Рішення

від 05.07.2010 по справі 19/87-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2010 р. Справа № 19/87-10

Судова колегія господарського суду у складі :

Головуючий суддя Міньковський С.В.

суддя Суярко Т. Д.

суддя Хотенець П. В.

При секретарі : Лавріненко К.Г.

За участю представників сторін:

Позивача : АТЗТ «Харківський канатний завод»в особі ОСОБА_1, дор. від 02.07.2010р.

1-й відповідача -ПАТ «Державний експортно -імпортний банк України, м. Київ в особі представника ОСОБА_2, дор. № 010-01/4900 від 03.07.2009р.

2-й відповідач - не з'явився.

Розглянувши справу за позовом: АТЗТ «Харківський канатний завод»

до 1-й відповідач ПАТ «Державний експортно -імпртний банк України м. Київ

2-й відповідач ОСОБА_3 «Харківський канатний завод»

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

18.05.2010 позивач звернувся до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» ( далі - відповідач 1) та концерну «Харківський канатний завод» ( далі - відповідач 2) про визнання недійсним іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем 1. Також позивач просить суд стягнути з відповідачів 85,00 гривень державного мита та 236,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує невідповідністю умов іпотечного договору приписам законодавства України та положенням статуту позивача.

У судове засідання представник відповідача 2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву суду не надав. Незважаючи на це, суд вважає можливим розгляд справи без участі представника відповідача 2, оскільки він був належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи, ухвалами господарського суду від 18.05.2010р. , 08.06.2010 р., і була направлена сторонам спору у встановленому порядку. Учасники судового засідання проти розгляду справи за відсутності представника відповідача 2 не заперечують.

У представлених суду відзивах на позовну заяву від 08.06.2010р. та від 05.07.2010р. відповідач 1 зазначив, що з позовом не згоден, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Заперечення проти позову відповідач обґрунтовує відповідністю оспорюваного договору приписам законодавства України та безпідставністю доводів позивача. Крім того, представник відповідача 1 надав суду клопотання про залучення в якості третьої особи на боці відповідача ОСОБА_4 відділення Фонду державного майна України в Харківської області для надання письмових та усних пояснень щодо скасування свідоцтво на права власності ФДМУ від 24.05.1993р. № П-14

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та просив суд його задовольнити. Представник відповідача 1 підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила, що 18.08.2008 між позивачем та відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є відповідач 1, (Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України») було укладено іпотечний договір №68108Z137, згідно якого позивач виступає майновим поручителем відповідача 2.

Пунктом 1.1. іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 передбачено, що іпотекою за ним забезпечуються всі вимоги Іпотекодержателя (відповідача 1), що випливають з генеральної угоди №68108N13 від 18.08.2008, укладеної між відповідачем 1 та відповідачем 2, відповідно до якої відповідач 1 при виконанні відповідачем 2 певних умов, відкриває йому ліміт заборгованості на здійснення активних операцій в сумі, що не перевищує 1800000 доларів США, строком до 17 серпня 2013 року, а позивач виступає майновим поручителем відповідача 2.

Дослідивши аргументацію поданого позову та матеріали, додані до нього, колегія суддів доходить висновку про безпідставність клопотання відповідача 1 та обґрунтованість вимог позивача і вважає їх такими, що підлягають задоволенню з наведених нижче підстав.

Пунктом 1.3. іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 передбачено, що предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у Генеральній угоді зобов'язань відповідача 2, є нерухоме майно - нежитлові будівлі, а саме: нежитлова будівля (вентцех) літ. «Т-1», цегла, загальною площею 654,0 кв.м., вартістю 6915,00 грн., нежитлова будівля (РМЦ) літ. «2Г-2», цегла, загальною площею 5442,4 кв.м., вартістю 273720,47 грн., нежитлова будівля (склад готової продукції) літ. «С-1», цегла, загальною площею 1318,3 кв.м., вартістю 9463,82 грн., нежитлова будівля (РСЦ) літ. «2А-1», цегла, загальної площею 606,7 кв.м., вартістю 6948,58 грн., нежитлова будівля (склад сировини) літ. «У-1», цегла, загальною площею 1177,7 кв.м., вартістю 65295,83 грн., нежитлова будівля (компресорна) літ. «2Б-1», цегла, загальною площею 93,1 кв.м., вартістю 27713,44 грн., нежитлова будівля (котельня) літ. «Р-1», цегла, загальною площею 666,4 кв.м., вартістю 25006,59 грн., нежитлова будівля (підстанція) літ. «2В-2», цегла, загальною площею 561,8 кв.м., вартістю 55583,51 грн., загальною площею 10520,4 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Китаєнка, буд. 1. Названі нежитлові приміщення перебувають у власності позивача.

Пунктом 4.1. Генеральної угоди №68108N13 від 18.08.2008 передбачено, що відповідно до її положень та умов відповідач 1 проводить кредитні операції в межах лімітів, визначених п. 4.5. Генеральної угоди, на підставі та з урахуванням умов Кредитного договору, укладеного в рамках Генеральної угоди.

В межах названої Генеральної угоди між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений кредитний договір №68108К52 від 20.08.2008, згідно п. 3.1. якого відповідач 1 відкриває позичальникові (відповідачу 2) невідновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання. Згідно п. 3.2.1. кредитного договору ліміт кредитної лінії встановлено у розмірі 450000,00 доларів США, з датою надання кредиту - 20.08.2008, кінцевим терміном погашення кредиту - 19.08.2009 (п.п. 3.2.2.1. та 3.2.2.2. кредитного договору). Пунктом 3.2.5. кредитного договору передбачено, що процентна ставка за кредитом встановлена на рівні LIBOR USD (12m) + 5%, але не менше ніж 10,5% річних.

Надалі між відповідачами по справі, вже після укладення названого кредитного договору №68108К52 від 20.08.2008, укладалися додаткові угоди до нього. Зокрема, додатковою угодою №68108К52-1 від 17.12.2008 п. 3.2.5. кредитного договору було викладено у наступній новій редакції: «Процентна ставка за кредитом: на рівні LIBOR USD (12m) + 5%, але не менше ніж 11,5% річних», а додатковою угодою №68108К52-4 від 26.11.2009 п. 3.2.5. кредитного договору було викладено у такій новій редакції: «3.2.5. Процента ставка за Кредитом: 18,75% річних».

Колегія судді відзначає, що зазначені додаткові угоди до кредитного договору про збільшення зобов'язань відповідача 2 підписувались та укладались між відповідачами без їх попереднього письмового узгодження із позивачем та без внесення відповідних змін до укладеного позивачем з відповідачем 1 іпотечного договору №68108Z137 від 20.08.2008р.. Позивачу не було відомо про укладення таких додаткових угод до кредитного договору та про зміни, які ними вносились до забезпечених іпотекою зобов'язань.

За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами позивача, що до кредитного договору №68108К52 від 20.08.2008р. були внесені зміни, що призвели до значного збільшення забезпечених порукою зобов'язань відповідача 2 за цим кредитним договором, внаслідок чого відповідно збільшився обсяг відповідальності позивача як майнового поручителя за виконання цих зобов'язань за укладеним іпотечним договором.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою, в числу ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України, є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. При цьому ч. 1 ст. 583 Цивільного кодексу України передбачено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Частина 2 статті 11 Закону України «Про заставу» також встановлює, що заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Згідно частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека визначається як вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Системне тлумачення наведених положень законодавства України дозволяє колегії суддів погодитися із доводами позивача про те, що відносини майнової поруки за своєю природою є комплексними, поєднують у собі елементи як застави нерухомого майна (іпотеки), так і поруки. Звідси, відносини майнової поруки регламентуються приписами законодавства України як про заставу (іпотеку), так і про поруку.

Наведені судом висновки спростовують доводи відповідача 1 про те, що до спірних відносин не можуть застосовуватися положення законодавства України про іпотеку (заставу), оскільки вони належать до правовідносин поруки. Вказані приписи законодавства України, в їх системному тлумаченні, дозволяють зробити висновок, що у даному разі позивач виступає як майновий поручитель відповідача 2 перед відповідачем 1 за виконання першим зобов'язань за кредитним договором №68108К52 від 20.08.2008р..

Оскільки ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, то суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що зважаючи на багаторазову зміну відповідачами умов кредитного договору №68108К52 від 20.08.2008, збільшення процентної ставки за користування кредитом, наданим згідно генеральної угоди №68108N13 від 18.08.2008р., зобов'язання відповідача 2 за якою гарантовані переданим в іпотеку відповідачу 1 майном позивача згідно іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008, що без згоди майнового поручителя (позивача) збільшило обсяг його відповідальності за названим іпотечним договором, порука позивача за іпотечним договором №68108Z137 від 18.08.2008 на підставі положень ст. 559 Цивільного кодексу України припинилася, а вказаний іпотечний договір підлягає визнанню недійсним. Колегія суддів відмічає, що при укладенні іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 позивач виходив із того, що він приймає на себе зобов'язання повернути відповідачу 1 отримані відповідачем 2 кредитні кошти у розмірі 450000,00 доларів США зі сплатою процентної ставки за кредитом: на рівні LIBOR USD (12m) + 5%, але не менше ніж 11,5% річних. Надалі, без згоди позивача, відповідач 1 та відповідач 2 змінили зобов'язання по сплаті вказаної процентної ставки, збільшивши її до 18,75% річних, що відповідно збільшило обсяг відповідальності позивача.

Частиною 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. З матеріалів справи вбачається, що генеральна угода №68108N13 від 18.08.2008р. передбачала тільки можливість укладення кредитних договорів в майбутньому, які б встановлювали права та обов'язки відповідачів по справі, зважаючи на що колегія суддів дійшла висновку, що вказана генеральна угода не створювала конкретних права та обов'язків сторін цієї угоди стосовно кредитних відносин між ними. Про обґрунтованість зазначеного твердження свідчить укладення між відповідачами лише 20.08.2008 кредитного договору №68108К52. У зазначеному договорі сторонами вже були встановлені сума кредитування, строки надання кредитних коштів, проценти за користування кредитними коштами, відповідальність за порушення умов договору та інші істотні умови кредитного договору. Звідси, дійсне кредитне зобов'язання виникло між відповідачами лише 20.08.2008.

