Постанова

від 24.06.2015 по справі 826/4292/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 червня 2015 року 11:15 № 826/4292/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Н.І.Л.С.» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Н.І.Л.С.» (надалі - позивач або ТОВ «Н.І.Л.С.») з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 02.10.2014 року № 0006032208.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що висновки Акта ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.09.2014 року № 31/26-58-22-08-11/34662207, складеного за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Н.І.Л.С.» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Лакшерістарт» за певні періоди, документально і нормативно не підтверджуються. На переконання представника позивача, реальність укладення та виконання сторонами своїх зобов'язань за договором від 25.12.2013 року № 9 підтверджується належним чином оформленими первинними документами (актами прийняття-передачі виконаних робіт, податковими накладними, виписками з рахунку в банку), що наявні у позивача. В свою чергу, позиція контролюючого органу про безтоварність зазначеного правочину ґрунтуються виключно на неналежних документальних доказах, а тому суперечать вимогам чинного законодавства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2015 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

20.04.2015 року у судове засідання з'явилися представники сторін.

Представник позивача у даному судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечував проти позову, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях, в яких зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним і таким, що прийнято у межах та на підставі наявних у ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повноважень у зв'язку з виявленими під час перевірки ТОВ «Н.І.Л.С.» порушень вимог податкового законодавства.

Суд у судовому засіданні 20.04.2015 року на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, згідно норм пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу від 04.09.2014 року № 1969, у зв'язку з надходженням до податкової інспекції постанови ст. слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві Мартинюка О.Б. від 14.07.2014 року, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Н.І.Л.С.» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року та податку на додану вартість за період з 24.10.2013 року по 31.07.2014 року при взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Лакшерістарт» (ідентифікаційний код 38749045), за результатами якої складений акт від 17.09.2014 року № 31/26-58-22-08-11/34662207 (надалі - акт перевірки).

У відповідності до змісту вказаного акту перевірки, копія якого наявна у матеріалах справи, перевіряючі дійшли висновку про завищення позивачем, в порушення норм п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), податкового кредиту за січень та березень 2014 року на загальну суму податку на додану вартість 128 333 грн. Епізод даного правопорушення відповідач пов'язує з фактом неправомірного врахування ТОВ «Н.І.Л.С.» при визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрат на придбання робіт (послуг) з організації виготовлення рекламних матеріалів (мультіброшур, брелку «Нальгезін», дисплею «Септолете», корпоративних брошур, буклету «Дуовіт») у ТОВ «Лакшерістарт» на підставі договору від 25.12.2013 року № 9, яке, на думку перевіряючого, не мало реальних можливостей для здійснення зазначених господарських операцій.

Наведена позиція контролюючого орану ґрунтується, зокрема, на наступних документах:

- постанові ст. слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві Мартинюка О.Б. від 14.07.2014 року про призначення позапланової перевірки ТОВ «Н.І.Л.С.», згідно якої у провадженні слідчого управління ГУМВС України в м. Києві перебуває кримінальне провадження № 12014100000000648, дані по внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.04.2014 року, що порушене за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 1 Кримінального кодексу України. В ході здійснення досудового розслідування вказаного кримінального провадження працівниками правоохоронних органів допитано в якості свідка ОСОБА_2, який значиться директором і засновником ТОВ «Лакшерістарт». Під час допиту останній показав, що йому невідомі факти його причетності до створення та керівництва названим підприємством;

- протоколі допиту свідка ОСОБА_3 від 20.05.2014 року, проведеного ст. оперуповноваженим в ОВС УДСБЕЗ ГУМВС України в м. Києві майором міліції Зубенко І.П. в межах кримінального провадження № 12014100000000648;

- акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 15.08.2014 року № 2481/26-55-22-08/38749045 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Лакшерістарт» (код ЄДРПОУ 38749045) щодо фінансово-господарських відносин з платниками податків за період з 24.10.2013 року по 30.07.2014 року, за висновками якого у зв'язку з ненаданням ТОВ «Лакшерістарт» первинної документації по господарських операціях та не підтвердженням його контрагентами-постачальниками фактів поставок товарів (робіт, послуг) в ході проведення іншими органами доходів і зборів заходів контролю, не підтверджено задекларовані названим підприємством показники податкових зобов'язань і податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаний період.

За результатами проведеної документальної перевірки позивача контролюючий орган дійшов до висновку про відсутність у ТОВ «Н.І.Л.С.» достатніх правових підстав для формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок нереальних правочинів з ТОВ «Лакшерістарт» та, як наслідок, про заниження товариством податку додану вартість за січень 2014 року на суму 87 500 грн. І за березень 2014 року на суму 40 833 грн.

ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення (форми «Р») від 02.10.2014 року за № 0006032208, яким визначило ТОВ «Н.І.Л.С.» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 160 416 грн., в т.ч. 128 333 грн. за основним платежем, 32 083 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення, позивачем отримано рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 10.12.2014 року № 1993/10/26-15-10-08 та рішення Державної фіскальної служби України від 14.02.2015 року № 2928/6/99-99-10-01-04-25, винесених за результатами розгляду первинної та повторної скарг позивача, у відповідності до змісту яких податкове повідомлення-рішення від 02.10.2014 року залишено без змін.

Вважаючи вищезазначене податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

У розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У силу п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме: Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2010 року № 1379 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071 та діяв до 01.03.2014 року, та Наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2014 року № 10 «Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за № 185/24962 , набрав чинності з 01.03.2014 року та був чинний станом на момент існування спірних правовідносин.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому, у листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів .

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце . Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз викладених норм Закону № 996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків , що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 14.01.2015 року К/9991/72258/12, від 21.10.2014 року № К/800/6170/14 та від 26.08.2014 року № К/800/6501/14, «податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії, покладається на податкову інспекцією як на суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, дане правило не виключає обов'язку платника довести обґрунтованість сформованих ним податкового кредиту по операціям з придбання товарів (робіт, послуг)» та «…правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах , а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податків.».

У ході судового розгляду справи також встановлено, що 25 грудня 2013 року ТОВ «Н.І.Л.С.» (Замовник), в особі директора ОСОБА_6, уклало з ТОВ «Лакшерістарт» (Виконавець), в особі ОСОБА_2, письмовий договір на організацію робіт/надання послуг за № 9. За умовами п. 1.1 цього Договору Виконавець зобов'язується на замовлення Замовника організувати роботи, рекламні заходи або організувати послуги зі створення рекламних матеріалів (творчі креативні розробки), а Замовник, в свою чергу, прийняти та оплатити організовані Виконавцем роботи/послуги в порядку і на умовах, встановлених цим Договором. Ціна Договору складається із сумарної вартості наданих послуг/виконаних робіт, вартості матеріалів та виготовленої продукції Виконавцем за замовленням Замовника відповідно до умов та протягом дії цього Договору.

При цьому, п. 1.2 даного Договору передбачено, що найменування, обсяг та вартість робіт (послуг), строки виконання Виконавцем зобов'язань за цим Договором погоджується і встановлюється сторонами окремо для кожного виду робіт/послуг. Вартість робіт/послуг, що виконується за цим Договором, розраховується окремо для кожного виду робіт/послуг в залежності від обсягу, складності і строковості.

Також, п. 2.1 і 2.2 зазначеного Договору обумовлено, що порядок виконання кожного виду робіт погоджується сторонами Договору. Зокрема, приймання-передача виконаних робіт/наданих послуг оформлюється актом приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг, який подається Виконавцем Замовнику протягом 3-х робочих днів з моменту завершення виконання обсягу робіт/послуг, оговореному сторонами у відповідній Додатковій угоді до цього Договору.

Оплата за виконані роботи/надані послуги здійснюється Замовником згідно виставлених Виконавцем рахунків-фактур, що складаються за наслідками затвердження замовлення (п. 4.1 цього Договору).

На підтвердження фактів виконання робіт ТОВ «Лакшерістарт» з організації виготовлення рекламних матеріалів (товарів) та оплати вартості такої поліграфічної продукції позивач надав до суду копії наступних документів:

- актів приймання-передачі виконаних робіт від 13.01.2014 року № ОУ-0113/01, від 13.01.2014 року № ОУ-0113/02, від 14.01.2014 року № ОУ-0114/01, від 14.01.2014 року № ОУ-0114/02, від 17.01.2014 року № ОУ-0117/01, від 18.01.2014 року № ОУ-0118/01, від 29.01.2014 року № ОУ-0129/01, від 29.01.2014 року № ОУ-0129/02, від 30.01.2014 року № ОУ-0130/01, від 30.01.2014 року № ОУ-0130/02, від 30.01.2014 року № ОУ-0130/03, від 30.01.2014 року № ОУ-0130/04, від 26.03.2014 року № ОУ-0326/02, від 28.03.2014 року № ОУ-0328/02, від 28.03.2014 року № ОУ-0328/03, від 31.03.2014 року № ОУ-0331/01, від 31.03.2014 року № ОУ-0331/02, від 31.03.2014 року № ОУ-0331/03 всього на загальну суму 770 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 128 333,35 грн.). Зі змісту даних актів неможливо встановити обсяг фактично виготовленої рекламної продукції, безпосереднього виробника такої продукції та місце отримання рекламної продукції, оскільки такі відомості відсутні;

- податкових накладних від 13.01.2014 року № 16, від 13.01.2014 року № 17, від 14.01.2014 року № 18, від 14.01.2014 року № 19, від 17.01.2014 року № 20, від 18.01.2014 року № 21, від 29.01.2014 року № 22, від 29.01.2014 року № 23, від 30.01.2014 року № 24, від 30.01.2014 року № 25, від 30.01.2014 року № 26, від 30.01.2014 року № 27, від 26.03.2014 року № 51, від 28.03.2014 року № 52, від 28.03.2014 року № 53, від 31.03.2014 року № 54, від 31.03.2014 року № 55, від 31.03.2014 року № 56, підписаних ОСОБА_2 та скріплених печаткою ТОВ «Лакшерістарт». При цьому, у ході огляду зазначених податкових накладних судом виявлено, що податкові накладні, виписані контрагентом позивача за період з 14.01.2014 року по 30.01.2014 року були складені за формою, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2014 року № 10, який на той час чинності ще не набрав;

- гарантійних листів ТОВ «Н.І.Л.С.» від 09.01.2014 року, від 10.01.2014 року, від 14.01.2014 року, від 16.01.2014 року, від 27.01.2014 року, від 30.01.2014 року, від 31.01.2014 року, від 22.03.2014 року, від 26.03.2014 року, від 27.03.2014 року та від 29.03.2014 року, адресованих директору ТОВ «Лакшерістарт» ОСОБА_2, без документальних доказів надсилання та/або вручення таких листів адресату;

- платіжних доручень ТОВ «Н.І.Л.С.» на загальну суму 377 500 грн. (з ПДВ), виписок банку по особовому рахунку ТОВ «Н.І.Л.С.» за певні дати січня-травня 2014 року, картки рахунку бухгалтерського обліку 6851 за січень 2013 року - грудень 2014 року, з яких вбачається що оплата по договору від 25.12.2013 року № 9 була проведена не повному обсязі (сума заборгованості позивача перед ТОВ «Лакшерістарт» складає 392 500 грн. (в т.ч. ПДВ).

Додатково на підтвердження факту укладення та підписання договору від 25.12.2013 року № 9 правомочним представником контрагента позивачем були надані до суду копії наказу ТОВ «Лакшерістарт» від 24.10.2013 року № 3 про призначення ОСОБА_2 на посаду директора даного Товариства та нотаріальної засвідченої заяви ОСОБА_2 від 03.06.2014 року, де останній вказує про свою пряму причетність, як призначеного 24.10.2013 керівника, до управління фінансово-господарською діяльністю ТОВ «Лакшерістарт».

Водночас, інших первинних документів та документів організаційно-розпорядчого характеру, листування, оформлених на виконання договору від 25.12.2013 року № 9 з ТОВ «Лакшерістарт», зокрема: додаткових угод та/або додатків до вказаного Договору, де, у відповідності до п. 1 і 2 цього ж Договору, сторонами визначені та погоджені найменування, обсяг та вартість (розрахунок) робіт (послуг), порядок та строки їх виконання; рахунків-фактур (оформлення яких передбачено безпосередньо умовами даного Договору); видаткових накладних, оформлених у зв'язку з отриманням Замовником (позивачем) виготовленої рекламної продукції; документів на підтвердження факту здійснення обміну між позивачем та Виконавцем інформаційними матеріалами (замовленнями, проектами та макетами рекламної продукції) та товарно-матеріальних цінностей (готові зразки рекламних матеріалів, обладнання та матеріалів необхідних для виготовлення рекламної продукції) між Замовником і Виконавцем, що були необхідні для виконання робіт; документів ділової переписки про вирішення питань організаційного характеру, що виникають в процесі виконання договорів; прибуткових ордерів, оборотно-сальдової відомості по рахункам бухгалтерського обліку (на підтвердження надходження на склад Товариства в січні та березні 2014 року матеріальних цінностей (готової рекламної продукції) у певних обсягах) - позивач суду не надав та пояснень щодо причин їх відсутності не вказав.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату вартості придбаних у контрагента робіт (послуг, судом досліджувалась не лише реальність виконання цих операцій та їх документування, а й факт отримання позивачем доходу за наслідками подальшого використання результатів наданих послуг у відповідних податкових періодах.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

У той же час, умовою відображення господарської операції у податковому обліку є її здійснення за наявності розумної економічної причини (ділової мети).

Аналогічно вказаному в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.11.2014 року № К/800/47453/14 зазначено, що: «…обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.

З ціллю підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій. Оскільки, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів».

Так, в тексті акта перевірки позивача зазначено, що протягом перевіряємого періоду ТОВ «Н.І.Л.С.» мало право здійснювати, зокрема, такі види діяльності за КВЕД: рекламні агентства (73.11), посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації (73.12), надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у. (63.99).

Проте, всупереч вимог п. 5 ухвали суду від 19.03.2015 року, представник позивача не надав суду письмових/усних пояснення з питання економічної доцільності (наявності ділової мети) щодо укладення договору від 25.12.2013 року № 9 з ТОВ «Лакшерістарт» та не пред'явив суду жодних документальних доказів на підтвердження факту використання ТОВ «Н.І.Л.С.» результатів спірних господарських операцій (договір від 25.12.2013 року № 9) з метою отримання прибутку, пояснень щодо причин відсутності таких документів також не надав.

Враховуючи вищенаведений аналіз наявних у матеріалах справи первинних документів, що були надані позивачем, судом вбачається, що позивачем ні під час проведення документальної перевірки, ні в ході розгляду даної справи судом не були надані документи, зокрема, первинні, які б в дійсності підтверджували як факти реального виконання ТОВ «Лакшерістарт» робіт з організації виготовлення рекламної продукції на користь позивача, так і наявність зв'язку таких операцій з господарською діяльністю ТОВ «Н.І.Л.С.».

При цьому, судом не враховується, як вирішальний аргумент позивача, наявність оплати за спірними операціями, оскільки сам по собі факт оплати вартості товарів (робіт, послуг), в тому числі в частині, не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, бо рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

З огляду на те, що позивачем не підтверджено реальності фінансово-господарських операцій з його контрагентом (ТОВ «Лакшерістарт») належними первинними документами та зв'язок останніх з його господарською діяльністю, суд дійшов висновку про правомірність висновків акта перевірки про заниження позивачем суми податку на додану вартість за січень і березень 2014 року та, відповідно, про правомірність донарахування контролюючим органом позивачу суми з названого податку із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням від 02.10.2014 року № 0006032208.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд, оцінюючи спірне рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.І.Л.С.» відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.І.Л.С.» (ідентифікаційний код: 34662207, адреса: 03151, м. Київ, вул. Волинська, 42) судовий збір у розмірі 2 887,49 грн. (двох тисяч вісімсот вісімдесяти семи грн. 49 копійок) на р/р №31218206784007, отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача - (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача - 820019, код класифікації доходів бюджету - 22030001.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок