Рішення

від 01.06.2012 по справі 5023/1557/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2012 р. Справа № 5023/1557/12

вх. № 1557/12

Суддя господарського суду Денисюк Т.С.

при секретарі судового засідання Нескуба М.Г.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2,

відповідача - не з"явився.

розглянувши матеріали справи за позовом Фізичної особи ОСОБА_2, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю торгово виробничого підприємства "Меор" м. Харків

про зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Фізична особа ОСОБА_2 звернулася до господарського суду Харківської області з позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю торгово виробничого підприємства "Меор" про стягнення на її користь належної їй частки майна товариства в сумі 53338,07грн. В обгрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що згідно протоколу №6 від 10.11.2006р. загальних зборів учасників ТОВ ТВП "Меор" було прийнято рішення про виключення її з ТОВ ТВП "Меор" та виплату їй вартості частини майна товариства, пропорційної її частці у статутному фонді (32,3%).

Представник позивача у судовому засіданні 18.04.20132р. заявив усне клопотання про витребувння у Головного управління статистики Харківської області документів, яке було задоволено судом.

23.05.2012 р. від Головного управління статистики Харківської області надійшли витребувані судом докази.

08.05.2012 р. КП "Харківське МБТІ" копії інвентарних справ на нежитлові будівлі розташовані за адресою - м. Харків, вул. О. Яроша, 25/46.

Позивач звернувся до суду з клопотанням про продовження строку розгляду спору за межами двохмісячного терміну, встановленого ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, на 15 днів, у зв"язку з необхідністю надання додаткових доказів по справі.

Вказане клопотання було задоволено судом, розгляд справи було продовжено до 12.06.2012р.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання (вх.№10174 від 17.05.12р.), в якому він просить накласти арешт на р/р 260010133581 в ВАТ "Інпромбанк", МФО 351878, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю Торгово-виробниче підприємство "Меор" ЄДРПОУ 14060566, в межах суми позовних вимог, накласти арешт на р/р 026007000066969 в ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю Торгово-виробниче підприємство "Меор" ЄДРПОУ 14060566, в межах суми позовних вимог, направити запит до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про наявність відкритих Товариством з обмеженою відповідальністю Торгово-виробниче підприємство "Меор" ЄДРПОУ 14060566 рахунків в установах інших банків.

Розглянувши вказане клопотання позивача суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Тобто, такі заходи застосовуються як гарантія реального виконання рішення суду, а особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позовуВ»№16 від 26.12.2011 р. визначено, що при зверненні до суду з заявою про забезпечення позову, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

В даннову випадку, позивачем не було надано до суду доказів того, що відповідач здійснює будь - які дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, або щодо відчудження свого майна, а також, доказів того, що невжиття таких заходів зможе утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в подальшому, в разі постановлення його на користь позивача.

Враховуючи викладене вище, в задоволенні заяви позивачів про забезпечення позову слід відмовити.

08.05.12р. позивачем було подано до суду клопотання про призначення по справі судової експертизи на вирішення якої він просить поставити питання щодо вартості нежитлових будівель розташованих за адресою - м. Харків, вул. О.Яроша, 25/46.

Розглянувши вказане клопотання позивача суд встановив наступне.

Відповідно до статті 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до ст. 1 Закону України В«Про судову експертизуВ» , Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Судова експертиза повинна призначатися тільки для встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, і не може стосуватися тлумачення і застосування правових норм.

Із заявлених позивачем вимог в позові, та із обставин на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, не вбачається, що питання, які просить позивач вирішити судовою експертизою, є предметом доказування та не можуть бути доведені сторонами за допомогою інших засобів доказування крім експертизи, оскільки вирішення питання про ці обставини, їх наявність чи відсутність належить до сфери спеціальних.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про призначення експертизи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, суд встановив наступне.

Додатковою угодою №1 від 20.09.1996р., до засновницького договору від 25.03.1993р., було внесено зміни у склад учасників згідно яких було змінено склад учасників ТОВ ТВП «Меор» та змінено розмір статутного капіталу який склав 102953 грн.