Оскільки відповідно до умов іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 забезпечувалось виконання зобов'язань за генеральною угодою №68108N13 від 18.08.2008р., яка не встановлювала для відповідачів прав та обов'язків щодо регулювання кредитних відносин, оспорюваний іпотечний договір не відповідає вимогам ч. 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», що також є підставою для визнання його недійсним.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що самостійною підставою для визнання оспорюваного договору недійсним є укладення його в порушення ст.79 Господарського кодексу України та ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» і з перевищенням обсягу спеціальної дієздатності позивача, оскільки він не відповідає його статутним цілям діяльності.

Згідно ст. 79 Господарського кодексу України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Стаття 1 Закону України «Про господарські товариства» встановлює, що господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Оскільки позивач діє в організаційно-правовій формі господарського товариства, то згідно ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» названі товариства, у тому числі й позивач, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що акціонерні товариства створюються і діють на підставі статуту.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 2.1. розділу 2 статуту позивача, метою його діяльності є здійснення підприємницької діяльності для отримання прибутку в інтересах акціонерів позивача, а також його працівників.

Сторонами не надано жодних доказів того, що укладення оспорюваного іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008р. спрямовувалося на отримання прибутку позивачем. Укладення названого правочину було позбавлене для позивача будь-якого економічного сенсу і підприємницької доцільності.

Кредитні кошти за генеральною угодою, укладеною між відповідачами, отримувалися відповідачем 2 - концерном «Харківський канатний завод» і спрямовувалися виключно на фінансування підприємницьких проектів відповідача 2, який же одноосібно отримував вигоду від їх реалізації. Колегіальні органи управління позивача не залучалися до участі в організації господарської діяльності концерну «Харківський канатний завод» і були усунені від прийняття рішень як щодо напрямків використання отримуваних кредитних ресурсів, так і від визначення результатів їх використання і розподілу отриманої вигоди.

Заперечення відповідача 1 про відповідність оспорюваного договору правосуб'єктності позивача не відповідають дійсності, оскільки, на відміну від інших суб'єктів, правосуб'єктність позивача належить не до загальної, а є спеціальною й визначається його статутом. Звідси укладення іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 розцінюється судом як дія, що суперечить статутним цілям діяльності позивача, а сама угода має бути визнана недійсною, як така, що укладена з перевищенням обсягу спеціальної дієздатності позивача та не відповідає його статутним цілям діяльності.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а ч.ч. 1 та 2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, то особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, в зв'язку з чим іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008р. підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить наведеним вище положенням законодавства України та статуту позивача.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із доводами позивача про відсутність у нього права власності на об'єкти нерухомості, передані у заставу згідно п. 1.3. іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008, оскільки само по собі скасування наказом Фонду державного майна України «Про скасування свідоцтв про власність» від 16 лютого 2010 р., № 219 Свідоцтва про власність, виданим Фондом державного майна України за реєстраційним №П-14 24.05.1993 р., (арк. справи 41-44) про яке зазначено у п. 1.3. іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008, не свідчить про припинення права власності позивача на відповідні об'єкти.

Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача про наявність зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною під час укладення генеральної угоди №68108N13 від 18.08.2008 та іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008, колегія суддів виходить з того, що факт наявності вказаної домовленості між заступником генерального директора відповідача 2 ОСОБА_5 та головою правління позивача ОСОБА_6 не є доведеним, доказів існування родинного зв'язку між названими особами позивачем не надано, що свідчить про безпідставність зазначеного обґрунтування позивача.

Також заявлене відповідачем 1 письмове клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області задоволенню не підлягає, оскільки третіми особами, відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України є особи, на права або обов'язки яких щодо однієї з сторін може вплинути рішення з господарського спору. У даному ж випадку рішення по справі на права та обов'язки Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області відносно позивача та відповідачів по справі вплинути не може.

Оскільки відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача, у даному разі господарські витрати суд вважає необхідним покласти на відповідача 1 та відповідача 2 у рівних частках.

Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з наведеного вище, на підставі ч. 1 ст. 215, , ст.ст. 232, 559 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про заставу», ч. 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», керуючись статтями 1, 4, 12, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИЛА:

У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області відмовити.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008, укладений між акціонерним товариством відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) і публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, місто Київ, вулиця Горького, 127, код ЄДРПОУ 00032112).

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, місто Київ, вулиця Горького, 127, код ЄДРПОУ 00032112) на користь акціонерного товариства відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з концерну «Харківський канатний завод» (61020, місто Київ, вулиця Китаєнко, 1, код ЄДРПОУ 22608417) на користь акціонерного товариства відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя Міньковський С.В.

суддя Суярко Т. Д.

суддя Хотенець П.В.

Рішення підписане 12.07.2010 р.