Ухвала

від 27.05.2015 по справі 809/2562/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2015 р. Справа № 876/14806/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В.,Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів у Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року у справі за позовом Приватного підприємства «Нерей-АВТ» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів у Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000722203 та № 0000732203 від 07.08.2013 року, -

В С Т А Н О В И В :

16.08.2013 року Приватне підприємство «Нерей-АВТ» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000722203 і № 0000732203 від 07.08.2013 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківської області №0000722203 і №0000732203 від 07.08.2013 року. Стягнуто з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківської області на користь приватного підприємства «Нерей-АВТ» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 294 гривні 00 коп., сплаченого згідно платіжного доручення №163 від 15.08.2013 року.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів у Івано-Франківській області подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи з підстав зазначених в апеляційній скарзі.

За таких обставин, податковий орган вважає правомірними податкові повідомлення-рішення, а тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Під час апеляційного розгляду справи від Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів у Івано-Франківській області та Приватного підприємства «Нерей-АВТ» надійшли клопотання про закриття провадження у справі, у зв'язку із досягненням сторонами примирення згідно підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та пункту 11-2 розділу УІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України.

Заяви мотивовані тим, що 13.02.2015 року Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів у Івано-Франківській області ГУ ДФС у Івано-Франківській області прийнято рішення про погодження застосування податкового компромісу у вказаній адміністративній справі.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.1ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і доводи заявленого клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку із досягненням сторонами примирення, колегія суддів вважає, що таке клопотання слід задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч.3 ст.51 КАС України, сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі.

В силу п.3 ч.1 ст.157 КАС України, суд закриває провадження у справі: якщо сторони досягли примирення.

Відповідно до підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу.

Сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується. Сума погашеного податкового зобов'язання з податку на прибуток та/або податку на додану вартість в розмірі 95 відсотків внаслідок застосування податкового компромісу не враховується для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.

Податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом. Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов'язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

Податковий компроміс з урахуванням строків давності відповідно до статті 102 цього Кодексу застосовується до правовідносин, що виникли до 1 квітня 2014 року, та поширюється виключно на податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість незалежно від того, проводилися перевірки контролюючих органів чи ні за такі періоди.

З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що рішенням ДПІ у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів у Івано-Франківській області ГУ ДФС у Івано-Франківській області № 5 від 13.02.2015 року, за результатами розгляду заяви ПП «Нерей-АВТ» від 03.02.2015 року вх. № 4781/10, погоджено застосування податкового компромісу по податковому повідомленню-рішенню від 07.08.2013 року за № 0000732203, яке є предметом судового розгляду по даній адміністративній справі. Умовами досягнення податкового компромісу визначено обов'язок ПП «Нерей-АВТ» сплатити суму податкових зобов'язань у розмірі 6463,3 грн., що становить 5 % від загальної суми 129266,00 грн. податкових зобов'язань.

Рішенням ДПІ у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів у Івано-Франківській області ГУ ДФС у Івано-Франківській області № 6 від 13.02.2015 року, за результатами розгляду заяви ПП «Нерей-АВТ» від 03.02.2015 року вх.. № 4781/10, погоджено застосування податкового компромісу по податковому повідомленню-рішенню від 07.08.2013 року за № 0000722203, яке є предметом судового розгляду по даній адміністративній справі. Умовами досягнення податкового компромісу визначено обов'язок ПП «Нерей-АВТ» сплатити суму податкових зобов'язань у розмірі 6786,4 грн., що становить 5 % від загальної суми 135728,00 грн. податкових зобов'язань.

Відповідно до пункту 11-2 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Статтею 194 КАС України передбачено, що сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду. У разі примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статті 113 цього Кодексу.

Згідно ст. 113 КАС України, сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову. У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Відповідно до ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі;

Матеріалами справи встановлено, що приватне підприємство «Нерей-АВТ» 18.11.2004 року зареєстроване Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради як юридична особа та 14.12.2004 року взято на податковий облік в органах державної податкової служби, з 07.02.2005 року зареєстровано платником податку на додану вартість.

В період з 20.06.2013 року по 05.07.2013 року Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

За наслідками вказаної перевірки складено акт №643/22-3/33162888 від 19.07.2013 року, в якому відповідачем зроблено висновок про порушення вимог підпункту 138.1.1. пункту 138.1, пунктів 138.4, 138.6 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 135 728,00 грн., в томі числі за І квартал 2012 року в сумі 37 460,00 грн., ІІ квартал 2012 року в сумі 20 008,00 грн., ІІІ квартал 2012 року в сумі 69 860,00 грн. та ІV квартал 2012 року в сумі 8 400,00 грн.

Перевіркою також встановлено порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.5, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого товариством занижено до сплати ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у загальній сумі 129 266,00 грн., в тому числі за лютий 2012 року в сумі 21 597,00 грн., березень 2012 року в сумі 14 079,00 грн., травень 2012 року в сумі 10 819,00 грн., червень 2012 року в сумі 8 237,00 грн., липень 2012 року в сумі 34 867,00 грн., серпень 2012 року в сумі 31 667,00 грн. і жовтень 2012 року в сумі 8 000,00 грн.

На підставі акту перевірки 07.08.2013 року податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення за № 0000732203, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 129 266,00 грн. і застосовано штрафну санкцію на суму 32 316,50 грн. В свою чергу, рішенням № 0000722203 від 07.08.2013 року збільшено податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 135 728,00 грн. і нараховано пеню 33 932,00 грн..

Зобов'язання донараховані вказаними рішеннями складаються із порушень податкового законодавства, яке допустило підприємство позивача по господарських відносинах із товариствами з обмеженою відповідальністю «КамеронПлюс», «Лігран» і «Шоковіта».

Також з Акту перевірки вбачається, що виходячи із даних податкових декларацій і бухгалтерського обліку позивача встановлено, що у лютому-квітні 2012 року позивач на підставі письмового договору купівлі-продажу і надання послуг придбав в товариства з обмеженою відповідальністю «КамеронПлюс» товари із електрифікації на загальну суму 105 499,00 грн. (ПДВ - 17 583,17 грн.), а також прийняв роботи по збиранню електрощитового обладнання на загальну суму 173 470,00 грн. (ПДВ - 28 914,66 грн.).

В основу висновку покладено дані акта ДПІ в Печерському районі м. Києва від 10.07.2012 року №2342/22-9/35633182 про неможливість проведення зустрічної звірки з ТзОВ «КамеронПлюс» щодо підтвердження з ним господарських відносин платників податків за січень-квітень 2012 року. Змістом даного акту визначено, що за податковою адресою згідно реєстрації платник податків не знаходиться, у зв'язку із чим не представилося можливим провести належну документальну перевірку по ланцюгу. За запитами ДПІ в Печерському районі м. Києва контрагенти по ланцюгу, що здійснювали постачання товарів, робіт і послуг товариству з обмеженою відповідальністю «КамеронПлюс», письмово повідомили про відсутність фінансово-господарських відносин із останнім.

По товариствах з обмеженою відповідальністю «Лігран» і «Шоковіта» перевіряючими встановлено, що останніми по договорах купівлі-продажу відчужено позивачу товари із електрифікації на загальні суми 258 620,06 грн. і 238 000,00 грн. (ПДВ - 43 103,35 грн. і 39 666,66 грн.). Зазначені суми податкового кредиту і валових витрат відповідач зняв з податкового обліку позивача.

Підставою для таких висновків стали дані актів ДПІ в Бабушівському районі м. Дніпропетровська від 28.12.2013 року №7250/224/34656476 та від 21.12.2012 року № 7206/224/33421689 про результати невиїзних перевірок ТзОВ «Лігран» і ТзОВ «Шоковіта». Даними перевірками встановлено, що вказані контрагенти формували власний податковий кредит по відносинах із ТОВ «Інфортерм», ТОВ «Олімп», ПП «СВ Гермес», ПВП «Форест», ТОВ «Кафепродакшн», ТОВ «Пасифік», БПП «Сура», ТОВ «Хімагросервіс», які, в свою чергу, формували власний податковий кредит маніпулюючи показниками у податковій звітності. У таких контрагентів по ланцюгу взагалі був відсутній податковий кредит. Згідно поданих ними розрахунків коригування декларування податкових зобов'язань здійснювалося шляхом здійснення повернення переплат неіснуючим контрагентам. Такі контрагенти по ланцюгу, як і ТзОВ «Лігран» і ТзОВ «Шоковіта» відсутні за адресами своєї реєстрації у зв'язку з чим провести перевірки не представилося можливим. На підставі вказаного встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям, в тому числі і позивачу, у 2011-2012 роках. Наслідком таких висновків стало позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з ПДВ в загальних сумах 43 100,00 грн. (ТзОВ «Лігран»), 39 700,00 грн. (ТзОВ «Шоковіта»), а також витрат по таких операціях, включених для обчислення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість і валових витрат при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем оприбутковано придбаний товар і надані послуги та сформовано податковий кредит і валові витрати у межах здійснення власної господарської діяльності.

Зокрема судом першої інстанції встановлено рух товарів і зміну активів у капіталі у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними трьома контрагентами, спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем товарів, прийняттям послуг, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку.

Відтак, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про реальність господарських операції щодо прийняття позивачем у постачальників товарів із електрифікації, отримання послуг із налагоджування обладнання, його транспортування, про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів не поділяє правові висновки суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності ж з п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачем на підтвердження факту господарських правовідносин з вказаними постачальниками надано ряд типових договорів купівлі-продажу змінними умовами яких є лише назва юридичної особи - постачальника, копії договорів про надання транспортних послуг та договору підряду щодо виконання електромонтажних робіт ( т.І а.с. 96-105), копії видаткових та податкових накладних, копії платіжних квитанцій щодо часткової сплати коштів за отриманий товар.

Зокрема, умовами договору № 301/16 від 03.01.2012 року передбачено виконання підрядних робіт силами ТзОВ « КамеронПлюс», а саме виконання електромонтажних робіт. Умови вказаного договору не містять інформацію про особу уповноважену укладати договір. Зважаючи на те, що за своїм правовим змістом цей договір відноситься до договорів підряду, сторони не представили наявність відповідних актів форми КБ-2,3 та відповідної проектної документації. З огляду на те, що електрощитове обладнання використовується фактично на будь-яких побутових і промислових об'єктах, тобто там, де необхідна постійна або періодична подача електроенергії. Вказана ознака дає підстави колегії суддів вважати про виконання робіт, які відноситься до категорії робіт з підвищеною небезпекою, на виконання Наказу Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01 2005 року, яким передбачено, що роботи в зонах дії струму високої частоти, іонізуючого випромінювання, електростатичного та електромагнітного полів відносяться до категорії робіт з підвищеною небезпекою. Вказана обставина зобов'язує, як виконавця робіт так і замовника, до виконання такого виду робіт за умови дозвільних документів, які умовами спірного договору взагалі не передбачені та не дають можливості суду дослідити на якому об'єкті проводились вказані роботи, які особи від позивача були відповідальні за прийняття такого виду робіт та докази подальшої експлуатації .

Що стосується умов виконання договору купівлі - продажу товарів №301/17 від 03.01.2012 року, за умовами якого ТзОВ « КамеронПлюс» здійснювало продаж товару, слід відзначити про відсутність інформації щодо уповноваженої особи на укладення договору від імені товариства «КамеронПлюс», відсутність інформації щодо виду продукції та місця здійснення поставки. Покликання суду першої інстанції на здійснення перевезення силами постачальника не може бути остаточним аргументом на доведення факту господарської операції щодо купівлі товарів. Сторона позивача повинна здійснити проходження по бухгалтерському обліку придбаного товару та вказати місце його знаходження після отримання права власності на товар. Такі докази в матеріалах справи відсутні та не залежать від діяльності постачальника - ТзОВ «КамеронПлюс».

За змістом договору купівлі-продажу товарів №24/06-12 від 01.06.2012 року, ТзОВ «Лігран» зобов'язувалось здійснити постачання продукції за цінами та асортиментом, визначеним у специфікаціях до договору. Позивачем не конкретизовано вид отриманого товару, місце поставки та подальше перебування у господарському віданні позивача. Наявність видаткових накладних є недостатнім доказом на підтвердження господарської операції з вказаним постачальником. Господарська операція знаходить своє підтвердження у бухгалтерському обліку покупця шляхом надання інформації про місце купівлі товару, дотримання порядку транспортування за умов такої необхідності та необхідність представлення документів щодо визначення уповноважених осіб на прийняття , перевезення матеріальних цінностей з відображенням у бухгалтерському обліку підприємства. Позивачем не доведено вказаних обставин, а наявність вказаної документальної бази не залежить від господарської діяльності постачальника, оскільки кожна з сторін договірних відносин самостійно здійснює власну діяльність та в будь-який період зобов'язана підтвердити вчинення господарської операції з власними контрагентами.

Вказані ознаки притаманні іншим угодам позивача, зокрема, договору купівлі-продажу товарів №35/08-2012 від 01.08.2012 року та договору купівлі-продажу товарів №35/08-2012 від 01.08.2012 року з ТзОВ «Шоковіта», що не дає підстави колегії суддів стверджувати про реальність господарської операції позивача з вказаним контрагентом.

Умовами договорів про надання транспортних послуг № 26/07-2012 від 01.07.2012 року, № 28/07-2012 від 01.07.2012 року товариство «Лігран» та «Шоковіта» зобов'язувались надавати транспортні послуги. Вказані угоди є типові, не містять інформації про особу уповноважену укладати такий договір, період та місце здійснення перевезень, товарно-транспортні накладні належно не оформлені та не визначають конкретно місце розвантаження товару у м.Івано-Франківську.

Вказані вище документи не відповідають вимогам чинного законодавства, та не визнаються судом апеляційної інстанції, як первинні документи.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. У відповідності до ч.2 ст.9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи не відображають зміст та обсяг укладених договорів, не містять всі необхідні реквізити, та обов'язкові посвідчення, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 08.09.2009 року у справі за позовом ВАТ «Київхімволокно» до ДПІ у Деснянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість фактичного здійснення суб'єктом господарювання господарських операцій урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних; для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг;

виявлення ведення обліку для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібно здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному суб'єктом господарювання у документах обліку;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності в разі відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

У зв'язку із викладеним, судом апеляційної інстанції не визнаються зазначені вище документи як первинні та не приймаються в якості доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій, оскільки вони не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі, в зв'язку з досягненням податкового компромісу.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 202, 203, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд ,-

У Х В А Л И В:

Клопотання Приватного підприємства «Нерей-АВТ» про закриття провадження у справі № 809/2562/13-а, у зв'язку із досягненням податкового компромісу - задовольнити.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів у Івано-Франківській області задовольнити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року у справі № 809/2562/13-а скасувати.

Закрити провадження у справі № 809/2562/13-а за позовом Приватного підприємства «Нерей-АВТ» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів у Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000722203 та № 0000732203 від 07.08.2013 року.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль