Постанова

від 23.06.2015 по справі 914/849/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2015 р. Справа № 914/849/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Гриців В.М.

Мельник Г.І.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-німецьке підприємство «Електронтранс»

на рішення господарського суду Львівської області від 14.05.2015р.

у справі № 914/849/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трак Маркет», с.Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-німецьке підприємство «Електронтранс», м.Львів

про стягнення 104471,00 грн. заборгованості за договором поставки ,

з участю представників :

від скаржника - не з»явився

від позивача - Шанайда Ю.В.

В ході судового засідання сторонам права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

22.06.2015р. через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду від скаржника - Товариства з додатковою відповідальністю «Спільне українсько-німецьке підприємство «Електронтранс» поступило клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити у судовому засіданні участь повноважного представника з причин тимчасової непрацездатності у зв»язку з хворобою.

Присутній у судовому засіданні представник позивача подане клопотання заперечив, просив суд розглядати апеляційну скаргу за наявними у справі матеріалами.

Оцінюючи подане скаржником клопотання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК). З огляду на викладене та зважаючи на те, що відкладення розгляду справи за обставин, визначених у ч. 1 ст. 77 ГПК України, є обов'язком лише за умови неможливості вирішення спору в даному судовому засіданні, колегія суддів в задоволенні клопотання скаржника відмовляє та вважає за можливе, враховуючи повідомлення всіх сторін про дане судове засідання, розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Львівської області від 14.05.2015р. у справі № 914/849/15 (суддя Крупник Р.В.) задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Трак Маркет», с.Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-німецьке підприємство «Електронтранс», м.Львів на користь позивача 92280,44 грн. боргу з урахуванням курсової різниці, 4952,95 грн. - 25% річних, 6682,59 грн. пені та 1800,14 грн. судового збору; в решта позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-німецьке підприємство «Електронтранс» подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки порядок зміни ціни, зазначений у договорі, передбачає, що зміна ціни відбувається станом саме на момент оплати, а не на день подання позову. Оскільки на день прийняття оскаржуваного рішення оплата покупцем отриманого товару не здійснювалась, на думку скаржника, не настали необхідні умови для зміни ціни товару. Крім того, скаржник вважає, що умови договору поставки щодо зміни ціни товару в залежності від зміни курсу євро не узгоджуються з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. № 1998 «Про удосконалення порядку формування цін».

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

05.12.2014р. між позивачем та відповідачем укладено Договір поставки №262/14 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник (позивач) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти покупцю (відповідачу) (передавати у власність/повне господарське відання покупця) визначений цим Договором товар, а покупець зобов'язується на умовах та в порядку, визначених цим Договором, приймати названий товар та оплачувати його.

Передача товару постачальником та приймання товару покупцем здійснюється в місці здійснення поставки, визначеному в п. 2.3. Договору з оформленням видаткової накладної та/або акту приймання-передачі та ін. документів в залежності від виду та/або умов поставки.

На виконання зобов'язань за Договором, позивачем 08.12.2014р. було передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 81250,75 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №-ТмЦ-400496 від 08.12.2014р.

Згідно п. 3.3. Договору оплата за товар здійснюється в безготівковій формі протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту поставки товару за кожною видатковою накладною (актом приймання-передачі).

Як пояснив в засіданні суду першої інстанції представник позивача та не заперечив представник відповідача, у встановлені в Договорі строк продукція оплачена не була.

В п. 3.3., 3.11. Договору сторони погодили, що простроченою вважається заборгованість, яка перевищує 3 (три) календарні дні з моменту поставки за кожною видатковою накладною (актом приймання-передачі). У разі, якщо покупець не здійснив оплату згідно п. 3.3. і за час прострочення платежу відбулася зміна вартості євро на міжбанківському валютному ринку mezhbank.org.ua сторону збільшення більше, ніж на 5%, постачальник має право змінити ціни на поставлений, але ще не оплачений покупцем товар. У цьому випадку вартість поставленого, але неоплаченого товару на момент оплати повинна бути перерахована за такою формулою: С2=С1*а2/а1, де С2 - вартість продукції на момент оплати поставленого товару, С1 - вартість продукції, зазначена в специфікації (рахунку), а2 - вартість євро на міжбанківському валютному ринку на момент оплати кінець дня (закриття торгів), а1 - вартість євро на міжбанківському валютному ринку на плановий день оплати згідно п. 3.3.

У зв'язку з тим, що зі сторони відповідача відбулося прострочення оплати, позивачем у відповідності до п. 3.11. Договору нараховано курсову різницю, яка як свідчить виконаний ТОВ "Трак Маркет" розрахунок, фактично складає 11029,69 грн.

В судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача зазначив, а представник відповідача не заперечив, що станом на день розгляду справи розрахунок за одержаний відповідачем товар не здійснений, розмір боргу не змінився.

Встановивши наведені обставини справи, суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Положеннями ч. 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом п. 3.3. Договору розрахунок за товар мав бути проведений протягом 3 календарних днів з моменту поставки.

В силу приписів ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною 3 ст. 691 ЦК України встановлено, що якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Враховуючи, що можливість зміни ціни на товар передбачена частиною 3 статті 691 ЦК України, пунктом 3.11. Договору сторони передбачили, що ціна товару змінюється у випадку прострочення оплати та збільшення курсу валюти Євро за період прострочення більше ніж на 5%.

Беручи до уваги принцип свободи договору та відсутність на це законодавчих обмежень, передбачений Договором порядок збільшення ціни неоплаченого товару в залежності від показників курсу валюти (Євро) на певні дати, може передбачатися сторонами в договорі поставки.

Оскільки за товар отриманий згідно видаткової накладної №-ТмЦ-400496 від 08.12.2014р. відповідач оплати у встановлені Договором строки не здійснив, ціна продукції була перерахована позивачем з урахуванням зміни курсу Євро до гривні.

Згідно даних, розміщених на сайті http://www.mezhbank.org.ua, курс продажу Євро на момент закриття торгів 11.12.2014р. складав 20,70 грн. за 1 Євро, а станом на момент закриття торгів 10.03.2015р. - 23,51 грн. за 1 Євро.

Здійснивши арифметичні розрахунки суд встановив, що за період прострочення курс Євро збільшився більше, ніж на 5%.

Оскільки коригування ціни неоплаченого товару, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно іноземної валюти) не заборонено та не суперечить чинному законодавству України, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вартості товару з урахуванням курсової різниці у розмірі 92280,44 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів наголошує наступне.

Відповідно до 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Положення чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Встановивши, що сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни у визначених ними випадках та визначено спосіб перегляду ціни відповідно до формули, за якою вираховується зміна ціни, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що спосіб визначення сторонами належної до сплати суми з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, який буде встановлений НБУ на день фактичної оплати покупцем вартості товару, визначеної умовами договору та не суперечить чинному законодавству.

З вказаних обставин правильно виходив суд першої інстанції задовольняючи вимоги про стягнення з відповідача курсової різниці в сумі 11029,69 грн.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно п. 7.5. Договору у випадку прострочення заборгованості, покупець за вимогою постачальник сплачує останньому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просив суд стягнути з відповідача 7605,75 грн. пені за період з 12.12.2014р. по 10.03.2015р. включно.

Здійснивши перерахунок пені у межах заявленого періоду суд дійшов обгрунтованого висновку, що пеня підлягає частковому стягненню з відповідача в розмірі 6682,59 грн., оскільки розрахунок пені проводився позивачем не виходячи з суми боргу 81250,75 грн., а виходячи з суми боргу з врахуванням курсової різниці, а саме з 92280,44 грн., котра за своєю правовою природою не є боргом, а являється збитками, які поніс постачальник внаслідок зміни курсу гривні до євро.

Нормами статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних (п. 4.2. Постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

За умовами п. 7.7. Договору покупець взяв на себе зобов'язання, що якщо прострочення платежу триватиме більше одного місяця, постачальник матиме право, крім стягнення передбачених п. 7.5. суми боргу та пені, додатково стягнути з покупця 25 процентів річних від простроченої суми за увесь час прострочення (ст. 625 ЦК України).

Перерахувавши річні суд підставно зазначив, що такі підлягають стягненню з відповідача частково в розмірі 4952,95 грн.

Доводи скаржника про повну заборону формування цін у валюті, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. №1998 "Про вдосконалення формування цін" колегією суддів не прийняті до уваги, оскільки зазначена постанова прийнята до набрання 01.01.2004р. чинності Цивільним кодексом України. (дана правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 28.04.2015р. у справі № 912/2433/14).

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Колегія суддів також зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми; а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

Зважаючи на викладене, рішення господарського суду відповідає вимогам закону до судового рішення, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Скаржник не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених в рішенні господарського суду Львівської області від 14.05.2015р. у даній справі.

З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 14.05.2015 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-німецьке підприємство «Електронтранс» - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 14.05.2015р. у справі № 914/849/15 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд ухвали в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

6. Повний текст постанови складено « 23» червня 2015р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Гриців В.М.

суддя Мельник Г.І.