Постанова

від 24.06.2015 по справі 918/137/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року Справа № 918/137/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гудак А.В. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

від позивача: Сократова А.О.;

від відповідача: ОСОБА_5.;

від Третьої особи 1: представник не з'явився;

від Третьої особи 2: представник не з'явився;

від Третьої особи 3: предствник не з'явився;

від Третьої особи 4: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 на рішення господарського суду Рівненської області від 29.04.15р. у справі № 918/137/15 (суддя Горплюк А.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Рівнеобленерго"

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача :

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача :

Колективне сільськогосподарське підприємство підприємство по птахівництву "Тинненське"

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача :

Регіональне відділення фонду державного майна по Рівненській області

третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача :

Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Тамара Іларііївна

про визнання права власності на будівлю трансформаторної підстанції № 178 та витребування її з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Рівнеобленерго» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (том 1, а.с. 2-6) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - Відповідач; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (надалі - Третя особа 1); третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача Колективне сільськогосподарське підприємство по птахівництву «Тинненське» (надалі - Третя особа 2); Регіональне відділення фонду державного майна по Рівненській області (надалі - Третя особа 3)), в якій просить: визнати за Позивачем право власності на будівлю трансформаторної підстанції АДРЕСА_1; витребувати будівлю трансформаторної підстанції АДРЕСА_1 з незаконного володіння Відповідача.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 21 квітня 2015 року (том 1, а.с. 248-249), з підстав, висвітленій у даній ухвалі, було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Січову Тамару Іларіївну (надалі - Третя особа 4).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 29 квітня 2015 року (том 2, а.с. 22-30) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано за Позивачем право власності на будівлю трансформаторної підстанції АДРЕСА_1.Водночас, даним судовим рішенням зобов'язано Відповідача повернути Позивачу будівлю трансформаторної підстанції АДРЕСА_1. Також, судовим рішенням, покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 654 грн..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 38-41) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Рівненської області від 29 квітня 2015 року по справі № 918/137/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом прийнято рішення з порушення норм процесуального та матеріального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що 23 січня 2002 року за реєстровим № 7-101-739 КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвало за Відповідачем право власності на нерухоме майно, в тому числі й на приміщення під електростанцію. Набуття у власність приміщення, на думку апелянта, відбулося до того як Позивач отримав Перелік нерухомого майна, а тому, Відповідач вважає, що Позивач власником майна на момент його відчуження не був. Отже, як зазначає апелянт, станом на 21 січня 2002 року Позивач не був власником спірного приміщення і як наслідок, дане нерухоме майно не могло вибути із його володіння, а тому на переконання Відповідача у Позивач відсутні будь-які правові підстави для звернення до суду із позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою суду від 26 травня 2015 року (том 2, а.с. 37) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 24 червня 2015 року на 14:50 год.

Голова Рівненського апеляційного господарського суду своїм розпорядженням від 9 вересня 2014 року (том 1. а.с. 228) внесла зміни до складу колегії суддів (окрім заміни головуючого судді) за наслідком котрого у справі № 902/584/14 визначено колегію суддів у складі - суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б..

На виконання ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 26 травня 2015 року Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (том 3, а.с. 61-62), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі та просить залишити рішення господарського суду Рівненської області без змін.

Представники Третьої особи 1, Третьої особи 2, Третьої особи 3 та Третьої особи 4 в судове засідання від 24 червня 2015 року не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи Третя особа 1, Третя особа 2, Третя особа 3 та Третя особа 4 були належним чином повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (том 3, а.с. 55-58). Причини неявки своїх повноважних представників Третя особа 1, Третя особа 2, Третя особа 3 та Третя особа 4 не повідомили. Жодних клопотань від Третьої особи 1, Третьої особи 2, Третьої особи 3 та Третьої особи 4 щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. В той же час, в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до провадження відсутні вимоги щодо обов'язкової явки представників сторін.

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників Третьої особи 1, Третьої особи 2, Третьої особи 3 та Третьої особи 4, за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 24 червня 2015 року представник Відповідача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення місцевого господарського суду і прийняти нове, котрим відмовити в задоволенні позовних вимог Позивача.

В судовому засіданні від 24 червня 2015 року представник Позивача заперечив проти апеляційної скарги, вважає доводи Відповідача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції правомірним та законним.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 29 квітня 2015 року по справі № 918/137/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що Позивач є постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що діє на підставі ліцензії НКРЕ № 194759 від від 16 травня 2013 року та здійснює свою діяльність з метою задоволення потреб споживачів електроенергії в умовах функціонування єдиної енергетичної системи України.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Статуту Позивача, Позивач є новим найменуванням Публічного акціонерного товариства «АЕС Рівнеобленерго», яке було правонаступником Закритого акціонерного товариства «Ей-І-Ес Рівнеенерго», яке було створено шляхом реорганізації Відкритого акціонерного товариства «Ей-І-Ес Рівнеенерго» на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27 січня 2004 року. Відкрите акціонерне товариство "Ей-І-Ес Рівнеенерго" створене шляхом перейменування Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Рівнеобленерго», відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів від 14 листопада 2001 року. Державна акціонерна енергопостачальна компанія «Рівнеобленерго» створена шляхом перетворення Державного підприємства «Рівненське обласне підприємство електричних мереж», відповідно до Указу Президента України від 4 квітня 1995 року № 282/95 «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України» та наказу Міністерства енергетики та електрифікації України № 137 від 31 липня 1995 року.

Як вбачається з Статуту Рівненського обласного підприємства електричних мереж (том 1, а.с. 17-18) дане підприємство набуло статусу юридичної особи з моменту затвердження статуту вказаного підприємства Міністерством енергетики та електрифікації УРСР, а саме - 21 квітня 1978 року. Статутний фонд, створеного підприємства включав все майно, яке перебувала на його балансі та складав 60861 тис. руб..

У відповідності до указу Президента України від 4 квітня 1995 року № 282/95 «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України», доручено: Міністерству енергетики та електрифікації України створити державні акціонерні енергетичні компанії згідно з переліком (додаток № 2); Фонду державного майна України передати Міністерству енергетики і електрифікації управління частками (паями, акціями) майна державних акціонерних компаній, що створюються відповідно до даного указу.

В рамках проведення корпоратизації, складено відомість розрахунку вартості будівель та споруд Рівненського міського району електричних мереж станом на 1 липня 1995 року, до якої увійшла будівля ТП-178 у м. Рівному із залишковою вартістю 69 244 тис. крб. (том 1, а.с. 160-162).

Наказом Міністерства енергетики та електрифікації України № 137 від 31 липня 1995 року було створено Державну акціонерну енергетичну компанію «Рівнеобленерго», яка визнана правонаступником Рівненського обласного підприємства електричних мереж (том 1, а.с. 36-37).

Позивачем до матеріалів справи було долучено Статут Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Рівнеобленерго» (том 1, а.с. 21-32; реєстраційний № 1197, затверджений розпорядженням Рівненського міського виконавчого комітету від 31 серпня 1995 pоку), з дослідження котрого вбачається наступне.

З пункту 3.3 Статуту вбачається, що компанія є правонаступником державного підприємства «Рівненське обласне підприємство електричних мереж виробничого об'єднання «Львівенерго» Міністерства енергетики та електрифікації України, до складу якої входить, зокрема, Рівненський міський район електричних мереж.

Відповідно до пунктів 3.4-3.5 Статуту: майно компанії складається з основних засобів та оборотних коштів, а також цінностей, вартість яких відображена на балансі компанії; компанія є власником майна, переданого засновником у власність.

З пункту 4.1 Статуту вбачається, що засновником Компанії є держава в особі Міністерства енергетики та електрифікації України.

У відповідності до статті 12 Закону України «Про електроенергетику» та Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій енергетичних компаній (затвердженого спільним наказом Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і Міністерства палива та енергетики України від 7 вересня 2000 року N 1855/12/263/414) 28 березня 2001 року надано учаснику конкурсу AES Washington Holdings В.V. (зареєстрованої м. Амстердам, Нідерланди, надалі - компанія AES) дозвіл на придбання пакета простих іменних акцій у розмірі 75 відсотків + 1 акція від статутного фонду Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Рівнеобленерго».

Відповідно, у зв'язку з продажем контрольного пакету акцій Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Рівнеобленерго», 20 листопада 2001 року зареєстровано компанію Відкрите акціонерне товариство «Ей-І-Ес Рівнеенерго».

24 травня 2002 року прийнято наказ Фонду державного майна України № 906 «Про затвердження порядку підтвердження права власності на нерухоме майно» (надалі - Порядок).

Відповідно до пункту 1.2-1.3 наказу Фонду державного майна України № 906: цей Порядок поширюється на випадки підтвердження права власності на нерухоме майно, яке приватизоване в складі цілісного майнового комплексу шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу державного майна, зданого в оренду, переданого державними органами приватизації до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, перетвореного з державного підприємства або створеного у процесі приватизації; окремих випадках, до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, перетвореного з державного підприємства у процесі корпоратизації; Підлягають підтвердженню права власності тільки об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку і знаходились на балансі підприємства на момент приватизації.

Згідно пунктів 2.2, 2.4 наказу Фонду державного майна України № 906 , на вимогу відкритих акціонерних товариств, які створені до прийняття даного наказу, державний орган приватизації видає перелік об'єктів нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству.

Відкрите акціонерне товариство «Ей-І-Ес Рівнеенерго», керуючись наказом Фонду державного майна України № 906, звернулось з листом від 1 листопада 2002 року до Міністерства енергетики та електрифікації України з проханням надати перелік нерухомого майна, переданого Державній акціонерній енергопостачальній компанії «Рівнеобленерго» під час корпоратизації.

Як вбачається з матеріалів справи, листом вих. 04/12-1313 від 28 листопада 2002 року передано затверджений Міністерством палива та енергетики України Перелік нерухомого майна, що увійшло до статутного фонду Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Рівнеобленерго" під час корпоратизації станом на 31 липня 1995 року на 338 аркушах (том 1, а.с. 38-44).

У відповідності до вказаного переліку нерухомого майна, визначено перелік нерухомого майна, приватизовано у складі цілісного майнового комплексу по Рівненському міському РЕМ станом на 1 липня 1995 року.

Крім того, 7 червня 2002 року Позивачем отримано свідоцтво про право власності за реєстровим № 16-956 та записано в реєстрову книгу за № 9 на об'єкти нерухомого майна. Даним свідоцтвом Рівненське міське бюро технічної інвентаризації засвідчило, що: будівлі (в кількості п'ятнадцять); огорожа і замощення; будівлі АДРЕСА_2 належать Відкритому акціонерному товариству «Ей-І-Ес Рівнеенерго» на праві колективної власності. Свідоцтво видано на підставі розпорядження міського голови № 1362-р від 5 червня 2002 року (том 1, а.с. 64).

З матеріалів справи також вбачається, що 19 жовтня 2007 року між Рівненською міською радою та Закритим акціонерним товариством «Ей-І-Ес Рівнеенерго» було укладено договір оренди землі (надалі - Договір оренди землі; том 1, а.с. 72-76).

У відповідності до пункту 1 Договору оренди землі, Рівненська міська рада надала, а Закрите акціонерне товариство «Ей-І-Ес Рівнеенерго» прийняло в строкове (на 10 років) платне користування частку земельних ділянок для розміщення та обслуговування об'єктів транспортування і розподілу електроенергії, які знаходяться в межах населеного пункту Рівненської міської ради Рівненської області.

У відповідності до поземельних планів земельних ділянок, що передані в оренду за зазначеним Договором оренди землі, ділянка НОМЕР_1 призначена для обслуговування будівлі АДРЕСА_1 із загальною площею 0,0088 Га (том 1, а.с. 77-78)

Також, як зауважує Позивач, вказаний об'єкт обліковується на балансі Позивача з 1968 року за інвентарним № 011700.12 та у зазначеній будівлі ТП-178 міститься електротехнічне обладнання Позивача, що підтверджується довідкою № 22/342 від 21 січня 2015 року (том 1, а.с. 35).

Як вказує Позивач, про порушення свого права власності на трансформаторну підстанцію йому стало відомо лише в жовтні 2014 року, коли Позивачем було отримало адвокатський запит адвоката Штогрін В.С. в інтересах Відповідача (том 1, а.с. 79-80), з якого Позивачу стало відомо про укладення Колективним сільськогосподарським підприємством по птахівництву «Тинненське» та Відповідачем 21 січня 2002 року договору купівлі-продажу предметом якого, серед інших, було приміщення АДРЕСА_1.

З огляду на що, Позивач вважаючи, що саме він є законним власником спірного майна (ТП-178), а тому, на думку Позивача, його порушене право власності підлягає захисту, шляхом звернення до суду з позовом до Відповідача про визнання права власності на будівлю АДРЕСА_1 та витребування даного нерухомого майна з незаконного володіння Відповідача.

Дослідивши матеріали справи колегія суду зазначає, що предметом спору, окрім інших позовних вимог, у даній справі є визнання права власності на нерухоме майно, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів України, котрі направленні на регулювання спірні правовідносини.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що: кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положенням статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 Цивільного кодексу України закріплено, що: право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до статті 327 Цивільного кодексу України: у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді; управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Приписами статті 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вбачається з статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Із системного аналізу вищенаведених норм, котрі направленні на регулюванні відносин права власності на майно, колегія суду приходить до висновку, що за змістом вищезазначеної норми потреба в заході захисту права власності на підтаві статті 392 Цивільного кодексу України, виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно.

Об'єктом такого позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна.

Підставою ж позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.

При цьому колегія суду констатує, що вирішуючи питанння про правомірність набуття права власності, суди повинні враховувати положення частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником.

Слід мати на увазі, що дії особи, спрямовані на створення штучних перешкод для власника майна, щодо корстання всім спектром правомочностей права власності, є підставою для звернення такої особи з позовом до суду про визнання права власності.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає (не надає можливості) за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому в статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджено те, що 20 листопада 2000 року Третьою особою 3 затверджено план приватизації Третьої особи 2 (том 1, а.с. 106-109).

12 грудня 2000 року Третьою особою 3 видано наказ № 640 (том 1, а.с. 110), яким прийнято рішення укласти з працівниками Треьої особи 2 договір безоплатної передачі державного майна племптахорадгоспу "Тинненський", організаційно-правова форма - державне підприємство.

Відповідачем в підтвердження правомірності набуття права власності на спірне майно, додано до матеріалів справи договір безоплатної передачі майна пленптахорадгоспу «Тинненський» від 12 грудня 2000 року (надалі - Договір безоплатної передачі майна; том 1, а.с. 111-112).

Відповідно до пункту 1.1 Договору безоплатної передачі майна, орган приватизації зобов'язався безоплатно передати у власність працівникам майно племптахорадгоспу "Тинненський" код ЄДРПОУ 00703826, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі плану приватизації племптахорадгоспу "Тинненський" затвердженого наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 20.11.2000р. №582, а працівники зобов'язуються прийняти майно в порядку і на умовах, передбачених цим договором.

Згідно пункту 2.2 Договору безоплатної передачі майна, право власності на об'єкт приватизації переходить до працівників з моменту підписання акта приймання-передання.

21 грудня 2000 року сторонами Договору безоплатної передачі майна було підписано акт приймання-передання державного майна племптахорадгоспу "Тинненський" працівниками колективного сільськогосподарського підприємства по птахівництву "Тиннинське" (том 1, а.с. 113-114). У вказаному акті зазначено перелік майна, що переходив у власність працівників на загальну вартість 1 021 676 грн., зокрема зазначено назву об'єкта, адресу, кількість та його вартість. За вказаним актом, окрім іншого майна, було передано: інкубаторій на інкубаторі (вартість 8801 грн.); приміщення під дизельну станцію (вартістю 4615 грн.); господарчий сарай дерев'яний (вартістю 161 грн.); башту Рожновського (вартістю 601 грн.); Артскважину (вартість 803 грн.); насосну станцію (вартість 114 грн.); Дизельну електростанцію (вартістю 1836 грн.), дані об'єкти знаходяться в АДРЕСА_1.

При цьому, колегія суду дослідивши даний акт приймання-передання державного майна констатує, що у вказаному акті не передбачено такого нерухомого майна, як зазначає Відповідач, як "приміщення під електростанцію", а зазначено "дизельна електростанція", котра на переконання колегії суду по своїм властивостям та ознакам немає ніякого відношення саме до зареєстрованих в БТІ будівель та споруд (на котрі, як зазначає Відповідач, зареєстровано його право власності), а є установка відкритого або закритого типу, призначеною для розподілу або перетворення електричної енергії та котра мала б бути розташована в приміщенні під дизельну станцію (котра передана разом з дизельною електростанцією).

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що 21 січня 2002 року між Третьою особою 2 та Відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (надалі - Договір; том 1, а.с. 81-82).

Згідно пункту 1 Договору, Третя особа 2 продала, а Відповідач придбав будівлі, споруди та інкубатори, що знаходяться за адресою - АДРЕСА_1, які складаються з: інкубаторію, господарського сараю, приміщення під дизельну , башти Рожновського з насосною станцією, приміщення під електростанцію , інкубаторів - 4 штуки.

На даному Договорі міститься відмітка за реєстровим № 7-101-739 від 23 січня 2002 року, з котрої вбачається, що Комунальне підприємство «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвало за Відповідачем право власності на зазначені в цьому документі будівлі та споруди (том 1, а.с. 82).

Водночас, дослідивши даний Договір вбачається, що за ним до Відповідача перейшло право власності на 7 об'єктів, 6 з яких є ідентичними об'єктам, зазначеним в акті приймання-передання державного майна (том 1, а.с. 113-114), окрім об'єкта за порядковим номером 39 «Дизельна електростанція», котра відсутня в даному Договорі, а на її місці зазначено - «приміщення під електростанцію».

При цьому, суд констатує, що Відповідачем та Третьою особою 2 не надано належних та допустимих доказів, котрі б підтверджували наявність прав Третьої особи 2 на розпорядження таким об'єктом як «приміщення під електростанцію» під час укладання з Відповідачем даного Договору, що опосередковано засвідчує про перевищення Третьою особою 4 своїх повноважень під час посвідчення Договору купівлі-продажу на об'єкт на котрий відсутні правовстановлюючі та підтверджуючі документи щодо належності його саме Третій особі 2 та відповідно наявності у неї правомочностей на розпорядження таким об'єктом.

Усе вищенаведене в сукупності на переконання колегії суду свідчить про те, що такий об'єкт як «приміщення під електростанцію» не передавався безоплатно Третьою особою 3 Третій особі 2 під час приватизації, оскільки не перебувало серед об'єктів приватизації. Відповідно суд констатує, що і в подальшому Третя особа 2 апріорі не мала права передавати Відповідачу за договором купівлі-продажу від 21 січня 2002 року "приміщення під електростанцію", що не перебувало у його власності.

Згідно статті 34 Закону України «Про власність» (який діяв на час корпоратизації Позивача у 1995 році), загальнодержавну (республіканську) власність складала, зокрема, єдина енергетична система України.

Статтею 26 Закону України «Про власність» визначалось, що: об'єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом; внесок членів господарського товариства може складатись з основних та оборотних фондів, грошових коштів, цінних паперів".

З огляду на описане, колегія суду приходить до висновку, що станом на липень 1995 року, коли відбулась корпоратизація Позивача, не було нормативно визначено порядку підтвердження права власності на майно підприємств, які були створені шляхом корпоратизації.

22 липня 1998 року Фондом державного майна України прийнято наказ «Про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно» № 1450, яким визначено перелік документів, які підтверджують право власності акціонерних товариств, які створені в процесі перетворення державних підприємств.

Зокрема, згідно з пунктом 2.2 наказу Фондом державного майна України № 1450, документами, які підтверджують право власності акціонерних товариств, що створені до набуття чинності даним наказом, є Перелік нерухомого майна, переданого у власність вказаних підприємств.

Листом за № 04/12-1313 від 28 листопада 2002 року передано затверджений Міністерством енергетики та електрифікації України Перелік нерухомого майна, що увійшло до статутного фонду ДАЕК «Рівнеобленерго» під час корпоратизації у 1995 році на 338 аркушах (Перелік нерухомого майна).

Відповідно до вказаного Переліку нерухомого майна, визначено перелік нерухомого майна, яке приватизовано у складі цілісного майнового комплексу по Рівненському сільському РЕМ станом на 1 липня 1995 року.

Колегія суду звертає увагу, що в розділі «Будівлі» Переліку нерухомого майна по Рівненському РЕМ визначено право власності Позивача на об'єкт нерухомості - ТП-178 інкубаторна станція.

Отже, з врахуванням вищеописаного колегія суддів приходить до висновку, що Перелік нерухомого майна, що увійшло до статутного фонду державної акціонерної енергопостачальної компанії «Рівнеобленерго» під час корпоратизації на 338 аркушах є правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності Позивача на будівлю АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно зі статтею 188 Цивільного кодексу України, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів» від 9 липня 2010 року № 2480-VI, трансформаторна підстанція - це електрична установка відкритого або закритого типу, призначена для розподілу або перетворення електричної енергії.

Згідно з пунктом 1.2 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики «Про затвердження Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» від 12 червня 2008 року № 691, трансформаторна підстанція - це електрична підстанція, призначена для перетворення електричної енергії однієї напруги в енергію іншої напруги за допомогою трансформаторів.

Окрім того, колегія суду зауважує той факт, що передане до статутного фонду майно було поставлено Позивачем на облік, що підтверджується інвентарною карткою обліку основних засобів, оформленою за типовою формою № 03-6 згідно з наказом Міністерства статистики України № 352 від 29 грудня 1995 року.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначати, що за приписами статтей 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності зазначеного Закону, визнаються державою. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Крім того, з моменту прийняття спірного майна на баланс Позивач здійснює використання будівлі вказаної трансформаторної підстанції. Зокрема, факт використання будівлі та обладнання підтверджується паспортом ТП-178, у відповідності до якого закрита трансформаторна підстанція побудована і введена в експлуатацію 1969 року. В даному паспорті вказано перелік проведених робіт на даному технічному об'єкті починаючи з дати введення в експлуатацію (том 1, а.с. 49-63).

Відповідно до протоколів випробування 1969 pоку, 1975 pоку, 1984 pоку, 1986 pоку, 1989 pоку Позивачем проводились роботи на АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 65-69). Також, факт користування АДРЕСА_1 підтверджується завданнями на ремонт будівлі та обладнання ТП-178 від 6 листопада 2012 року та від 11 березня 2013 pоку (том 1, а.с. 70-71).

Окрім того, належність даного спірного майна (ТП-178) до енергетичної системи країни, вбачається і з відомості основних засобів Рівненського обласного підприємства електричних мереж станом на 1995 рік (том 1, а.с. 159-162) із зазначенням ТП-178 за інвентарним номером 0113, рік введення в експлуатацію вересень 1968 рік, з балансовою вартістю 102.583 тис. крб..

Виходячи з наведеного вище, колегія суду зазначає, що до статутного фонду Позивача державою було передано складну річ, а саме приміщення та обладнання АДРЕСА_1 з метою використання її за призначенням для здійснення діяльності із забезпечення споживачів електричною енергією.

З цього моменту Позивач став власником будівлі трансформаторної підстанції в силу статті 115 Цивільного кодексу України, відповідно до якої господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Крім того, як зазначено вище в даній судовій постанові, 7 червня 2002 року Позивач отримав свідоцтво про право власності № 16-956 на майновий комплекс електроенергетичних об'єктів до якого, зокрема входять АДРЕСА_1. При цьому, колегія суду звертає увагу, що до зазначеного свідоцтва у якості додатку не надавався перелік об'єктів, однак він міститься в матеріалах інвентаризаційної справи комунального підприємства «Рівненське міське бюро технічної інвентаризаці» (том 1, а.с. 163-171), згідно якого до будівель (право власності на які зареєстровано у 2002 році за Позивачем на підставі свідоцтва від 7 червня 2002 року реєстраційний № 16-956) входить АДРЕСА_1 (копія документів з інвентаризаційної справи на об'єкти нерухомого майна, що знаходиться в АДРЕСА_2; том 1, а.с. 168).

Окрім того, колегія суду зауважує, що згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження визнання свідоцтва про право власності №16-956 від 7 червня 2002 року, отриманого Позивачем, таким, що видане з порушенням вимог законодавства, не надано й доказів на підтвердження оскарження та визнання незаконним правовстановлюючих документів.

З огляду на що, приймаючи до уваги те, що Позивачем подано належні та допустимі докази про визнання за ним права власності на будівлю АДРЕСА_1, колегія суду в площинні існування спірних відносин та неврегульованих питань з приводу належності права власності на дане нерухоме майно, в аспекті існування перешкод, котрі не надають можливості Позивачу здійснювати правомочності власника майна, дійшла до висновку, що позовні вимоги в частині визнання за Позивачем права власності на нерухоме майно будівлю АДРЕСА_1 є обґрунтованими та підставними, а тому підлягають до задоволення.

Дане рішення в цій частині було прийняте й місцевим господарським судом.

Відповідно, залишаючи дане рішення без змін в цій частині, колегія суду відмовляє в задоволенні апеляційної скарги Відповідача.

Що стосується вимоги про витребування вищевказаного майна з чужого незаконного володіння, то колегія суду зазначає наступне.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 397 Цивільного кодексу України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

В силу дії статті 398 Цивільного кодексу України, право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

З положень статті 387 Цивільного кодексу вбачається, що: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Виходячи зі змісту наведених норм, слідує, що власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої на момент подання позову воно фактично знаходиться у незаконному володінні. При цьому об'єктом віндикаційного позову можуть бути лише індивідуально-визначені речі, тобто індивідуально визначене майно або ж майно, яке хоча і наділене родовими ознаками, проте якимось чином індивідуалізоване.

Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень частини 1 статті 184 Цивільного кодексу України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватись належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, зокрема це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача поза його волею, перебування його в натурі у відповідача, тощо.

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, виходячи із системного аналізу вищезазначених правових норм Цивільного кодексу України, колегія суду констатує, що право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника не набувається у тому числі і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується, і не припиняється із втратою ним цього майна.

Нормами стеттй 317, 319 Цивільного кодексу України визначено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

В даному випадку, укладання угод про відчуження цього майна відбувалось поза волею та без участі власника.

В силу дії статті 346 Цивільного кодексу України, право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам'яток історії та культури; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Ця норма не передбачає підстави припинення права власності у разі, коли майна було відчужено за угодами, укладеними іншими особами без участі та згоди дійсного власника.

Укладання таких угод не припиняє право власності дійсного власника, а тому в момент їх укладання й до теперішнього часу саме він залишається власником цього майна.

У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі, це майно може бути витребувано власником шляхом подання віндикаційного позову від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів права відчужувати це майно.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі № 5002-8/5447-2010.

Також слід зазначити, що не є перешкодою для витребування майна власником і та обставина, що під час перепродажу спірного майна набувачі здійснювали реєстрацію права власності (тим більше з огляду на те, що Третя особа 2, як описано вище у даній судовій постанові, продала Відповідачу "приміщення під електростанцію", котре не перебувало у власності Третьої особи 2).

Статтею 346 Цивільного кодексу України не передбачено припинення права власності дійсного власника в зв'язку з реєстрацією договорів купівлі продажу за іншими особами під час його неодноразового перепродажу, що відбувалось без участі та поза межами волі дійсного власника.

Отже, враховуючи усе описане вище в даній судовій постанові, в розрізі належних та допустимих доказів, котрі підтверджують той факт, що саме Позивач є дійсним власником будівлі ТП-178 (обставини чого й були описані вище в даній судовій постанові), колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння законні та обґрунтовані, а відтак підлягають задоволенню.

Дане рішення в цій частині було прийняте й місцевим господарським судом.

Відповідно, залишаючи дане рішення без змін в цій частині, колегія суду відмовляє в задоволенні апеляційної скарги Відповідача.

З огляду на усе вищеописане у даній судовій постанові, колегія суддів вважає, що посилання Відповідача, висвітлені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, документально не підтвердженими, Відповідач, в порушення вимог статтей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, не довів тих обставин, на які він посилається (відсутність будь-яких доказів щодо належності спірного об'єкта саме Третій особі 2, котра в подальшому вчинили його відчуження Відповідачу).

З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Рівненської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги Відповідача, відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 29 квітня 2015 року в справі № 918/137/15 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 918/137/15 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.