Постанова

від 22.06.2015 по справі 823/1189/15

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2015 року справа № 823/1189/15

17 год. 09 хв. м.Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Бабич А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шоколенко Т.М.,

представника позивача - ОСОБА_1 (згідно з довіреністю),

представника відповідача - ОСОБА_2 (згідно з довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП «Пром Лайн» до державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

21.05.2015 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП «Пром Лайн» (далі-позивач) до державної податкової інспекції м.Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (далі - ППР) від 15.01.2015 №0000112301, та покладення судових витрат на відповідача.

Позов мотивовано тим, що податковий орган за результатами перевірки безпідставно, на думку позивача, зробив висновок про безтоварність його господарських операцій з ТОВ «АЙПІ СВІТ» і не взяв до уваги наявні документи бухгалтерського обліку і податкової звітності, якими підтверджується їх реальність. Позивач вказав на неповне дослідження податковим органом таких документів. Тому вважає незаконним донарахування йому грошових зобов'язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Відповідач проти позову заперечував на тій підставі, що оскаржувані рішення прийняті законно у зв'язку з виявленими під час перевірки недоліками складання первинно-бухгалтерських документів, відсутністю доказів переміщення і зберігання товару за правовідносинами позивача з ТОВ «АЙПІ СВІТ», які підтверджували безтоварність таких правочинів.

У судових засіданнях представники сторін підтримали свої правові позиції у спорі.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази у справі у їх взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКП «Пром Лайн» зареєстроване як юридична особа з 06.11.2013 (код ЄДРПОУ 38966918).

Суд встановив, що на підставі наказу від 11.12.2014 №136 службова особа відповідача здійснила документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства у взаємовідносинах з ТОВ «АЙПІ СВІТ» за липень 2014 року.

Перевіркою виявлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3., 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті ло бюджету, за липень 2014 року на 19725,00грн.

За результатами перевірки складено акт від 22.12.2014 №34/23-01-22-04/38966918 (далі - акт перевірки), з якого вбачається, що до вказаних висновків відповідач дійшов з огляду на ознаки, що реально правочини між позивачем та вказаним підприємством не відбувалися. На підставі акту відповідач прийняв оскаржуване ППР від 15.01.2015 №0000112301, яким позивачу збільшив розмір грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 24656,00грн. (19725,00грн. - основний платіж та 4931,00грн. - штрафна (фінансова) санкція).

Згідно з даними податкової звітності з ПДВ за липень 2014 року позивач задекларував податковий кредит на загальну суму 70490,00грн.

Основна сума донарахувань ПДВ згідно з оскаржуваним ППР відповідає розміру податкового кредиту позивача за липень 2014 року відповідно до виписаних ТОВ «АЙПІ СВІТ» податкових накладних (далі - ПН): від 30.07.2014 №271 на суму ПДВ 11400,83грн. та від 24.07.2014 №180 на суму ПДВ 8323,79грн.

Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню суд керувався такими нормами.

Розділ V ПК України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Ст.200 ПК України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків. П.200.1 цієї статті передбачено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.187.1. ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.201.1. ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пункт 201.4 ст.201 ПК України передбачає, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Згідно п. 201.7 ст.201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

У разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг відповідно до підп. В«аВ» п.198.1 ст.198 ПК України виникає право на віднесення сум податку до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними). При цьому, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і щодо сплати ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат (правова позиція Вищого адміністративного суду України у справі К/800/30610/13 від 13 березня 2014 року).

Перевіряючи доводи представників сторін, з письмових доказів у справі суд встановив, що вищезазначені ПН виписані до договору від 23.07.2014 №92 щодо купівлі партіями товару для обладнання, укладеного позивачем, як покупцем, з ТОВ «АЙПІ СВІТ», як постачальником.

Згідно з даними податкової декларації позивача з податку на прибуток за 2014 рік у рядку «Витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування» значиться « 0».

ТОВ «АЙПІ СВІТ» згідно з даними ЄДРПОУ торгівля запчастинами для обладнання не є основним видом його діяльності.

На підтвердження формування витрат за цим договором у позивача наявні видаткові накладні (далі - ВН) від 24.07.2014 №180 на суму ПДВ - 8323,79грн. та від 30.07.2014 №271 на суму ПДВ - 11400,81грн.

Суд звернув увагу, що копії вказаних ВН, наданих суду, не містять всіх преквізитів покупця.

Відповідно до ст.1 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон України № 996-XIV) первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Суд врахував ст.9 Закону України №996, згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас ст.4 Закону України №996-XIV встановлений принцип превалювання сутності над формою, тобто, операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Обов'язковими реквізитами первинних документів відповідно до п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пунктами 2.15-2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні бухгалтерські документи на операції, що суперечать законодавчим актам.

Суд звернув увагу, що вищезгаданий договір не містить істотних умов для визнання його укладеним. Зокрема, не містить умов про: предмет договору, вимоги до його кількісних та якісних показників, походження, ціну; терміни та строки поставок, конкретизованого місця відпущення товару.

Відповідно до ВН позивач придбав гайки, каретки, направляючі, гвинти, косозубі рейки, косозубе колесо. Враховуючи, що такі товари мають різні види (наприклад каретки, якщо вони велосипедні, ексцентрикові, інтегровані, неінтегровані, з різьбовою посадкою тощо), їх призначення, вид, вимоги до номенклатури та походження, для яких цілей (для якого обладнання) є істотними для визначення умов про предмет договору.

Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Ч.1 ст.712 ЦК України встановлено істотні умови для договору поставки: вид товару та строк (строки), в який він повинен бути переданий у власність покупця. Додатково за ст.266 Господарського кодексу України - кількість і якість, комплектність, номенклатура і асортимент (сортамент), порядок поставки (навантаження та відвантаження, доставка).

Оскільки позивач не надав доказів погодження сторін щодо номенклатури, асортименту товару та його якості, кількості, ціни за одиницю, термінів і конкретного місця поставки, суд дійшов висновку, що він не є укладеним.

Відповідно до пунктів 198.3, 198.6 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Зважаючи на викладене, позивач не надав доказів договірної ціни (вартості) товару, а отже суми податкового кредиту не можна вважати повністю підтвердженими. Суд акцентує, що ВН і ПН не є належними доказами погодженої волі сторін щодо ціни (вартості) товару. Їхнє призначення - фіксація вчиненого правочину.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до платіжних доручень, наданих позивачем на підтвердження оплати за товар, їх призначенням стали заявки. Оскільки заявок, специфікацій до вищезгаданих ВН позивач не має, а іншої інформації (зокрема про вид товару тощо) реквізит "призначення платежу" платіжні документи не містять, суд вважає необгрунтованими посилання позивача на підтвердження такими документами оплати за відповідний товар що вищевказаних ПН.

Суд з'ясував відсутність у позивача на підтвердження отримання товару доказів його походження та якості (копій сертифікатів якості, походження), доказів зберігання на складі позивача та переміщення.

Вищевказане підтверджує висновки відповідача про те, що первинні бухгалтерські документи та ПН складалися без мети реального виконання правочинів.

Постачальник згідно з вимогами ст.14 Закону України від 17 травня 2001 року №2406-III "Про підтвердження відповідності" зобов'язаний: реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності;припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.

Відповідно до вимог ст.34 Закону України від 1 грудня 2005 року №3164-IV "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" (далі - ЗУ 3164-IV) виробники і постачальники повинні пропонувати та надавати лише послуги або застосовувати процеси чи вводити в обіг продукцію вітчизняного або іноземного походження, які є безпечними для життя та здоров'я людини, для тварин, рослин, забезпечують захист національної безпеки, охорону довкілля та природних ресурсів, запобігання недобросовісній конкуренції.

Введення в обіг об'єктів технічних регламентів супроводжується декларацією про відповідність та/або сертифікатом відповідності, а також маркуванням продукції Національним знаком відповідності, якщо це передбачено відповідним технічним регламентом.

Виробник продукції складає декларацію про відповідність щодо всіх уведених в обіг товарів, які є об'єктами технічних регламентів, якщо інше не передбачено технічним регламентом. Форма декларації про відповідність визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері оцінки відповідності (ст.32 ЗУ №3164-IV).

Документи, які підтверджують результати оцінки відповідності, оформлені за встановленою формою, що визначена національними стандартами, які видаються призначеними згідно з вимогами статті 28 цього Закону органами з оцінки відповідності і не потребують додаткової процедури визнання, проведеної за межами України, приймаються і визнаються в Україні, якщо процедури, виконані в іноземних державах, надають такий самий рівень забезпечення відповідності необхідним (відповідним) технічним регламентам або стандартам, як і національні процедури оцінки відповідності (ст.30 ЗУ №3164-IV).

Вищевказані докази у позивача відсутні.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.97 № 363 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна (форма № 1-ТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів (п.11.1 Правил №363).

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.5. та 11.7 Правил №363).

Суд встановив відсутність у позивача доказів транспортування товару. Подальшу його реалізацію позивач обгрунтовує ВН для покупців від позивача. Зважаючи на територіальну віддаленість ТОВ «АЙПІ СВІТ» (м.Київ) та позивача (м.Черкаси), а також його покупців (м.Харків, м.Дніпропетровськ) згідно з ВН (у т.ч. за датами реалізації), суд дійшов висновку, що позивач, в якого згідно з даними звітів форми 1-ДФ 1 працююча особа (керівник) та відсутні докази руху товару на складі позивача (належні докази зберігання), фізично не міг брати участь у всіх таких правочинах одночасно.

Позивач не надав жодних доказів вибуття товару зі складу.

Як докази реалізації придбаного товару позивач надав суду ВН (а.с.21-31). Суд звернув увагу, що окремі ВН: від 29.10.2014 №409, від 06.10.2014 №363, від 24.07.2014 №214, від 24.07.2014 №216, від 24.07.2014 №218, - не містять печаток підприємств-покупців товару та розшифрування підписів осіб, що отримували товар, а отже не відповідають вимогам чинного законодавства щодо оформлення, і не є допустимими, достовірними та належними доказами.

Отже позивач не підтвердив формування на законних підставах витрат відповідно до зазначеного договору.

У зв'язку з вищевикладеними обставинами справи суд дійшов висновку, що реально господарські відносини за вказаними документами у зазначений період між позивачем та його контрагентом з урахуванням часу, місця та необхідності затрати зазначених ресурсів не відбувалися, а їх складення було направлено на надання-отримання податкової вигоди.

Згідно з п.123.1 ст.123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування, тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Оскільки виявлені податковим органом порушення знайшли своє підтвердження в суді, нарахування штрафних санкцій оскаржуваним ППР суд вважає правомірним, а розмір застосованого штрафу відповідає вимогам п.123.1 ст.123 ПК України.

У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення позовних вимог, на виконання ст.94 КАС України про вирішення питання стягнення судових витрат пропорційно задоволеним вимогам суд врахував, що цей позов є майновим, оскільки прямо впливає на склад майна позивача.

Згідно з абз.2 підп.1 п.3 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2014 №3674-VI за подання до адміністративного суду позову майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 2 відсотків розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. Отже, ставкою судового збору у цій справі є 1827,00грн. (1,5 розміру мінімальної заробітної плати).

Ч.3 ст.4 вказаного Закону передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Врахувавши часткову оплату позивачем судового збору при поданні позову в розмірі 182,70грн. та вищезазначені обставини, суд дійшов висновку стягнути з позивача на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 1644,30грн.

Керуючись ст.ст. 160-165, 254-256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП «Пром Лайн» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області від 15.01.2015 №0000112301 відмовити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП «Пром Лайн» (код ЄДРПОУ 38966918) на користь Державного бюджету України судовий збір за подання цього позову в сумі 1644,30грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири гривні 30коп.).

3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з моменту отримання повного тексту постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

4. Копії постанови направити особам, які брали участь у справі.

Суддя А.М. Бабич

Повний текст постанови виготовлений 26.06.2015