Постанова

від 29.09.2015 по справі 910/8060/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2015 р. Справа№ 910/8060/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Зацепін С.С.

від відповідача - Іконнікова О.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2015 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-Мода ЛТД»

про відшкодування вартості майна ,-

Постанова прийнята 29.09.2015, у зв`язку з оголошенням перерви в судовому засіданні 15.09.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, КП поУЖГ Дніпровського району м. Києва звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ «Ліко-Мода ЛТД» про відшкодування вартості майна.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.06.2015 в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 09.06.2015 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 17.07.2015 апелянту відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 15.09.2015.

Ухвалою суду від 15.09.2015 продовжено строк розгляду апеляційної скарги відповідно до ст. 69 ГПК України.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є обґрунтованим та правомірним, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В судове засідання з`явилися представники сторін та надали усні пояснення по справі.

В процесі розгляду апеляційної скарги, від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів по справі, а саме: матеріали справи № 30/307-48/205, які містять докази того, що в 2007 році сталася аварія за адресою м. Київ, вул. Харківське шосе, 12, що в свою чергу є доказом не отримання відповідачем послуг з теплопостачання, а отже відсутність й обов`язку їх лати.

Колегія суддів, вивчивши доводи клопотання, заслухавши думку представника позивача, зазначає, що дане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки представником відповідача не надано суду доказів того, яким чином факти встановлені в процесі розгляду зазначеної справи стосуються позовних вимог, заявлених в рамках даної справи.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліко-Мода ЛТД" займає приміщення за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 12

КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва, відповідно до статуту, серед іншого здійснює функцію по забезпеченню холодної, гарачої води, стоків та теплової енергії на опалення до споживачів по внутрішньо будинкових мережах та збір платежів від споживачів на користь виконавців послуг за договорами.

Позивачем на підставі та відповідно до залученого до матеріалів справи договору від 01.10.2012 № 420002 з ТОВ "Євро-Реконструкція" приєднав до своєї мережі відповідача як субабонента та надавав відповідачу послуги з центрального опалення, які відповідач фактично споживав, без укладання окремого договору.

Звертаючись із вказаним позовом до суду, позивач мотивує свої вимоги тим, що за період з 01.12.2012 по 30.09.2014 у відповідача наявна заборгованість за отримані комунальні послуги в розмірі 72572,74 грн.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, зазначає, що позивач не довів факту споживання відповідачем теплової енергії. Між сторонами не укладався договір на отримання теплової енергії.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, відповідно до п.п. 18, 20 яких розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Із залучених до матеріалів справи письмових доказів вбачається, що відповідач є фактичним споживачем послуг централізованого опалення, що постачається у приміщення, та розрахунок вартості яких має здійснюватися пропорційно площі приміщення.

На підтвердження надання послуг з опалення відповідачу, позивачем залучені до матеріалів справи копії розробок по груп-рахункам на потреби споживачів; облікові картки (табуляграми) постачальних компаній; первинні документи для оплати.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України 3-184гс14 від 25.11.2014

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договору з надання комунальних послуг у зв'язку з недодержанням письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Господарський суд міста Києва дійшов правомірного та обґрунтованого висновку стосовно того, що відсутність письмового договору між позивачем та відповідачем не звільняє останнього від обов`язку здійснити оплату отриманих послуг.

В той же час, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не вірно визначенні вимоги на підставі ст. 1212 ЦК України і він не позбавлений можливості звернутися до суду із вимогою про стягнення з відповідача боргу за отримані послуги за допомогою інших способів захисту.

Проте, колегія суддів зазначає, що Господарський суд міста Києва передчасно дійшов такого висновку та безпідставно відмовив позивачу у задоволені позовних вимог на вказаних підставах, враховуючи наступне.

Як вбачається з тексту позовної заяви, КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва, при обґрунтуванні позовних вимог посилався на норми ЦК України, зокрема ст.ст. 1212, 509, 530, 526.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог зазначив, що позивачем не вірно визначені вимоги за ст. 1212 ЦК України, яка регулює питання зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Проте, відповідно до резолютивної частини позову, тобто безпосередньо позовних вимог, вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача кошти в розмірі 95828,94 грн., а не відшкодувати вартість безпідставно отриманого майна.

Крім того, в своїх вимогах позивач не посилався винятково на ст. 1212 ЦК України, а мотивував свої вимоги іншими нормами ЦК, що регулюють питання виконання грошових зобов`язвань.

Відповідно до п.3.12 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Отже враховуючи зазначене, колегія суддів зазначає, що фактично позивач помилково здійснив кваліфікацію дій відповідача за ст. 1212 ЦК України, оскільки до таких дій необхідно застосовувати загальні норми Главою 47 ЦК України, що стосуються виконання грошових зобов`язань.

Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати

послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а

кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Позивач просив стягнути з відповідача основну суму боргу в розмірі 72572,74 грн. за період з 01.12.2012 по 28.02.2015, інфляційні втрати в сумі 19789,72 грн. та 3 % річних в сумі 3466,48 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції було встановлено наявність у відповідача обов`язку щодо оплати отриманих послуг з теплопостачання, що виник у нього на підставі норм закону, та враховуючи те, що відповідач має борг за вказаний позивачем період, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог стосовно стягнення суми боргу в розмірі 72572,74 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, здійснений позивачем, колегія суддів знаходить його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Твердження відповідача проте, що вони не отримували послуги з теплопостачання, в період, заявлений позивачем, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки відповідачем не було надано належних та допустимих доказів зазначеного, та не підтверджено від`єднання приміщення, що займає відповідач, за заявлений позивачем період, від централізованого теплопостачання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи і їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п.3 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має права скасувати рішення повністю або частково і прийняте нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2015 у справі № 910/8060/15-г підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.4 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2015 по справі № 910/8060/15-г - скасувати. Постановити нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-Мода ЛТД» (02160, м. Київ, вул. Харківське шосе, 12, код 19260318) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська ,9г код 03366612) 72572,74 грн. боргу, 19789,72 грн. інфляційних втрат, 3466,48 грн. 3 % річних та 1827 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-Мода ЛТД» (02160, м. Київ, вул. Харківське шосе, 12, код 19260318) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська ,9г код 03366612) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 958,29 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-Мода ЛТД» (02160, м. Київ, вул. Харківське шосе, 12, код 19260318) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 89,58 грн.

Видати судові накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/8060/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов