Постанова

від 17.06.2015 по справі 910/1120/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2015 р. Справа№ 910/1120/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Іващенко М.М.,

за участю представників сторін:

від позивача: Блохіна Н.В. (договір про надання правової допомоги ; б/н від 28.08.2014);

від відповідача 1: Козак О.Д. (довіреність № 1927 від 10.11.2014);

від відповідача 2: не з'явився;

розглянувши матеріали апеляційної скарги

товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

на рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2015

у справі № 910/1120/15-г (суддя Мельник В.І.)

за позовом приватного підприємства "Автопрофсервіс АТР"

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг",

2) приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія АСКА",

про стягнення 29 144,87 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.04.2015 року у справі № 910/1120/15-г позов приватного підприємства "Автопрофсервіс АТР" задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" на користь Приватного підприємства "Автопрофсервіс АТР" суму заборгованості в розмірі 22 904 грн. - понесених витрат, 2998 грн. 23 коп. - пені, 4924 грн. 36 коп. - інфляційних втрат, 506 грн. 40 коп. - 3% річних, 1699 грн. 11 коп. - судового збору, 6510 грн. - вартості адвокатських послуг.

Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2015 року у справі № 910/1120/15-г та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2015 року у справі № 910/1120/15-г апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 27.05.2015.

Ухвалою суду від 27.05.2015 відкладено розгляд справи на 17.06.2015.

Представник позивача в судове засідання 17.06.2015 з'явився, заперечив на подану апеляційну скаргу на рішення суду та просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача 1 в судове засідання 17.06.2015 з'явився та підтримав апеляційну скаргу на рішення суду.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та відповідачем 1 було укладено договір фінансового лізингу № 111011-12/ФЛ-Ю-А від 11.10.2011р., згідно якого відповідач 1 набув у власність і передав позивачу, як лізингоодержувачу, у платне володіння та користування вантажний автомобіль Форд д.н.з. АА 5486 КТ.

Додатком "Страхування" до вищевказаного договору, передбачені умови страхування предмету лізингу та здійснення страхових виплат.

Зокрема, відповідно до п.1 додатку до договору "Страхування", відповідач 1 зобов'язався самостійно та за власний рахунок здійснити страхування предмету лізингу на умовах повного "Каско", на виконання вказаного додатку, відповідач 1 уклав з відповідачем 2 договір повного страхування "КАСКО" № 3285830 від 22.10.2013р.

06.01.2014р. були виявлені пошкодження лізингового транспортного засобу, а 11.02.2014р. вказаний автомобіль потрапив у ДТП. Про дані обставини, позивач повідомив лізингодавця та страхову компанію.

Позивач за власний рахунок відремонтував пошкоджений транспортний засіб, внаслідок чого сплатив 22904,00 грн., що підтверджується, наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт, квитанціями про оплату вартості ремонтних робіт (копії наявні в матеріалах справи).

19.07.2014р. відповідач 2 погодив розмір страхового відшкодування, про що повідомив позивача листом № 2578с, проте листом від 13.08.2014р. відмовив у виплаті суми страхового відшкодування, оскільки за відповідачем 1 обліковувалась заборгованість.

Листом від 28.08.2014р. позивач повідомив відповідача 1 про вищевикладені обставини, та просив його сплатити розмір збитків, понесених позивачем, внаслідок ремонту пошкодженого предмету лізингу, проте відповідач 1 не задовольнив вимогу позивача.

Згідно п. 7.4. договору, за порушення обов'язків, передбачених договором лізингу, відповідач 1 несе відповідальність, згідно законодавства України.

Пункт 7.5. договору лізингу передбачає, що за порушення обов'язку зі сплати обов'язкових платежів та зборів, передбачених законодавством, не проведення інших дій, які є обов'язковими для відповідача 1 згідно законодавства, останній несе відповідальність у відповідності до норм чинного законодавства України.

