Рішення

від 09.06.2015 по справі 910/8060/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015Справа №910/8060/15-г

За позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліко-Мода ЛТД" про відшкодування вартості майна 95 828,94 грн.

Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Решетниченко О.С. (дов. № 47-2 від 05.01.2015 року) від відповідача Ремесленник І.Ю. (дов. б/н від 06.03.2015 року)

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 09 червня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліко-Мода ЛТД" (надалі по тексту - відповідач) про відшкодування вартості майна в розмірі 95 828,94 грн., в тому числі 72 572,74 грн. основного боргу, 19 789,72 грн. інфляційних втрат, 3 466,48 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив оплату позивачеві за спожиті комунальні послуги, чим зберіг за рахунок позивача власні кошти у розмірі вартості фактично наданих та спожитих комунальних послуг без достатніх для цього підстав. На підставі статті 1212 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за спожиті ним комунальні послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2015 року порушено провадження у справі № 910/8060/15-г та призначено справу до розгляду на 14.05.2015 року.

07.05.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

13.05.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та відзив на позовну заяву. У поданому відзиві представник відповідача зазначив, що позивач не довів факту споживання відповідачем теплової енергії. Між сторонами не укладався договір на отримання теплової енергії. За таких обставин, покладення на відповідача зобов'язання, визначеного статтею 1212 Цивільного кодексу України безпідставне.

У судовому засіданні 14.05.2015 року представники сторін подали клопотання про продовження строків розгляду спору.

Розглянувши подане сторонами 14.05.2015 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд приходить до висновку про його задоволення.

Відповідно до статей 69, 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 14.05.2015 року винесено ухвалу про продовження строку вирішення спору та відкладення розгляду справи на 09.06.2015 року.

02.06.2015 року представник позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надав заперечення на відзив. У поданих запереченнях представник позивача зазначив, що постачання відповідачу теплової енергії підтверджується обліковими картками (табуляграмами) та розробками по групам рахунків, що розроблені на підставі облікових карток постачальної організації з визначенням об'ємів споживання відповідачем теплової енергії. Крім того, відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

У судовому засіданні 09.06.2015 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечував проти заявлених позовних вимог.

Представник відповідача 09.06.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надав пояснення по справі, у судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліко-Мода ЛТД" займає приміщення за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 12

Позивачем на підставі та відповідно до залученого до матеріалів справи договору від 01.10.2012 року № 420002 з ТОВ "Євро-Реконструкція" у займане відповідачем приміщення здійснюється транспортування послуг централізованого опалення, оскільки відповідач не уклав з позивачем окремі договори про надання таких послуг, то фактично відповідачем здійснюється бездоговірне споживання цих послуг пропорційно площі приміщення.

Статтями 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - своєчасне та якісне надання послуг, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг із визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Таким чином, необхідність укладення договору про надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і визначена саме як обов'язок, а не право сторін, тому сама по собі відсутність письмового договору між сторонами не є підставою звільнення від відповідача від обов'язку оплатити за спожиті послуги.

Статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що до комунальних послуг відносяться централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, відповідно до п.п. 18, 20 яких розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Отже, із залучених до матеріалів справи письмових доказів вбачається, що відповідач є фактичним споживачем послуг централізованого опалення, що постачається у приміщення, та розрахунок вартості яких має здійснюватися пропорційно прощі приміщення.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що факт постачання послуг з централізованого опалення в приміщення у період 01.12.2012 - 28.02.2014 року підтверджується наданими позивачем та залученими до матеріалів справи копіями: розробок по груп-рахункам на потреби споживачів; облікових карток (табуляграм) постачальних компаній; первинних документів для оплати.

Оскільки відповідачем не було здійснено оплата за спожиті послуги, то позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України 72 572,74 грн. основного боргу, 19 789,72 грн. інфляційних втрат, 3 466,48 грн. 3 % річних.

У поданому відзиві представник відповідача зазначив, що позивач не довів факту споживання відповідачем теплової енергії. Між сторонами не укладався договір на отримання теплової енергії. За таких обставин, покладення на відповідача зобов'язання, визначеного статтею 1212 Цивільного кодексу України безпідставне.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Відповідно до статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договору з надання комунальних послуг у зв'язку з недодержанням письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України 3-184гс14 від 25.11.2014, прийнятої за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України від 01.07.2014 у справі №916/3566/13.

Позивач просить стягнути заборгованість за надані комунальні послуги на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України

Відповідно до частини 1 та 3 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17.06.2014 року у справі № 13/096-12 та у постанові від 02.09.2014 року у справі № 910/1620/13.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивачем фактично надані відповідачу комунальні послуги за які відповідач не розрахувався, то вони не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Оскільки вимоги про стягнення з відповідача 19 789,72 грн. інфляційних втрат, 3 466,48 грн. 3 % річних є похідними від суми основного боргу у стягенні якої судом відмовлено, зазначені вимоги задоволенню не підлягають.

Суд зазнає, що позивач не позбавлений можливості звернутися з позовом до суду для стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги за допомогою інших способів захисту.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, з підстав, наведених в обґрунтування позову, задоволенню не підлягають.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.06.2015

Суддя С.В. Стасюк