Постанова

від 17.06.2015 по справі 910/18221/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2015 р. Справа№ 910/18221/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Рябухи В.І.

за участю представників:

від стягувача: не викликався, не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

від боржника: Силич О.В. - директор;

Черкашин О.В. - представник, дов. б/н від 16.01.2015;

від Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві: не викликався, не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського учбово-виробничого підприємства № 3 Українського товариства сліпих

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.05.2015

винесену за результатами розгляду скарги Київського учбово-виробничого підприємства № 3 Українського товариства сліпих

на дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві

у справі № 910/18221/13 (суддя Морозов С. М.)

за позовом Приватного підприємства "Будмаш"

до Київського учбово-виробничого підприємства № 3 Українського товариства сліпих

про стягнення 2 058 300,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Київське учбово-виробниче підприємство № 3 Українського товариства сліпих звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (а.с. 82-85 т. 3), в якій просило:

- винести ухвалу про визнання незаконними дій Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві при виданні платіжних вимог № 173/03 від 17.03.2015 та № 174/03 від 17.03.2015, визнавши вказані платіжні вимоги недійсними;

- винести окрему ухвалу щодо порушення Відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві норм Закону України "Про виконавче провадження" на підставі ч. 2 та ч. 3 ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" та у порядку норм ч. 1, ч. 2 ст. 90 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 у справі № 910/18221/13 у задоволенні скарги Київського учбово-виробничого підприємства № 3 Українського товариства сліпих відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до приписів чинного законодавства державний виконавець, в межах виконавчого провадження, у разі виявлення коштів на рахунку боржника у банках, арештовує ці кошти та вилучає їх згідно із платіжною вимогою, яка підлягає до виконання банком у відповідності до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій Постановою правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, в той час як з матеріалів справи вбачається, що оспорювані скаржником платіжні вимоги №173/03 від 17.03.2015, №174/03 від 17.03.2015 винесені виконавцем в межах відкритого за заявою стягувача виконавчого провадження ВП№46520281 про стягнення з боржника 49 012,82 грн.

Також суд першої інстанції зазначив і про те, що, виходячи з положень чинного законодавства, оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця обмежується розглядом питання щодо правомірності винесених останнім постанов в межах виконавчого провадження та/або щодо наслідків виконавчих дій, в той час як визнання недійсними платіжних вимог державного виконавця не є наслідком виконавчих дій, а наслідком є списання коштів з рахунку, тому, оскільки вимоги скаржника викладені не у вигляді скарги на дії державного виконавця щодо винесення ним відповідної постанови, а у вигляді скарги на дії державного виконавця щодо видання ним платіжних вимог, то у суду, згідно із нормами чинного законодавства, відсутні повноваження щодо вирішення таких вимог.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою, Київське учбово-виробниче підприємство № 3 Українського товариства сліпих звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 у справі № 910/18221/13 та визнати незаконними дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві при виданні платіжних вимог № 173/03 від 17.03.2015 та № 174/03 від 17.03.2015, визнавши вказані платіжні вимоги недійсними.

В апеляційній скарзі боржник послався на те, що судом першої інстанції при вирішенні скарги не досліджено та не враховано той факт, що відповідачем умови укладеної з позивачем та затвердженої ухвалою суду від 28.10.2014 у цій справі мирової угоди були виконані повністю, а відтак звернення до виконавчої служби із заявою про примусове виконання вказаної ухвали, та відкриття виконавчого провадження з виконання зазначеної ухвали і примусове стягнення з відповідача коштів є незаконними та такими, що порушують умови зазначеної мирової угоди та права відповідача.

Також боржник послався на те, що державною виконавчою службою Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві при здійснені виконавчих дій за виконавчим провадженням № 46520281 порушено інші вимоги законодавства, а саме:

- вимоги ч. 1 ст. ч. 4 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки не винесено відповідну постанову та не накладено арешт на кошти боржника на банківських рахунках;

- вимоги ч. 6 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" щодо співставності звернення на майно боржника із розміром, необхідним для виконання за виконавчим документом, а саме видано дві платіжні вимоги (№ 173/03 від 17.03.2015 до ПАТ КБ "Євробанк" та № 174/03 від 17.03.2015 до ПАТ "Агрокомбанк") на загальну суму 98 025,64 грн., що призвело до примусового стягнення з рахунків боржника 49 198,15 грн. при тому, що в постанові про відкриття виконавчого провадження ВП № 46520281 вказано стягнення тільки 49 012,82 грн.;

- вимоги абзацу 2 п. 5.5 Інструкції, а саме у реквізиті "призначення платежу" оспорюваних платіжних вимог не вказано ухвалу № 910/18221/13 від 28.10.2014, як виконавчий документ виконавчого провадження ВП № 46520281, натомість вказано наказ суду № 910/18221/13 від 04.02.2014, який не був підставою для відкриття вказаного виконавчого провадження.

Ухвалою від 03.06.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Ропій Л. М., судді Калатай Н.Ф., Рябуха В.І. апеляційну скаргу Київського учбово-виробничого підприємства № 3 Українського товариства сліпих прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Стягувач в судове засідання представників не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою та що згідно з ч. 2 ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників стягувача та Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників боржника, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2013, повний текст якого складений 23.12.2013, у справі № 910/18221/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014, позовні вимоги задоволено повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 1 962 876,27 грн., пеню в сумі 77 897,28 грн., 3 % річних в сумі 17 527,26 грн. та судовий збір в сумі 41 166,02 грн.

Загальна сума, що її присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 2 099 466,83 грн. (1 962 876,27+77 897,28+17 527,26+41 166,02).

На виконання вказаного рішення, 04.02.2014 Господарським судом міста Києва видано наказ № 910/18221/13 (далі Наказ).

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується той факт, що Наказ позивачем пред'явлено до виконання, з огляду на що Відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі Відділ) відкрито виконавче провадження ВП № 42917625, в рамках якого з відповідач на користь позивача частково стягнуто заборгованість, яку присуджено до стягнення у цій справі.

14.10.2014 боржник звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про затвердження мирової угоди (а.с. 147-149 т. 2) за наслідками розгляду якої 28.10.2014 Господарським судом міста Києва винесено ухвалу, якою затверджено укладену між сторонами мирову угоду (а.с. 162, т. ІІ).

З огляду на зазначені обставини, 07.11.2014 державним виконавцем Відділу винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 42917625 (а.с. 104 т. 3).

В пункті 1 розділу 3 затвердженої судом мирової угоди сторонами встановлено, що боржник визнає всю заборгованість перед стягувачем у розмірі, встановленому рішенням суду у цій справі (тобто в сумі 2 099 466,83 грн. - примітка суду), а в пункті 1 розділу 2 - що стягувач підтверджує, що боржник сплатив частину боргу в сумі 290 000 грн. з загальної суми боргу 2 099 466,83 грн.

З матеріалів справи вбачається, що стягувач встановив, що станом на 30.01.2015 за боржником рахується борг на суму 49 012,82 грн., з огляду на що завернувся до Відділу із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі ухвали №910/18221/13 від 28.10.2014 про стягнення з відповідача боргу в розмірі 49 012,82 грн.

З огляду на подану стягувачем заяву 14.02.2015 державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №46520281 (а.с. 118 т. 3), в якій боржнику надано строк для добровільної сплати вказаної заборгованості до семи днів з моменту винесення та отримання постанови.

17.03.2015 державним виконавцем Відділу видано платіжні вимоги: №173/03 на ПАТ КБ "Євробанк" про перерахування коштів в розмірі 49 012,82 грн. та №174/03 на ПАТ "Агрокомбанк" про перерахування коштів 49 012,82 грн. (а.с. 99, 101 т. 3).

За вказаними вище платіжними вимогами з рахунку відповідача у ПАТ КБ "Євробанк" було списано на рахунок Відділу кошти в розмірі 49 012,82 грн. (платіжне доручення №7648853 від 31.03.2015), а з рахунку відповідача у ПАТ "Агрокомбанк" - кошти в розмірі 185,33 грн. (платіжне доручення №238571 від 31.03.2015) (а.с. 100, 102 т. 3).

Звертаючись до суду з даною скаргою, боржник просить визнати незаконними дії Відділу при виданні платіжних вимог № 173/03 від 17.03.2015 та № 174/03 від 17.03.2015, визнавши вказані платіжні вимоги недійсними.

Згідно із ст. 121-2 ГПК України:

- скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена (ч. 1);

- скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень; неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги (ч. 2);

- за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень; ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку (ч. 3).

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні зазначених вимог, що колегія суддів вважає правильним з огляду на таке.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" та п. 1.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до приписів чинного законодавства ухвала, якою затверджено мирову угоду сторін є виконавчим документом.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби; державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Отже, відповідно до приписів Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Враховуючи, що подана стягувачем до Відділу ухвала суду від 28.10.2014, якою затверджено укладену між сторонами мирову угоду, відповідала вимогам, встановленим ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", строк пред'явлення її до виконання не закінчився; ухвалу суду було пред'явлено до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби, державний виконавець Відділу був зобов'язаний відкрити виконавче провадження з виконання ухвали суду, надавши боржнику строк для добровільного виконання ухвали суду, що ним і було зроблено та, відповідно, не мав правових підстав для відмови у відкритті вказаного виконавчого провадження.

Частина 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Отже, у випадку ненадання боржником у визначені Законом України "Про виконавче провадження" строки документального підтвердження повного виконання відповідного виконавчого документу, державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків зобов'язаний розпочати примусове виконання відповідного виконавчого документу.

Матеріли справи не містять доказів повідомлення боржником Відділу про виконання ним ухвали про затвердження мирової угоди, з огляду на що державний виконавець правомірно розпочав примусове виконання ухвали суду від 28.10.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Вимога державного виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов'язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання державному виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення. (п. 1.8. Інструкції з організації примусового виконання рішень").

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами.

Частиною 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" встановлені права державного виконавця при здійснення виконавчого провадження, до яких, серед інших, відноситься й право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку та право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до приписів частин 1 та 2 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації; стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача (ст. 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 (далі Інструкція).

Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції. (п. 1.7 Інструкції).

Пункт 5.1 Інструкції встановлює, що відповідно до ст. 1071 ЦК України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, а також у випадках, установлених законом.

Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі (орган державної виконавчої служби) на підставі виконавчих документів, установлених законами України. (п. 5.3. Інструкції).

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства під час примусового виконання рішення суду стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті і для звернення стягнення на вказані кошти державному виконавцю в межах виконавчого провадження надано право вилучати такі кошти згідно із платіжною вимогою, яка підлягає до виконання банком.

Колегія суддів зауважує відповідачеві на тому, що чинним законодавством не встановлено, що стягненню державним виконавцем грошових коштів з рахунків боржника має передувати накладення арешту на вказаний рахунок.

Водночас, колегія судів зауважує відповідачеві на тому, що відповідно до приписів чинного законодавства державному виконавцю не надано ані прав, ані повноважень щодо самостійного встановлення під час прийняття виконавчого документу та відкриття виконавчого провадження обставин щодо виконання боржником такого виконавчого документа до дати звернення стягувача з відповідною заявою про відкриття виконавчого провадження, в той час як саме на боржника покладений обов'язок повідомляти державному виконавцю про повне або часткове виконання ним виконавчого документа.

За таких обставин, боржник у випадку, якщо він вважає, що ухвалу про затвердження мирової угоди ним було виконано у повному обсязі та звернення стягувача до Відділу із заявою про примусове виконання вказаної ухвали є безпідставним, був зобов'язаний повідомити Відділ про повне виконання ним вказаної ухвали та надати відповідні докази на підтвердження вказаного факту.

Таким чином, відкриваючи виконавче провадження ВП№46520281 про стягнення з боржника 49 012,82 грн., відкритого у відповідності до заяви стягувача, поданої в порядку ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" та, видаючи в межах вказаного виконавчого провадження платіжні вимоги №173/03 від 17.03.2015, №174/03 від 17.03.2015, державний виконавець Відділу діяв в межах, наданих йому чинним законодавством повноважень, оскільки підстави не відкривати виконавче провадження та не проводити примусове виконання виконавчого документу у державного виконавця були відсутні, в той час як відповідно до приписів Закону України "Про виконавче провадження" він мав обов'язок відкрити відповідне виконавче провадження та вчиняти дії щодо його виконання.

Також колегія суддів зауважує скаржнику на наступному.

У пункті 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє; при цьому, господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється; якщо під час розгляду скарги господарським судом буде виявлено порушення законності або недоліки в діяльності органу Державної виконавчої служби, учасників виконавчого провадження, суд має вжити заходів, передбачених частинами першою і другою статті 90 ГПК України.

Отже, оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця обмежується розглядом питання щодо правомірності винесених останнім постанов в межах виконавчого провадження та/або щодо наслідків виконавчих дій, проте визнання недійсними платіжних вимог державного виконавця не є наслідком виконавчих дій, наслідком є списання коштів з рахунку.

За таких обставин, колегія суддів погоджується зі висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки вимоги скаржника викладені не у вигляді скарги на дії державного виконавця щодо винесення ним відповідної постанови, а у вигляді скарги на дії державного виконавця щодо видання ним платіжних вимог, то у суду, згідно із нормами чинного законодавства, відсутні повноваження щодо вирішення таких вимог.

Враховуючи обставин, які викладені вище суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги боржника в частині винесення ухвали про визнання незаконними дій Відділу при видачі платіжних вимог № 173/03 від 17.03.2015 та № 174/03 від 17.03.2015 та визнанні вказаних платіжних вимоги недійсними.

З огляду на те, що вимоги стягувача про винесення окремої ухвали щодо порушення Відділом норм Закону України "Про виконавче провадження" є наслідком встановлення під час розгляду поданої ним скарги незаконності дії Відділу, чого в даному випадку не відбулось, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні і цих вимог.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Київського учбово-виробничого підприємства № 3 Українського товариства сліпих задоволенню не підлягає, ухвала Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 у справі № 910/18221/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київського учбово-виробничого підприємства № 3 Українського товариства сліпих на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 у справі № 910/18221/13 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 у справі № 910/18221/13 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18221/13.

Повний текст постанови складено 19.06.2015.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Н.Ф. Калатай

В.І. Рябуха