Ухвала

від 16.06.2015 по справі 182/1187/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/1187/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1211/К/15 суддя: Бабаніна В.А.

Категорія - 53 (І) Суддя-доповідач - ОСОБА_1

УХВАЛА

Іменем України

16 червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Чорнобук В.І.

суддів - Братіщевої Л.А., Грищенко Н.М.

при секретарі - Булах К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Фантазія» про внесення записів до трудової книжки при прийом на роботу та звільнення, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

представник відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю

«Фантазія» - ОСОБА_4

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Фантазія» (далі - ТОВ «Фантазія») про внесення записів до трудової книжки при прийом на роботу та звільнення, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 12 березня 2015 року її було прийнято на роботу до ТОВ "Фантазія" на посаду перукаря з іспитовим строком на два місяці. Відносини з колективом у неї не склалися, тому 16.04.2014 року вона повідомила директора про те, що не бажає працювати і просила внести відповідні записи про прийом на роботу та звільнення з роботи до її трудової книжки. Директор ТОВ «Фантазія» повідомила, що так як позивач працювала з іспитовим строком, вона її не оформлювала і записів до трудової книжки вносити не треба. Заробітну плату ОСОБА_2 також не отримала.

Коли позивач звернулась до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості населення для постановки на облік та виплату допомоги по безробіттю, їй було відмовлено, так як ТОВ «Фантазія» зробило відрахування до Пенсійного фонду України за 19 днів роботи. ОСОБА_2 зверталась до ТОВ «Фантазія» з вимогою внести запис до трудової книжки про прийом на роботу з 12.03.2014 року та звільнення за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України з 16.04.2014 року та сплатити нараховану заробітну плату в сумі 813,33 грн., але їй було відмовлено.

Оскільки з вини відповідача позивачу своєчасно не було виплачена заробітна плата в день її звільнення, то з ТОВ «Фантазія» підлягає стягненню сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Крім того, позивачу спричинено моральної шкоди, оскільки вона своєчасно не отримала заробітну плату в розмірі 813,33 грн., які зараз просто знецінилися. ОСОБА_2 знаходиться у скрутному матеріальному становищі, не має роботи та їй потрібні гроші на лікування матері. Позивач вимушена докладати додаткових зусиль для влаштування свого нормального життя, тому спричинену моральну шкоду оцінює у 2 000 грн.

За таких обставин, ОСОБА_2 просила суд зобов'язати ТОВ «Фантазія» внести до її трудової книжки запис про прийом на роботу на посаді перукаря з 12.03. 2014 року та звільнення за власним бажанням з 16.04.2014 року по ст.38 КЗпП України, стягнути з ТОВ «Фантазія» заробітну плату в розмірі 813,33 грн., компенсацію за затримку виплат при звільненні в розмірі середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 9 759,96 грн. та у відшкодування моральної шкоди 2 000 грн.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Зобов'язано ТОВ «Фантазія» внести до трудової книжки ОСОБА_2 запис про прийом на роботу на посаду перукаря з 12.03.2014 року та звільнення за власним бажанням з 01.04.2014 року по ст.38 КЗпП України.

Стягнуно з ТОВ «Фантазія» на користь ОСОБА_2 заробітну плату в розмірі 813,33 грн. В інших позовних вимогах відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, ставить питання про зміну рішення суду, задовольнивши її позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди. Зокрема, суд не врахував, що положеннями ч.1 ст.116 КЗпП України, якими передбачено обов'язок власника щодо письмового повідомлення працівника про нараховані суми, які належні йому при звільненні, перед виплатою зазначених сум. Жодних доказів того, що відповідач письмово пропонував позивачу отримати заробітну плату до суду не надано. Позивач не знала, що вона була офіційно прийнята на роботу, а про нарахування їй заробітної плати дізналась лише 19.02.2015 року, після звернення до Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі. Крім того, суд безпідставно відмовив позивачу у стягнення з відповідача моральної шкоди.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача ТОВ «Фантазія» - ОСОБА_4 зазначає, що є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги є безпідставними, тому просив відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду - залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ТОВ «Фантазія» - ОСОБА_4, який заперечував проти апеляційної скарги і просив її відхилити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р., - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а тому колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду та законність рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ТОВ «Фантазія» про внесення записів до трудової книжки при прийом на роботу та звільнення і стягнення заробітної плати, оскільки дані висновки суду не були оскаржені.

Судом встановлено, що з 12 березня 2014 року ОСОБА_2 була прийнята на посаду перукаря у ТОВ «Фантазія» з іспитовим строком в два місяці, відповідно до наказу № 43-к від 12 березня 2010 року. (а.с.16)

З табеля обліку робочого часу за березень місяць 2014 року ТОВ «Фантазія» (а.с.26) вбачається, що ОСОБА_2 працювала у відповідача з 12 березня 2014 року по 31 березня 2014 року включно.

Відповідно до відомостей нарахування заробітної плати за березень 2014 року (а.с. 28-29), позивачу за 18 відпрацьованих днів була нарахована заробітна плата у розмірі 813,33 грн. Факт нарахування заробітної плати ОСОБА_2 також підтверджується звітами про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів. (а.с.32-38)

ОСОБА_2 була звільна з займаної посади відповідно до наказу № 44-к від 01.04.2014 року. (а.с.18)

Як вбачається з пояснювальної записки бухгалтера ТОВ «Фантазія» ОСОБА_5 від 06.04.2014 року (а.с.48), позивачу була нарахована заробітна плата за березень 2014 року у сумі 813,33 грн., однак ОСОБА_2 не зверталась до бухгалтера з питання нарахування та отримання заробітної плати за березень 2014 року, заробітна плата позивача була депонована.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції керувався ст.116,117 КЗпП України та дійшов висновку про відсутність вини відповідача у тому, що позивач не отримала заробітну плату. Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_2 не доведено факту завдання їй моральних страждань.

Колегія суддів погоджується таким з висновками суду виходячи з наступного.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року (справа №6-144цс13) і в силу ст.214, 360-7 ЦПК Україну він має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що суд, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується ОСОБА_2, після початку роботи у відповідача в позивача склались неприязні відносини з колективом ТОВ «Фантазія», потім у неї виникли проблеми зі здоров'ям і на роботу вона більше не виходила. Зазначена обставина підтверджується табелями обліку робочого часу ТОВ «Фантазія» за березень 2014 року та квітень 2014 року (а.с.24-27), з яких вбачається, що ОСОБА_2 працювала у відповідача з 12 березня 2014 року по 31 березня 2014 року включно, а з 01 квітня 2014 року позивач була звільна за власним бажанням.

У судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що після того як позивач прийшла попередити директора ТОВ «Фантазія» про те, що вона працювати більше не буде, але директора не було на роботі, ОСОБА_2 більше до відповідача не зверталась і змінила своє місце проживання з м. Дніпропетровська на м. Нікополь., не повідомивши відповідача про своє нове місце проживання.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу була нарахована заробітна плата за весь період праці у ТОВ «Фантазія», а саме за березень 2014 року у розмірі 813,33 грн., але у зв'язку з відсутністю працівника, зазначені кошти були депоновані на рахунку підприємства і мали були сплачені за вимогою ОСОБА_2

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність вини відповідача у затримці виплати всіх належних ОСОБА_2 сум при звільненні у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, тому правових підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП України не має і позовні вимоги про середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про неврахуваннями судом вимог ст. 116 КЗпП України щодо обов'язку власника письмово повідомити працівника про нараховані суми, які належні йому при звільненні, перед виплатою зазначених сум, та про те, що жодних доказів того, що відповідач письмово пропонував позивачу отримати заробітну плату до суду не надано, колегія суддів не може взяти до уваги, так як відповідач не мав можливості виконати положення ст.116 КЗпП України, оскільки позивач з 31 березня 2014 року на роботу не з'являлась, з вимогами про виплату їй нарахованої заробітної плати до відповідача не зверталась, змінила своє місце проживання з м. Дніпропетровська на м. Нікополь, не повідомивши ТОВ «Фантазія» про своє нове місце проживання.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Разом з тим, в порушення вимог ст.10,60 ЦПК України, позивачем ОСОБА_2 не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, втрати нею нормальних життєвих зв'язків, які вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, що виникли в результаті невиплати відповідачем заробітної плати позивачу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не доведено факту спричинення їй моральних страждань, тому правових підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача моральної шкоди не має. Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив позивачу у стягнення з відповідача моральної шкоди, не приймаються колегією суддів, оскільки вони суперечать обставинам справи і наявним у справі доказам та спростовуються висновками суду.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, що беруть участь у справі, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України колегіясуддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: