Рішення

від 16.06.2015 по справі 910/8399/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2015Справа №910/8399/15-г Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина М»

до фізичної особи-підприємця Дьоміна Бориса Миколайовича

про стягнення 634 077,35 грн.

Представники сторін:

від позивача: Тимченко Ю.О. - представник за довіреністю б/н від 23.03.2015 року;

від відповідача: Дьомін Б.М. - паспорт, серії МЕ 773334, виданий Печерським РУ ГУ МВС України в місті Києві, 27.02.2007 року.

ВСТАНОВИВ

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Універмаг «Україна» до фізичної особи-підприємця Дьоміна Бориса Миколайовича про стягнення 634 077,35 грн., яка складається з: заборгованості по сплаті орендної плати, загальних платежів, плати за маркетинг, комунальних послуг в сумі 473 182,62 грн., пені в розмірі 18 353,44 грн., 3% річних в сумі 12 721,46 грн., інфляційних втрат в розмірі 7 791,80 грн. та 20% штрафу в сумі 122 028,02 грн.

Свої позовні вимоги публічне акціонерне товариство «Універмаг «Україна» обґрунтовує тим, що відповідачем було прострочено обов'язок щодо оплати орендної плати за договором №1282 від 21.04.2013 року (надалі - Договір), в зв'язку з чим, орендодавець звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.04.2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 19.05.2015 року.

Ухвалою від 19.05.2015 року замінено позивача, публічне акціонерне товариство «Універмаг Україна» його правонаступником, товариством з обмеженою відповідальністю «Перлина М» та відкладено розгляд справи на 02.06.2015 року.

Ухвалою від 02.06.2015 року, враховуючи неявку представника позивача, відкладено розгляд справи на 16.06.2016 року.

В ході проведення судового засідання 16.06.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов, в той час як відповідач позов не визнав та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі №910/8399/15-г до вирішення судом загальної юрисдикції пов'язаної з нею справи щодо визнання Договору недійсним, за позовом дружини відповідача, господарський суд відмовляє у його задоволенні, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Пунктом 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. передбачено, що відповідно до частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (ч.3 і 4 ст.35 Господарського процесуального кодексу України).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

На підтвердження факту розгляду іншої справи, заявником було представлено копію ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20.05.2015 року по справі №761/13937/15-ц, якою позовна заява Дьоміної В.В. до публічного акціонерного товариства «Універмаг «Україна», фізичної особи підприємця Дьоміна Б.М. залишена без руху та встановлено строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання ухвали.

Тобто, станом дату проведення судового засідання, провадження у цивільній справі №761/13937/15-ц не відкрито. Протилежного матеріали справи не містять.

Водночас, суд приймає до уваги встановлену ст.204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, а тому, підстав для зупинення провадження у справі суд не вбачає і у задоволенні заявленого відповідачем клопотання відмовляє.

Інше клопотання фізичної особи-підприємця Дьоміна Бориса Миколайовича щодо винесення окремої ухвали також не підлягає задоволенню. При цьому, суд виходить з наступного.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18 зазначається таке.

Окрема ухвала виноситься господарським судом за наявності умов, передбачених частиною першою статті 90 ГПК України - виявлення при вирішенні спору порушень законності або недоліків у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу (далі - підприємства і організації). При цьому господарський суд не обмежений колом ні учасників судового процесу у конкретній справі, ані загалом осіб, зазначених у статті 1 ГПК (п.5.1).

Окрема ухвала виноситься, як правило, одночасно з рішенням зі справи. Водночас з урахуванням обставин конкретної справи (зокрема, у випадках, зазначених у підпунктах 3.12, 3.13 пункту 3 цієї постанови) суд може винести окрему ухвалу в будь-який момент часу в процесі розгляду справи (п.5.2).

Враховуючи, що судом не встановлено обставин, необхідних для винесення окремої ухвали, і винесення останньої є правом господарського суду, останній відмовляє відповідачу у задоволенні заявленого клопотання.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з статтею 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

21.04.2013 року між публічним акціонерним товариством «Універмаг Україна» (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Дьоміним Борисом Миколайовичем (орендар) укладено Договір, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування протягом строку оренди нежитлові приміщення у відповідності до визначень та умов обумовлених нижче.

У ст.3 вказаного правочину орендар та орендодавець визначили строки та порядок внесення орендної плати.

Згідно з п.10.1 Договору, останній набирає чинності з моменту підписання повноважними на те представниками сторін акта приймання-передачі і діє до 18.04.2016 року (включно), або до дня дострокового розірвання договору.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання глави 58 ЦК України та глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Положеннями ЦК України, ст.173 ГК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст.759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1. ст. 760 ЦК України).

Заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням нової редакції останніх, суд не приймає в силу наступного.

Так, заперечуючи проти розглядуваного позову, фізична особа-підприємець Дьомін Борис Миколайович просив визнати наявність в Договорі удаваної угоди щодо надання фінансової послуги та визнати недійсним частково Договір в частині цієї удаваної угоди, а саме - збільшення орендної плати пропорційно курсу гривні до долара США, як такої, що не відповідає Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та укладеною сторонами, які на це не мали права.

У п.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 року передбачено, що якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить , що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України).

Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Тобто, законодавець фактично надав господарському суду право реалізувати свої повноваження, передбачені ст.83 ГПК України, шляхом визнання договору недійсним за умови, що судом буде встановлено невідповідність (суперечливість) умов Договору, пов'язаного з предметом спору положенням чинного на момент укладення законодавства.

При цьому, судом враховано, що визнання недійсним договору не може бути предметом позову, тобто позовна вимога не полягає у визнанні договору недійсним. Договір повинен бути лише пов'язаним із предметом спору.

Водночас, заперечення відповідача зводяться загалом до оспорювання Договору в порядку ст.203, 215 ЦК України в межах розглядуваної справи, а тому, з урахуванням встановлених обставин по справі не можуть слугувати підставою визнання його недійсним.

У додатку №1 та додатку №1-А контрагенти виокремили план приміщення та допоміжного приміщення.

У додатку №2 орендар та орендодавець погодили перелік послуг.

Додатками №3 та №3-А встановлено форму акта приймання-передачі приміщення в оренду та з оренди.

У додатках №4 та №4-А визначено порядок внесення орендної плати за приміщення та допоміжне приміщення.

Відповідно до п.1.4 Договору приймання-передача приміщень та допоміжного приміщення орендарем за договором здійснюється шляхом підписання акта приймання-передачі не пізніше 21.04.2013 року або без підписання такого, з урахуванням положень визначення «день початку строку оренди».

Судом встановлено, що 21.04.2013 року публічне акціонерне товариство «Універмаг «Україна» передало, а фізична особа-підприємець Дьомін Борис Миколайович прийняв приміщення загальною площею 8 кв.м. на третьому поверсі та допоміжне приміщення, загальною площею 6,75 кв.м. на цокольному поверсі торгового центру, розташованого за адресою: Україна, 01135, м. Київ, пл. Перемоги, 3 в оренду відповідно до умов Договору, на підтвердження чого суду було надано акти приймання-передачі приміщення та допоміжного приміщення в оренду та доданки до них.

Так, за умовами Договору орендар зобов'язався розпочати безпосереднє використання приміщення та допоміжного приміщення не пізніше дня початку строку оренди (п.2.2.1 Договору).

Пунктом 2.2.3 вказаного правочину передбачено, що орендар зобов'язався своєчасно проводити всі платежі за договором, в тому числі, орендні платежі, загальні платежі, плату за маркетинг, комунальні платежі в порядку та на умовах, передбачених договором.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що орендна плата є платою, яку орендар вносить орендодавцю за користування приміщеннями та допоміжними приміщеннями. Орендар зобов'язаний сумлінно, належним чином, безумовно, своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендодавцю орендну плату шляхом безготівкового переводу відповідних грошових коштів на банківський рахунок орендодавця.

Відповідно до цього договору обов'язкові для орендаря розміри орендної плати, строки та порядок її сплати орендодавцю встановлюються сторонами в додатку №4 «Сплата орендарем орендної плати за приміщення» та додатку №4-А «Сплата орендарем орендної плати за допоміжне приміщення», які є невід'ємними частинами цього договору.

Сторони цим погодилися, що орендна плата щорічно буде автоматично збільшуватись, починаючи з 1 місяця 2 року строку оренди. Розмір щомісячної орендної плати для кожного року строку оренди, починаючи з другого року (включно) буде дорівнювати грошовій сумі, яка складається з 100% від суми орендної плати за останній місяць кожного року строку оренди плюс 5% від суми орендної плати за такий місяць (п.3.3 Договору).

У п.3.6 Договору сторони контрагенти погодили, що обов'язковими платежами для орендаря, окрім орендної плати є:

- разовий платіж, який підлягає відновленню (поповненню) у випадках, передбачених договором: авансовий платіж (п.3.6.1);

- щомісячні платежі: загальні платежі передбачені договором, плата за маркетинг, комунальні платежі за отримані комунальні послуги (п.3.6.2).

Орендар сплачує орендодавцю авансовий платіж в сумі 37 482,26 грн., включаючи ПДВ, який орендодавець утримує без нарахування відсотків. Авансовий платіж вноситься орендарем не пізніше 31 липня 2013 року (п.3.8.1 Договору).

Відповідно до п.3.9.2.2 Договору орендар вносить суму авансових загальних платежів орендодавцю з дня початку строку оренди один раз на місяць авансом одночасно і разом з орендною платою, а також:

а) загальні платежі здійснюються банківським переказом на рахунок орендодавця. вказаний у даному договорі (або на інший банківський рахунок, який може бути вказаний орендодавцем в рахунку, який надається орендарю);

б) починаючи з другого місяця строку оренди, щомісяця не пізніше 20-го числа місяця наступного за звітним, орендодавець надає орендареві розшифровку із зазначенням сумарних витрат і витрат орендодавця на експлуатацію, технічне обслуговування торгового центру та надання послуг орендарю за попередній місяць строку оренди. Різниця між сумою витрат, понесених орендодавцем на експлуатацію, технічне обслуговування торгового центру та надання послуг орендарю протягом минулого місяця, і сумою авансових загальних платежів, сплаченої орендарем за такий місяць, складає другу частину загальних платежів, яку орендар повинен сплатити орендодавцю протягом п'яти банківських днів після отримання відповідної відомості (рахунку) орендодавця, в якій повинна бути чітко вказана сума другої частини загальних платежів, що підлягає до оплати орендарем орендодавцю.

У п.3.10 вказаного правочину визначено, що комунальні послуги, що надаються орендареві, включають в себе забезпечення надання у приміщення електроенергії для електромереж та освітлення всередині приміщень.

За умовами додатку №4 та додатку №4-А орендар виплачує орендну плату за приміщення та допоміжне приміщення орендодавцеві щомісячно, протягом строку оренди, авансовим платежем не пізніше, ніж за 15 календарних днів до першого календарного дня місяця за який, згідно цього договору, належить орендна плата, згідно з положеннями цього додатку №4.

Водночас, оплата будь-яких платежів та рахунків за цим договором не залежить від підписання сторонами чи будь-якою із сторін акта приймання-передачі наданих послуг (робіт) або іншого подібного виставленого орендодавцем орендарю, або відповідного зобов'язання орендаря по цьому договору авансувати відповідні платежів (орендну плату та авансові загальні платежів, щомісячні платежів в тому числі загальні платежів, плата за маркетинг та комунальні платежі) (п.3.5Договору).

Отже, звертаючись до суду з розглядуваним позовом позивач зазначає, що відповідач протягом серпня 2013 року - лютого 2015 року не сплачував оренду плату.

З представлених суду позивачем до матеріалів справи документів, а саме актів здачі-приймання робіт (надання послуг) вбачається, що останні за спірний період підписані представниками обох сторін без зауважень.

Орендодавець, в свою чергу, виставляв відповідачу рахунки на оплату, які відповідачем були залишені без належної оплати.

Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проте, відповідач, в порушення умов Договору з 01.08.2013 року не здійснював оплату орендної плати, загальних платежів, плати за маркетинг, комунальних послуг, у зв'язку з чим, за відповідачем рахується борг в сумі 473 182,62 грн.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене, приймаючи до уваги, що відповідач зобов'язання за Договором не виконав належним чином, суд дійшов висновку, що наявність заборгованості у фізичної особи-підприємця Дьоміна Бориса Миколайовича є документально підтвердженою і відповідачем не спростованою.

Як слідує з матеріалів справи, 06.04.2015 року між публічним акціонерним товариством «Універмаг «Україна» (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Перлина М» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №06/04/2015, відповідно до п. 2.1 якого сторони погодились, що первісний кредитор відступає новому кредитору права вимоги до боржника за договором оренди, а новий кредитор зобов'язується прийняти у власність такі права вимоги та сплатити первісному кредитору винагороду за права вимоги у сумі, в порядку та строки, встановлені у статті 3 цього договору.

Згідно з п. 3.1 договору, винагорода за права вимоги, що підступаються за цим договором, складає 646 758,90 грн.

Відповідно до п. 3.3 вказаного вище правочину сторони цим погоджуються, що винагорода сплачується новим кредитором первісному кредитору не пізніше ніж 06 червня 2015 року в повному розмірі. Винагорода перераховується новим кредитором на наступний банківський рахунок первісного кредитор а № 26002012726002 в ПАТ «АЛЬФА-БАНК», МФО 300346.

Проте, сторони визначили п. 2.2 Договору, сторони цим погоджуються, що права вимоги переходять в повній мірі до кредитора , з дати підписання цього договору.

На виконання умов п. 4.2.1 Договору сторонами 6 квітня 2015 року підписано акт приймання-передачі документів до договору № 06/04/2015 відступлення права вимоги від 06.04.2015р.

Частиною 1 ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У відповідності до ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з повідомленням, яким повідомляв орендаря про відступлення права вимоги за Договором новому кредитору, товариству з обмеженою відповідальністю «Перлина М» та вимагав надати графік погашення заборгованості, що утворилась з Договору.

Однак, після того, як фізична особа-підприємець Дьомін Б.М. на свій лист від 05.05.2015 року отримав від позивача копію договору №06/04/2015 від 06.04.2015 року про відступлення права вимоги, відповідач вимог нового кредитора не задовольнив.

Відтак, враховуючи вище зазначене, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина М» до фізичної особи-підприємця Дьоміна Бориса Миколайовича в частині стягнення заборгованості по сплаті орендної плати, загальних платежів, плати за маркетинг, комунальних послуг в загальній сумі 473 182,62 грн. за період з серпня 2013 року по лютий 2015 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з порушенням фізичною особою-підприємцем Дьоміним Борисом Миколайовичем взятих на себе за Договором зобов'язань, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 18 353,44 грн. та 20% штрафу в розмірі 122 028,02 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.7.1.2 Договору за прострочення виконання (сплати) грошових зобов'язань, встановлених у ст.3 та додатках №4, 4-А до договору орендодавець має права, але не зобов'язаний стягнути з орендаря пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми кожного передбаченого договором платежу за кожний день прострочення. Пеня за затримку платежу не звільняє орендаря від виконання будь-яких і всіх інших зобов'язань за цим договором.

Якщо строк прострочення у сплаті орендарем суми або будь-якої частини орендної плати та/або будь-інших платежів за цим договором орендодавцю перевищує 10 календарних днів, то орендодавець має право, але не зобов'язаний стягнути з орендаря, крім всієї суми пені, нарахованої відповідно до п.7.1.2 цього договору, штраф у розмірі 20% від простроченої суми таких платежів (п.7.2 Договору).

Наразі, з представленого до матеріалів справи розрахунку суми штрафних санкцій вбачається, що позивач проводить нарахування пені та штрафу за період з 21.04.2013р. по 26.02.2015р. Проте, позивач не надає жодних доказів на підтвердження виставлення відповідачу рахунків на оплату та актів здачі-приймання робіт (надання послуг) за вказаний вище період, і не представляє суду доказів оплати орендарем орендної плати, внаслідок чого, суду позбавлений можливості здійснити перевірку заявленої до стягнення суми штрафу в розмірі 27 147,08 грн. за період з 21.04.2013р. по 31.07.2013р.

При цьому, заборгованість по орендній платі за період з 21.04.2013р. по 31.07.2013р. не була предметом розглядуваного позову, а тому, суд відмовляє у задоволенні заявлених вимог в частині стягнення штрафу в сумі 27 147,08 грн.

Після проведення судом розрахунку суми штрафу та пені, суд дійшов висновку, що правомірним є стягнення з відповідача штрафу в сумі 94 881,53 грн. та пені в розмірі 18 353,44 грн., а відтак, позов в цій частині підлягає задоволенню частково, в зазначених вище розмірах.

Крім того, позивачем заявлено вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 7 791,80 грн. та 3% річних в розмірі 12 721,46 грн.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №48/23 від 18.10.2011 та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).

Тобто, положення частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання.

Проте, нарахування інфляційних втрат та 3% річних позивачем було проведено також за період з 21.04.2013р. по 26.02.2015р., який як вже зазначалось не був предметом розглядуваного позову та не підтверджений матеріалами справи, а тому, суд відмовляє у задоволенні заявлених вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 20,05 грн. та 3% річних в розмірі 1 991,02 грн.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що правомірним є стягнення з відповідача інфляційних втрат 7 771,77 грн. та 3% річних в розмірі 10 730,45 грн., а відтак, позов в цій частині підлягає задоволенню частково, в зазначених вище розмірах.

Згідно із ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відтак, приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина М» є обґрунтованими та такими, підлягають задоволенню частково, на вказані вище суми.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру заявлених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Дьоміна Бориса Миколайовича (01133, м. київ, Печерський район, вул. Щорса, буд.26, кв. 8, код 2480702696) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина М» (09100, Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Гризодубової, будинок 82А, квартира 20, ідентифікаційний код 31464145) заборгованість по сплаті орендної плати, загальних платежів, плати за маркетинг, комунальних послуг в сумі 473 182 (чотириста сімдесят три тисячі сто вісімдесят дві) грн. 62 коп., пеню в сумі 18 353 (вісімнадцять тисяч триста п'ятдесят три) грн. 44 коп., штраф в розмірі 94 881 (дев'яносто чотири тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн. 53 коп., 3% річних в сумі 10 730 (десять тисяч сімсот тридцять) грн. 45 коп., інфляційні втрати в розмірі 7 771 (сім тисяч сімсот сімдесят одна) грн. 77 коп., а також судовий збір в сумі 12 098 (дванадцять тисяч дев'яносто вісім) грн. 40 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 22.06.2015 року.

Суддя С.М. Мудрий