07 квітня 1993 року виконавчий комітет Дзержинської райради м. Харкова перереєстрував Статут Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробниче підприємство «Меор». Засновниками ТОВ ТВП «Меор», згідно засновницького договору від 25.03.1993р., та Статуту виступили ОСОБА_2, ОСОБА_3. ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6

У відповіднсті до нової редакції, засновницького договору, частка позивача складає 33254 грн., що становить 32.3 % статутного капіталу.

Протоколом №6 від 10.11.2006 р. загальних зборів учасників ТОВ ТВП «Меор» позивача було виключено зі складу учасників товариства.

Згідно заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.07.2007 р. протокол №6 від 10.11.2006 р. загальних зборів учасників ТОВ ТВП «Меор» було визнано дійсним.

Згідно п. 6 протоколу №6 від 10.11.2006 p. загальних зборів учасників ТОВ ТВП «Меор» було прийнято рішення про виключення позивача з ТОВ ТВП «Меор» та виплати позивачу вартість частини майна товариства, пропорційній його частці у статутному фонді, а також, частину прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту його виключення.

Відповідно до ст.148 ЦК України, який діяв станом на момент прийняття рішення, а саме на 10.11.2006р. (закон від 21.09.2006 N 185-V /185-16/), учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства, порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також, порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Кодекс не встановлює порядок, строки і спосіб визначення вартості частини майна, яка пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати. Ці питання повинні бути вирішеними статутом і спеціальним законом.

У зв'язку з тим, що судам підвідомчі усі правовідносини, то відповідно і спори, що можуть виникнути у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

Статут ТОВ ТВП «Меор» який діяв на той час не передбачав умов про порядок і спосіб визначення вартості частини майна, а також порядок і строки її виплати.

В той же час, ст.54 Закону України « Про господарські товариства»- в редакції закону від 06.09.2005 N 2801-IV /2801-15/, зазначено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу.

Відповідно до ст. 12 Закону України « Про господарські товариства» товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Отже, ТОВ ТВП «Меор» повинно було провести збори учасників, затвердити звіт за 2006 рік, в якому зазначити яка частина вартості майна товариства, згідно моєї частки, повинна бути мені виплачена у зв'язку з виходом позивача з товариства, та яка частина прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту виходу.

Позивач листом від 12.01.2007року звернулася до керівництва ТОВ ТВП «Меор» з проханням виплатити частину вартості майна товариства, згідно її частки у статутному капіталі, яка складає 32,3%, та частину прибутку одержаного товариством.

Вказані вимоги були залишені відповідачем без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 190 Цивільного Кодексу України майном, крім речей, вважаються майнові права та обов'язки. У частині першій статті 66 та у статті 139 Господарського кодексу України визначено, що майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.

Отже, вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов'язань товариства.

Майно підприємства обліковується на його балансі, де відображається вартість активів підприємства та джерел їх формування. Тому в основу, розрахунку вартості частини майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить з товариства, за загальним правилом, повинна братись балансова вартість майна товариства. Активи (майно і в тому числі майнові вимоги) товариства відображаються у статтях активу балансу за кодами 010, 020, 030, 035,040,045,050,060, 100, 110, 120, 130, 140, 150, 160, 170, 180, 190,200,210. 230, 240, 250. Зобов'язання товариства та забезпечення майбутніх витрат і платежів товариства визначаються у статтях пасиву балансу за кодами 400, 410, 420, 440, 450, 460, 470, 500, 510, 520, 530, 540, 550, 560, 570, 580, 590, 600, 610.

Відповідно до п.3.7 Рекомендації Президії вищого господарського суду від 28.12.2007 N 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» будь-який учасник товариства мас право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства. Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку передбачено можливість переоцінки балансової вартості для таких категорій активів товариства як основні засоби (пункт 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92), нематеріальні активи (пункт 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99 № 242) , довгострокові і поточні біологічні активи (пункти відповідно 16.1 та 22 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87).

Відповідно до ст.148 Цивільного Кодексу України та ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991г. № 1576-ХП учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства. Крім цього відповідно до ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991г. № 1576-ХП передбачена виплата частини прибутку, отриманого товариством у році до моменту його виходу. Вартість майна та розмір частини прибутку визначається на дату виходе учасника з товариства. У тому випадку якщо установчими документами не передбачено порядок визначення вартості майна, що підлягає виплаті при виході учасника з товариства, то розмір виплати повинен відповідати вартості чистих активів товариства, пропорційної частці в статутному капіталі. Вартість чистих активів визначається на підставі даних Балансу, складеного на дату виходу учасника з товариства (Постанова Пленуму ВСУ від 24.10.08г. № 13, Постанова ВГСУ від 17.07.2007г. № 2-2196/06).

У листі Мінфіну від 16.06.2007г. № 31-34000-10-16/12455 відображений порядок визначення вартості майна, яка є базою для визначення частки належної учаснику, який виходить з товариства. Відповідно до зазначеного листа загальна вартість майна визначається на рівні активів підприємства за вирахуванням його зобов'язань, тобто відповідає поняттю власного капіталу підприємства (чистих активів). Сума чистих активів у фінансовій звітності відображається в Балансі підприємства

Таким чином, на підставі вищевикладеного, можна зробити висновок про те, що сума боргу, яку має виплатити товариство на дату виходу учасника з товариства повинна бути визначена виходячи з суми чистих активів, відображених в Балансі за станом на дату виходу учасника з товариства і процентної частки в статутному капіталі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Додаткової угоди №1 от 20.09.1996г., (Засвідчена 20.09.1996г. 10-ї Харківської нотаріальною конторою за реєстром № 4-2762) до Установчих договору про створення товариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислового підприємства «Меор» від 25 березня 1993р частка в статутному капіталі ТОВ «Меор», яка належить ОСОБА_7 становить 33 254 грн. або 32,3% статутного капіталу товариства.

Позивач, в своїй позовній заяві, просить суд стягнути з відповідача 53338,07 грн.

Розрахунок вартості частини майна належної ОСОБА_7 при її виході з ТОВ «Меоре» був виконаний позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного Кодексу України, згідно з якою сума, належна ОСОБА_7. складається з суми боргу, 3% річних за несвоєчасну виплату і інфляційних витрат.

В обгрунтування своїх вимог, щодо нарахування річних та інфляційних, позивач посилається на ст. 509 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Суд вважає таке твердження позивача необгрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, нарахування на суму боргу встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, можливо лише при наявності між сторонами договірних зобов"язань.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що визначення позивачем суми боргу в розмірі частки у статутному капіталі з урахуванням річних та інфляції, не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки, між сторонами не було договірних зобов"язань (щодо передачі майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а в данному випадку наявний корпоративний спір між товариством та його учасником, тобто, між сторонами виникли позадоговірні зобов"язання.

Враховуючи викладене вище, суд визнав позовні вимоги в розмірі 33254,00 грн. обгрунтованими, такими, що підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

В задоволенні позову в частині стягнення 4022,40 грн. річних та 16061,67 грн. інфляційних слід відмовити як в безпідставно заявленому.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, пов"язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові - на позивача.

За таких обставин, судові витрати в розмірі 1609,50 грн. судового збору за подання позовної заяви слід стягнути з відповідача на користь позивача, а судовий збір в розмірі 1609,50 грн. за подання заяви про забезпечення позову слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання позивача про призначення судової експертизи.

Відмовити в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробниче підприємство «Меор» (вул.О. Яроша, 25/46, м. Харків, 61072, код 14060566, рах. 260010133581 в ВАТ «Інпромбанк», МФО 351878) на користь ОСОБА_2 (м. Харків, 61161, вул. Ново-Харківська, 36, код НОМЕР_1, відомості про рахунки відсутні) - 33254,00 грн. вартості належної частки майна товариства та 1609,50 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 06.06.2012р.

Суддя Денисюк Т.С.