Рішення

від 18.06.2015 по справі 927/775/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ .

"18" червня 2015 р. Справа № 927/775/15

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вал-Продсервіс",

пр-т Миру, 20, м. Чернігів, 14000

Відповідач: Комунальне підприємство "Діловий центр" Чернігівської обласної ради, пр-т Миру, 49-А, м. Чернігів, 14000

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальність "Карат - 2000",

пр-т Перемоги, 1, м. Чернігів, 14017

Предмет спору: про визнання права користування приміщенням

Суддя В.В. Шморгун

Представники сторін:

Від позивача: Заболотний О.М., довіреність № б/н від 08.06.2015, представник

Від відповідача: Дайнеко В.І., довіреність № 1 від 05.01.2015, представник

Від третьої особи: не з'явився

У судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Вал-Продсервіс" подано позов до Комунального підприємства "Діловий центр" Чернігівської обласної ради про визнання за ТОВ «ВАЛ-ПРОДСЕРВІС» права користування приміщеннями загальною площею 45,0 кв.м., які не мають окремого входу і знаходяться на першому поверсі будівлі по проспекту Миру, 20 у м. Чернігові та є предметом суборенди згідно Договору суборенди № 1 приміщення в будівлі, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, розташованої за адресою: проспект Миру, 20 у місті Чернігові, на підставі цього договору суборенди і додаткової угоди від 25.03.2015р. до цього договору суборенди, без погодження цієї додаткової угоди Комунальним підприємством «Діловий центр» Чернігівської обласної ради та без необхідності укладення нового договору суборенди між ТОВ «Карат-2000» і ТОВ «ВАЛ-ПРОДСЕРВІС».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправні дії відповідача, який є орендодавцем нерухомого майна і довільно трактуючи умови договору оренди, не визнає правомірність укладення між ТОВ «ВАЛ-ПРОДСЕРВІС», як суборендарем, та ТОВ «Карат-2000», як орендарем, додаткової угоди до договору суборенди приміщення щодо подовження терміну дії такого договору без його дозволу і погодження, а тому безпідставно вимагає звільнити це приміщення, тим самим порушуючи права та законні інтереси позивача.

Разом з тим, позивач вважає, що має право і надалі користуватися суборендованим майном навіть без отримання погодження відповідача, зважаючи на те, що умовами договору суборенди передбачено право саме орендаря а не орендодавця на продовження дії договору суборенди, чим і скористались позивач та третя особа шляхом укладення додаткової угоди до договору суборенди приміщення щодо продовження строку такої суборенди. На даний час зазначена додаткова угода є чинною, ніким не оскарженою та не визнаною недійсною, а тому оскільки ця додаткова угода підписана обома сторонами договору суборенди, то її умови є обов'язковими для виконання обома сторонами, які її підписали.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 02.06.2015 порушено провадження у справі, залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Карат - 2000", розгляд справи призначено на 11.06.2015.

У поданому у судовому засіданні 11.06.2015 відзиві відповідач вважає, що позов задоволенню не підлягає, оскільки фактично це позов про встановленням юридичного факту і не містить у собі ніяких вимог до Комунального підприємства "Діловий центр" Чернігівської міської ради та, що відповідно до умов п. 6.1.3 Договору оренди орендодавець має право відмовити у передачі майна у суборенду. Саме цим правом відповідач і скористався, про що повідомив позивача та третю особу листом №157-15 від 09.04.2015, та повернув без погодження три примірники додаткової угоди до договору суборенди. Крім того, відповідач зазначає, що ним було запропоновано орендарю внести зміни до договору оренди щодо розміру орендної ставки на усе орендоване приміщення, оскільки суборендарем реалізується підакцизна група товарів, з чим орендар не погодився.

В усних поясненнях представник відповідача зазначив, що всі без виключення зміни до договорів суборенди мають бути погоджені орендодавцем та зазначив, що це право орендодавця.

На питання позивача вказати правові норми щодо обов'язковості таких погоджень представник відповідача зазначив про відсутність прямих норм, але вважає, що це є загальним поняттям.

У поданій третьою особою заяві б/н від 10.06.2015 зазначено, що той підтримує позовні вимоги, заявлені позивачем, оскільки вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки ТОВ "Вал-Продсервіс" є добросовісним орендарем, належним чином виконував свої обов'язки за договором суборенди, вчасно сплачував кошти, а тому у ТОВ "Карат-2000" не було підстав заперечувати проти продовження строку дії договору оренди, у тому числі шляхом внесення змін до цього договору.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 11.06.2015 розгляд справи відкладався на 18.06.2015.

У судове засідання з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача у судове засідання не з'явився.

Копія ухвали господарського суду Чернігівської області від 02.06.2015, яка направлялась третій особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача на вказану у позовній заяві адресу, повернулась до суду неврученою адресату з відміткою оператора поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

Від представників позивача та відповідача клопотання про фіксацію судового засідання технічними засобами не надходили.

У поданих у судовому засіданні запереченнях на відзив, а також в усних поясненнях, позивач зазначає, що твердження відповідача про те, що позов не містить у собі жодних вимог до КП «Діловий центр» і фактично це позов про встановлення юридичного факту, не узгоджуються з положеннями ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України і ст. 20 Господарського кодексу України, у яких встановлено, що одним зі способів захисту порушеного, невизнаного, оспорюваного права або інтересу є визнання права, а отже заявлена позивачем вимога відповідає способу захисту порушених, невизнаних чи оспорених прав, свобод та інтересів.

До того ж, твердження представника відповідача, що між КП «Діловий центр» і ТОВ «Вал-Продсервіс» фактично немає жодних спірних правовідносин і до комунального підприємства не заявлено позовні вимоги, спростовується тим, що відповідач заперечує проти продовження дії договору суборенди та знаходження частини орендованого ТОВ «Карат-2000» у суборенді у позивача і фактично вимагає його звільнення, що свідчить про існування між цими суб'єктами господарювання спору, а тому через неможливість урегулювання цього спору позасудовим шляхом позивач і звернувся до суду з відповідним позовом.

З посиланням на п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004, позивач зазначає, що оскільки ТОВ «Вал-Продсервіс» прагне до користування конкретним матеріальним благом (частиною приміщення по проспект Миру, 20 у м. Чернігові), але відповідач заперечує проти такого прагнення, то позов у даній справі спрямований саме на захист охоронюваного законом інтересу позивача, що узгоджується з вищенаведеними положеннями ст. 16 ЦК, де також йде мова про захист як прав, так і інтересів.

Як зазначає позивач, представником відповідача у судовому засіданні підтверджена відповідність договорів оренди та суборенди Типовому договору, яка була встановлена при перевірці проектів даних договорів перед їх підписанням, що свідчить про те, що зазначення у п. 10.7 договору суборенди права орендаря на продовження дії договору суборенди з самого початку не заперечувалося орендодавцем і вважалося таким, що відповідає як приписам чинного законодавства, так і положенням типових договорів. Тобто, у даному випадку, орендодавець погодився на те, щоб надати орендареві право самостійно без погодження з орендодавцем продовжувати дію договору суборенди.

Крім того, як вважає позивач, представником відповідача не надано правового обґрунтування права орендодавця не погоджувати чи погоджувати будь-які додаткові договори чи угоди до договорів суборенди, відповідач на власний розсуд тлумачить умови договорів оренди і суборенди і законодавства, що регулює правовідносини з оренди та суборенди, зокрема, ст. 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що є свідченням безпідставності та необґрунтованості такої відмови.

Також позивач зазначає, що небажання відповідача погоджувати продовження дії Договору суборенди фактично є одним із методів тиску на орендаря з метою змусити його погодитись на невигідні умови і переукласти договір оренди чи внести до останнього зміни, які призведуть до збільшення розміру орендної ставки до 20%.

Позивач звертає увагу суду на те, що у 2014 році представниками відповідача було проведено перевірку використання орендованого і суборендованого приміщень за результатами якої встановлено, що жодних порушень зі сторони орендаря і суборендаря не зафіксовано, зокрема, суборендоване приміщення використовувалося за цільовим призначенням, плата за суборенду вносилася своєчасно і у повному розмірі.

У письмових та усних поясненнях, наданих у судовому засіданні, представник відповідача стверджує, що у своїй діяльності керується нормами чинного законодавства, зокрема, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та нормативними актами Чернігівської обласної ради, які регулюють орендні правовідносини з питань оренди майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області.

При цьому, представник відповідача зазначає, що істотною умовою укладання договору суборенди, а і фактично змін та доповнень до нього є обов'язкове отримання орендарем письмового дозволу орендодавця, а тому відповідач і не погодив продовження дії договору суборенди, оскільки термін дії договору є його істотною умовою.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві та у запереченнях на відзив, і просив суд позов задовольнити повністю .

Представник відповідача вважає позов таким, що не підлягає задоволенню та просив у позові відмовити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановив суд, 16 січня 2012 року між Комунальним підприємством «Діловий центр» Чернігівської обласної ради (далі - орендодавець за договором оренди, відповідач у справі) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Карат-2000» (орендар за договором оренди, третя особа у справі) було укладеного договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст чернігівської області № 01/12 (далі - Договір оренди), згідно п. 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування частину нежитлового приміщення у будівлі, що є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області (надалі Майно), розташоване за адресою: проспект Миру. 20 у місті Чернігові та перебуває у господарському віданні комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради.

Предметом Договору оренди є частина приміщень першого поверху (з літ. 1-3 по літ. 1-4, літ. 1-11, літ. 1-13, з літ. 1-49 по літ. 1-53, літ. 1-55. з літ. 1-61 по літ. 1 -64. з ліг. 1-69 по літ. 1-70), які знаходяться у вищезазначеній будівлі, загальною площею 365,9 кв.м., що мають окремий вхід та передавалися в оренду з метою розміщення їдальні, дитячого кафе, буфету, закусочної, кафетерію, фаст-фуду, кафе-морозиво (без реалізації горілчаних виробів) (пункти 1.1.1, 1.2 Договору оренди).

Згідно п. 1.3 Договору оренди, нерухоме майно, яке передається у оренду, належить територіальним громадам сіл, селиш, міст Чернігівської області на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10.10.2013, виданого Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради на підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради від 15.09.2003 за № 201. Право власності на приміщення зареєстроване 13.10.2003 за реєстраційним № 1709941, виданого Чернігівським міжміським бюро інвентаризації, номер запису: 81 в книзі: 4. Загальна вартість нерухомого майна в цілому, частина якого є Предметом цього договору, згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 32868458, виданого 16.01.2012 Комунальним підприємством «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради, номер запису 81 в книзі № 4 становить 1777203,73 (один мільйон сімсот сімдесят сім тисяч двісті три) гривні 73 копійки.

Пунктом 1.5 Договору оренди передбачено, що управління комунального майна Чернігівської обласної ради погоджує передачу в оренду вищезазначеного майна у п. 1.1.1 даного договору.

Розділом 3 Договору оренди передбачено розмір, порядок розрахунку орендної плати, строки оплати тощо.

Пунктом 6.1.3 Договору оренди визначено, що орендар має право здавати частину орендованого приміщення (не більше 40% орендованих площ) в суборенду іншим особам чи організаціям лише при умові письмового дозволу на це орендодавця та письмового погодження договору суборенди. Орендодавець має право відмовити у передачі майна у суборенду.

Згідно п. 10.1 Договору оренди цей Договір діє з 16.01.2012 по 14.01.2019 включно.

Відповідно до п. 10.2 Договору оренди, умови цього Договору зберігають силу протягом усього строку його дії, а у частині зобов'язань Орендаря щодо сплати орендної плати - до повного виконання зобов'язань.

Зміни та доповнення до договору допускаються у односторонньому порядку у випадках, передбачених цим Договором. Інші зміни та доповнення до договору допускаються за взаємної згоди сторін та оформлюються додатковою угодою до договору (п. 10.3 Договору оренди).

Пунктом 10.4 Договору оренди передбачено, що цей Договір може бути розірвано Орендодавцем у односторонньому порядку за наявності підстав, передбачених цим договором. В інших випадках даний Договір може бути розірвано лише за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Факт передачі майна у оренду підтверджується Актом № 1 прийому-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, який є невід'ємною частиною до договору оренди №01/12 від 16.01.2012, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с.13).

08 травня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Карат-2000» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Вал-Продсервіс» (суборендар за договором суборенди, позивач у справі) було укладено договір суборенди № 1 приміщень в будівлі, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, розташованої за адресою: проспект Миру, 20 у місті Чернігові (далі - Договір суборенди).

Як вказано в п. 1.1 Договору суборенди, орендар передає, а суборендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення в будівлі, що є об'єктом спільної сумісної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, розташоване за адресою: проспект Миру, 20 у місті Чернігові та перебуває в господарському віданні КП «Діловий центр». Майно, яке надано в суборенду, знаходиться у користування орендаря відповідно до договору оренди № 01/12 від 16.01.2012, укладеного між орендарем і КП «Діловий центр» ЧМР.

Згідно п. 1.1.1 Договору суборенди у суборенду передається частина приміщення, яке знаходиться у вищезазначеній будівлі, загальною площею 45,0 кв.м., що не має самостійного входу, а за положеннями п. 1.2 договору суборенди майно передається в суборенду з метою використання за цільовим призначенням для функціонування: бару, кафе, закусочної, буфету, кафетерію, що здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Відповідно до п. 2.1 Договору суборенди, суборендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі суборенди, але не раніше дати підписання сторонами тексту цього договору суборенди та акту прийому-передачі майна.

Згідно п.п. 3.3,-3.6 Договору суборенди, розмір плати за суборенду визначається в порядку передбаченому Методикою розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, затвердженої рішенням обласної ради від 25 березня 2011 року (3 сесія 6 скликання) зі змінами, затвердженими рішенням обласної ради від 30 вересня 2011 року (5 сесія 6 скликання). Розмір та порядок розрахунку плати за суборенду наведено в Додатку № 2 до цього Договору і становить за базовий місяць розрахунку (останній місяць по якому є інформація про індекс інфляції) - 3 884,98 грн. (без ПДВ). Плата за суборенду за перший (травень 2012 року) місяць суборенди, після перегляду розміру плати за суборенду, визначається шляхом коригування плати за суборенду за базовий місяць на індекс інфляції за травень 2012 року. Плата за суборенду за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування плати за суборенду за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Плату за суборенду Суборендар зобов'язаний перераховувати щомісячно у 10-денний термін після офіційного повідомлення про індекс інфляції за минулий місяць, згідно виставленого рахунку Орендарем, який попередньо узгоджується Орендодавцем, шляхом перерахування на поточний рахунок Орендаря та до обласного бюджету. Різниця між нарахованою платою за суборенду і тією її частиною, яку отримує Орендар, спрямовується до обласного бюджету.

Пунктом 3.10 Договору суборенди передбачено, що розмір плати за суборенду змінюється орендарем у односторонньому порядку у випадку зміни Методики її розрахунку та у інших випадках, передбаченими законодавчими актами України.

Пунктом 7.3 Договору суборенди встановлено, що договір суборенди повинен обов'язково бути погоджений з орендодавцем - КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради.

Права та обов'язки сторін передбачені розділами 5-8 договору суборенди.

У п. 10.1 Договору суборенди зазначено, що цей договір діє з 08.05.2012 по 06.05.2015 включно.

Відповідно до п. 10.3 Договору суборенди зміни і доповнення до Договору допускаються в односторонньому порядку у випадках, передбачених цим Договором. Інші зміни і доповнення до Договору допускаються за взаємної згоди сторін та оформляються додатковою угодою до Договору.

За положеннями п. 10.7 Договору суборенди при закінченні терміну дії договору суборенди орендар може продовжити його дію при умові проведення незалежної оцінки майна за рахунок суборендаря та відсутності заяв та пропозицій від інших юридичних і фізичних осіб на суборенду даного майна.

Договір суборенди погоджено директором КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради В.О. Гущенко (а.с. 15).

Письмовий дозвіл Орендодавця про надання цього приміщення у суборенду суду не надано, але його наявність визнається сторонами та підтверджується, зокрема, тим же погодженням Договору оренди.

Факт передачі майна у суборенду підтверджується Актом № 1 від 08.05.2012 прийому-передачі в суборенду майна комунальної власності області, розташованого за адресою проспект Миру, 20 у місті Чернігові, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с.18).

ТОВ «Карат-2000» скористався своїм правом на продовження суборенди з ТОВ «ВАЛ-ПРОДСЕРВІС».

25.03.2015 між ТОВ «Карат-2000» і ТОВ «ВАЛ-ПРОДСЕРВІС» було укладено Додаткову угоду до договору суборенди № 1 від 08.05.2012 (далі - Додаткова угода).

Згідно цієї Додаткової угоди сторони Договору суборенди домовились на підставі розділу 10 Договору суборенди продовжити строк дії цього договору до 06 травня 2017 року включно, у зв'язку з чим викласти п. 10.1 Договору суборенди у наступній редакції: «Цей договір діє до « 06» травня 2017 року включно.», залишивши інші умови договору незмінними.

Дана Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання Орендарем та Суборендарем та застосовується до правовідносин, які існуватимуть між Орендарем та Суборендарем у період з 06 травня 2015 року по 06 травня 2017 року (п. 4 Додаткової угоди)

Термін дії Договору суборенди із змінами, внесеними Додатковою угодою, не перевищує терміну дії Договору оренди.

Додаткова угода підписана уповноваженими особами сторін: директором ТОВ «Карат-2000» Терещенко-Малаштою В.В. та директором ТОВ «Вал-Продсервіс» Кладьком О.В. і скріплена печатками підприємств.

Листом від 09.04.2015 Вих. № 157-15 відповідач повідомляє третю особу про відсутність у нього наміру надання погодження щодо продовження терміну дії Договору суборенди.

Натомість, спільним листом (без вихідних реквізитів) позивача та третьої особи Додаткова угода була направлена відповідачу для погодження.

Листом від 05.05.2015 вих. № 207-15 за підписом директора КП «Діловий центр» В.О. Гущенко керівників обох товариств було повідомлено про те, що КП «Діловий центр» відмовляє у наданні дозволу та погодженні цієї Додаткової угоди і повертає без погодження її три примірники, а також звертає увагу на те, що сторони договору суборенди повинні скласти акт приймання-передачі майна, що знаходилось у суборенді і направити один примірник такого акту орендодавцеві (КП «Діловий центр»).

ТОВ «Карат-2000» листом (без вихідних реквізитів) повідомило ТОВ «ВАЛ-ПРОДСЕРВІС» про результати розгляду цього питання КП «Діловий центр», зокрема, запропонувавши ТОВ «Вал-Продсервіс» і надалі користуватися суборендованими приміщеннями на підставі Додаткової угоди, оскільки вона підписана обома сторонами, містить усі передбачені чинним законодавством реквізити, а тому вважається правомірною та обов'язковою для виконання сторонами, які її підписали.

Позивач, вважаючи, що його інтереси щодо користування суборендованим приміщенням порушено у зв'язку з невизнанням такого права відповідачем та його вимогою повернути орендареві майно, яке знаходиться у суборенді, тобто припинити суборендні відносини, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались, суд виходить з такого.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Конституційний Суд України у п. 1 резолютивної частини свого рішення від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 визначає, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Так, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України вказує на те, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності прав.

За приписами ч. 1, 2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до п. 1.4 Договору оренди спірне майно є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області і закріплюється за Орендодавцем на праві господарського відання відповідно до його Статуту.

Відповідно до п. 6.1.3 Договору оренди орендар має право здавати частину орендованого приміщення (не більше 40 % орендованих площ) в суборенду іншим особам чи організаціям лише при умові письмового дозволу на це Орендодавця та письмового погодження Договору суборенди. Орендодавець має право відмовити в передачі Майна в суборенду.

Пунктом 7.3 Договору суборенди встановлено, що договір суборенди повинен обов'язково бути погоджений з орендодавцем - КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради.

Таким чином, відповідач представляє інтереси власника та є розпорядником майна, що перебуває у користування на умовах суборенди у позивача.

За своїм змістом листи відповідача від 09.04.2015 Вих. № 157-15 та від 05.05.2015 вих. № 207-15 свідчать про невизнання ним правомірності укладення Додаткової угоди та вимогу скласти акт приймання-передачі майна, що знаходиться у суборенді, яка за своєю суттю є вимогою звільнити суборендоване позивачем приміщення, а тому така поведінка відповідача безпосередньо стосується матеріальних інтересів позивача, а відтак має місце спір про невизнання та порушення цивільного права.

Хоча безпосередньо між сторонами не укладено цивільно-правових угод, це не значить, що між ними відсутні спірні правові відносини, а тому суд не приймає доводи відповідача про відсутність таких відносин.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

За нормами цивільного права договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Аналогічні приписи містить ст. 173 Господарського кодексу України, відповідно до яких господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Стаття 283 ГК України передбачає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За приписами статті 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Разом з тим, орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється дія спеціального закону, а саме Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до п. 2-5 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови. Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов чи розірвання договору оренди.

Пунктом 2 ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.

Згідно п. 4 ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що до договору суборенди застосовуються положення про договір оренди.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представниками сторін у судових засіданнях, як Договір оренди так і Договір суборенди відповідають вимогам чинного законодавства, мають усі істотні умови, необхідні для даного виду договорів, а також погоджені відповідними органами у встановленому законодавством порядку.

Погодження відповідачем Договору у цілому є погодженням і кожної його умови, у тому числі, умов щодо можливості сторін договору на внесення змін і доповнень до договору (п. 10.3) та продовження терміну дії договору суборенди (п. 10.7), а тому саме відповідачем погоджені зазначені права сторін Договору суборенди.

Тобто, даний пункт договору надає право продовження дії договору суборенди саме Орендарю, а не Орендодавцеві, а також не передбачає необхідності отримання будь-якого погодження зі сторони Орендодавця. Також, у Договорі суборенди відсутня вказівка, у якій формі може відбуватись продовження дії договору суборенди - шляхом укладення нового договору суборенди чи шляхом внесення певних змін/доповнень до вже існуючого договору суборенди.

Як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, на момент погодження Договору суборенди керівник КП «Діловий центр» вважав, що Орендар має право на продовження терміну дії цього договору, але на даний час так не вважає. Будь-яких пов'язаних з нормами права причин таких змін представник відповідача не зазначив, а тому суд вважає таку правову поведінку відповідача необґрунтованою та необ'єктивною.

За приписами ст. ст. 13, 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Чинне законодавство не містить правових норм, які прямо зобов'язують сторони договору суборенди погоджувати з орендодавцем зміни до договору суборенди, у тому числі, якщо це стосується його істотних умов.

Судом спростовується посилання відповідача на п. 6.1.3 Договору оренди, відповідно до якого орендар має право здавати частину орендованого приміщення (не більше 40% орендованих площ) в суборенду іншим особам чи організаціям лише при умові письмового дозволу на це орендодавця та письмового погодження договору суборенди. Орендодавець має право відмовити у передачі майна у суборенду. Як сам зазначив представник відповідача у судовому засіданні, ці умови застосовуються лише до моменту передачі майна у суборенду та укладення відповідного договору, а не під час існування таких відносин.

Суд не вважає загальним поняттям обов'язковість погодження орендодавцем усіх змін до договору суборенди, навіть, якщо це стосується його істотних умов, а, оскільки належного обґрунтування цього відповідачем не надано, відхиляє його відповідні доводи.

За аналогічних підстав не приймаються доводи відповідача, який зазначає, що порядок внесення змін і доповнень щодо істотних умов договору повинен відбуватися у тому ж порядку що і при укладання Договору суборенди, а оскільки погодження цього договору є його істотною умовою (п. 7.3) таке погодження повинно стосуватись і змін до нього, що знову ж таки не узгоджується з положеннями п. 10.3 та того ж п. 7.3 Договору суборенди.

Суд, також, відхиляє доводи представника відповідача, викладені у його відзиві, про визнання третьою особою правомірності дій Орендодавця, яка своїм листом після відмови у погодженні Додаткової угоди фактично направила позивачеві вимогу про необхідність звільнення суборендованого приміщення, оскільки за своїм змістом цей лист не містить жодних вимог саме третьої особи, у тому числі про звільнення приміщення. У цьому листі повідомляється лише про повернення без погодження відповідачем Додаткової угоди та саме про його (відповідача) вимогу звільнити приміщення.

Натомість, у своєму листі третя особа пропонує і надалі користуватись суборнедованим приміщенням згідно укладеної Додаткової угоди.

У своїх доводах представник позивача зазначає, що небажання відповідача погоджувати продовження дії Договору суборенди фактично є одним із методів тиску на орендаря з метою змусити його погодитись на невигідні умови і переукласти договір оренди чи внести до останнього зміни, які призведуть до збільшення розміру орендної ставки до 20%.

У свою чергу, представник відповідача у відзиві на позов як одну з підстав відмови у задоволенні позову зазначає економічний ефект, який би отримали обласний бюджет та сам відповідач у разі встановлення орендарю орендної ставки у розмірі 20%, яку сплачує суборендар, реалізуючи товари підакцизної групи, замість наявних 8%.

Суд не приймає доводи обох сторін, оскільки ними не зазначений та не доведений належним чином причинно-наслідковий зв'язок між пропозицією підвищити орендну ставку для орендаря та діями, спрямованими на припинення суборендних відносин.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами першою - четвертою статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Оскільки сторони Договору суборенди уклали Додаткову угоду, якою внесли зміни до договору щодо терміну його дії, то дана Додаткова угода є невід'ємною частиною Договору суборенди і обов'язковою для виконання особами, які її уклали.

На даний час Додаткова угода є чинною, доказів оскарження або визнання її недійсною сторонами суду не надано.

Відповідно до ч. ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України).

За наведених обставин, суд вважає, що вимога позивача є правомірною, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Частиною 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" у 2015 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 грн., тобто за подання даного позову немайнового характеру з урахуванням розміру заявлених позовних вимог позивачу необхідно було сплатити 1218,00 грн.

Судом встановлено, що позивачем при подачі позову до суду сплачено судового збору на загальну суму 1827,00 грн, а саме: 1218,00 грн за квитанцією №ПН 715915С1 від 28.05.2015 та 609,00 грн квитанцією № 747608 від 29.05.2015. Переплата судового збору складає 609,00 грн, оскільки у даній справі має місце вимога позивача немайнового характеру.

Згідно приписів ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п.1 ч.1 ст. 7). У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається у розмірі переплаченої суми. Повернення надлишково сплаченої суми судового збору здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Відповідно до п.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається: - в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або - в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або - в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до державного бюджету України.

Законом не передбачено граничного строку повернення сплаченої суми судового збору.

За таких обставин суд вважає за необхідне повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Вал-Продсервіс» надлишково сплачену суму судового збору у розмірі 609,00 грн.

Оскільки суд задовольнив позовні вимоги у повному обсязі, судовий збір у розмірі 1218,00 грн відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 22, 27, 32-36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В :

1 . Позов задовольнити повністю.

2 . Визнати за ТОВ «Вал-Продсервіс» (пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 37021780) право користування приміщеннями загальною площею 45,0 кв.м., які не мають окремого входу і знаходяться на першому поверсі будівлі по проспекту Миру, 20 у м. Чернігові та є предметом суборенди згідно Договору суборенди № 1 приміщення в будівлі, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, розташованої за адресою: проспект Миру, 20 у місті Чернігові, на підставі цього договору суборенди і додаткової угоди від 25.03.2015 до цього договору суборенди, без погодження цієї додаткової угоди Комунальним підприємством "Діловий центр" Чернігівської обласної ради та без необхідності укладання нового договору суборенди між Товариством з обмеженою відповідальністю «Карат-2000» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вал -Продсервіс».

3. Стягнути з Комунального підприємства "Діловий центр" Чернігівської обласної ради (пр. Миру, 49-А, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 33469496) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вал-Продсервіс»" (пр-т Миру, 20, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 37021780) 1218,00 грн на відшкодування судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Вал-Продсервіс" (пр-т Миру, 20, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 37021780) з державного бюджету м. Чернігова (рахунок 31217206783002 в ГУДКСУ в Чернігівській області, МФО 853592, код ЄДРПОУ 38054398) сплачений судовий збір у розмірі 609,00 грн, перерахований згідно квитанції № 747608 від 29.05.2015 р.

Дане рішення є підставою для повернення надлишково сплаченого судового збору з Державного бюджету України.

Для вирішення питання про повернення судового збору позивач має звернутись до органів Державної казначейської служби України.

Повне рішення складено 23.06.2015.

Суддя В.В.Шморгун