пункті призначення та відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 614 ЦК України).

Згідно ст.224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ст.226 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарській санкції.

Для застосування такого виду господарської санкції, як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки. У разі відсутності хоча б одного з елементів, відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт завдання такої шкоди відповідачем та її розмір (Постанова Верховного суду України від 03.12.2014 року у справі №6-183цс14).

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Встановлено, що відповідно до розділу 2 договору №2-22-07 від 22.07.14 умови організації перевезення вказуються в заявці, а підставою для одержання вантажу до перевезення є подорожній лист, завірений печаткою експедитора, пред"явлений водієм або іншим представником експедитора та документ, що посвідчує його особу, що і є належним підтвердженням для передачі вантажу.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ст. 909 ЦК України).

Отже, договір перевезення спірного вантажу згідно підписаної товаро-транспортної накладної був укладений між ТОВ «АВ метал Груп» та водієм Давидович С. Також, у товарно-транспортній накладній автомобільним перевізником зазначено ТОВ «АВ Метал Груп».

Як вбачається з товарно-транспортної накладної, вантаж було одержано до перевезення водієм Давидович С., що посвідчується його підписом.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, при видачі та одержанні вантажу до перевезення подорожнього листа не було пред'явлено і такий взагалі не складався.

Твердження позивача щодо необов'язковості при одержанні вантажу подорожнього листа апеляційний судом оцінюється критично, оскільки приписами ч.1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ч.3 ст.929 ЦК України умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Щодо документу, що посвідчує особу водія, то жодних відомостей у відповідній графі товарно- транспортної накладної не вказано, як і не вказано даних посвідчення водія.

Саме твердження представника позивача не може бути доказом отримання вантажу саме водієм, зазначеним у заявці.

Крім того, у заявці № 193 (а.с. 12, 72) та претензії позивача до відповідача зазначене альтернативне місце погрузки вантажу - а саме, місто Кривий Ріг та місто Львів.

Наявність деяких розбіжностей в товаро-супровідних документах, претензії від 11.12.14 та незаповнення обов"язкових відомостей у накладних позивач пояснив помилкою, допущеною особою, яка безпосередньо складала дані документи.

Відтак, апеляційний суд вважає, що в матеріалах справи відсутні як докази отримання спірного вантажу, так і докази втрати спірного вантажу безпосередньо відповідачем. З матеріалів справи вбачається дозвіл відпуску вантажу водію Давидович С., зокрема, без зясування всіх необхідних належних даних щодо його особи та наявності всіх необхідних документів для перевезення вантажу.

З огляду на викладене, матеріалами справи не підтверджується порушення відповідачем зобов'язання та протиправність дій відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що з приводу втрати вантажу були подані заяви у правоохоронні органи.

Крім того, як вбачається із письмових пояснень директора ПП "Бурштин", дане підприємство не мало жодних правовідносин ні з позивачем, ані з відповідачем, більше того, з 2008 року припинило господарську діяльність, а невідомі особи скористалися підробленими документами ПП «Бурштин».

Отже, зважаючи на те, що згідно чинного законодавства відповідальність за втрату вантажу лежить на перевізнику, а не експедиторові та відсутність доказів про отримання товару саме відповідачем, вина експедитора - фізичної особи - підприємця Друка Юрія Олексійовича у втраті вантажу позивача не встановлена та не підтверджується матеріалами справи. .

Враховуючи вищевикладене, позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності усіх елементів складу правопорушення як підстави для відшкодування завданих збитків, а саме того, що завдані збитки настали внаслідок протиправних дій відповідача, безпосереднього причинного зв'язку між діями відповідача та заподіянням збитків.

Натомість, відповідачем доведено відсутність його вини у втраті спірного вантажу, вартість якого просить відшкодувати позивач.

Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першоі інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування збитків в розмірі 176766,35 грн.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 21.04.2015 року у справі за № 909/215/15 - залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ МЕТАЛ ГРУП" вих. № 984 від 29.04.2015 року - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 19.06.2015 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Судді Бойко С.М.

Якімець Г.Г.