Позивач подав на розгляд суду першої інстанції позовну заяву щодо стягнення з відповідача 1 33781,52 грн., з яких: 22904, 00 грн. - вартість понесених збитків, у зв'язку з відновленням пошкодженого автомобіля, 5431,70 грн. - пені, 4924,36 грн. - інфляційних втрат, 521,46 грн. - 3% річних та судові витрати вигляді: 1827,00 грн. - судового збору та 7000,00 грн. - вартості послуг адвоката.

Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

В статті 1187 ЦК України наведено визначення: „Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб".

Згідно із п.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Абзацом 16 ст.9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно ст. 9 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні з захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника. При цьому, лізингоодержувач має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувач має право вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 10 вищевказаного Закону, лізингодавець зобов'язаний відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором.

Суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що оскільки договір страхування пошкодженого транспортного засобу від 22.10.2013р. № 3285830 було укладено між відповідачем 1 та відповідачем 2, а позивач взагалі не є стороною за даним договором, при цьому вигодонабувачем за вказаним договором також є не позивач, а ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" то відшкодувати збитки, понесені позивачем, внаслідок пошкодження в ДТП автомобілю Форд д.н.з. АА 5486 КТ має саме відповідач 1, а не відповідач 2, так як позивач не має права на страхове відшкодування згідно договору № 3285830 від 22.10.2013р., оскільки не є вигодонабувачем, у розумінні вказаного договору страхування. Зазначене спростовує доводи апелянта у вказаній частині.

Відповідно до ст. 173 ГК України, один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором. Аналогічні положення містяться і в статті 526 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач набув права на відшкодування понесених ним збитків, скерованих на відновлення пошкодженого автомобіля.

Скаржник у поданій апеляційній скарзі зазначив, що судом першої інстанції не встановлено всіх елементів для стягнення шкоди з відповідача 1, а саме наявність збитків, порушення зобов'язання, вина заподіювача, причинно-наслідковий зв'язок між збитками та вином.

Як зазначено в рішення суду першої інстанції, відшкодувати збитки, понесені позивачем, внаслідок пошкодження в ДТП автомобілю Форд д.н.з. АА 5486 КТ має саме відповідач 1, так як позивач не має права на страхове відшкодування згідно договору № 3285830 від 22.10.2013р., оскільки не є вигодонабувачем, у розумінні вказаного договору страхування, з чим погоджується суд апеляційної інстанції. А також, в силу ч. 2 ст. 10 вищевказаного Закону, лізингодавець зобов'язаний відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором.

Скаржник вказує на те, що зобов'язання відповідача 1 щодо спрямування коштів на відновлення предмету лізингу наступає лише у випадку отримання даних коштів, як страхового відшкодування. Оскільки відповідачем 1 було застраховано автомобіль у відповідача 2 та відповідачем 1 справно сплачувалися страхові платежі, то саме відповідач 2 зобов'язаний відшкодувати шкоду позивачу.

Проте, зазначене скаржником, вже неодноразово спростовувалося в рішенні як першої інстанції так і в постанові апеляційної інстанції.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи той факт, що відповідач 1 не сплатив на користь позивача суму понесених витрат на ремонт автомобіля, який переданий у лізинг позивачу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 22 904 грн. понесених витрат підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення 5431,46 грн. - пені, то суд першої інстанції правомірно не погодився з їх розміром та здійснивши їх перерахунок зазначив, що підлягає стягненню 2998,23 грн. - пені, з чим колегія суддів апеляційної інстанції погоджується.

Також суд першої інстанції правомірно задовольнив 4924,36 грн. -інфляційних втрат та 521,46 грн. - 3% річних.

Відповідач 1 не надав суду жодних доказів сплати понесених витрат позивачем в розмірі 22904 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Також колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 1 1699 грн. 11 коп. - судового збору, 6510 грн. - вартості адвокатських послуг.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі № 910/1120/15-г відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судовою колегією встановлено відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

В той же час, доводи скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" на рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі № 910/1120/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі № 910/1120/15-г залишити без змін.

3. Справу № 910/1120/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді О.І. Лобань

А.Г. Майданевич