Ухвала

від 11.08.2015 по справі 826/4292/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4292/15 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

11 серпня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Гавриленко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Н.І.Л.С.» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Н.І.Л.С.» до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Н.І.Л.С.» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.10.2014 року № 0006032208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, в зв'язку з порушенням судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, яка прибула в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Н.І.Л.С.» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року та податку на додану вартість за період з 24.10.2013 року по 31.07.2014 року при взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Лакшерістарт».

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 17.09.2014 року № 31/26-58-22-08-11/34662207, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого було завищено податковий кредит за січень та березень 2014 року на загальну суму податку на додану вартість 128 333 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.10.2014 року за № 0006032208, яким визначило ТОВ «Н.І.Л.С.» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 160 416 грн., в т.ч. 128 333 грн. за основним платежем, 32 083 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених правових норм випливає, що вимоги, які пред'являються до оформлення первинних документів, мають імперативний характер. Законом встановлено ті реквізити, які мають бути обов'язкові вказані при складенні первинного облікового документа та які дозволяють ідентифікувати господарську операцію. Первинні документи повинні не лише містити повну інформацію про виконану господарську операцію, але й виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25 грудня 2013 року ТОВ «Н.І.Л.С.» (Замовник), в особі директора ОСОБА_3, уклало з ТОВ «Лакшерістарт» (Виконавець), в особі ОСОБА_4, договір на організацію робіт/надання послуг за № 9, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується на замовлення Замовника організувати роботи, рекламні заходи або організувати послуги зі створення рекламних матеріалів (творчі креативні розробки), а Замовник, в свою чергу, прийняти та оплатити організовані Виконавцем роботи/послуги в порядку і на умовах, встановлених цим Договором.

Також, п. 2.1 і 2.2 зазначеного Договору обумовлено, що порядок виконання кожного виду робіт погоджується сторонами Договору. Зокрема, приймання-передача виконаних робіт/наданих послуг оформлюється актом приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг, який подається Виконавцем Замовнику протягом 3-х робочих днів з моменту завершення виконання обсягу робіт/послуг, оговореному сторонами у відповідній Додатковій угоді до цього Договору.

Оплата за виконані роботи/надані послуги здійснюється Замовником згідно виставлених Виконавцем рахунків-фактур, що складаються за наслідками затвердження замовлення (п. 4.1 цього Договору).

На підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ «Лакшерістарт» позивач надав акти приймання-передачі робіт, податкові накладні, гарантійні листи, платіжні доручення, виписки банку по особовому рахунку ТОВ «Н.І.Л.С.», картки рахунку бухгалтерського обліку 6851.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, з наданих актів приймання-передачі робіт не можливо встановити зміст та обсяг господарської операції, безпосереднього виробника такої продукції та місце отримання рекламної продукції.

Крім того, податкові накладні виписані контрагентом позивача за період з 14.01.2014 року по 30.01.2014 року були складені за формою, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2014 року № 10, який на той час чинності ще не набрав.

З наданих розрахункових документів вбачається, що оплата по договору від 25.12.2013 року № 9 була проведена не повному обсязі (сума заборгованості позивача перед ТОВ «Лакшерістарт» складає 392 500 грн. (в т.ч. ПДВ).

Отже, в первинних документах маються розбіжності щодо сум, об'єму та періоду виконання робіт/надання послуг, у зв'язку з чим вказані документи не є первинними в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач не надав суду додаткових угод та/або додатків до вказаного Договору, де, у відповідності до п. 1 і 2 цього ж Договору, сторонами визначені та погоджені найменування, обсяг та вартість (розрахунок) робіт (послуг), порядок та строки їх виконання; рахунків-фактур (оформлення яких передбачено безпосередньо умовами даного Договору); видаткових накладних, оформлених у зв'язку з отриманням Замовником (позивачем) виготовленої рекламної продукції; документів на підтвердження факту здійснення обміну між позивачем та Виконавцем інформаційними матеріалами (замовленнями, проектами та макетами рекламної продукції) та товарно-матеріальних цінностей (готові зразки рекламних матеріалів, обладнання та матеріалів необхідних для виготовлення рекламної продукції) між Замовником і Виконавцем, що були необхідні для виконання робіт; документів ділової переписки про вирішення питань організаційного характеру, що виникають в процесі виконання договорів; прибуткових ордерів, оборотно-сальдової відомості по рахункам бухгалтерського обліку (на підтвердження надходження на склад Товариства в січні та березні 2014 року матеріальних цінностей (готової рекламної продукції) у певних обсягах).

Відповідач, в свою чергу, як на підтвердження правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, посилається на протокол допиту свідка ОСОБА_4 від 20.05.2014 року, проведеного ст. оперуповноваженим в ОВС УДСБЕЗ ГУМВС України в м. Києві майором міліції Зубенко І.П. в межах кримінального провадження № 12014100000000648. Під час допиту останній показав, що йому невідомі факти його причетності до створення та керівництва названим підприємством.

Також відповідач зазначив, що відповідно до акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 15.08.2014 року № 2481/26-55-22-08/38749045 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Лакшерістарт» щодо фінансово-господарських відносин з платниками податків за період з 24.10.2013 року по 30.07.2014 року у зв'язку з ненаданням ТОВ «Лакшерістарт» первинної документації по господарських операціях та не підтвердженням його контрагентами-постачальниками фактів поставок товарів (робіт, послуг) в ході проведення іншими органами доходів і зборів заходів контролю, не підтверджено задекларовані названим підприємством показники податкових зобов'язань і податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаний період.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає, що згідно з частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених правових норм випливає, що вимоги, які пред'являються до оформлення первинних документів, мають імперативний характер. Законом встановлено ті реквізити, які мають бути обов'язкові вказані при складенні первинного облікового документа та які дозволяють ідентифікувати господарську операцію. Первинні документи повинні не лише містити повну інформацію про виконану господарську операцію, але й виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу (значимість).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З урахуванням того, що, ОСОБА_4 фактично не приймав участь в здійсненні господарських операціях між позивачем і ТОВ «Лакшерістарт», не складав від імені даного підприємств документів, копії яких наявні у справі, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Надані позивачем документи, не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.03.2012 року, у якій ВСУ зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Наведені обставини та досліджені колегією суддів документальні докази в їх сукупності, є достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально, що в свою чергу призвело до встановлення податковим органом порушень формування позивачем податкового кредиту.

Колегія суддів наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не доведено.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції цілком правомірно відмовив у задоволенні даного позову.

Посилання апелянта на порушення податковим органом положень пункту 86.9 статті 86 ПК України не є слушними, позаяк наведена норма забороняє контролюючому органу приймати податкове повідомлення-рішення до прийняття судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили, лише у разі якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється.

У даному ж разі відсутні докази призначення податкової перевірки позивача у рамках кримінального провадження, порушеного відносно його посадових осіб.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Н.І.Л.С.» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухвалу в повному тексті виготовлено 14.08.2015 року.

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Ісаєнко Ю.А.