Постанова

від 22.06.2015 по справі 802/1285/15-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 червня 2015 р. Справа № 802/1285/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Віятик Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренка Ігоря Валерійовича

позивача: Жученко Т.П.

відповідача: Наляжний І.Т., Луговський А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство Грузьке"

про: стягнення заборгованості в розмірі 28541,36 грн., -

ВСТАНОВИВ:

06.05.2015 до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, Вінницьке ОВФСЗІ) з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агропідприємство «Грузьке» (далі - відповідач, ТОВ «Агропідприємство «Грузьке») про стягнення заборгованості в розмірі 28541,36 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач не виконав встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2014 році, в зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню в загальному розмірі 28541,36 грн.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити на підставі та в межах заявлених позовних вимог.

Представники відповідача щодо позовних вимог заперечували та просили відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості та на основі наданих до суду письмових заперечень.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропідприємство «Грузьке» як роботодавець, що використовує найману працю, зобов'язане виконувати соціальні програми щодо охорони прав малозахищених верств населення, в тому числі інвалідів, зокрема шляхом створення чи виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно законодавства України.

Як свідчать надані до суду докази, на виконання встановленого обов'язку відповідачем кожного місяця протягом 2014 року до Гайсинського РЦЗ подано звітність за формою №3-ПН про попит на робочу силу для працевлаштування осіб, які мають інвалідність, з інформування щодо наявності вакансій для інвалідів (а.с. 9-27).

Згідно поданого відповідачем до відділення Фонду звіту "Про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік" форми №10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ТОВ «Агропідприємство «Грузьке» становить 68 осіб (рядок 1), середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність на підприємстві відсутні (рядок 2) становить 2 особи, сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 27954,41 грн. (рядок 6). Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 3 особа (рядок 3)(а.с.5).

Листом Гайсинський РЦЗ №03-16/992 від 21.04.2014 повідомлено позивача, що ТОВ «Агропідприємство «Грузьке» подало інформацію про наявність вільних робочих місць за формою №3-ПН для працевлаштування інвалідів протягом 2014 року. Також повідомлено, що протягом 2014 року на запропоновані відповідачем вакансії направленні особи у зв'язку з відмовою не працевлаштовані на підприємстві. Факти відмови роботодавця відсутні. Додатково проінформовано, що підприємству було надіслано листи з інформацією про професійно-кваліфікаційний склад інвалідів з числа безробітних (а.с. 7).

Оскільки відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів тому до останнього застосовано адміністративно-господарську санкцію у розмірі половини середньої річної заробітної плати - 27654,41 грн. та пеня - 586,95 грн., які відповідачем не сплачені, що стало підставою для звернення з позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та враховує наступне.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно статті 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленою Кабінетом Міністрів України.

В силу положень абзацу 3 статті 18-1 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Статтею 20 Закону, передбачено, що підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

З аналізу положень вказаного Закону вбачається, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. Водночас, законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до пункту 2 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації, в тому числі інвалідів.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив з того, що на запит позивача вих. №01-10/313 від 31.03.2015 щодо надання інформації про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, Гайсинський РЦЗ надав відповідь вих. №03-16/992 від 21.04.2014 повідомивши позивача, що ТОВ «Агропідприємство «Грузьке» подало інформацію про наявність вільних робочих місць за формою №3-ПН для працевлаштування інвалідів протягом 2014 року.

В порядку дослідження доказів судом досліджено звіти про наявність вакансій форми №3-ПН поданих відповідачем до Гайсинського районного центу зайнятості за 2014 рік.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем виконані вимоги постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо подання щомісячної інформації про зайнятість і працевлаштування інвалідів до центру зайнятості.

За вказаних обставин, суд вважає, що відповідачем повністю виконано вимоги частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", при цьому ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарських правопорушень.

Позивач, дійшовши висновку про необхідність стягнення з відповідача санкцій, помилково не врахував, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно частини 1 статті 218 ГК України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, в контексті даної спірної ситуації не вбачається вина відповідача у не працевлаштуванні інвалідів, що є обов`язковою складовою господарського правопорушення, адже ТОВ «Агропідприємство «Грузьке» здійснено всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов до висновку про те, що підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відносно відповідача відсутні.

Виходячи з наведеного, враховуючи відсутність підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій та, відповідно, їх стягнення, відсутні також підстави і для стягнення пені за порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій, застосованої згідно Порядку "Сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України суд вважає, що в задоволенні даного позову слід відмовити повністю.

Визначаючись щодо питання розподілу судових витрат, суд виходив з такого.

Відповідач просить суд, судові витрати пов'язані з наданням правової допомоги покласти на позивача.

Згідно зі ст. ст. 87, 90 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу. Витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Враховуючи норми ст. 5 Закону України «Про судовий збір» Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звільнене від сплати судового збору, а відтак і від оплати витрат на правову допомогу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», у разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" станом на 01.01.2015 мінімальна заробітна плата визначалася на рівні 1218,00 грн.

Таким чином, за годину участі в судовому засіданні особи, яка надавала правову допомогу стороні в адміністративній справ, встановлено граничний розмір компенсації витрат в сумі 30,45 грн. за годину.

Під час розгляду справи правову допомогу ТОВ «Агропідприємство «Грузьке» надавав адвокат Луговський А.С. відповідно до договору про надання правової допомоги від 15.06.2015 та додатку №1 до даного договору.

Витрати на правову допомогу адвоката відповідача підтверджуються актом наданих послуг та становить 2760,00 грн. загальною тривалістю 8,5 год.

Отже, граничний розмір компенсації витрат відповідача на правову допомогу становить 258,83 грн. (8,5х30,45).

Відтак, з Державного бюджету України на користь ТОВ «Агропідприємство «Грузьке» належить стягнути витрати на правову допомогу в сумі 258,83 грн.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, Вінницький окружний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволненні адміністративного позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Грузьке" (код ЄДРПОУ 33837325) понесені судові витрати у розмірі 258,83 грн.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя/підпис/ Віятик Наталія Володимирівна

Згідно з оригіналом.

Суддя:

Секретар: