Постанова

від 25.06.2015 по справі 826/10997/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 червня 2015 року № 826/10997/15

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення, визнання дій неправомірними

Суддя - Вовк П.В.

В порядку письмового провадження

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) в якому позивач просив скасувати повністю податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000301701 від 21 січня 2015 року та визнати неправомірними дії працівників відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неправомірність висновків відповідача про порушення ним податкового законодавства, оскільки його інвестиційний збиток від дарування частки в статутному капіталі ТОВ «АкваЛенд» значно перевищує суму витрат на придбання частки в статутному капіталі такого товариства, яка не підтверджується документально.

Крім того, позивач зазначає про те, що визнана відповідачем сума коштів, витрачених позивачем на придбання частки в статутному капіталі товариства, що підтверджується документально, також значно перевищує розмір доходу, отриманого ним від продажу інвестиційного активу.

Також звертає увагу на те, що корпоративні права ТОВ «АкваЛенд» на суму 13 486, 50 грн. були придбані ним ще в 2007 році, у зв'язку з чим документи, які б могли підтвердити розмір його витрат на придбання частки в статутному капіталі товариства, не збереглись.

Окремо представник позивача акцентував увагу суду на тому, що податкова перевірка була проведена щодо суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, а оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням сума грошового зобов'язання нарахована фізичній особі ОСОБА_1, що є явним порушенням податкового законодавства.

У ході судового розгляду справи представник позивача позов підтримав та просив задовольнити його повністю.

В наданих суду запереченнях представник відповідача вказав на безпідставність позовних вимог позивача з огляду на правомірність дій податкового органу як при проведенні перевірки, так і при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У судове засідання, призначене на 23 червня 2015 року, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача не з'явився.

Відповідно до вимог ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на зазначене та відсутність необхідності заслухати свідка чи експерта, з урахуванням вимог статті 128 КАС України, суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перейшов до розгляду справи в подальшому у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ :

В 2007 році позивачем було придбано частину частки у розмірі 72, 9% в статутному капіталі ТОВ «АкваЛенд».

Згідно довідки ТОВ «АкваЛенд» від 22 травня 2013 року № 22/05, станом на 22 травня 2013 року сформована повністю грошовими коштами частка позивача в статутному капіталі ТОВ «АкваЛенд» складала 1 354 500, 00 грн.

Згідно договорів дарування частки в статутному капіталі TOB «АкваЛенд» від 22 травня 2013 року, копії яких наявні в матеріалах справи, частка позивача в статутному капіталі TOB «АкваЛенд» у грошовому еквіваленті в розмірі 1 170 000, 00 грн. була дарована ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Згідно договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 22 травня 2013 року, позивач продав ОСОБА_5 свою частку в статутному капіталі TOB «АкваЛенд» у грошовому еквіваленті в розмірі 184 500, 00 грн.

В період з 01 січня 2013 року по 09 грудня 2014 року відповідачем, на підставі наказу в.о. начальника ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 09 грудня 2014 року № 358, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка своєчасності, повноти та достовірності нарахування та сплати податків СПД - фізичною особою ОСОБА_1 щодо реалізації корпоративних прав при виході із засновників ТОВ «Ліко-Технологія», ТОВ «АкваЛенд» та ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія Житло-1» за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

Вказаною перевіркою було встановлено недекларування позивачем доходу, отриманого за наслідком продажу своєї частки в статутному капіталі TOB «АкваЛенд» в грошовому еквіваленті 184 500, 00 грн. та відсутність документального підтвердження придбання позивачем такої частки, що є порушенням, в тому числі, пп. 170.2.2 а. 170.2 статті 170, п.п. «а», «б» п. 176.1 статті 176 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), в наслідок чого позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 31 135, 60 грн.

Зазначені обставини були зафіксовані відповідачем в акті перевірки № 54/26-50-17-01 від 26 грудня 2014 року.

Не погоджуючись з висновками такого акту перевірки, 09 січня 2015 року позивачем до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві були подані заперечення на нього.

За наслідком розгляду таких заперечень, відповідачем 17 січня 2015 року було надано відповідь, за змістом якої, з урахуванням надання позивачем документів, що підтверджують понесені ним витрати на придбання корпоративних прав TOB «АкваЛенд» у сумі 1 341 013, 50 грн. та з огляду на відчуження ним в 2013 році таких прав на загальну суму 1 354 500, 00 грн., встановлено, що не підтвердженими фінансовими документами залишаються витрати позивача на придбання частки в статутному капіталі TOB «АкваЛенд» на суму 13 486, 50 грн., у зв'язку з чим податковим органом було зменшено розмір податку на доходи фізичних осіб, що підлягав стягненню з позивача, з 31 135, 60 грн. до 2 022, 97 грн.

21 січня 2015 року відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000301701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 2 022, 97 грн. та нараховано штрафних (фінансових) санкцій на суму 505, 74 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 170.2.1 п. 170.2 статті 170 ПК України, облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік.

Згідно пп. 170.2.2 п. 170.2 статті 170 ПК України, інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 - 170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Згідно пп. 170.2.3 п. 170.2 статті 170 ПК України, якщо в результаті розрахунку інвестиційного прибутку за правилами, встановленими цією статтею, виникає від'ємне значення, воно вважається інвестиційним збитком.

Відповідно до пп. 170.2.5 п. 170.2 статті 170 ПК України, якщо платник податку дарує інвестиційний актив або передає його у спадщину, інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого дарування або передачі у спадщину, не враховується під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Виходячи з системного тлумачення наведеного положення пп. 170.2.5 п. 170.2 статті 170 ПК України в контексті норм пп. 170.2.2 п. 170.2 статті 170 ПК України та встановлених у даній справі обставин, суд приходить до висновку про те, що кошти від дарування інвестиційного активу не можуть враховуватись при обрахунку інвестиційного прибутку, а тому хибним є протилежне твердження позивача, сформульоване ним в позовній заяві.

Відповідно до пп. 170.2.6 п. 170.2 статті 170 ПК України, до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Водночас, згідно п. 176.1 статті 176 ПК України, платники податку зобов'язані:

а) вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку;

б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку.

Так, відповідно до положень п. 102.1 статті 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Враховуючи наведені положення та ту обставину, що податкова декларація про майновий стан і доходи за 2013 рік, в якому мав місце продаж позивачем інвестиційного активу на суму 184 500, 00 грн., була подана останнім до відповідача 03 березня 2014 року, як це вбачається з наявної в матеріалах справи її копії, за позивачем досі залишається обов'язок зберігання документів первинного обліку, які підтверджують понесені ним витрати при розрахунку інвестиційного прибутку, тобто витрати на придбання корпоративних прав TOB «АкваЛенд».

Відповідно, суд критично оцінює доводи позивача про те, що оскільки корпоративні права ТОВ «АкваЛенд» на суму 13 486, 50 грн. були придбані ним ще в 2007 році, документи, які б могли підтвердити розмір його витрат на придбання такої частки в статутному капіталі товариства, станом на сьогодні не збереглись.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи в судовому засіданні представником позивача було підтверджено правильність позиції, висловленої відповідачем у наданій ним відповіді на заперечення позивача на акт його документальної невиїзної перевірки, про те, що сума підтверджених ОСОБА_1 витрат на придбання корпоративних прав TOB «АкваЛенд» складає в загальному розмірі 1 341 013, 50 грн.

Крім того, зазначена сума в розмірі 1 341 013, 50 грн. також підтверджується квитанціями та виписками з банківського рахунку, долученими позивачем до матеріалів справи.

З огляду на вказане, враховуючи факт відчуження позивачем у 2013 році корпоративних прав TOB «АкваЛенд» на загальну суму 1 354 500, 00 грн., з яких 1 170 000, 00 грн. не враховуються під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами, а 184 500, 00 грн. складають суму отриманого ОСОБА_1 інвестиційного доходу, беручи до уваги те, що сума придбання позивачем інвестиційного активу TOB «АкваЛенд» на суму 13 486, 50 грн. документально не підтверджується, що не спростовується позивачем, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів податкового органу щодо порушення ОСОБА_1 порядку декларування отриманого ним у 2013 році інвестиційного прибутку, що, відповідно, є підставою для збільшення йому сум грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.

Отже, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві було правомірно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000301701 від 21 січня 2015 року, а тому відсутні підстави для його скасування в судовому порядку.

Щодо заявлених позивачем вимог про визнання неправомірними дій працівників відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно положень п. 162.1 статті 162 ПК України, платниками податку є, в тому числі, фізичні особи.

З матеріалів справи вбачається, що наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача № 358 від 09 грудня 2014 року, як і оскаржуване податкове повідомлення-рішення, були прийняті по відношенню до фізичної особи ОСОБА_1

Натомість в акті перевірки № 54/26-50-17-01 від 26 грудня 2014 року та відповіді податкового органу на заперечення позивача на акт перевірки помилково зазначається про те, що перевірка була проведена щодо суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

Відповідно до ч. 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Між тим, на думку суду, допущення зазначених неточностей при оформленні результатів податкової перевірки ОСОБА_1 та розгляді його заперечень на акт перевірки не мали впливу на висновки про порушення ним вимог податкового законодавства, до яких прийшов відповідач за наслідком проведеної перевірки, а тому зазначені дії ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві не можуть бути визнані судом неправомірними, оскільки вони не створили для позивача жодних правових наслідків або порушили його права, свободи чи інтереси.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що, як вже було зазначено вище, на час вирішення даного спору документальну невиїзну позапланову перевірку позивача вже було проведено, а за її наслідками складено відповідний акт про результати такої перевірки та податкове повідомлення-рішення.

Відповідно, в даному випадку податковим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки. А тому дії податкового органу з проведення перевірки вичерпали свою правову дію і не є такими, що порушують права позивача, а отже, їх оскарження не сприяють відновленню порушених прав платника.

Зазначені правові висновки підтверджується, крім іншого, й судовою практикою Вищого адміністративного суду України (постанова від 28 серпня 2014 року у справі №К/800/56292/13, ухвала від 19 лютого 2014 року у справі № К/800/56894/13, постанова від 11 червня 2014 року у справі № К/9991/16813/12).

В даному випадку, належним способом захисту прав позивача могло є оскарження ним рішень, прийнятих на підставі висновків акту перевірки, тобто, відповідного податкового повідомлення-рішення, правомірність прийняття якого була встановлена вище.

З огляду на зазначене, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, є позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 в межах розгляду даної адміністративної справи.

Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-12, 71, 94, 122, 128, 158-163 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, визнання дій неправомірними - відмовити повністю.

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя П.В. Вовк