Ухвала

від 23.06.2015 по справі 808/9121/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

23 червня 2015 рокусправа № 808/9121/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод "Перетворювач" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод "Перетворювач" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано винесені Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області податкові повідомлення - рішення від 04 вересня 2014 року №0004071503 та від 30 вересня 2014 року №0004651503.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, не погодившись з вищезазначеною постановою суду подала апеляційну скаргу, у якій просить постанову суду першої інстанції у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 28 липня 2014 року по 08 серпня 2014 року повноважними особами ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя проведена позапланова виїзна перевірка Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод "Перетворювач" щодо правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2014 року, що виникло за рахунок від'ємного значення, яке декларувалось у квітні 2014 року, за результатами якої складено акт №889/08-28-15-03/05755571 від 15 серпня 2014 року.

В акті перевірки податковим органом зафіксовано допущені позивачем порушення: п. 44.1 ст. 44, п. 198.1 ст. 198, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 п. 200.14, п. 200.17 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит ПАТ «Перетворювач» по контрагенту ТОВ «Спецелектрокомплект» (код ЄДРПОУ 37941672) за квітень на суму податку на додану вартість 14488,82 грн., за травень 2014 року на суму податку на додану вартість 710,07 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за квітень 2014 року в розмірі 14488,82 грн., за травень 2014 року на суму податку на додану вартість 710,07 грн. та як наслідок завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2014 року у сумі 14488,83 грн..

На підставі вказаного акту перевірки, 04 вересня 2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0004071503, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 14489,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7244,50 грн..

Крім того, судом встановлено, що в період з 10 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року співробітниками ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя проведено позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2014 року, що виникло за рахунок від'ємного значення, яке декларувалось у травні 2014 року, за результатами якої складено акт №998/08-28-15-03/05755571 від 18 вересня 2014 року.

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.14, п. 200.17 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит ПАТ «Перетворювач» по контрагенту ТОВ «Спецелектрокомплект» (код ЄДРПОУ 37941672) за травень 2014 року на суму податку на додану вартість 710,07 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2014 року на суму податку на додану вартість 710,07 грн. та як наслідок завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2014 року у сумі 710,07 грн.

На підставі акту перевірки №998/08-28-15-03/05755571 від 18 вересня 2014 року, 30 вересня 2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0004651503, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 710,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 355,00 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі вказаних актів перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган при прийнятті оскаржуваних рішень дійшов хибного висновку про порушення позивачем положень Податкового кодексу України, оскільки виходив з обставин діяльності інших осіб, а не самого позивача, що є помилковим, оскільки позивач не несе відповідальності за їх дії. За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті податковим органом не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами матеріального права визначено, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належними первинними документами, складеними у відповідності до закону, що в свою чергу відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Спецелектрокомплект».

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09 грудня 2012 року між позивачем та ТОВ «Спецелектрокомплект» було укладено договір закупки №22-11/220 (по специфікаціям) (а.с. 59-60, т.1). Відповідно до п.1.1 договору постачальник - ТОВ «Спецелектрокомплект» зобов'язується поставляти радіозапчастини та радіокомпоненти, а покупець - ПАТ «Перетворювач» зобов'язується прийняти та уплатити за товар грошову суму на умовах договору.

Згідно до п. 6.1 договору після надходження заявки покупця, оформленої у відповідності з вимогами даного договору, сторони підписують специфікацію, в якій зазначаються строки та умови постачання товару.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за договором №22-11/220 позивачем до суду надано специфікації (а.с. 61-68, т.1), видаткові накладні з відмітками проходження контрольно - пропускного пункту ПАТ «Перетворювач» (а.с. 71-85, т.1), податкові накладні виписані ТОВ «Спецелектрокомплект» (а.с. 86-101, т.1).

Крім того, на підтвердження отримання позивачем матеріальних цінностей від ТОВ «Спецелектрокомплект» до матеріалів справи надано рахунки фактури (а.с. 241-250, т.1, а.с. 1-3, т.2). Також, на підтвердження реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «Спецелектрокомплект» до суду надано журнал обліку ввозу-вивозу товарно-матеріальних цінностей на завод (а.с. 31-49, т.2), прибуткові ордери (а.с. 50-69, т.2).

Для підтвердження транспортування товару до матеріалів справи позивачем надано товаро-транспортні накладні (а.с. 83-92, т.2). На підтвердження оплати за поставлений ТОВ «Спецелектрокомплект» товар, позивачем до матеріалів справи надано виписки з банку (а.с. 4-23, т.2).

На підтвердження використання товару отриманого від ТОВ «Спецелектрокомплект» в подальшій господарській діяльності позивача, до матеріалів справи надано складські картки, лімітно-забірні картки, списки-вимоги, які підтверджують рух активів та використання позивачем товару отриманого від ТОВ «Спецелектрокомплект» (а.с. 115-240, т.1).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що надані позивачем до суду первинні документи відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та мають всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

З огляду на викладені вище обставини справи, колегія суддів робить висновок про те, що сторонами були дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом та правомірно сформований позивачем податковий кредит по вказаних вище господарських операціях.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не погоджується з висновками податкового органу щодо формального укладення договору та відсутності господарських операцій, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання вказаного вище правочину з його контрагентом ТОВ «Спецелектрокомплект».

Разом з тим, судом встановлено, що на момент укладення зазначеного договору та вчинення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ним, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.

Окрім того, як вбачається зі змісту актів перевірки позивача, судом апеляційної інстанції встановлено, що висновок податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Спецелектрокомплект» базується на даних актів перевірок контрагентів ТОВ «Спецелектрокомплект», а саме ТОВ «Мет-Імпорт-Пром» (акт №2067/04-66-22-04-06/38835427 від 28 липня 2014 року, складений ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська), ТОВ «Бордер-Лайн» (акт №1108/26-55-22-08/36679008 від 08 квітня 2014 року, складений ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), ТОВ «Коменерго-Комп» (акт №61/08-25-22-011/35589364 від 17 липня 2014 року, складений ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя).

Проте, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування витрат платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами.

В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

Приймаючи рішення по справі, судом першої інстанції було вірно зазначено, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Норми Податкового кодексу України не містять вимог про необхідність коригування платником податку правомірно визначеного податкового кредиту з ПДВ у зв'язку з тим, що підприємства, з якими мав правові відносини контрагент такого платника податку, порушують вимоги податкового законодавства.

Варто зазначити, що під час розгляду справи відповідачем не надано до суду доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб ТОВ «Спецелектрокомплект» та наявності рішення суду про визнання угод недійсними. Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Колегія суддів зауважує на тому, що межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач в актах перевірки позивача і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів робить висновок про те, що податкові повідомлення - рішення №0004071503 від 04 вересня 2014 року та №0004651503 від 30 вересня 2014 року прийняті ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя не відповідають п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесені відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області - залишити без задоволення .

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року - залишити без змін .

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко