Постанова

від 27.05.2015 по справі 804/5831/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2015 р. Справа № 804/5831/15

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Віхрова В.С.

при секретарі судового засідання Драгота С.А.,

за участю:

представник позивача ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто-Трейд» до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

30.04.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафто-Трейд» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001442204 від 15.04.2015 р.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначене податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Повноваження, компетенція контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Державні податкові інспекції є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів. Зазначені принципи спрямовані на недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

Порядок проведення документальних перевірок залежить від способу організації та місця проведення. Методика проведення перевірок контролюючими органами передбачена главою 8 Податкового кодексу України, а саме види перевірок, порядок та особливості проведення, умови та порядок допуску посадових осіб, строки їх проведення, оформлення перевірок.

У відповідності п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Судом встановлено, що податковим органом у період з 14.02.2014 р. по 19.02.2014 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Нафто-Трейд» (код ЄДРПОУ 32812383) з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «МАШСЕРВІС-ЛОКОМОТИВ» (код ЄДРПОУ 34792186) за жовтень та листопад 2014 р. та ПП «Голд-Ойл» (код ЄДРПОУ 37113478), за результатами якої складено Акт № 128/22-04/32812383 від 30.03.2015 р. (надалі - Акт перевірки).

За результатами перевірки не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ПП «МАШСЕРВІС-ЛОКОМОТИВ» та ПП «Голд-Ойл» за жовтень та листопад 2014 р., їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій; в порушення п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України ТОВ «Нафто-Трейд» встановлено заниження податку на додану вартість за жовтень та листопад 2014 р. всього на суму 435610,12 грн. за рахунок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам з ПП «МАШСЕРВІС-ЛОКОМОТИВ» та ПП «Голд-Ойл».

15.04.2015 р. податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0001442204, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму у розмірі 435610,12 грн.

Доказів оскарження податкового повідомлення-рішення або висновків Акту перевірки до податкового органу вищого рівня позивачем до матеріалів справи не долучено.

Відповідачем під час проведення перевірки встановлені наступні порушення та відповідні ним правовідносини.

У періоді, що перевірявся, позивач мав господарські відносини з ПП «МАШСЕРВІС-ЛОКОМОТИВ» та ПП «Голд-Ойл».

Між ТОВ «Нафто-Трейд» та ПП «МАШСЕРВІС-ЛОКОМОТИВ» укладено договір постачання нафтопродуктів №Д-19/08/14-1 від 19.08.2014 р., згідно умов якого постачальник (ПП «МАШСЕРВІС-ЛОКОМОТИВ») зобов'язується передати у власність покупця (позивача), а покупець зобов'язується сплатити та прийняти паливо в кількості та за ціною, вказаної в рахунках та накладних постачальника (п.1.1). Постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар у відповідності с п.1.1 діючого договору за умовами оформлення відповідних документів, які являються невід'ємною частиною договору; забезпечити якість товару, що передається у відповідності із державними стандартами або технічними умовами (ТУ) (п.2.1). Покупець зобов'язується своєчасно та у повному обсязі здійснювати сплату за товар, що поставляється (п.2.2).

Згідно договору на адресу ТОВ «Нафто-Трейд» виписано податкові накладні №165 від 30.10.2014 р., №96 від 20.10.2014 р., №111 від 22.10.2014 р., №43 від 12.11.2014 р.; видаткові накладні №3010165 від 30.10.2014 р., №201096 від 20.10.2014 р., №2210109 від 22.10.2014 р., №121143 від 12.11.2014 р.

Суми податку на додану вартість за визначеними податковими накладними включено до податкового кредиту за жовтень та листопад 2014 р., відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до декларації з ПДВ за жовтень та листопад 2014 р.

Розрахунки за товар проведені в безготівковій формі згідно банківських виписок №198 від 20.10.2014 р., №201 від 23.10.2014 р., №207 від 31.10.2014 р., №917 від 12.11.2014 р.

Також до перевірки надано товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти) №13666 від 30.10.2014 р., №13657 від 20.10.2014 р., №13659 від 22.10.2014 р., №13672 від 13.11.2014 р.

До перевірки надано паспорт якості від 26.06.2014 р. №85 та сертифікат відповідності (виробник Шибилинське відділення з переробки газового конденсату і нафти).

