Ухвала

від 22.07.2015 по справі 802/1285/15-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1285/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Н.В.

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

22 липня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство"Грузьке" про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості в розмірі 28541,36 грн.

Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 22.06.2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позов.

На адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, товариство з обмеженою відповідальністю «Агропідприємство «Грузьке» як роботодавець, що використовує найману працю, зобов'язане виконувати соціальні програми щодо охорони прав малозахищених верств населення, в тому числі інвалідів, зокрема шляхом створення чи виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно законодавства України.

Як свідчать надані до суду докази, на виконання встановленого обов'язку відповідачем кожного місяця протягом 2014 року до Гайсинського РЦЗ подано звітність за формою №3-ПН про попит на робочу силу для працевлаштування осіб, які мають інвалідність, з інформування щодо наявності вакансій для інвалідів.

Згідно поданого відповідачем до відділення Фонду звіту "Про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік" форми №10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ТОВ «Агропідприємство «Грузьке» становить 68 осіб (рядок 1), середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність на підприємстві відсутні (рядок 2) становить 2 особи, сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 27954,41 грн. (рядок 6). Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 3 особа (рядок 3).

Листом Гайсинський РЦЗ №03-16/992 від 21.04.2014 повідомлено позивача, що відповідач подав інформацію про наявність вільних робочих місць за формою №3-ПН для працевлаштування інвалідів протягом 2014 року. Також повідомлено, що протягом 2014 року на запропоновані відповідачем вакансії направленні особи у зв'язку з відмовою не працевлаштовані на підприємстві. Факти відмови роботодавця відсутні. Додатково проінформовано, що підприємству було надіслано листи з інформацією про професійно-кваліфікаційний склад інвалідів з числа безробітних.

Оскільки відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів тому до останнього застосовано адміністративно-господарську санкцію у розмірі половини середньої річної заробітної плати - 27654,41 грн. та пеня - 586,95 грн., які відповідачем не сплачені.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій відносно відповідача відсутні, а тому заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, з наступних підстав.

Так, ст. 19 Закону України від 21.03.1991 року N 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі Закон) передбачено, що для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 вказаного Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально- економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями абз. 3 ст. 18-1 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

За змістом ст. 20 Закону, підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Водночас, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч. 1 цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 цього Закону.

Таким чином, на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. Водночас, законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Разом з тим, Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Порядок).

В силу п. 2 вказаного Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Вимогами п. 2 ст. 4 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації, в тому числі інвалідів.

Як свідчать матеріали справи, на запит позивача вих. №01-10/313 від 31.03.2015 року щодо надання інформації про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, Гайсинський РЦЗ надав відповідь вих. №03-16/992 від 21.04.2014 повідомивши позивача, що відповідач подав інформацію про наявність вільних робочих місць за формою №3-ПН для працевлаштування інвалідів протягом 2014 року.

Тобто, відповідачем виконані вимоги постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо подання щомісячної інформації про зайнятість і працевлаштування інвалідів до центру зайнятості.

Враховуючи викладене, відповідачем повністю виконано вимоги ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", при цьому ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарських правопорушень.

Отже, позивач, дійшовши висновку про необхідність стягнення з відповідача санкцій, помилково не врахував, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Слід зазначити, що адміністративно-господарська відповідальність, передбачена ст. 20 Закону, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно ч. 1 ст. 218 ГК України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до ч. 2 зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З огляду на викладене, вини відповідача у не працевлаштуванні інвалідів немає, що є обов`язковою складовою господарського правопорушення, адже ТОВ «Агропідприємство «Грузьке» здійснено всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, відтак підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відносно відповідача відсутні.

Враховуючи відсутність підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій та, відповідно, їх стягнення, відсутні також підстави і для стягнення пені за порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій, застосованої згідно Порядку "Сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку встановленому ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Головуючий Сушко О.О.

Судді Залімський І. Г.

Смілянець Е. С.