Постанова

від 18.06.2015 по справі 911/4737/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2015 року Справа № 911/4737/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В., суддівДанилової М.В., Швеця В.О. (доповідач) розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю фірма ДеОст Контакт ГмбХ (Firma DeOST Contact GmbН) на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 у справі№ 911/4737/14 Господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю фірма ДеОст Контакт ГмбХ (Firma DeOST Contact GmbН) доДержавного підприємства "Центр Аквакультури" проусунення перешкод в користуванні майном

Згідно з Розпорядженням Вищого господарського суду України №03-05/995 від 12 червня 2015 року для розгляду касаційної скарги у цій справі сформовано колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. (головуючого), Данилової М.В., Швеця В.О. (доповідач).

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю із назвою фірма ДеОст Контакт ГмбХ (Firma DeOST Contact GmbН) звернулося з позовом до Державного підприємства "Центр Аквакультури" про усунення перешкод у користуванні належним позивачу на праві власності нерухомим майном, а саме форелєвим господарством. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначав про те, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні нерухомим майном, яке розташоване за адресою Київська область, Бородянський район, с. Мигалки, вул. Шевченка, 13, та належить останньому на праві власності. При цьому позивач посилався на приписи статей 16, 391 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.01.2015, ухваленим суддею Лилаком Т.Д., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем належними засобами доказування вчинення перешкод з боку відповідача у користуванні нерухомим майном позивача, а отже і недоведеності порушення його прав. Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що нерухоме майно, яке перебуває на балансі відповідача, знаходиться за іншою адресою, ніж майно, належне на праві власності позивачу. При цьому суд керувався приписами статей 316, 319, 321, 386 Цивільного кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Самсіна Р.І. - головуючого, Скрипки І.М., Гончарова С.А., постановою від 15.04.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін. Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку про те, що між сторонами існує спір щодо права власності на майно, а відтак, подання негаторного позову про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні спірним нерухомим майном не відповідає визначеному законом способу захисту порушеного права.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю із назвою фірма ДеОст Контакт ГмбХ звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про помилковий висновок суду першої інстанції щодо недовдення вчинення перешкод відповідачем у користуванні нерухомим майном позивача. Наголошує скаржник і на хибному висновку апеляційного суду щодо існування між сторонами спору про право власності на нерухоме майно. Скаржник вказує на те, що на час розгляду даної справи відсутні будь-які судові рішення у справах, якими б було визнано недійсним видане позивачу свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно. З огляду на що, на думку скаржника, дійшовши протилежних висновків по суті спору, суди попередніх інстанцій не врахували принцип непорушності права власності позивача на нерухоме майно, набуте відповідно до чинного законодавства. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 16, 328, 334, 391 Цивільного кодексу України, статей 33, 43, 47 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом спору у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю із назвою фірма ДеОст Контакт ГмбХ (Firma DeOST Contact GmbН) до Державного підприємства "Центр Аквакультури" про усунення перешкод у користуванні належним позивачу на праві власності нерухомим майном, а саме форелєвим господарством шляхом зобов'язання відповідача звільнити територію форелєвого господарства адреса: Київська область, Бородянський район, с. Мигалки, вул. Шевченка 13. Підставою позову визначено порушення прав позивача, як власника придбаного ним на підставі договору від 14.01.2009 купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна, а саме: форелєвого господарства, розташованого за вищевказаною адресою. Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України та статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі, тощо. За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Вказаною нормою передбачено, що однією з особливостей такого позову (негаторного позову) є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі . Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом, як-то шляхом звільнення приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. З правового аналізу вказаної норми вбачається, що вона регулює захист права власності не в будь-якому випадку, а саме в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та (або) розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов'язані з позбавленням володіння майном. В разі ж порушення прав власника щодо його правомочності з володіння належним йому майном цивільне законодавство передбачає інші способи його захисту шляхом вчинення віндикаційного позову. Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Здійснюючи судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що між сторонами у справі існує спір щодо права власності на зазначене нерухоме майно. Апеляційним судом встановлено, що на підтвердження свого права на спірну нерухомість позивачем надано документи про придбання об'єкту нерухомого майна за договором від 14.01.2009 при здійсненій реєстрації права власності за товариством (витяг № 21580539 від 16.01.2009). Водночас законність набуття спірного нерухомого майна Державним підприємством "Центр Аквакультури", останній підтверджує наказом Виробничого державно-кооперативного об'єднання рибного господарства "Укррибгосп" від 28.08.1993 за № 127 про створення Учбово-технологічного центру аквакультури об'єднання "Укррибгосп" із включенням відповідного майна, зокрема рибцеху "Кодра" (с. Мигалки, Бородянського району Київської області); актом приймання-передачі від 03.02.1994 з балансу тепловодного рибного господарства Київського виробничого рибкомбінату на баланс Учбово-технологічного центру аквакультури об'єднання "Укррибгосп" оборотних та необоротних активів, штату працівників рибцеху "Кодра" та додатками до нього; витягом із Єдиного реєстру об'єктів державної власності за яким зазначене майно є державною власністю. За таких установлених апеляційним судом обставин перебування спірного майна (форелевого господарства) у фактичному володінні відповідача, подання позивачем негаторного позову (стаття 391 Цивільного кодексу України) не відповідає визначеному законом способу захисту порушеного права. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. З огляду на що, висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову визнається правомірним. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма ДеОст Контакт ГмбХ (Firma DeOST Contact GmbН) залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 у справі № 911/4737/14 Господарського суду Київської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: М. Данилова

В. Швець