Рішення

від 23.06.2015 по справі 911/2073/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2015 р. Справа № 911/2073/15

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокомп сервіс ЛТД», м. Київ

до Науково-технічного приватного підприємства «Енергосервіс», Київська область, м. Бровари

про стягнення 17206,69 грн.

секретар судового засідання Колісник Ю.І.

за участю представників:

від позивача: Матвійчук Д.В. (договір №55 від 5 травня 2015 року);

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокомп сервіс ЛТД» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Науково-технічного приватного підприємства «Енергосервіс» (далі - відповідач) про стягнення 17206,69 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонтування автомобілів від 12 грудня 2013 року за №ЛТД-61, а саме, відповідач не сплатив грошові кошти за надані позивачем послуги, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 10000,00 грн. Додатково, за прострочення виконання зобов'язання позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 1965,47 грн., інфляційні втрати у розмірі 4393,00 грн., та 24% річних у розмірі 848,22 грн.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 19 травня 2015 року та призначено справу до розгляду на 9 червня 2015 року.

У судовому засіданні 9 червня 2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 23 червня 2015 року.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

23 червня 2015 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокомп сервіс ЛТД» (за договором - виконавець) та Науково-технічнім приватним підприємством «Енергосервіс» (за договором - замовник) 12 грудня 2013 року укладено договір на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту автомобілів за №ЛТД-61.

Пунктом 1.1 договору встановлено, що виконавець за замовленням/завданням замовника приймає на себе зобов'язання протягом строку дії цього договору, виконувати роботи з ремонту та технічного обслуговування наданих замовником автомобілів, а також здійснювати поставку запасних частин, а замовник зобов'язується приймати виконані роботи та/або запасні частини та оплачувати вартість таких робіт та/або запасних частин в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.1 договору встановлено, що роботи за цим договором виконуються відповідно до рахунків-фактур, що складаються виконавцем та передаються замовнику під час здійснення попереднього огляду (діагностики) автомобіля. Виконавець здійснює виконання робіт за фактом або за попереднім записом на підставі повідомлення замовника.

Пунктом 2.7 договору передбачено, що виконавець та замовник підписують акт виконаних робіт в день передачі (повернення з ремонту) автомобіля. В акті виконаних робіт зазначається перелік виконаних робіт, їх вартість, перелік та вартість встановлених запасних частин та аксесуарів, перелік та вартість використаних матеріалів.

Згідно пункту 3.2 договору замовник сплачує виконавцю вартість визначених робіт, запасних частин, паливно-мастильних матеріалів, протягом 10 банківських днів з дати підписання акту виконаних робіт та виписки рахунку-фактури та/або видаткової накладної.

Відповідно до пункту 5.2 договору, у випадку порушення строку оплати вартості робіт, визначеного пунктом 3.2 договору, виконавець має право стягнути із замовника пеню у розмірі подвійної ставки НБУ. що діяла в період, за який нараховується пеня, від несвоєчасної суми, за кожен день прострочення платежу.

Згідно пункту 5.2 договору у випадку порушення строку оплати виконаних робіт більше ніж на 30 календарних днів, замовник у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує 24% річних від простроченої суми.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх відтисками печаток і діє до 31 грудня 2013 року включно, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Договір вважається пролонгованим на тих самих умовах та на такий самий строк за умови відсутності письмових заперечень однієї із сторін щодо пролонгації за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору.

Відповідно до пункту 6.2 договору, договір може бути припиненим за письмовою заявою будь-якої з сторін, поданою не пізніше, ніж за 30 календарних днів до дати припинення дії договору, шляхом направлення відповідного повідомлення на адресу іншої сторони. При цьому, підписання сторонами додаткової угоди про дострокове розірвання договору не обов'язкове, договір вважається розірваним з дати, зазначеної стороною у відповідному повідомленні.

В матеріалах справи, відсутні відповідні повідомлення сторін щодо припинення дії договору, та відсутні письмові заперечення щодо пролонгації договору.

Таким чином, суд приходить до висновку, що станом на день прийняття рішення у справі, договір на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту автомобілів за №ЛТД-61 від 12 грудня 2013 року є чинним, а його положення та умови є обов'язковими для виконання сторонами.

Судом встановлено, що на виконання умов договору на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту автомобілів за №ЛТД-61 від 12 грудня 2013 року, позивач 17 жовтня 2014 року надав відповідачу послуги з ремонту та технічного обслуговування автомобіля NISSAN PATFINDER, державний номер АІ5511АМ, на загальну суму 26838,00 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) №ЛТ-00001138 від 17 жовтня 2014 року.

Як вбачається з акту здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) №ЛТ-00001138 від 17 жовтня 2014 року, останній складено на підставі договору №ЛТД-61 від 12 грудня 2013 року.

Зазначений акт підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств позивача та відповідача.

Також, 17 жовтня 2014 року позивачем виставлено на оплату відповідачу рахунок-фактуру за №ЛТ-00001289 від 17 жовтня 2014 року на загальну суму 26838,00 грн.

За виконані позивачем роботи відповідач розрахувався частково, а саме, сплатив на користь позивача, згідно рахунку-фактури №ЛТ-00001289 від 17 жовтня 2014 року, 16838,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку позивача.

Оскільки, відповідач не повністю розрахувався з позивачем за виконанні роботи, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 10000,00 грн.

Судом оглянуто оригінали документів, залучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Станом на день прийняття рішення у справі відповідач не виконав умови договору. Зазначений факт відповідачем не спростовано. Розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи. Вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла у відповідача через порушення умов договору в розмірі 10000,00 грн. підлягає задоволенню.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти задоволення позову у зв'язку з тим, що дана позовна заява подана за відсутності підстав позову, оскільки, договір №ЛТД-61 від 12 грудня 2013 року припинив свою дію 19 січня 2014 року.

В той час, як зазначає відповідач, рахунок фактура №ЛТ-00001289 від 17 жовтня 2014 року та акт здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) №ЛТ-00001138 від 17 жовтня 2014 року складені у жовтні 2014 року, тобто, після закінчення терміну дії договору.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Як вже зазначалось судом, у зв'язку з відсутністю відповідних повідомлень сторін щодо припинення дії договору та відсутності письмових заперечень сторін щодо пролонгації договору, договір №ЛТД-61 від 12 грудня 2013 року станом на 17 жовтня 2014 року не припинив свою дію.

Крім того, відповідач зазначає, що згідно додатку №1 до договору, сторонами погоджено, що автомобілем замовника є виключно автомобіль - Volkswagen LT 35 2005 р.в., державний номер АІ4911ЕЕ, в той час, коли роботи, які зазначені в акті здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) №ЛТ-00001138 від 17 жовтня 2014 року, виконувались щодо автомобіля NISSAN PATFINDER, державний номер АІ5511АМ, який не був зазначений в додатку №1 до договору.

Матеріалами справи, зокрема, актом здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) №ЛТ-00001138 від 17 жовтня 2014 року підтверджується, що роботи щодо ремонту та технічного обслуговування автомобіля NISSAN PATFINDER, державний номер АІ5511АМ, були виконанні позивачем, на підставі договору №ЛТД-61 від 12 грудня 2013 року.

За таких обставин, суд вважає, що доводи відповідача не підтверджуються належними та допустимими доказами у справі.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Розмір пені у сумі 1965,47 грн., нарахованої позивачем, за період з 1 листопада 2014 року по 30 квітня 2015 року на суму боргу у розмірі 10000,00 грн., є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось, пунктом 5.2 договору встановлено, що у випадку порушення строку оплати виконаних робіт більше ніж на 30 календарних днів, замовник у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує 24% річних від простроченої суми.

Судом встановлено, що відповідач порушив строк оплати виконаних робіт більше ніж на 30 календарних днів, тому нараховані позивачем 24% річних у сумі 848,22 грн. є обґрунтованими, та підлягають стягненню з відповідача.

Розмір інфляційних втрат, нарахованих позивачем на суму боргу у розмірі 10000,00 грн. за період з 1 листопада 2014 року по 1 травня 2015 року становить 4393,00 грн.

Однак, згідно розрахунку інфляційних втрат, здійсненного судом, до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 4390,00 грн., які нараховані на суму боргу у розмірі 10000,00 грн. за період з 1 листопада 2014 року по 1 травня 2015 року.

Крім того, позивач просить суд солідарно стягнути з відповідачів витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, в розмірі 2000,00 грн.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно ч. 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом Матвійчуком Дмитром Володимировичем підтверджуються договором №55 про надання правової допомоги від 5 травня 2015 року.

У відповідності зі Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №5442, виданим 7 листопада 2013 року, Матвійчук Д.В. має право на заняття адвокатською діяльністю.

Як вбачається з 4 розділу договору, вартість наданих адвокатом послуг зазначається в актах виконаних робіт.

Згідно акту здачі-прийомки виконаних робіт за №112 від 8 травня 2015 року, вартість наданих послуг, на підставі договору №55 від 5 травня 2015 року, становить 2000,00 грн.

Сплата позивачем вартості адвокатських послуг за вказаним договором підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №1084 від 8 травня 2015 року на суму 2000,00 грн.

Відповідно до пункту 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року за №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №6-рп/2013 у справі №1-4/2013.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених позивачем витрат по оплаті за договором про надання послуг адвоката в сумі 2000,00 грн. в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України, які підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1999,65 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Науково-технічного приватного підприємства «Енергосервіс» (07400, Київська область, м. Бровари, вул. залізнична, 5, код 33212294) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокомп сервіс ЛТД» (03680, м. Київ, проспект Академіка Палладіна, 32-б, код 38801560) - 10000 (десять тисяч) грн. 20 коп. заборгованості, 1965 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят п'ять) грн. 47 коп. пені., 848 (вісімсот сорок вісім) грн. 22 коп. 24% річних, 4390 (чотири тисячі триста дев'яносто) грн. 00 коп. інфляційних витрат, 1999 (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 65 коп. витрат на послуги адвоката та 1826 (одна тисяча вісімсот двадцять шість) грн. 68 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 25 червня 2015 року

Суддя Д.Г. Заєць