Між ТОВ «Нафто-Трайд» та ПП «Голд-Ойл» укладено договір постачання нафтопродуктів №0110-14.3 від 01.10.2014 р., згідно умов якого постачальник (ПП «Голд-Ойл») зобов'язується поставити нафтопродукти, а покупець (позивач) зобов'язується сплатити вартість товару та прийняти товар на умовах, передбаченим діючим договором (п.1.2).

Якість товару повинна відповідати технічним умовам (ТУ) і державним стандартам, діючим на території України та підтверджуватися паспортом, сертифікатом якості заводу - виробника товару (п.1.3).

Постачальник зобов'язується повідомляти покупця про поточні ціни товару шляхом направлення покупцю комерційної пропозиції (п.2.1).

Покупець зобов'язується на підставі поточних цін, про які був повідомлений постачальником у відповідності із п.2.1 діючого договору надати постачальнику заявку на поставку товару (п.2.2).

Постачальник зобов'язується прийняти від покупця заявку на поставку товару та здійснити поставку товару в асортименті, кількості та строки, погоджені з покупцем (п.2.3).

Постачальник, отримавши заявку на поставку товару зобов'язаний у підтвердження її отримання виписати покупцю рахунок на оплату та вручити рахунок покупцю протягом 1 робочого дня після отримання заявки на поставку товару (п.2.4).

Поставка товару відбувається транспортом постачальника та/або транспортом покупця (п.2.5).

Покупець зобов'язується провести оплату вартості товару на умовах 100% передплати, за ціною, вказаної у рахунку протягом 1 банківського дня з моменту отримання рахунку (п.2.9).

Згідно договору на адресу ТОВ «Нафто-Трейд» виписано податкову накладну №178 від 06.10.2014 р., видаткову накладну №0000167 від 06.10.2014 р.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту за жовтень 2014 р., відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до декларації з ПДВ за жовтень 2014 р.

Розрахунки за товар проведені в безготівковій формі згідно банківської виписки №188 від 06.10.2014 р. на суму 498330,00 грн.

Також до перевірки надано товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти) №0610-14 від 06.10.2014 р.

Надано паспорт якості від 26.07.2014 р. №89 (виробник ПАТ «Укргазвидовування»).

До перевірки надано журнал ордер по рахунку 281 залишки на складі дизельного палива станом на 01.10.2014 р. складали 5257080,75 грн., станом на 31.11.2014 р. залишки на складі становили 956885,65 грн.

Згідно наданих до перевірки паспортів якості встановлено, що виробник придбаного у ПП «МАШСЕРВІС-ЛОКОМОТИВ» та ПП «Голд-Ойл» дизельного пального є Шибилинське відділення з переробки газового конденсату і нафти та ПАТ «Укргазвидовування», що є вітчизняними виробниками, а згідно паперових носіїв податкових накладних ТОВ «Нафто-Трейд» придбав дизельне пальне з кодом УКТ ЗЕД, тобто імпортного виробництва.

Відповідно до АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України вищевказані автомобілі не зареєстровані за автоперевізниками.

Встановлено відсутність актів приймання продукції за якістю за формою №14-НК, у зв'язку з чим неможливо підтвердити факт приймання нафтопродуктів.

Відсутні довіреності на отримання товарів, що унеможливлює ідентифікувати особу, яка б могла отримувати товар.

До перевірки були надані товарно-транспортні накладні, але вони не можуть підтверджувати факт транспортування нафтопродуктів, оскільки не відповідають вимогам Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, не відповідають затвердженій формі.

За даними перевірки встановлено, що товари придбані у ПП «МАШСЕРВІС-ЛОКОМОТИВ» та ПП «Голд-Ойл» були отримані від невстановленої юридичної та/або фізичної особи всього на суму 3613660,70 грн.( в т.ч. ПДВ 602276,78 грн).

Таким чином, ТОВ «Нафто-Трейд» завищено податковий кредит за жовтень та листопад 2014 року всього на суму 435610,12 грн., у т.ч. за жовтень 2014 р. на суму 355074,25 грн., та за листопад 2014 р. на суму 79535,87 грн. та не має права на включення до складу витрат суми з придбання товарів у 2014 р. від означених контрагентів у розмірі 3 011 383,90 грн.

За поясненнями позивача, факт постачання товару (дизельного пального) підтверджено належним чином складеними первинними документами; надані до перевірки товарно-транспорті накладні складені у відповідності до затвердженої форми №1-ТТН (нафтопродукт) та не є бланками суворої звітності; зазначення продавцями (ПП «МАШСЕРВІС-ЛОКОМОТИВ», ПП «Голд-Ойл») у податкових накладних код УКТ ЗЕД імпортного виробництва дизельного пального саме по собі не може бути причиною відмови віднесення до податкового кредиту суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товарів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Стаття 201 Податкового кодексу України встановлює вимоги до складання податкових накладних.

Відповідно до підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України (у відповідній редакції) реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних не залежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно п.137.4 ст.137 Податкового кодексу України, датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України платники податку, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний (податковий) період не перевищують 10 мільйонів гривень, та неприбуткові установи (організації) сплачують податок на прибуток на підставі податкової декларації, яку подають до контролюючих органів за звітний (податковий) рік і не сплачують авансових внесків.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Чинним законодавством передбачено обов'язковість наявності транспортних, супроводжувальних та інших документів, а саме: якщо товар доставляється вантажним автомобілем, таким документом є товарно-транспортна накладна за формою №1-ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.95 р. №488/346. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. №363, зареєстрованих в Мінюсті України 20.02.1998р. за №128/2568 зазначено, що «товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи». Здавання вантажу у пункті призначення вантажоодержувачу відповідно до п.13.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні проводиться згідно з товарно - транспортною накладною.

Відповідно п.11.7 вищевказаних Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоотримувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідченні підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) передається Перевізнику.

Пунктами 11.1, 11.3 та 11.4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні передбачено, що основними документами на перевезення вантажів є дорожні листи вантажного автомобіля, а дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Крім того, порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів встановлено Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за № 805/15496 (надалі - Інструкція № 281/171/578/155).

Зазначена Інструкція встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів, а вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Пунктом 7.5 вказаної Інструкції передбачено:

- 7.5.1 Нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання;

- 7.5.6 Відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється товарно-транспортними накладними (ТТН) у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності;

- 7.5.7 ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства;

- 7.5.8 Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників. У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства;

- 7.5.9 Заміну однієї марки та виду нафти або нафтопродукту іншою або дописування у ТТН нових найменувань і марок нафтопродуктів заборонено;

- 7.5.10 ТТН на відпущені зі складу нафту або нафтопродукти здаються до бухгалтерської служби не пізніше першої половини наступного дня разом з реєстром, який складається у двох примірниках. Реєстр підписують начальник цеху (старший оператор) та бухгалтер;

- 7.5.11 На відпущені нафту або нафтопродукти за заданою дозою на автоматизованих системах наливання ТТН оформлюється після завершення наливання за фактичними показниками лічильних механізмів.

Приймання нафтопродуктів, що надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється працівниками автозаправної станції за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності. Приймання нафтопродуктів здійснюється відповідно до вимог робочої інструкції оператора АЗС та інструкції з охорони праці, які повинні бути затверджені керівником підприємства, якому належить АЗС (п. 10.2.1 Інструкції № 281/171/578/155).

Перед зливанням нафтопродуктів з автоцистерни оператору АЗС необхідно: перевірити наявність і непошкодженість пломб; переконатись у справності резервуара і його обладнання, технологічних трубопроводів і правильності функціонування запірної арматури; виміряти рівень нафтопродукту в резервуарі; переконатись у наявності і справності засобів пожежогасіння, правильності заземлення автоцистерн і справності її зливального пристрою; переконатись у наявності та придатності до застосування жорсткого буксира для відбуксирування автоцистерни в разі пожежі; ужити заходів щодо запобігання розливанню нафтопродукту; переконатись, що двигун автоцистерни вимкнено (під час зливання самопливом або під тиском); проконтролювати рівень наповнення автоцистерни; визначити за свідоцтвом про повірку автоцистерни об'єм автоцистерни і перевірити одержаний результат на відповідність об'єму, зазначеному в ТТН: відібрати пробу з автоцистерни в тару відповідно до ДСТУ 4488, виміряти густину і температуру нафтопродукту. Опечатати пробу за підписами своїм та водія автоцистерни, надати номер і зберігати її протягом 10 діб; проконтролювати наявність в автоцистерні підтоварної води.

Одержані результати вимірювань густини і температури нафтопродукту зазначаються у ТТН та журналі обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою № 13-НП (додаток 13). Сторінки журналу необхідно пронумерувати, прошнурувати і скріпити печаткою суб'єкта підприємницької діяльності (п. 10.2.2 Інструкції № 281/171/578/155).

Зливання нафтопродукту має контролюватись оператором і водієм від його початку і до завершення (п. 10.2.3 Інструкції № 281/171/578/155).

На підставі ТТН та акта приймання (у разі його наявності) оператор АЗС має оприбуткувати прийнятий нафтопродукт за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки), тобто зробити необхідні записи в журналі обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою № 13-НП. Дані про оприбутковані нафтопродукти заносяться до змінного звіту АЗС за формою № 17-НП (додаток 14) (п. 10.2.10 Інструкції № 281/171/578/155).

Матеріально відповідальні особи підприємств (за винятком НПЗ) ведуть кількісний облік нафти та нафтопродуктів у товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою № 31-НП (додаток 34), у якій зазначаються надходження і відпуск нафтопродуктів за день, а також їх залишки на кінець дня.

Для посилення контролю за станом приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів матеріально відповідальні особи ведуть журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою № 6-НП і журнал вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах за формою № 7-НП (п. 14.4 Інструкції № 281/171/578/155).

Єдиний порядок організації та проведення робіт, пов'язаних з контролюванням якості товарної нафти (далі - нафта) та нафтопродуктів під час їх приймання, зберігання, транспортування та відпуску встановлюється Інструкцією з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Мінпаливенерго України, Держспоживстандарту України 04.06.2007 р. № 271/121, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 4 липня 2007 р. за № 762/14029 (надалі - Інструкція №271/121).

Перед прийманням нафти та/або нафтопродукту необхідно: - відібрати точкові проби з транспортного засобу і скласти сукупну пробу у відповідності до вимог ДСТУ 4488 та розділу 4.2 цієї Інструкції для проведення приймально-здавальних і контрольних випробувань; перевірити у пробах нафтопродуктів (візуально) наявність води і механічних домішок;зареєструвати відібрану сукупну пробу нафти та/або нафтопродукту в журналі реєстрації проб за формою № 3-НК і провести приймально-здавальні випробування; порівняти дані приймально-здавальних випробувань з даними паспорта якості вантажовідправника і, у разі відсутності розбіжностей, надати дозвіл на зливання нафти та/або нафтопродукту; записати до паспортів якості вантажовідправника і журналу реєстрації проб номери транспортних засобів, якими доставлено

нафту або нафтопродукти, а також номери резервуарів, до яких їх злито (п. 6.1.4 Інструкції №271/121).

Відповідно до п. 6.1.18, 6.1.19, 6.1.20 Інструкції №271/121 для визначення фактичної якості нафти та/або нафтопродукту здійснюється відбирання проб у відповідності до вимог ДСТУ 4488.

За даними результатів випробувань складається акт приймання продукції за якістю (у день завершення приймання) за формою № 14-НК.

Акт приймання нафтопродуктів за якістю за формою № 14-НК підписується всіма особами, які брали участь у прийманні нафти та/або нафтопродуктів за якістю.

Згідно п. 6.1.22, 6.1.23 Інструкції №271/121 до акта приймання нафти та/або нафтопродукту за якістю за формою № 14-НК, складеного у відповідності до вимог цієї Інструкції, мають бути додані:- паспорт якості нафти та/або нафтопродукту вантажовідправника і копія сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання іноземного сертифіката (якщо продукт підлягає обов'язковій сертифікації в Україні); транспортний документ (накладна, коносамент); пакувальні ярлики з тарних місць, у яких розміщено розфасовані нафтопродукти неналежної якості; документи, що підтверджують повноваження учасників у прийманні нафти та/або нафтопродуктів за якістю; паспорт якості, виданий випробувальною лабораторією згідно з результатами випробувань нестандартних нафти та/або нафтопродуктів, та акт відбирання проби; інші документи (за наявності), що свідчать про причини псування і невідповідності якості нафти та/або нафтопродуктів.

Акт приймання продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, затверджується уповноваженою особою підприємства-вантажоодержувача не пізніше наступного дня після його складання.

Таким чином, існують додаткові вимоги до приймання та транспортування нафтопродуктів.

Відповідно до п. 1 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 передбачено, що для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах: фотокопія ліцензії, засвідчена автомобільним перевізником, або ліцензійна картка; товарно-транспортна накладна; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; - поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Згідно п. 3 вказаного Переліку крім документів, зазначених у п. 1 і 2 цього переліку, є необхідними у разі перевезення небезпечних вантажів: свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення визначених небезпечних вантажів; ДОПНВ - свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі; інструкція на випадок аварії або надзвичайної ситуації; узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу, видане Державтоінспекцією.

Жодних перелічених документів (як то журналів обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою №13-НП, акта приймання нафти та/або нафтопродукту за якістю за формою № 14-НК, актів матеріально відповідальної особи про прийняті нафтопродукти, товарних книг кількісного руху нафтопродуктів за формою №31-НП, довіреностей для приймання нафти та/або нафтопродуктів, товарно-транспортних накладних за формою №5-НП та/або ін.) ані до суду ані до перевірки позивачем не надано.

Згідно п. 215.1 ст. 215 Податкового кодексу України до підакцизних товарів належать, зокрема, нафтопродукти, скраплений газ, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, паливо моторне альтернативне.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України у податковій накладній зазначаються в окремих рядках, зокрема, такі обов'язкові реквізити: код товару згідно з УКТЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Суд зазначає, що згідно наданих до первинних документів підприємства не можливо встановити реального виробника дизельного пального та відстежити його рух, враховуючи, що податкові накладні містять посилання за кодом УКТ ЗЕД імпортованого виробництва, тоді як паспорти якості вказують на виробника вітчизняного (Шибилинське відділення з переробки газового конденсату і нафти та ПАТ «Укргазвидобування»).

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак; юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Чинне законодавство не оперує поняттям типового чи нетипового виду діяльності підприємства. Підприємство має право здійснювати будь-яку господарську діяльність, яка не суперечить законодавству.

Згідно пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, Податковим кодексом України встановлено, що тільки у межах господарської діяльності платника податку, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг, платник податку, має право на віднесення таких сум: до податкового кредиту звітного періоду.

Господарським Кодексом України визначено наступне:

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарюванні у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовленим та реалізацію продукції, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Податковим кодексом України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Виходячи з вищевикладених норм Господарського Кодексу та Податкового кодексу України, що надають визначення господарської (підприємницької) діяльності, межами господарської діяльності встановлюються:

доходи в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах отримані таким платником податків у зв'язку з продажем (поставкою) товарів (робіт, послуг);

діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що приписи Податкового кодексу України ставлять в залежність право платника податків на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності прибутку по окремим господарським операціям.

З наданої первинної документації підприємства не вбачається можливим дослідити рух товару, ланцюг постачання, використання товару у господарській діяльності підприємства.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена ЦК, законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган встановив обставини, які свідчать про умисел позивача на укладення договорів з контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими під час судового розгляду справи.

Крім того, керуючись ОСОБА_3 Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Позивач під час розгляду справи не навів суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про відповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, звичність цих операцій для цих осіб, цін за спірними операціями або про їх прибутковість, та/або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про реальність вчинених операцій, наявність факту поставки нафтотоварів позивачу, а також того, що вчинення зазначених операцій було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання обґрунтованої податкової вигоди.

Виходячи з вище викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем наведено та надано достатньо доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків нікчемності угод передбачених ст. 215 ЦК України, а тому суд погоджується з висновком відповідача, що правочини, укладені між позивачем та контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що в спірних правовідносинах відповідач зробив висновок щодо неможливості реального здійснення платником податків операцій під час встановлення певних фактів та обставин в порядку виконання покладених на неї обов'язків, а саме: документальної позапланової виїзної перевірки позивача. По суті зазначений висновок відповідача не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії в розумінні положень ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, та не виходить за рамки компетенції податкового органу.

Відповідно до положень ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідачем належним чином доведено правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві не наведені обставини, які б могли свідчити про обґрунтованість позовних вимог.

За наведених обставин у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто-Трейд» до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Згідно ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи те, що під час звернення до адміністративного суду позивач сплатив судовий збір за майнові вимоги у розмірі 487,20 грн., із необхідних 4872,00 грн. то з нього підлягає стягнення до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4384,80 грн.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто-Трейд» до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, - відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто-Трейд» судовий збір в розмірі 4384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири грн. 80 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 02 червня 2015 року.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 02.06.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді ОСОБА_4 ОСОБА_4 ОСОБА_5