Рішення

від 18.06.2015 по справі 904/3678/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.06.15р. Справа № 904/3678/15

За позовом Відділу освіти виконавчого комітету Дзержинської районної у місті Кривому Розі ради (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Позашкільного навчального закладу "Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа "Богатир" Дніпропетровської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства "Україна" (м. Кривий Ріг, Дніпропетров

про стягнення заборгованості за договором № Ос-112 оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста від 30.04.2010 у загальному розмірі 70 564 грн. 72 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Браілян О.О. - представник (довіреність №3 від 05.01.2015)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Відділ освіти виконавчого комітету Дзержинської районної у місті Кривому Розі ради (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Позашкільного навчального закладу "Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа "Богатир" Дніпропетровської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства "Україна" (далі - відповідач) заборгованість за договором № Ос-112 оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста від 30.04.2010 у загальному розмірі 70 564 грн. 72 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 65 340 грн. 61 коп. - основний борг;

- 5 224 грн. 11 коп. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № Ос-112 оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста від 30.04.2010 в частині повної та своєчасної орендної плати за період з 26.10.2011 до 05.03.2012 у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 65 340 грн. 61 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 4.7. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 5 224 грн. 11 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 18.05.2015.

Представник позивача у судове засідання 18.05.2015 з'явився, але вимоги ухвали суду від 29.04.2015 не виконав.

Представник відповідача у судове засідання 18.05.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду від 29.04.2015 не виконав, але надіслав заяву про відкладення розгляду справи, яка мотивована тим, що представник відповідача не має можливості з'явитися за станом здоров'я.

Представник третьої особи у судове засіданні 18.05.2015 не з'явився, при цьому надіслав клопотання, у якому просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та здійснювати розгляд даної справи без участі представника.

Так, ухвалою суду від 18.05.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.06.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Представник позивача у судове засідання 18.06.2015 з'явився, вимоги ухвали суду від 18.05.2015 виконав у повному обсязі.

Представник третьої особи у судове засідання 18.06.2015 не з'явився, але надіслав клопотання, в якому просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та дану справу розглянути без участі його представника.

У судовому засіданні 18.06.2015 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, надав клопотання про долучення додаткових доказів по справі (акту звірки з актом про відмову від підписання його відповідачем від 14.05.2015, а також докази його направлення відповідачу; розрахунок пені та основного боргу). Крім того, позивачем подане клопотання, в якому він просить суд поновити строк звернення із вказаною позовною заявою до суду, вважати строк звернення не прушеним.

Представник відповідача у судове засідання 18.06.2015 вдруге не з'явився, причин неявки суду не повідомили, крім того, вимоги ухвали суду від 18.05.2015 не виконав,

Представник відповідача у судове засідання 18.06.2015 вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, пояснень чи інших клопотань від відповідача не надходило, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 28.04.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50006, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Дзержинський район, пр. Металургів, 5, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 28.04.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50006, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Дзержинський район, пр. Металургів, 5, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 18.05.2015 було повернуто за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 25.05.2015 "за закінченням терміну зберігання".

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 29.04.2015 та від 18.05.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 18.05.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 28.04.2015 та неотриманна відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

Крім того, судом враховано, що від відповідача 14.05.2015 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, а отже відповідач був обізнаний про судовий розгляд його справи, однак протягом місяця жодного доказу на спростування позовних вимог позивача не надав.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

30.04.2010 між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (далі - орендодавець) та Позашкільним навчальним закладом "Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа "Богатир" Дніпропетровської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства "Україна" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір № Ос-112 оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, нежитлове приміщення загальною площею 849,88 кв.м. на 1 поверсі у споруді спортивного комплексу стадіону "Металург" (далі - об'єкт оренди), розташований за адресою: пр. Металургів, 5, для здійснення навчально-тренувального процесу на площі 574,08 кв.м. - постійно, на площі 275,8 кв.м. - погодинно (згідно графіку), балансоутримувачем якого є відділ освіти виконкому Дзержинської районної у місті ради (далі - балансоутримувач, позивач). Об'єкт оренди облаштований холодним водопостачанням, каналізацією, центральним опаленням, електромережею (пункт 1.1. договору).

Отже, балансоутримувачем орендованого майна є Відділ освіти виконавчого комітету Дзержинської районної у місті Кривому Розі ради (позивач).

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 стаття 510 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Право балансоутримувача на частку орендної плати передбачено частиною 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Таким чином, судом враховано, що позивач є третьою особою у зобов'язанні, яке породжує для нього певні права щодо боржника (відповідача), зокрема право на отримання орендної плати, при цьому позивач не є стороною вказаного договору оренди.

Крім того, в матеріалах справи міститься договір про відступлення права вимоги № 1 від 18.06.2013, яким Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (орендодавець за договором) відступив Дзержинському РВО вимогу кредитора до відповідача за договором оренди № Ос-112 від 20.04.2010, що додатково обґрунтовує правомірність звернення із цим позовом до суду саме Відділу освіти виконавчого комітету Дзержинської районної у місті Кривому Розі ради.

Згідно з пунктом 2.2. договору вступ орендаря у строкове платне користування об'єктом оренди настає одночасно з підписанням акту приймання-передавання з балансоутримувачем, який необхідно оформити в 5-ти денний термін.

Договір оренди вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (пункт 2.1. договору) та відповідно до пункту 11.1. договору, діє з 30.04.2010. по 29.04.2011 включно. Відповідно до умов пункту 11.5. договору, у разі, якщо орендодавець не попередить орендаря на протязі одного місяця після закінчення терміну дії договору, договір вважається продовженим на той же термін і на тих же умовах.

У судовому засіданні 18.06.2015 представник позивача пояснив, що на теперішній час договір № Ос-112 оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста від 30.04.2010 є припиненим, оскільки відповідач користується вказаним майном на підставі нового договору оренди, але оскільки заборгованість у відповідача у утворилась за період дії вказаного договору, він звернувся з позовною заявою до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору № Ос-112 оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста від 30.04.2010 виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в пункті 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.

Так, при укладенні договору у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати.

Відповідно до пункту 4.1. договору, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 26.01.2012 , за користування об'єктом оренди орендар сплачує балансоутримувачу орендну плату у розмірі 17% від незалежної вартості об'єкту оренди, яка відповідно до розрахунку складає 12 546 грн. 48 коп. (базова без ПДВ). Орендна плата перераховується на поточний рахунок балансоутримувача, щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, наступного після сплачуваного. Балансоутримувач - бюджетна установа перераховує кошти до міського бюджету в розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому її розмір за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць починаючи з липня місяця. Індекс інфляції визначається щомісячно Держкомстатом України. Розмір орендної плати може бути переглянуто у разі зміни методики її розрахунку та в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством.

Вказаний пункт договору кореспондується з положеннями частин 1 та 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в яких встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Крім того, у додатковій угоді № 1 від 26.01.2012, сторони передбачили, що дана угода набирає чинності з моменту укладення та застосовується до відносин сторін, які виникли до її укладення, а саме: з 26.10.2011 . Вказане не заборонено нормами чинного законодавства.

Крім того, у розділі 7 договору відповідач зобов'язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату, визначену договором.

У той же час, відповідно до наданого Відділом освіти виконавчого комітету Дзержинської районної у місті Кривому Розі розрахунку заборгованості відповідача по орендній платі за період дії договору: з жовтня 2011 року по травень 2013 року включно, який включає як нарахування орендної плати, так і її оплату відповідачем, борг відповідача з орендної плати за вказаний період становить 65 340 грн. 61 коп.

Позивач посилається на несплату відповідачем орендної плати за період з 26.10.2011 до 05.03.2012, що і є причиною спору.

Так, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем зобов'язань за договором в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з 26.10.2011 до 05.03.2012 у встановлений договором строк, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 65 340 грн. 61 коп.

Так, відповідач після підписання додаткової угоди № 1 від 26.01.2012 щодо, зокрема, збільшення розміру орендної плати, припинив оплату орендної плати.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами було визначено строки сплати орендної плати у пункті 4.1. договору від 06.07.2010, з подальшими його змінами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди (з урахуванням змін, внесених сторонами додатковою угодою № 1 від 26.01.2012), а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав, орендну плату за період з 26.10.2011 до 05.03.2012 у встановлений договором строк не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 65 340 грн. 61 коп.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної сплати орендних платежів за спірний період відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу сумі 65 340 грн. 61 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також відсутність з боку відповідача платежів по орендній платі за період з 26.10.2011 до 05.03.2012, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № Ос-112оренди обєктів нерухомості комунальної власності міста від 30.04.2010, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 65 340 грн. 61 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з нормами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладенні договору сторони домовились, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає індексації і стягується за весь період заборгованості з урахуванням пені згідно з діючим законодавством у розмірі 0,5% від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 23.03.2012 в сумі 3 493 грн. 82 коп.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, що доданий до позовної заяви (а також доданий з клопотанням від 04.06.2015), судом встановлено, що він містить порушення, не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, а саме: за загальний період з 22.11.2011 по 24.10.2012, судом визначено, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 4 963 грн. 28 коп., а саме:

- за період з 26.10.2011 по 31.10.2011 заборгованість з орендної плати складає 2 914 грн. 02 коп.; період прострочення з 22.11.2011 по 22.05.2012 - сума пені 223 грн. 54 коп.;

- за листопад 2011 року заборгованість з орендної плати складає 15 070 грн. 84 коп.; період прострочення з 21.12.2011 по 21.06.2012 - сума пені 1 155 грн. 83 коп.;

- за грудень 2011 року заборгованість з орендної плати складає 15 100 грн. 97 коп.; період прострочення з 24.01.2012 по 24.07.2012 - сума пені 1 144 грн. 74 коп.;

- за січень 2012 року заборгованість з орендної плати складає 15 131 грн. 17 коп.; період прострочення з 21.02.2012 по 21.08.2012 - сума пені 1 141 грн. 25 коп.;

- за лютий 2012 року заборгованість з орендної плати складає 15 161 грн. 44 коп.; період прострочення з 21.03.2012 по 21.09.2012 - сума пені 1 149 грн. 95 коп.;

- за період з 01.03.2012 по 05.03.2012 заборгованість з орендної плати складає 1 962 грн. 18 коп.; період прострочення з 24.04.2012 по 24.10.2012 - сума пені 147 грн. 97 коп., а всього пеня складає 4 963 грн. 28 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 4 963 грн. 28 коп.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Позашкільного навчального закладу "Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа "Богатир" Дніпропетровської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства "Україна" (50006, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр.Металургів, 5; ідентифікаційний код 35230912) на користь Відділу освіти виконавчого комітету Дзержинської районної у місті ради (50006, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Косіора, 20; ідентифікаційний номер 02142313) - 65 340 грн. 61 коп. - основного боргу, 4 963 грн. 28 коп. - пені, 1 820 грн. 25 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко